Влаштування внутрішнього храму Богові

Ось збудовано й освячено ще один храм живому Богові! Ось ще одне місце перебування Його слави, місце спокою для скорботних душ, місце для поживи душ, що спраглі слова Божого і святих таїнств, місце якнайближчого спілкування з невидимим світом ангелів і святих — дяка Господові, що увінчав успіхом це благе починання! Нехай благословить Він і тих, що поклали йому початок: трудилися, щоб довести його до кінця, допомагали, співдіяли, і всіх, що якось доклалися до цього діла.

Цей храм призначено для вас, сестри, що полишили світ і заручилися з Господом. Ви віддалилися, утікаючи, й осели­лися в пустелі, аби безперешкодно приближатися до вашо­го любого Господа і оком, яке не бентежить порох світської марноти, зріти перед собою красу Його лиця. Ось і Господь являє вам знамення свого до вас прихильного приближения, простягає до вас свої руки, аби вас прийняти, призначає міс­це, де Він готовий прислухатися до бажань вашого серця, що до Нього розкрите. Думаю, що не можна знайти сильнішої для вас спонуки до того, щоб де-небудь прихиститися в цьо­му домі Божому, якщо не безнастанно, то принаймні щоразу, коли кликатиме вас сюди устав св. Церкви.

Не сумніваюся, що це було і буде так. Але не можу не нагадати вам, що для вас мало ставати перед Господом у храмі, що сущий поза вами. Вам треба влаштувати Господу храм у собі самих, аби завжди мати його у собі і зі собою. Бо якщо до всіх, то тим більше до вас стосується слово апостола: Хіба не знаєте, що ви —храм Божий?.. Отож якщо до всіх, то тим більше до вас має стосуватися заповідь: Віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа (1 Пет. 2, 5).

Про це вам нині помислити пристало тим більше, що облаштований і освячений сьогодні храм є прямий образ то­го невидимого храму, що його треба влаштувати для Нього у вашому серці. Тож додайте до вже докладеного труду в облаштуванні цього видимого храму й инший труд, який може не мати кінця, — труд приготування свого серця до постійного духовного храму Господові.

Не думайте, що це так мудровано і високо, що аж понад ваші сили. Ви вже зростаєте в цей храм. Треба тільки без­перервно продовжувати почате з первісною ревністю. Щоб бачити, зрештою, що саме треба робити, я коротко зображу вам всю будівлю храму Господа в серці.

Для видимого храму вибирають і очищують місце. Треба в середині нас розчистити місце серця для будівлі духовно­го храму. Це розчищення здійснюється покаянням, тобто щи­рим усвідомленням своїх гріхів і звинуваченням у них себе, щоб завжди стояти перед Господом без відповіді і чекати для себе спасіння лише від Його милости. Господь не любить тих, що стають перед ним праведниками, а прихильний є тільки до тих, хто голосом митаря голосить до Нього: Боже, милостивий будь нам, грішним. На розчищеному місці кладуть фундамент і заглиблюють його. Фундамент духовного храму у серці становить віра і рішучість жити за вірою. Тільки віра, поєднуючись із рішучістю, чинить внутрішню споруду непорушною і навіть недоступною ні для сумнівів і вагань, ані для незручностей, протиборств і скорбот. Той, хто нава­жився жити за вірою, вже не лякається ні скорбот, ані самої смерти: ось чому такого вважають нездоланним чи таким, що стоїть на непохитному фундаменті.

Заклавши фундамент, зводять споруду, кладучи камінь на камені, зміцнюючи їх певними речовинами і все спря­мовуючи за пропонованим планом і мірилом. Усе це з відпо­відними умовами є чи має бути й у внутрішній храмині. Тут каміння суть різні чесноти, до яких де і коли трапляється нагода: лагідність, стриманість, терпіння, послух, милість, трудолюбність тощо, які одна до другої долучаючись, тво­рять зростання тіла внутрішнього храму; цементом, що зміцнює, є, з одного боку, притоки через святі таїнства благо­даті, без якої все наше залишається сухим, непоєднуваним, нетривким, а з иншого боку — любов, без якої жодні подвиги й труди не мають ціни, чи, як говорив апостол, — все ніщо. План і мірило — розсудливість, яка визначає міру, вагу й кількість трудів, заходів і подвигів, без неї можуть спотвори­ти усю будівлю, отже, зробити мізерними і непотрібними всі раніше довершені труди. Навичку до цієї розважливос­ти, ґрунтовної і тверезої, набувають слухняним життям під проводом пастирів, духовних отців, старців і стариць, які на перший раз, а иноді й на все життя мають становити єдиних провідників у творенні серця для Господа.

Проникнутий любов'ю благий труд під дією Божих таїнств, під проводом пастирів і своєї розважливосте під­носить будівлю вгору. Потім його покрівлею стане глибоке смирення, яке врятує будівлю від вологосте марнославства і підлабузництва, від сухости, зарозумілосте і гордині, від могутніх ударів норовливости й непокірносте. Після цього залишиться очолити будівлю і поставити на ній хрест. Те й те відбудеться однією дією віддання себе Божій волі, яка точно є головою чеснот самозречення і хрестом, на якому остаточно розпинається наша самість.

Ось і храм! Чи хочете знати, що є його зовнішньою огорожею? Несхитна вірність усім уставам і приписам святої Божої Церкви, а у вас понад те — і вашому монастирському уставу. За цією огорожею безпечно ховаються від усіх бур і тривог, що їх здіймає дух часу, світська марнотна мудрість і пристрасті. Допоки є ця вірність — будівля в безпеці. А де її немає, там вона поволі руйнується, поки від усього не залишиться каменя на камені.

Але ми все ще поза цим внутрішнім храмом. Треба увійти в нього всередину — приоздобити його, освятити, обкадити, щоб там гідно звершувати своє святительство — приносити жертви, приємні Богові. Бо Господь хоче не лише перебувати у нас, але й співперебувати з нами у нас. Постає запитання: як же ввійти всередину себе? — Уважністю, духовною тве­резістю, зосередженістю. Коли думки розсіяні, всі вони ви­тають над зовнішніми предметами; але вірою зречення від цих останніх вони зосереджуються всередині, і що більше зосереджуються, то більше зрікаються зовнішнього. Цією взаємодією врешті дозріває внутрішня духовна тверезість, у якій око ума постійно дивиться всередину серця й фор­мується глибока, непорушна увага до сущого там і до всього, що там з'являється.

Чим оздобити внутрішню храмину серця? Благими дум­ками, що складаються з глибоких переконань у правдах віри з відповідними до них почуттями й налаштуваннями, тобто роздумами про Триіпостасного Бога, Його безмежну досконалість, творіння, промисел, про тайну відкуплення і про всю ікономію спасіння — про майбутнє відновлення всього й инш. Такі думки не можуть не сповнювати серце чи страхом, чи скрухою, або упованням, чи мужньою готов­ністю на все те й инше, що все сукупно становить красу сердечної храмини.

Освітлення цьому храму дає незрушне безнастанне спо­ глядання всюдисущого Бога, без Якого немає змоги ні зосе­редитися, ані якимись благими почуттями сповнитися, хоча й воно само взаємно підтримується цим останнім і зріє ра­зом із ним. Це світло Боговидження, освічуючи і зігріваючи серце, збуджує в нім безнастанні чи взивання до Бога, а чи зітхання з глибини душі, представляючи йому [серцю] різні минущі і безнастанні потреби духу або виявляючи порухи любови до Нього — найсолодшого, що все є тиміямом сер­дечної молитви, яка зріє, як ранок, чи як пахуче кадило, що здіймається до Бога.

В обкадженому таким чином храмі серця звершувати­меться і духовна жертва, приємна Богові, що полягає у при­несенні Йому свідомости, власної діяльности і свободи і ви­ражається у любовному припаданні до Нього, в серці, сокру­шеному і смиренному. Цієї жертви чекає від нас Господь, нею насолоджується і заради неї готовий зіслати з висоти всяке добре даяння і всякий звершений дар. Цим завершується облаштування внутрішнього храму Богові і внутрішнього священнодійства в нім.

От і все! Чи важке це діло, чи легке, але необхідне? Не можна нам зупинятися на одному зовнішньому діланні, хоча без нього не може відбутися і встановитися ніщо внутрішнє. Зробив зовнішнє — потурбуйся про внутрішнє. Можна не сумніватися, що і воно є, і, може, заради нього є і це, зовнішнє. Але можна остерігатися, щоб це видиме не затьмарило і не заслонило як очевидне того, невидимого, що майже невловиме. Тому будьте пильні і не допускайте, щоб ворог згубив плоди ваших трудів, залишивши вас на пів дороги.

Сину, дай мені своє серце, — каже Господь. І віддаймо його. Пригадайте притчу про десятьох дів... Чого бракувало немудрим? Внутрішнього ділання. Зовні вони були в поряд­ку — зберегли незайманість, не порушували постів, ходили в храм Божий та й усе инше, що устав приписує, виконува­ли, а щоб думки й прочуття впорядкувати — про це не подбали. І було їхнє серце замість храму Богові — хаща, що поросла всілякими дикими рослинами, сповнена різними плазунами й комахами, чи закинена будівля — житло пугачів і лиликів.

Отож пильнуйте, щоб не успадкувати вам долі немудрих дів. Те, що ви почали, — добре й многоцінне, але якщо ще і звершите ви його належно. Бо инакше щоб не послужив вам сам початок на осудження, що почали й до кінця не довели. Та й помоліться Господу і Пречистій Його Матері, нашій Владичиці, що їй посвячений цей храм, нехай Вони благоволінням своєї благости являть вас у всьому доскона­лими — і нехай ваш дух, душа і тіло збережуться досконалими на прихід Господа, нехай дарує вам Бог силою утвердитися Його духом у внутрішньому чоловікові, вселитися у Христові вірою серця вашого. Амінь.

8 липня 1895 р. У Сухотинському жіночому монастирі, Тамб. Губ.

Крила молитви

Всемилосердний Господь особливим чином благово­лить бути присутніми у храмах, освячених молитовним призиванням Його благодаті. Тому такі храми слушно на­зиваються скинією Бога й чоловіка — місцем особливої оселі Бога поміж людьми, як Він сам запевняє: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом (2 Кор. 6, 16). У древнього Ізраїля це свідоцтво було видимим для всіх. Хмара отінювала скинію, і з хмари лунало слово. Потім під час мандрів пустелею хмаровий стовп, стаючи над скинією, був провідником Ізраїля у його дорозі до обітованої землі Ханаанської. Над християнським храмом ми не бачимо матеріяльної хмари, але, попри те, впевнені у реальності благодатного присутнього тут Божого отінення. Цей храм не здійматиметься і не рухатиметься, як скинія — храм ізраїльтян, що супроводжував їх у походах, проте він — правильний вказівник на дорозі тих, що прямують до Ханаану небесного.

Ця його остання властивість дає мені привід вказати вам на улаштування дороги ізраїльтян довкола скинії, щоб вивести звідтіля, — якими добрими налаштуваннями муси­мо ми оточити цей храм, щоб він був для вас керманичем у дорозі до небесного Ханаану.

Коли було освячено й облаштовано скинію, то від того часу Бог звелів Мойсееві так побудувати подорож, щоби три коліна йшли попереду, три — позаду, три — праворуч і три — ліворуч, а всередині рухалася скинія, яку мало нести коліно Левітів.

Це образ того, що й у нашій подорожі до небесної бать­ківщини під проводом Церкви три почуття і налаштування мають бути попереду, три — позаду, три — праворуч, а три — ліворуч і ще одне — серцевинне, що відповідає самій скинії. Коротко вкажу вам, які це почуття, — не тлумачачи алего­рично імен синів Ізраїля, а розміщуючи почуття за їх внут­рішнім значенням.

Три передні суть вищі духовні почуття. Це — віра, що Господь воістину є віднині тут своєю благодатною присут­ністю, що цей храм став Його домом, у який завжди звернено Його око і де завжди перебуває Його серце. Уповання, що Господь, який тут перебуває, уважно прислухається, як чадолюбний батько, до всіх прохань, що линуть до Нього, і готовий їх задовольнити. Любов до храму, через яку у ньому так солодко перебувати, як у домі рідного батька, через яку в нім мирно покоїться дух, як спокійно дитині на лоні матері. Це головні, джерельні, сокровенні налаштування, що спонукають инші й керують ними. Вони дозрівають у дусі і звернені, можна сказати, лицем до лиця до самого Бога, цього умного сходу.

На відповідному до них задньому плані мають стояти тілесні діяння щодо Божого дому як дому молитви — мо­литовні труди, які вершить тіло. Їх також три: труд не­лінивого відвідування храму — всіх служб на перший поклик, без відмовок, не шкодуючи себе і не малюючи перед со­бою уявні перепони, згідно із законом: щойно почуєш поклик, покинь усе і квапся до церкви. Труд терпеливого перебування у храмі, від початку служби до кінця, не ходячи по приміщенні, а завжди перебуваючи на своєму одному місці, не розслаблюючи членів, а дещо їх напружуючи, що надає невсипущости. Труд благоговійного стояння — тихого, з поклонами — з очами, зверненими вниз чи вгору, на ікони чи священнодійства, вуха ж мають бути налаштовані на те, що співають і читають, а язик має мовчати, очі ж не озиратися й не оглядатися навколо, а також не можна розмовляти. Всі такі налаштування виражають тілесний труд у молитві, який підтримує внутрішній молитовний дух.

Після цих налаштувань, вищих і нижчих — перших і других — перехресну лінію становлять душевні молитовні труди, або заняття, а саме: праворуч стануть три молитовних діла. Це — стояння умом у серці за присутносте Бога, яке супроводжується протвережуючим страхом, що приносить невсипущість і освіжає нашу внутрішню храмину, як свіже вранішнє повітря. Заглиблене вникання в силу і значення всього, що співають, читають і роблять, із серцем, розкритим до прийняття почуттів і налаштувань, що при цьому можуть зродитися, з готовністю виконати їх як підказані Богом. Мирне налаштування доброзичливого духу до всіх людей, і до ворогів без винятку, за заповіддю Господа: Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, то зостав там, перед жертовником, твій дар (Мт. 5, 23-24) і піди помирися.

Ліворуч стануть три негативних діла, а саме: неокрадан­ня думок, або заборона уму блукати по різних місцях і пред­метах, коли стоїмо в храмі, і повсякчасне повертання ума назад, коли він самовільно починає мріяти. Не обтяження серця житейськими турботами, що нещадно гонять того, хто їм віддається, щоразу далі, і не полишають йому вільного ча­су, аби зайнятися небом. Неприв'язаність ні до чого земного, або свобода від усіх пристрастей, що тягнуть додолу і не дають утвердитися вгорі.

Ось молитовний хрест, що духовно звершується у нашій природі, під тінню якого всередині твориться сама молитва. І як молитвослов'я з поклонами, і як мирне спрямування почуттів до Бога, і як сокровенне стояння духом перед Богом.

Хто так налаштується щодо храму, той у самому цьому налаштуванні віднайде справжній провід і спосіб, як до­сягнути небесної батьківщини. Такий, можна сказати, вже підноситься до неба. Бо чи завважуєте, як усі ці почуття і діла, відповідно розташовані, являють птаха в польоті? Його головою є віра, уповання і любов, правим крилом — стояння у Божій присутності, серце, відкрите для прийняття Божих повелінь, і мир з усіма. Ліве крило — нерозсіяний ум, свобода від турботливосте і прив'язань. Його задньою частиною є труд ходіння у храм, стояння в нім і ділання молитви. А її тіло — це сама молитва. Птаха, вдихаючи й видихаючи повітря, махаючи крилами, рухаючи головою та иншими членами, успішно летить, і навіть не инакше летить, а тільки так. Так і молитовне піднесення до Бога у храмах не инакше можливе, а тільки тоді, коли маємо всі налаштування, які щойно перелічували. Якщо не матиме­мо якогось одного, діло молитви спотвориться або припи­ниться, як припиняється політ птахи, коли вона не має крила чи чогось иншого. Це досвідчує кожен, і досвідчить на собі, якщо захоче. Кожен, хто хоче молитися, неодмінно зустрінеться з усіма цими налаштуваннями, і кожен, що мо­литься, вже їх має. Навпаки — в кого їх немає, той ще на­лежно не починав молитися. А без молитви немає життя, немає піднесення до царства. Людина схилена додолу й гине. Отож піднесіться і вшануйте Божі доми, що розсіяні повсюди, щоб окрилювати у нас молитовний дух, і від землі підносячи до неба, ще тут дарувати нам передсмак вічних благ. Хто цурається храмів — собі ворог. Але і той не є надто доброзичливий, хто ходить у них не належно, а абияк. Чому це дехто десятки років ходить до храму і ніяк не вміє молитися, навіть не розуміє, що таке молитва? Бо не виконує всього внутрішнього налаштування, що необхідне для молитовно­го перебування у храмі. Тож пощадіть себе: для вас, сестри, те, що я говорив, не є нове. Майже безнастанно перебуваючи у храмі, ви, звичайно, підноситеся до неба, як птахи, легкими, повними польотами... І все ж потрудіться перевірити за цим ось взірцем своє молитовне налаштування, і якщо завважите, що бракує якоїсь пір'їни у молитовних крилах, подбайте її здобути, бо перевага нашої молитовної птахи в тім, що по­всякчас можна народжувати і відтворювати все, чого деколи, буває, бракує в її облаштуванні. Амінь.

З червня 1860 р. В Сезонівській жіночій обителі. Тамб. Губ.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: