Одним з найпоширеніших підходів є розподіл функцій держави на зовнішні та внутрішні.

Серед основних напрямків діяльності держави по управлінню внутрішнім життям суспільства відрізняють економічну, соціальну, політичну, правоохоронну, екологічну функції.

Так економічна функція держави полягає у створенні організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства.

Соціальна функція держави сприяє забезпеченню нормальних умов життя для всіх членів суспільства, регулювання відносин між громадянами, соціальними групами з приводу їхнього місця в суспільстві.

Ряд правознавців окремо виділяють функцію захисту прав та свобод людини і громадянина, яка полягає у конституційному закріпленні особистих, політичних і соціальних прав людини через діяльність державних органів, що захищають права людини і громадянина.

Забезпечення цілісності суспільства, формою якого і виступає держава, визначає її політичну функцію. Іншими словами, політична функція держави полягає у регулюванні відносин між громадянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з реалізацією їх політичних інтересів, у гармонізації інтересів різноманітних соціальних спільнот.

Правоохоронна функція держави реалізується у встановленні та охороні правопорядку, діяльності по забезпеченню точного та повного виконання положень законодавства громадянами, організаціями та державними установами.

До традиційного переліку внутрішніх функцій держави в останній час додаються нові. Так, у число ведучих висувається екологічна функція держави, яка спрямована на регулювання діяльності людей у сфері використання навколишнього середовища та проявляється у створенні нормативно-правових умов захисту та безпеки довкілля.

За організацію створення та забезпечення зберігання культурної спадщини та доступу громадян до неї відповідає культурна (духовна) функція держави.

Інформаційна функція держави полягає у забезпеченні системи отримання, використання, поширення та збереження інформації.

Дехто з дослідників відокремлює демографічну функцію держави, яка пов’язана з гарантуванням демографічної безпеки та збереженням людських ресурсів.

Основні напрями діяльності держави на світовій арені визначають її зовнішні функції: дипломатичну, зовнішньоекономічну, зовнішньополітичну, інформаційно-культурну, та функцію глобальної співпраці.

Так, дипломатична функція держави спрямована на підтримку цивілізованих стосунків з іншими державами, суб’єктами міжнародного права та забезпечує гідне представництво держави на міжнародній арені.

За розвиток взаємовигідного економічного співробітництва з державами та групами держав, за участь у світовому поділу праці та обміні новітніми технологіями, за координацію фінансово-кредитного і товарообігу відповідає зовнішньоекономічна функція держави.

Зовнішньополітична функція держави включає підтримку світового порядку та загальних норм міжнародного права з метою запобігання глобальних конфліктів.

За взаємний інформаційний обмін та культурне співробітництво відповідає інформаційно-культурна функція держави.

Функція глобальної співпраці полягає у співробітництві у вирішенні глобальних проблем сучасності (економічних, енергетичних, демографічних тощо) .

В цілому зовнішні функції держави покликані вирішувати такі завдання: захист інтересів і суверенітету держави в усіх сферах державних відносин та з’ясування й реалізація міждержавних й міжнародних інтересів через дипломатичні відносини і служби, а також участь у роботі міжнародних організацій, союзів, об’єднань. Інакше кажучи, головними напрямками діяльності держави у зовнішньому середовищі є забезпечення державної безпеки та міжнародне співробітництво.

Враховуючи те, що у сучасному глобалізованому світі громадське життя все більше інтернаціоналізується, межа між внутрішніми та зовнішніми функціями поступово зникає. Практично кожна з функцій держави має як зовнішній, так і внутрішній аспекти.

Однак становлення інформаційного суспільства та символізація соціальних відносин, що його супроводжує, вимагають оновлення арсеналу технологій управління, зокрема за рахунок посилення символічного ресурсу державно-регулятивного впливу. Звертаючись до соціальної природи символічного та використовуючи його інтегративний потенціал, держава через діяльність економічних, політичних, культурно-освітніх структур відстоює загальнонаціональні інтереси на опосередкованому рівні, що значно підвищує ефективність реалізації її функцій.

Постійні й тимчасові функції державного управління. Загальні та допоміжні функції державного управління.

Показники ступеню реалізації державою її функцій вимірюються у тому, наскільки держава втілює у собі загальні потреби, інтереси, цілі та волю громадян, та водночас у тому, як держава практично управляє соціальними процесами та забезпечує розвиток суспільства.

На сьогодні ми маємо досить обширну номенклатуру джерел з питань класифікації державних функцій, представлених юридичною, політологічною та управлінською галузями знання.

За загальноприйнятим підходом, основні функції держави прийнято поділяти на постійні та тимчасові, зовнішні та внутрішні, основні (сталі і специфічні) та другорядні, а також класифікувати за головними сферами суспільної діяльності.

Так, постійні та тимчасові функції держави розрізнять у залежності від тривалості дії. Так, наприклад, функцію охорони правопорядку, або дипломатичну функцію держава здійснює на всіх етапах свого існування. У той же час функція ліквідації наслідків стихійного лиха або техногенної катастрофи має тимчасовий характер. Вона зникає з досягненням мети, що поставлена перед державою.

Залежно від сфери застосування розрізняють внутрішні (економічна, соціальна, політична, правова, екологічна, демографічна тощо) та зовнішні (дипломатична, зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, інформаційно-культурна тощо) функції держави.

Поділ функцій держави на основні та другорядні зумовлений тим, що діяльність кожної держави переслідує дві групи завдань, необхідних для існування всього суспільства та тих, що випливають із протиріч меж державними інститутами та підпорядкованими їм соціальними верствами.

Функції держави, їхні зміст та пріоритет змінюються залежно від історичної епохи, типу і форми держави. Тому серед основних варто розрізняти сталі і специфічні функції держави.

Перші є необхідними та обов’язковими для будь-якої країні впродовж усього періоду її існування.

Другі ж визначаються об’єктивними обставинами в окремих країнах (традиціями, наявністю багатьох національностей, релігій, віддалених або особливих територій тощо ) і є специфічними для даної держави. Здебільшого саме наявність останніх призводить до різноманітності наборів функцій різних держав.

Визначення основних (сталих і специфічних) функцій держави безпосередньо пов’язане з визначенням її основних цілей, оскільки функцію можна визначити як перетворення призначень держави у її дії, де призначеннями є вже визначені її цілі .

Реалізація основних функцій забезпечує досягнення поставлених цілей розвитку держави, причому кожна з функцій являє собою певний напрям або вид суспільної діяльності, який здебільшого характеризується своєю методологією і технологіями і не є похідним від інших напрямів або видів діяльності. Можливий їх різний рівень узагальнення або конкретизації залежно від суб’єктивного фактора, що зумовлює можливі розбіжності у відображення системи основних функцій держави.

До того ж основні функції влади змінюються за змістом і формою залежно від історичної стадії суспільства, динаміки соціальних потреб та інтересів, політико-ідеологічної орієнтації суб’єктів влади.

Звідси становлення глобального світопорядку певним чином позначається на змісті та структурі державних функцій.

По-перше, сучасна держава позбувається частини своїх функцій на користь міждержавних та наддержавних утворень, та водночас передає деякі повноваження, що традиційно були прерогативою центрального апарату державного управління, територіальним органам влади.

По-друге, долаючи межі між внутрішньою та зовнішньою політикою, глобалізація призводить до якісних зрушень у структурі світових ринкових відносин.

По-третє, в умовах глобалізації держава, з метою забезпечення власної конкурентноздатності повинна забезпечити реалізацію ідеї інформаційного суспільства, і, як наслідок, позбутися монополії на легітимацію владних повноважень.

Все це призводить до кардинального перегляду системи методів та механізмів державно-регулятивної діяльності у контексті новітніх тенденцій суспільного розвитку. Однією з таких тенденцій, що визначає обличчя сучасного постіндустріального світу є тенденція символізації суспільно-владних відносин. Умовою та змістом символізації виступає соціально-політична комунікація. А її сутність полягає в тому, що символ, будучи засобом управління і формою відчуження, набуває якостей інструменту конструювання соціальної реальності через стратегію прямої інформаційної дії.

Таким чином, процеси глобалізації висувають перед національними державами цілу низку завдань, що позначається на змінах у структурі їх функцій. Сьогодні, в умовах економічної експансії, геополітичного тиску та культурної уніфікації держава повинна відстоювати не тільки свою територіальну цілісність та політико-економічну незалежність, але й свій символічний простір. А це означає, що у процесі реалізації функцій держави, зокрема політичної, соціальної, інформаційно-культурної та зовнішньополітичної, необхідно враховувати фактор символізації.

 

 Спеціальні функції державного управління.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб'єкта чи об'єкта управління.

До основних спеціальних функцій державного управління, що здійснюються на вищому рівні вищим органом (Кабінетом Міністрів України), в системі органів виконавчої влади належать:

· забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

· розроблення проекту Закону про Державний бюджет і забез печення його виконання;

· розроблення та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й культурного роз витку держави та інші, перераховані в ст. 116 Конституції України.

Спеціальні управлінські функції здійснює Президент України як глава держави. Серед них такі: керівництво зовніш ньополітичною діяльністю держави, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших держа вах і при міжнародних організаціях; призначення за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних організацій і припинення їх повноважень на цих посадах (розстановка кадрів); прийняття в разі необхідності рішення про введення в державі або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологіч ної ситуації; присвоєння вищих військових звань і класних чинів, нагородження державними нагородами; встановлення президентських відзнак і нагородження ними тощо.

Розмежування функцій існує й на нижчих рівнях державної виконавчої влади. Так, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують здійснення таких основних функцій: виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, інших органів вико навчої влади; підтримання законності та правопорядку; додер жання прав і свобод громадян; виконання державних і регіо нальних програм соціально-економічного та культурного роз витку; програм охорони довкілля; підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконан ня відповідних бюджетів; взаємодія з органами місцевого са моврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами, повноважень.

Управлінські функції в АРК здійснюють на підставі розділу X Конституції України, особливо статей 134, 136, 138. Розмежування функцій здійснюється також на всіх рівнях галузе вих систем управління.

Перелік основних спеціальних функцій виконавчої влади свідчить про те, що вони є численними та різноманітними, але разом з тим взаємопов'язаними як завдання, що розв'язують органи управління. Порівняння загальних функцій зі спеціаль ними приводить до висновку, що перші пов'язані з процесами державного управління, тобто виявляються в будь-яких взає модіях відповідних керуючих і керованих систем. Зміст же спеціальних функцій становлять не загальні закономірності, а особливості взаємодії конкретних суб'єктів і об'єктів держав ного управління.

Спеціальні функції можна згрупувати за типами основних завдань (особливо на вищому рівні): це добір кадрів та їх роз становка, складання бюджету, здійснення довгострокових цілей і подолання кризових ситуацій. Особливого значення в діяльності виконавчої влади надають прийняттю та здійснен ню довгострокових цілей, тоді як кадрова й бюджетна політи ка належить до категорії засобів, але не мети. Такий напрям діяльності виконавчої влади, як подолання кризових ситуацій, є особливим. Маються на увазі будь-які кризи — загальнона ціональні чи місцеві, від стихійного лиха (землетруси, повені) до загального страйку, проблеми та події, які можуть поруши ти громадський порядок, суспільну безпеку (наприклад, спо ри про благоустрій у тій чи іншій місцевості, захоплення за ручників терористами, викрадення літака, неприпустимий тиск з боку іншої держави на інтереси нашої держави та інші конфліктні ситуації). Особливість кризових ситуацій полягає в тому, що рішення повинні бути швидкими, оперативними, наочними, такими, що стосуються різних органів управління, установ, підприємств, які в цій ситуації координують свої дії. Функція координації (зовнішня) в подібних ситуаціях є домі нуючою.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: