ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО. На компанію "Енергоатом" покладено виконання таких основних завдань:. ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 22

 (  теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 1 година, семінарське  заняття- 2 години )

ЛЕКЦІЯ

1. Загальна характеристика економіки як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Основні напрями адміністративно-правового регулю­вання у сфері економіки.

Десять - п'ятнадцять років тому назва «державне управ ління» у сфері економіки не викликала якихось питань, бо була широковживаною в адміністративному праві. Проте події остан нього часу переконливо свідчать про більшу доцільність вживання поняття «державне регулювання» економіки замість «державного управління» в цій сфері. Річ у тім, що на сьогодні держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере в цьому участь разом з іншими об'єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним/фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток.

Даючи визначення, можна вказати, що економіка - це система взаємопов'язаних галузей та комплексів народного господарст ва, що містить у собі ланки виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ, а функціонує з метою задоволення потреб суспільства. Основною метою впли ву держави на економічні процеси, що мають місце у державі, є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки. Це досягається за рахунок різних механізмів, про які мова йтиме далі, а зараз необхідно вказати на те, які обставини свідчать про не обхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у сфері економіки. Аналіз зазначених обставин дозволить сформу вати загальну характеристику економіки як об'єкта адміністратив но-правового регулювання. Такими обставинами є:

1.Потреба захисту інтересів національної економіки. Якісне та ефективне управління національною економікою є одним із голов них чинників незалежності України. Це свідчить про те, що еко номіка, а звідси її управління, є одним із факторів забезпечення національної безпеки України. Керуючись необхідністю забезпе чувати інтереси національної економіки, держава має змогу впли вати на економічні процеси за рахунок податкової, митної, тариф ної політики, застосовувати методи прямого та непрямого (еконо мічного) управління тими чи іншими процесами.

2. Установлення однакових «правил гри» та рівних умов для суб'єктів підприємницької діяльності. Говорячи про цю обставину, варто зазначити, що саме від державної політики у визначеній сфері багато в чому залежить розвиток певного економічного на пряму. Скажімо, забезпечуючи процес легітимізації підприємни цької діяльності, держава за рахунок положень відповідних норма тивно-правових актів визначає порядок отримання ліцензії на пев ний вид діяльності та встановлює механізм реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Однакові за зовнішніми ознаками підприємства платять однакові розміри податків. Іншими словами, саме держава за рахунок законодавства, а також компетентної про зорої діяльності компетентних органів публічної адміністрації стабілізує підприємницьку діяльність.

3. Контроль процесів грошового обігу. За допомоги цього дося­гається істотний вплив на процеси інфляції. Під інфляцією необ хідно розуміти немотивоване економічними показниками збіль шення кількості грошових знаків, що є в обігу, та відповідне зне цінення грошової одиниці. Саме держава є єдиним джерелом друкування грошових знаків. Кількість грошей, що надійде до обі гу, залежить від низки факторів, проте основними з них є визна чення кількості випущених у державі товарів і наданих послуг. Коли кількість грошових одиниць перевищує економічні показни ки держави, починається процес знецінення грошової одиниці, а звідси - інфляція. Вказане явище добре знайоме у нашій країні, де на початку 90-х років минулого століття показники інфляції досягали кількасот відсотків на рік.

4. Підтримка невиробничих і соціально значущих сфер (меди цина, освіта, наука, культура, спорт тощо). Саме на державу покладається завдання утримання тих сфер суспільного життя, які не виробляють матеріального продукту. За рахунок адміністративно-правового регулювання, зокрема процесів формування бюджету, опо даткування, митної політики, пільгових умов, держава уможливлює існування вказаних сфер із метою задоволення потреб суспільства. Одним із суттєвих важелів впливу на невиробничі та соціально зна чущі сфери суспільного життя є практика державних закупівель чи замовлень, коли держава частину коштів спрямовує на придбання «продукту» невиробничих сфер. Прикладами такого впливу є дер жавне замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних за кладах, фінансування медичних закладів чи об'єктів культури.

5. Створення сприятливих умов для вітчизняних товаровиробників. Будь-яка країна світу, і наша держава не є винятком, нама гається підтримувати саме вітчизняних виробників тих чи інших товарів. Це пов'язано з такими позитивними наслідками, як нові робочі місця для громадян, розміри податків, що збираються, кон курентоспроможність українських товарів. Також за рахунок та кого механізму всередині держави є можливість виробляти широ кий спектр товарів народного вжитку, що має чітко виражену со ціальну спрямованість.

6. Попередження монополізації того чи іншого сегмента ринку. Держава не зацікавлена в тому, щоб той чи інший суб'єкт підприєм ницької діяльності посів монопольне (домінуюче) становище на ринку. Потенційно це може призвести до того, що пересічний громадянин за той чи інший товар (ту чи іншу послугу) буде сплачувати невиправ дано високу ціну. Тому держава, керуючись можливостями адмініст ративно-правового впливу, не допускає створення монополій, а в разі їх появи вживає певних заходів до їх реорганізації (ліквідації).

7. Інтеграція в міжнародні економічні організації. Як приклад стосовно нашої держави можна назвати участь України у формуванні єдиного економічного простору з Росією, Білорусією та Ка захстаном, прийняття Верховною Радою України пакету необхід них законів і залагодження Україною всіх формальностей для вступу до Світової організації торгівлі. Особливостями діяльності вказаних і багатьох інших організацій є створення механізмів ре гулювання економік, заснованих на єдиних принципах, що забез печують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Таким чином, варто підкреслити, що економіка є об'єктом ад­міністративно-правового регулювання з боку держави. Розвиток в Україні на початку 90-х років минулого століття засад ринкової економіки, і це на сьогодні більш ніж очевидно, засвідчив немож ливість для держави самоусунутися від регулювання внутрішніх економічних процесів.

Завдання, функції та методи державного управління економікою.

Основною метою державного управління економікою є виконання завдань, які сприяють організації ринку та ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримання і забезпечення ринкових відносин у державі, розподіл ресурсів з метою впливу на господарську структуру і структуру національного продукту.

До завдань державного управління економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать: здійснення податкової політики; активізація виробництва промислових товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечення раціонального природокористування; соціальний захист населення; збалансованість усіх галузей господарського комплексу; забезпечення високого рівня зайнятості населення; стимулювання розвитку енергетичної промисловості; захист економічних інтересів української економіки; підтримка цивілізованої конкуренції та ін.

Функції державного управління економікою - це та роль, яку виконує державний апарат для того, щоб організувати суспільну життєдіяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. Через функції державного управління розкривається його сутність.

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямків економічного розвитку держави. Існують такі функції державного управління економікою:

· законодавча функція. Пов'язана з розробленням системи законів щодо економічних питань. Вона є правовою основою ринкової економіки, а отже, гарантом рівних прав і можливостей для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розробляючи і реалізуючи таке законодавство, держава захищає конкуренцію як основну умову і регулятор ринкової економіки. Економічне законодавство виконує роль арбітра у сфері адміністративно-правових відносин, дає змогу виявляти незаконну діяльність та вживає відповідних заходів до порушників;

· стабілізуюча функція. Передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання підприємств. Для цього держава визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, здійснює відповідну кредитно-грошову політику, спрямовану на подолання інфляції і безробіття. Визначені державою основні цілі та пріоритети становлять основу економічних планів, програм;

· розподільча функція. Передбачає, що держава здійснює справедливий розподіл доходів та ефективніше розміщення ресурсів у ринковій економіці. Для реалізації цієї функції вона перерозподіляє частину доходів заможних верств населення на користь малозабезпечених і непрацездатних;

· функція дослідження економіки. Полягає в оцінюванні економіки з метою виявлення фактичного стану економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного моніторингу і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах з урахуванням дій чинників ринкового регулювання. До таких чинників належать: рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вклади, кількість безробітних, працівників та ін.;

· функція прогнозування. До неї належить передбачення тенденцій розвитку економіки, яка ґрунтується на всебічному аналізі соціально- економічних (у тому числі світових) тенденцій;

· функція планування економіки. Її метою є визначення, обґрунтування і прийняття рішень з вибору приоритетних напрямків позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного росту. Пріоритетне значення належить таким напрямкам, як приватизація, розвиток інформаційних, інноваційних та інших інфраструктур. Функція регулювання складається з організації процесів економічного регулювання, тобто це практична діяльність з розроблення та поліпшення економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій, впливів на процеси в економіці;

· функція реалізації проектних рішень. Сутність цієї функції полягає в розробленні і затвердженні програм уведення нових господарських механізмів і коригування існуючих. Такі рішення з необхідним інформаційним, методичним, програмним забезпеченням після відповідного затвердження вводяться в дію. Ця функція є підставою для контролю за процесом реалізації рішень і відповідної корекції іншої важливої функції - функції аналізу й оцінювання економіки.

Важливе значення в економіці мають методи. Під методами державного управління економікою в Україні треба розуміти засоби, способи, прийоми впливу держави в особі законодавчого органу і органів виконавчої влади на сферу виробництва, торгівлі, підприємництва тощо з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Загальне керівництво у ПЕК здійснює Кабінет Міністрів України, першочерговим завданням якого є формування енергетичної безпеки країни, стимулювання енергозбереження, запровадження механізмів ефективного тарифо- та ціноутворення на енергоресурси, забезпечення прозорості фінансово-економічної діяльності підприємств ПЕК тощо.

Публічне адміністрування у паливно-енергетичній сфері здійснюється центральними і місцевими суб'єктами публічного адміністрування. Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичного комплексу) є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України), яке діє відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затв. Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. N9 382/2011.

Міненерго вугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичний комплекс). Міненерго вугілля України відповідно до покладених на нього завдань здійснює наступні функції:

- визначає пріоритетні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу;

забезпечує нормативно-правове регулювання у паливно-енергетичному комплексі;

- формує та реалізує заходи щодо здійснення енергетичного нагляду та дотримання якості вугільної продукції;

- приймає рішення щодо введення підземних сховищ нафти, газу чи продуктів їх переробки у дослідно-промислову та промислову експлуатацію;

- видає дозвіл на виведення з експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів;

- здійснює моніторинг ринку газу, нафти, нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини і продуктів їх переробки;

- встановлює нормативи використання і розподілу природного газу теплоенергетичними підприємствами незалежно від форми власності для виробництва електричної та теплової енергії;

- затверджує технологічні проекти (схеми) промислової розробки родовища (покладу), комплексні проекти його облаштування, виконані згідно із законодавством, інвестиційні проекти (програми) промислової та дослідно-промислової розробки родовищ нафти і газу;

- здійснює в межах компетенції проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу;

- планує заходи щодо забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів під час використання ядерної енергії на об'єктах ядерної енергетики та атомної промисловості;

- формує та реалізує заходи щодо створення в Україні ядерно-паливного циклу, включаючи розвиток уранового, цирконієвого виробництв та ядерного палива; щодо організації будівництва нових ядерних установок та об'єктів атомної промисловості;

- формує та реалізує проект створення сховища відпрацьованого ядерного палива;

- забезпечує фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання об'єктів, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, а також перевезень, і контроль за їх здійсненням;

- приймає рішення про створення державних підприємств паливно-енергетичного комплексу, про реорганізацію і ліквідацію державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, тощо.

Уповноваженими суб'єктами публічного адміністрування у паливо-енергетичній сфері також можна вважати Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України та Державну інспекцію ядерного регулювання України.

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України(Держенергоефективності України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Правовий статус Держенергоефективності України визначається Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 462/2011.

Основними завданнями Держенергоефективності України є:

- реалізація державної політики у сферах ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива;

- здійснення державного контролю у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів;

- забезпечення збільшення частки відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в енергетичному балансі України.

Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади, який є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії. її правовий статус закріплюється в Положенні, затвердженому Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 403/2011.

Основними завданнями Держатомрегулювання України є:

- формування та реалізація державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії;

- здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання безпеки використання ядерної енергії;

- здійснення повноважень компетентного органу з фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок відповідно до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок; з питань безпечного перевезення радіоактивних матеріалів відповідно до правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів; з питань аварійного оповіщення та інформування згідно з Конвенцією про оперативне оповіщення про ядерні аварії.

Державний нагляд за дотриманням законодавства, умов виданих документів дозвільного характеру, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, обліку та контролю ядерних матеріалів та інших джерел іонізуючого випромінювання здійснюють державні інспектори Держатомрегулювання України, які мають право відвідувати безперешкодно в будь-який час підприємства, установи та організації всіх форм власності для проведення у межах своїх повноважень відповідних перевірок, а також мають інші права, передбачені законом.

Умовно суб'єктами адміністрування можна вважати і спеціалізовані утворення. Відповідно до Статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747, компанія "Нафтогаз України" утворена з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузі економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності. Відповідно до загальної мети компанія отримала статус юридичної особи, має самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, а також печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та зображенням фірмового знака, а також знак для товарів і послуг, штампи, бланки та інші реквізити.

Компанія діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед партнерами і бюджетом.

Компанія має право утворювати в установленому порядку філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи та дочірні підприємства як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними та обіговими засобами. Філії, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи Компанії діють на підставі положень, а дочірні підприємства - на підставі статутів, що затверджуються Компанією. Керівництво їх діяльністю здійснюють особи, які призначаються головою правління Компанії. Компанія разом з іншими господарськими товариствами, підприємствами та організаціями може утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності та захисту своїх інтересів, а також господарські товариства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1268 "Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом" з метою поліпшення енергопостачання народного господарства і населення, завершення ринкових перетворень в електроенергетиці та підвищення ефективності функціонування атомних електростанцій в умовах впровадження енергоринку та більш чіткого розмежування господарських функцій на базі майна атомних електростанцій та їх інфраструктур створено державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (компанія "Енергоатом") з покладенням на неї функцій експлуатуючої організації, частину яких у перехідний період вона делегує атомним електростанціям.

На компанію "Енергоатом" покладено виконання таких основних завдань:

1) погодження з відповідними органами тарифу на електроенергію, що виробляється атомними електростанціями, здійснення її продажу на енергоринку;

2) закупівля ядерного палива;

3) розроблення і впровадження єдиних для компанії техніко-економічних нормативів;

4) створення системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами;

5) створення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу атомних електростанцій;

6) підвищення безпеки атомних електростанцій на основі впровадження сучасних технологій, вдосконалення характеристик систем безпеки;

7) забезпечення дотримання норм міжнародних договорів з питань ядерної безпеки та цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду;

8) будівництво і реконструкція атомних енергоблоків, зняття їх з експлуатації.

Атомні електростанції компанії "Енергоатом" працюють в єдиній енергосистемі України і узгоджують з Національним диспетчерським центром Міненерговугілля України питання оперативного регулювання виробництва електроенергії.

Агропромисловий комплекс (АПК ) - це сукупність галузей економіки, яке включає сільськогосподарські та інші специфічні утворення і функціонує на основі широко розвинених і урегульованих нормами права інтеграційних та коопераційних зв'язків. Він охоплює усі стадії виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та її переробки, виробництво засобів виробництва для сільського господарства і тісно пов'язаних з ним галузей, їх матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування. З урахуванням виключної значущості цієї сфери для народного господарства, Законом України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) її віднесено до пріоритетних.

Державну політику у сфері АПК, правові засади його функціонування, національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку села, обсяги бюджетного фінансування, напрями інвестиційної політики визначає Верховна Рада України. Так, постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3924-ХІІ була схвалена Концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, яка передбачала: проведення аграрної реформи; утвердження поряд з іншими формами приватної власності на землю та інші засоби виробництва; врахування інтересів виробників сільськогосподарської продукції під час здійснення приватизації виробничих об'єктів харчової, переробної та інших галузей, що обслуговують сільське господарство; створення економічного механізму ринкового типу як головної передумови динамічного розвитку агропромислового комплексу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, удосконалення структури виробництва, відновлення родючості землі, раціональне використання природних ресурсів; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у вирішенні соціальних проблем села; впровадження в практику механізму державного інвестування розвитку соціальної сфери села і системи пільг із залученням до цього коштів усіх суб'єктів підприємницької діяльності; забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку села і міста; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села тощо. На жаль, ця Концепція реалізована не була.

Державно-правове регулювання АПК здійснюється відповідними законодавчими актами: Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", законами України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати", від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 16 листопада 2006 р.), від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал", від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.), від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 19 січня 2006 р.), від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", Земельним кодексом України (ЗК) тощо.

Президент України й Кабінет Міністрів України визначають потребу держави в сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку тощо.

Серед актів Президента України, присвячених сільському господарству, необхідно відзначити укази від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 8 серпня 1995 р. № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та деякі інші.

Провідним центральним суб'єктом публічного адміністрування АПК є Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України) як центральний орган виконавчої влади. Правовий статус та функції Мінагрополітики України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 500/2011.

Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:

- державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;

- державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (галузі агропромислового виробництва), сільськогосподарської дорадчої діяльності;

- державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;

-- державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів.

До суб'єктів публічного адміністрування АПК належить також Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України (Держветфітослужба України). Держветфітослужба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві. Держветфітослужба України діє на підставі Положення, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 464/2011. Основними завданнями Держветфітослужби України є:

- реалізація державної політики у галузі ветеринарної медицини, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві;

- проведення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за здоров'ям тварин, безпечністю та якістю всіх харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників особливо небезпечних хвороб, включених до списку Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ), з територій інших держав або карантинних зон;

- аналіз причин і умов виникнення та поширення хвороб тварин, організація заходів з локалізації та ліквідації спалаху заразних хвороб, спільних для тварин і людей, підготовка пропозицій щодо профілактики та боротьби з такими хворобами;

- проведення моніторингу поширення та визначення біологічної характеристики збудників особливо небезпечних хвороб тварин, включених до списку МЕБ, з метою вжиття заходів, пов'язаних з епізоотичною та епідеміологічною діагностикою спалаху заразних хвороб;

- спрямування та координація діяльності територіальних органів Держветфітослужби України із забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, захисту життя і здоров'я людей та тварин від ризику, пов'язаного з хворобами тварин, включаючи зоонози, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного, фітосанітарного контролю та нагляду;

- розроблення, затвердження та здійснення в межах своїх повноважень санітарних, ветеринарно-санітарних та фітосанітарних заходів;

- здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за тваринами, харчовими продуктами, неїстівними продуктами тваринного походження, репродуктивним матеріалом, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами та кормами, засобами ветеринарної медицини, засобами догляду за тваринами та супутніми об'єктами, а також потужностями (об'єктами), що використовуються для їх виробництва, переробки, зберігання та обігу;

- здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті за тваринами, харчовими продуктами, неїстівними продуктами тваринного походження, репродуктивним матеріалом, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, ветеринарними препаратами, субстанціями, кормовими добавками, преміксами та кормами, засобами ветеринарної медицини, призначеними для вирощування тварин та догляду за ними, що не мають лікувальної і профілактичної дії, супутніми об'єктами;

- охорона території України від занесення регульованих шкідливих організмів;

- виявлення, локалізація і ліквідація регульованих шкідливих організмів;

- запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України;

- здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів із карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об'єктів регулювання;

- реєстрація осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання;

- здійснення державного контролю за дотриманням регламентів застосування пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), відповідністю вимогам сертифікатів якості засобів захисту рослин, які ввозяться на територію України, вмістом у сільськогосподарській продукції та сировині рослинного походження залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів;

- здійснення державного контролю за додержанням регламентів зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин;

- здійснення державного контролю за проведенням підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами нагляду за фітосанітарним станом рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту, місць зберігання та переробки продукції рослинного походження, а також захистом їх від шкідливих організмів, додержанням технологій та регламентів застосування і торгівлі засобами захисту рослин;

здійснення державного фітосанітарного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, у тому числі в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду незалежно від їх підпорядкування, полезахисних та інших захисних лісових смуг і лісів у межах населених пунктів;

-- проведення екологічного та економічного обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;

- сприяння: упровадженню системи ідентифікації тварин; виконанню загальнодержавних програм у галузі ветеринарної медицини, в тому числі проведенню моніторингу залишкової кількості ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, та інших загальнодержавних програм у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, племінної справи у тваринництві;

- участь у проведенні науково-технічної, технологічної та інноваційної політики, впровадженні у виробництво науково-технічних досягнень та передового досвіду з питань ветеринарної медицини, карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, племінної справи у тваринництві.

Держветфітослужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи: головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління ветеринарної медицини у містах обласного значення, районах; державні фітосанітарні інспекції в областях, а також міжрегіональні територіальні органи - Головну державну фітосанітарну інспекцію, державну фітосанітарну інспекцію Автономної Республіки Крим.

Держветфітослужба України для виконання покладених на неї завдань утворює регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті.

Відповідно до Закону "Про ветеринарну медицину" державний ветеринарно-санітарний контроль - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/ або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають у постійному забезпеченні виконання встановлених чинним законодавством ветеринарно-санітарних заходів та технічних регламентів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд - функції, що виконуються державними інспекторами ветеринарної медицини та/або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини і полягають уперіодичній перевірці дотримання вимог чинного законодавства в галузі ветеринарної медицини.

Суб'єктом публічного адміністрування земель сільськогосподарського призначення, які є головним засобом виробництва в сільському господарстві, є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Основними завданнями Держземагентства України є:

- реалізація державної політики у сфері земельних відносин;

- внесення Міністрові аграрної політики та продовольства України пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин.

Держземагентство України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 445/2011.

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різноманітні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства, а також окремі громадяни. Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері агропромислового виробництва визначає Закон України від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

Важливою функцією публічного адміністрування агропромислового комплексу є здійснення державного контролю та нагляду, що покладається на Державну інспекцію сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України). Правовий статус Держсільгоспінспекції України визначено у Положенні, затвердженому Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 459/2011. Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Основними завданнями Держсільгоспінспекції України є:

- реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

- внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах.

Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право: складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку підприємства, установи та організації усіх форм власності, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, для проведення перевірок з питань, що належать до компетенції Держсільгоспінспекції України; забороняти експлуатацію машин та інших технічних засобів для агропромислового комплексу, якщо їх технічний стан не відповідає вимогам нормативних документів щодо показників якості, технологічності та безпечності, охорони праці та охорони навколишнього природного середовища, загрожують життю і здоров'ю працюючих або створюють можливість виникнення аварії, тощо.

Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

Міністер­ство промислової політики України.

Міністерство промислової політики України (Мінпромполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпромполітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики.

Мінпромполітики узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінекономрозвитку України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, державної політики у сферах торгівлі, інтелектуальної власності, державної регіональної політики, державної політики з питань розвитку підприємництва, технічного регулювання та захисту прав споживачів, а також міжвідомчої координації з питань економічного і соціального співробітництва України з Європейським Союзом.

Державна служба експортного контролю України.

Державна служба експортного контролю України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю.

Сфера державного нагляду (контролю) (далі – дн(к):

Дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного експортного контролю.

Згідно Положення про Державну службу експортного контролю України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 448/2011, Державна служба експортного контролю України:

· веде облік суб'єктів, яким надано повноваження на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, видає таким суб'єктам документи, що підтверджують наявність таких повноважень, забезпечує контроль за здійсненням суб'єктами наданих їм повноважень та готує пропозиції щодо скасування в установленому порядку таких повноважень;

· здійснює контроль за справлянням плати відповідно до законодавства за оформлення та видачу документів про реєстрацію суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів, видачу дозволів, висновків і міжнародних імпортних сертифікатів, кошти від якої зараховуються до державного бюджету;

· здійснює заходи з контролю та перевірки в установленому законодавством порядку, випадках та спосіб, передбачені законом, відповідності законодавству документації, на підставі якої здійснено міжнародну передачу товарів, доставку товарів до кінцевих споживачів, кінцевого використання товарів у заявлених цілях;

· проводить у передбачених законом випадках розслідування, пов'язані з порушенням суб'єктами здійснення міжнародних передач товарів вимог законодавства у галузі державного експортного контролю, та за їх підсумками притягує таких суб'єктів до відповідальності у межах, визначених законодавством;

· забезпечує у межах компетенції виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів у галузі державного експортного контролю, контролює додержання вимог законодавства у цій галузі.

Спеціальні закони:

Структура Міністерства

· Міністр

· Перший заступник Міністра

· Заступник Міністра — керівник апарату

· Заступник Міністра

· Управління забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба)

· Департамент електроенергетики

· Департамент стратегічної політики, інвестицій та ядерно-енергетичного комплексу

· Департамент з питань нафтової, газової, торф'яної, нафтопереробної промисловості та альтернативних видів палива

· Департамент вугільної промисловості

· Департамент фінансово-економічної політики

· Департамент юридичного забезпечення

· Департамент управління персоналом та документального забезпечення

· Департамент промислової безпеки, охорони праці, цивільного та фізичного захисту, інформаційно-аналітичного забезпечення

· Департамент майнових відносин та управління корпоративними правами

· Департамент з питань євроінтеграції та міжнародного співробітництва

· Департамент бухгалтерського обліку і звітності

· Адміністративно-господарське управління

· Контрольно-ревізійне управління

· Управління з реструктуризації та закриття вугільних підприємств

· Управління трудової та соціальної політики

· Спеціальний відділ

· Сектор з питань запобігання та протидії корупц

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.  Держгірпромнагляд України входить до системи органів  виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.  Держгірпромнагляд України у своїй діяльності керуєтьсяи Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства надзвичайних ситуацій України (МНС України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра,
а також цим Положенням.  Основними завданнями Держгірпромнагляду України є:      1) реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, охорони  надр, промислової безпеки у сфері поводження з вибуховими  матеріалами промислового призначення, державного  ринкового нагляду  у межах сфери своєї відповідальності, а також внесення пропозицій
щодо її формування; 2) здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій  державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;     3) організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: · промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю; геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також використання і переробки мінеральної сировини; · безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення; · безпечного проведення робіт з утилізації звичайних видів  боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення;· трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного газу та діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки та  потенційно небезпечними об'єктами.

7. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту. Міністерство інфраструктури України. Державна авіаційна служба України. Державне агентство автомобільних доріг України. Державне агентство України з туризму та курортів. Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті. Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті.

Транспорт - це комплексна галузь народного господарства, покликана забезпечити економічні, організаційні та соціальні зв'язки економічної сфери і задовольнити потреби суспільного виробництва та населення в перевезеннях. Вказане визначення значною мірою відповідає суті та призначенню транспорту як од нієї зі складових комунікацій.

Сфера транспорту не може функціонувати сама по собі. Керуючись суттєвою присутністю держави в транспортній галузі, слід зазначити, що завданнями державного управління в галузі транспорту є:

· своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;

· захист прав громадян під час їх транспортного обслугову вання;

· безпечне функціонування транспорту;

· додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку націо нальної транспортної системи;

· захист економічних інтересів України і законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

· створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

· обмеження монополізму і розвиток конкуренції;

· координація роботи різних видів транспорту;

· ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

· охорона навколишнього природного середовища від шкідли вого впливу транспорту (Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР).

Центральним органом виконавчої влади у сфері державного регулювання транспортом є Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України).

Основними завданнями Мінтрансзв'язку України у сфері транспорту є:

· участь у формуванні та реалізації дер

· жавної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, убезпечення руху, навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

· організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;

· забезпечення проведення державної політики з питань роз витку всіх видів автомобільних доріг на території України;

· участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повіт ряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпе чення судноплавства, торговельного мореплавства;

· здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транс портної систем, а також сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації до європейського і світового інформаційного простору;

· здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства;

· організація і контроль відповідно до законодавства за діяль ністю морських і річкових портів;

· виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстра ційних функцій у сфері убезпечення руху, торговельного море плавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах;

· забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність (Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністер ство транспорту та зв'язку України» від 6 червня 2006р. № 789).

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), яка підпорядкована Міністерству транспорту та зв'язку України.

Управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнарод ному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації та забезпечення цього процесу заліз ницями, підприємствами, установами та організаціями проводять ся централізовано і належать лише до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

· організація злагодженої роботи залізниць і підприємств із метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

· забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомо го складу, його ремонту та оновлення;

· розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

· вжиття заходів для убезпечення функціонування залізнично го транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи (по станова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поло ження про Державну адміністрацію залізничного транспорту України» від 29лютого 1996р. № 262).

Залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації заліз ничного транспорту і яке, за централізованого управління, здійс нює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. На сьогодні в Україні вирізнено 6 залізниць:

1) Львівська;

2) Донецька;

3) Одеська;

4) Південна;

5) Південно-Західна;

6) Придніпровська.

Морські та річкові судна.

Статистичні дані свідчать, що морський і річковий транспорт є суттєвою складовою єдиної транспортної системи України. Водно час мають місце і певні проблеми. Так, якщо на 1 січня 1991 р., за даними Укрморрічфлоту, у складі державних судноплавних компа ній (а інших тоді й не було) налічувалося 375 тільки морських суден загальною вантажністю (дедвейтом) 5,3 млн тонн, то до кінця 2004 р. сумарний дедвейт морських, річкових суден і суден «ріка-море», зареєстрованих в Україні, становив лише 1,2 млн тонн .

Основними завданнями Укрморрічфлоту є:

· участь у межах компетенції в реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

· забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

· здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом;

· додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки судноплавства (постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспор ту» від 30 березня 2000р. № 584).

Доречно навести аналіз бачення морських портів лише як державних транспортних підприємств. Річ у тім, що 2004 р. Конституцій ний Суд України розглянув конституційне подання 49 народних де путатів України щодо відповідності Конституції України положення стосовно визначення морського порту державним підприємством. У поданні стверджується, що визначення морського порту тільки державним підприємством порушує свободу підприємницької діяль ності та свободу вибору споживачів, зачіпає інтереси суб'єктів гос подарювання недержавної форми власності, спричиняє неправомірне обмеження конкуренції у сфері торговельного мореплавства.

Рішенням Конституційного Суду України було: визнати таким, що відповідає Конституції, положення ч. 1 ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України про визначення морського порту державним підприємством. Серед аргументів, якими оперував суд, постановляючи таке рішення, доцільно вказати такі:

а) поєднання державного регулювання діяльності морського порту як суб'єкта природних монополій з визнанням на території порту можливості господарювання підприємств та організацій всіх форм власності забезпечує баланс інтересів суспільства, всіх суб'єктів господарської діяльності та споживачів послуг у сфері торговельного мореплавства;

б) специфічні функції державного порту не належать до підпри ємницької діяльності, а є обов'язковими державними послугами відповідно до зобов'язань України за міжнародними договорами;

в) визначення морського порту як державного підприємства є гарантією реалізації обов'язку держави щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, екологічної та економічної безпеки, безпеки мореплавства;

г) згідно з Конституцією України суспільні відносини у сфері підприємництва, зокрема обмеження права на підприємницьку діяльність, можуть бути врегульовані законодавством, а правовий статус морських портів визначається законами України;

д) визначаючи морський порт державним підприємством, Ко декс торговельного мореплавства України водночас не відкидає можливості господарської діяльності на його території підпри ємств та організацій будь-яких форм власності з метою обслугову вання суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабі нетом Міністрів України, і забороняє порту втручатися в таку діяльність і перешкоджати їй, окрім випадків, передбачених зако нодавством України, установчими документами цих підприємств і організацій (Рішення Конституційного Суду України від 15 грудня 2004 р. № 21-рп/2004 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої стат ті 73 Кодексу торговельного мореплавства України (справа про морський порт як державне підприємство)).

Міський електричний транспорт складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населе них пунктів.

Рівні державного регулювання міського електричного транспорту України:

· Міністерство з питань житлово-комунального господарства України.

· Міністерство транспорту та зв'язку України.

· Місцеві державні адміністрації.

· Органи місцевого самоврядування.

Міністерство з питань житлово-комунального господарства України і Міністерство транспорту та зв'язку України здійснюють:

· підготовку пропозицій і реалізацію державної науково-техніч ної та економічної політики у сфері міського електричного транс порту;

· контроль за виконанням законодавства про міський елект ричний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдоскона лення;

· розроблення державних програм у сфері міського електрич ного транспорту та забезпечення їх виконання;

· підтримку освоєння виробництва і введення в експлуатацію вітчизняного рухомого складу;

· організацію у межах своїх повноважень робіт із стандарти зації, метрології та підтвердження відповідності у сфері міського електричного транспорту і забезпечення їх виконання;

· розроблення порядку формування тарифів на проїзд;

· нормативно-методичне забезпечення експлуатації об'єктів міського електричного транспорту, визначення пріоритетних напря мів науково-технічних досліджень у сфері міського електричного транспорту, впровадження новітніх технологій, виконання функцій державного замовника відповідних науково-технічних робіт;

· державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту та забезпеченням безпеки його руху (За кон України від «Про міський електричний транспорт» 29 червня 2004 р. № 1914-1V).

Державна політика у сфері міського електричного транспорту проводиться на засадах:

· доступності транспортних послуг для всіх верств населення;

· пріоритетності розвитку міського електричного транспорту у містах із підвищеним рівнем забруднення довкілля та курортних регіонах;

· створення сприятливих умов для виробництва вітчизняного рухомого складу та його удосконалення;

· беззбиткової роботи перевізників.

Особливості державного регулювання міського електричного транспорту полягають у тому, що забезпечення реалізації державної політики у сфері міського електричного транспорту здійс нюють у межах відповідних повноважень центральний орган ви конавчої влади з питань житлово-комунального господарства Міністерство з питань житлово-комунального господарства України та центральний орган виконавчої влади у галузі транс порту - Міністерство транспорту та зв'язку України. Відповідно, на рівні областей та районів, у структурах обласних і районних державних адміністрацій діють відповідні місцеві органи (напри клад, управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства місцевої державної адміністрації). Водночас, зважаючи на обставину наявності міського електрич ного транспорту у містах України, де значними владними повно важеннями характеризуються органи місцевого самоврядування, останні також є суб'єктами владного впливу на стан справ у міському електричному транспорті. Нині в Україні метро існує та функціонує лише в трьох містах - Києві, Харкові та Дніпропет ровську. Незначна кількість міст значною мірою пов'язана з труд нощами фінансування будівництва метрополітену, оскільки дже релами надходження фінансів є державна виконавча влада та органи місцевого самоврядування.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду вання забезпечують реалізацію державної політики у сфері міського електричного транспорту, а також розробляють регіональні і місцеві програми його розвитку і забезпечують їх виконання, установлюють тарифи на проїзд, організовують перевезення паса жирів та здійснюють контроль за ним, встановлюють порядок справляння плати за проїзд, інформують населення про зміни, що стосуються надання транспортних послуг, забезпечують коорди націю роботи, пов'язаної з функціонуванням міського електрично го транспорту та інших видів міського транспорту, створюють належні дорожні умови для здійснення перевезень, реалізують заходи з розвитку, вдосконалення та облаштування маршрутної мережі, виконують інші функції щодо створення безпечних умов діяльності у сфері міського електричного транспорту згідно із за конодавством.

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 22

 (  теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 1 година, семінарське  заняття- 2 години )

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: