Поняття і види надзвичайних ситуацій.

Лекційне заняття № 18

 ( 4 години)

Тема № 18. Адміністративно-правові основи забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях .

Мета: дати студентам чітке поняття  надзвичайних ситуаций, визначити види надзвичайних ситуацій.

План заняття:

Заняття –1

1. Поняття і види надзвичайних ситуацій.

2. Державна система попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій.

Заняття –2

3. Сили і засоби захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій.

Рекомендована література до теми:

1. Конституція України від 26 червня 1996 року .
2. Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями.
4. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями.
5. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями.
6. Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями.
7. Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями.
8. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями.
9. Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями.
10. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
11. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
12. Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
13. Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
14. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
15. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Карт-бланщ, 2004. – 520 с.
16. Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
17. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
18. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с
19. Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
20. Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
21. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

Питання для самостійного вивчення.

1.Права і обов'язки громадян у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій. Режим надзвичайного стану.

ЛЕКЦІЯ

Заняття –1

Заняття –2

Сили і засоби захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій.

Основні принципи та способи захисту населення і територій у НС .

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного природного, соціально-політичного, воєнного характерів здійснюється за такими принципами:

Ø пріоритетність завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров’я людей та навколишнього середовища;

Ø безперечної переваги раціональної і превентивної безпеки;

Ø вільного доступу населення до інформації про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій;

Ø особистої відповідальності і турбота самих громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій у НС;

Ø відповідальність в межах своїх повноважень посадових осіб за дотриманням вимог законодавчих актів;

Ø обов’язковість завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження НС;

Ø врахування економічних, природних та інших особливостей території і ступені реальної небезпеки виникнення НС;

Ø Максимально можливого, ефективного, комплексного використання наявних сил і засобів призначених для запобігання та реагування на НС.

Самостійна робота № 18

 ( 2 години)

Тема № 18. Адміністративно-правові основи забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях .

Питання на самостійне вивчення:

Правовою основою створення ЄДС НС є Закони України “Про надзвичайний стан”, “Про Цивільну оборону України”, “Про війська ЦО”, доповнення та зміни до них, інші законодавчі акти, укази Президента України про створення структур Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС НС) будується з урахуванням рівнів (загальнодержавного, територіального, місцевого і об’єктового) і класифікації надзвичайних ситуацій (техногенного, природного і соціальнополітичного характеру), стандартів безпеки і термінології, сил, засобів та резервів територій і галузей.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС НС) включає: органи управління (центральні, територіальні, галузеві, місцеві і об’єктові), системи забезпечення (територіальні і функціональні підсистеми), сили і засоби (військові, спеціальні і спеціалізовані цивільні підрозділи з їх оснащенням, наглядові органи та інформаційні бази підсистем єдиної державної системи, які призначені (залучені) для виконання завдань щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації).

Територіальна підсистема ЄДС НС це складова частина єдиної державної системи (ЄДС), яка включає – місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи Рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, зменшення матеріальних втрат.

Функціональна підсистема ЄДС НС це складова частина єдиної державної системи (ЄДС), що створюється на базі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, включає їх реґіональні та місцеві структурні підрозділи, підпорядковані державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють в межах своєї компетенції нагляд за забезпеченням техногенної і природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Органи управління ЄДС НС – це органи виконавчої влади або їх структурні підрозділи, які призначені для безпосереднього керівництва діяльністю щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах своєї компетенції.

Органи управління ЄДС НС діляться на координуючі (державна комісія з ТЕБ і НС, Національна рада безпеки життєдіяльності, постійні комісії з ТЕБ і НС, об’єктові комісії з НС), постійні (КМУ, МНС України, органи з НС міністерств і відомств, державні територіальні і місцеві виконавчі органи, управління (відділи) з питань НС та ЦЗН, органи з НС реґіональних, міських і районних служб, управління об’єктів економіки, служби з НС), повсякденні
(оперативночергові служби МНС України, управлінь (відділів) з питань НС та ЦЗН, суб’єктів господарської діяльності).

Системи забезпечення включають: фінансові (резервний фонд КМУ, резервні фонди територіальних і місцевих органів виконавчої влади у розмірі 1% від зведеного річного бюджету), матеріальні (ресурси Держкомрезерву, МНС, окремих міністерств і відомств, територіальних органів виконавчої влади, суб’єктів господарської діяльності), транспортні (МО, Мінтрансу, МВС та інших, транспортних підприємств, суб’єктів господарської діяльності), оповіщення і зв’язку (МНС, МВС, МО, Держкомзв’язку, Мінтрансу, Мінагропрому та інших, а також їх територіальних органів, суб’єктів господарської діяльності).

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС НС) може функціонувати у наступних режимах: повсякденної діяльності (Ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об’єктах і прилеглій до них території. Розроблення і виконання цільових і науковотехнічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об’єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації), підвищеної готовності
(Формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС. Прогнозування можливості виникнення НС та її масштабів. Підготовка пропозицій щодо нормалізації обстановки в районі надзвичайної ситуації. Проведення заходів щодо запобігання виникненню НС. Розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки. Приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів.), діяльності при НС (Здійснення керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДС НС. Організація захисту населення і територій. Організація роботи, пов’язаної з локалізацією або ліквідацією НС. Визначення межі території, на якій виникла НС. Забезпечення сталого функціонування об’єктів економіки та першочергового життєзабезпечення населення. Здійснення постійного контролю за станом довкілля, інформування вищестоящих органів управління щодо рівня НС та вжитих заходах, пов’язаних з реагуванням, захистом і оповіщенням населення та наданням йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах НС.) та діяльності при надзвичайному стані.

Головними етапами діяльності ЄДС НС є: запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (підготовка та реалізація комплексу правових, соціальноекономічних, політичних, організаційнотехнічних, санітарногігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у НС або пом’якшення її можливих наслідків), реагування на НС (скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів дій (планів ліквідації НС), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров’ю людей, зменшенню матеріальної шкоди і фінансових витрат), ліквідація наслідків НС, гострий період ліквідації надзвичайних ситуацій, плановий і програмний періоди ліквідації надзвичайних ситуацій.

Взаємодія органів управління ЄДС НС та підпорядкованих їм сил організується з метою своєчасного і ефективного реагування на надзвичайні ситуації.

Визначаються центральні і територіальні органи управління, які взаємодіють в кризових ситуаціях, склад і кількість сил і засобів реагування на надзвичайну ситуацію. Погоджується порядок спільних дій сил реагування на надзвичайну ситуацію, вирішуються питання всебічного забезпечення.
Базовими принципами створення ЄДС НС є: державний характер системи, орієнтація на загальнолюдські цінності, дотримання міжнародних норм, пріоритет вимог забезпечення безпеки при діяльності людини, відкритість для міжнародної співпраці.
На діяльність ЄДС НС оказують вплив фактори: зовнішні (трансграничний характер НС, соціальноекономічні зміни в світі, наявність світового досвіду та ринку) та внутрішні (високий рівень техногенної та природної безпеки в Україні, необхідність протистояння НС, соціальноекономічні зміни в Україні, високий науковотехнічний рівень в Україні, обмеженість наявних матеріальнотехнічних ресурсів та фінансових резервів).

Основною метою створення територіальних підсистем в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є забезпечення реалізації на відповідній території державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.

Виконання основних завдань цивільної оборони на сучасному етапі досягається:

1.Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж. З метою виконання завдання: завчасно розробляються і проводяться інженернотехнічні заходи для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

готується науково обгрунтований прогноз наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

здійснюється безперервне спостереження за станом потенційно небезпечних об’єктів і довкілля;

утримуються у готовності до негайного застосування засоби оповіщення і інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

створюються спеціалізовані формування і здійснюються їх підготовка до дій за призначенням;
проводиться забезпечення працівників підприємств, установ і організацій засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженернотехнічних заходів цивільної оборони.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайний ситуацій у мирний та воєнний час, постійне інформування його про стан наявної обстановки.

З метою виконання завдання у всіх ланках міських і позаміських пунктів на основі автоматичних систем централізованого оповіщення, мережі зв’язку та радіомовлення, а також спеціальних заходів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційних і технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, силам цивільної оборони і населенню.

Автоматична система оповіщення та інформаційного забезпечення створюється на базі загальнодержавної мережі зв’язку та радіомовлення і поділяється на державну і регіональну. Система має забезпечити циркуляційне оповіщення посадових осіб із застосуванням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення.

Система оповіщення і інформаційного забезпечення використовується централізовано. Оповіщення підпорядкованих органів управління, сил цивільної оборони і населення організовує вищестоящий орган управління.

3. Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціальнопобутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення.

Практичні заходи евакуації населення як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людини) планується на випадок:

· загальної аварії на атомній електростанції;

· всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

· загрози катастрофічного затоплення місцевості;

· масових лісних і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

· землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є фактичні показники стану наявної обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповідне рішення.

До комплексу заходів з медичного захисту населення, що полягає в запобіганні ураженню людей або зменшенні його масштабів, своєчасному поданні допомоги потерпілих і їх лікуванні, забезпеченні епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій, включається така робота: планування використання наявних сил і засобів охорони здоров’я незалежно від їхньої приналежності та форм власності; розгортання у надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів; забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів; контроль продуктів харчування і води; завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та медичного захисту; накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна і техніки; підготовка медперсоналу та загальне медикосанітарне навчання населення.

Захист від біологічних засобів ураження передбачає:

· своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його виду і масштабів;

· комплекс адміністративногосподарських, режимнообмежувальних і спеціальних заходів.

Радіаційний та хімічний захист це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціального оброблення, встановлення та дотримання типового режиму радіаційного захисту. Радіаційний та хімічний захист досягається:

завчасним накопиченням і утриманням в готовності засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю. Цими засобами забезпечуються передусім особовий склад формувань, які беруть участь у рятувальних та інших невідкладних роботах в осередках ураження, персонал радіаційних і хімічних небезпечних об’єктів та населення, що проживає в зонах можливого небезпечного зараження;

своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і методів виявлення, оцінки масштабів і наслідків надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційних та хімічних небезпечних об’єктах, застосуванням зброї масового знищення;

розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об’єктів народного господарства в умовах зараження місцевості;

завчасним пристосуванням об’єктів комунальнопобутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарного оброблення людей і спеціального оброблення одягу, майна і транспорту.

Для забезпечення захисту населення від наслідків НС на території України запроваджуються єдині вимоги з безпеки функціонування радіаційних, хімічних та вибухонебезпечних об’єктів.

4. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення, а також у:

розвідуванні осередків ураження і визначенні меж (кордонів) цих осередків; проведення робіт, пов’язаних з пошуком і рятуванням людей; подання допомоги потерпілим; евакуації населення з небезпечних районів; карантиннообсерваційних заходах; оточенні осередків ураження; забезпеченні громадського порядку у районах лиха і осередках ураження; здійсненні заходів життєзабезпечення населення; соціальнопсихологічній реабілітації населення; здійсненні санітарногігієнічних і противоепідемічних заходів.

Створення системи аналізу, прогнозування, управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтриманням їхньої готовності до сталого функціонування) надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є МНС України, основними виконавцями Держкомгідромет, МОЗ, Мінагропром та інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, що входять до сфери їхнього управління.
Спеціальні підрозділи зазначених центральних органів державної виконавчої влади щодобово інформують МНС України про наявний стан навколишнього природного середовища та в установлений термін подають відомості про прогноз на найближній час. При загрозливі явища МНС України повідомляється негайно. У разі виникнення НС мережа спостереження і контролю зміцнюється за рахунок залучення відповідних підрозділів зі складу сил ЦО.

Для своєчасного виявлення загрози виникнення НС, оповіщення персоналу та населення, що проживає в зонах можливого ураження, на радіаційних і хімічних небезпечних об’єктах створюються локальні автоматизовані системи, які мають бути сполученими з централізованою системою управління Цивільної оборони України.

6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха і у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих Рад народних депутатів, органами управління з надзвичайних ситуацій та у справах цивільного захисту населення, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у разі НС з метою створення умов для виживання, яке може опинитися (опинилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є: тимчасове розміщення громадян в безпечних районах; організація харчування у районах лиха і тимчасового розселення; організація забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і товарами першої необхідності; організація подання фінансової допомоги потерпілим; забезпечення медичного обслуговування та санітарноепідемічного нагляду в районах тимчасового розселення.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

Підготовка осіб керівного складу ЦО здійснюється на Центральних державних і територіальних курсах ЦО: новопризначених на посаду в рік призначення (протягом п’яти днів), усіх інших – під час проведення заходів відповідно до рішень начальника Цивільної оборони України. Перепідготовка зазначених осіб здійснюється один раз на п’ять років.

Працівники підприємств, установ і організацій, а також особовий склад невоєнізованих формувань проходять підготовку по групам, а також під час об’єктових тренувань і комплексних навчань.

Контроль за виконанням завдань цивільної оборони, покладається на управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, які в цьому напрямі діяльності співпрацюють з центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, громадськими організаціями та Інспекцію цивільної оборони України.

Лекційне заняття № 18

 ( 4 години)

Тема № 18. Адміністративно-правові основи забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях .

Мета: дати студентам чітке поняття  надзвичайних ситуаций, визначити види надзвичайних ситуацій.

План заняття:

Заняття –1

1. Поняття і види надзвичайних ситуацій.

2. Державна система попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій.

Заняття –2

3. Сили і засоби захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій.

Рекомендована література до теми:

1. Конституція України від 26 червня 1996 року .
2. Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями.
4. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями.
5. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями.
6. Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями.
7. Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями.
8. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями.
9. Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями.
10. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
11. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
12. Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
13. Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
14. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
15. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Карт-бланщ, 2004. – 520 с.
16. Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
17. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
18. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с
19. Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
20. Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
21. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

Питання для самостійного вивчення.

1.Права і обов'язки громадян у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій. Режим надзвичайного стану.

ЛЕКЦІЯ

Заняття –1

Поняття і види надзвичайних ситуацій.

Територія України, її населення, як і території та населен­ня інших країн світу, на жаль, не убезпечені від ризику надзви­чайних ситуацій природного й техногенного характеру, які можуть зумовити людські втрати й заподіяти значної матері­альної шкоди.

У законодавстві України надзвичайною ситуацією (НС) вважають порушення нормальних умов життя й діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастро­фою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, ве­ликою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призве­ли або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумо­вити виникнення надзвичайної ситуації на території України, розрізняють надзвичайні ситуації:

1.техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біо­логічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідро­динамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

4. природного характеру — небезпечні геологічні, метеоро­логічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарсь­ких тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів і біо­сфери тощо;

5. соціально-політичного характеру — пов'язані з протиправ­ними діями терористичного й антиконституційного спрямуван­ня: здійснення або реальна загроза терористичного акту (зброй­ний напад, захоплення й утримання важливих об'єктів, ядер­них установок і матеріалів, систем зв'язку й телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоп­лення заручників, встановлення вибухових пристроїв у гро­мадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлен­ня застарілих боєприпасів тощо;

6. воєнного характеру — пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та ток­сичних речовин і відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транс­портних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення обсягів заподія­них або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за кваліфікаційними ознаками визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій — загальнодержавний, регіональ­ний, місцевий та об'єктовий.

Правове регулювання забезпечення безпеки в надзвичай­них ситуаціях має комплексний характер і поєднує норми різних галузей права (конституційного, адміністративного, кримінального, господарчого, фінансового тощо). Але відно­сини, які виникають під час здійснення виконавчо-розпоряд­чої та іншої діяльності щодо забезпечення безпеки за надзви­чайних ситуацій здебільшого регулюються адміністративно-правовими нормами.

Правову основу забезпечення безпеки за надзвичайних си­туацій складають Конституція України, Закони України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруд­нення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної еколо­гічної ситуації» від 17 грудня 1993 р., «Про пожежну безпеку» від 18 січня 2001 р., «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 28 жовтня 1996 р., Положення «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», Програма запобіган­ня та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і при­родного характеру на 2000—2005 роки, затверджена Постано­вою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. тощо.

В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з загибеллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення значної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

— надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1)надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

2)надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) — Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перенесенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3)надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них належать насамперед хімічно небезпечні об'єкти, радіауійно небезпечні об'єкти, вибухо-та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

— за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівнів);

— за галузевою ознакою (у сільському господарстві; у лісовому господарстві; на заповідній території (об'єкти особливого природоохоронного значення); у водоймах; на матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення (персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації техногенного характеру.

123456Следующая ⇒

Поделиться: