Модернізм або «науковий» напрям в аналізі МВ.

Модернізм, як новий науковий напрям, активно почав розвиватися після другої світової війни. Його представники прагнули застосувати до аналізу МВ новітні методи і технології, в цілому надати більшої «науковості» ТМВ. Полеміка між «модерністами» і «традиціоналістами» досягла особливої напруги в 60-і рр. й одержала назву «нової великої суперечки». Представники модернізму найчастіше не зачіпали вихідні постулати політичного реалізму і критикували його прихильників за дотримання традиційних дослідницьких методів, які грунтувалися головним чином на інтуїції та теоретичній інтерпретації. Натомість учені нового покоління (Й. Райт, К. Дойч, Д. Сінгер) прагнули за допомогою використання математичних методів, методики моделювання, збору та обробки даних й інших дослідницьких способів надати вивченню МВ справді науковий статус. Однак, на думку фр. соціолога М. Мерля, такий підхід зовсім не означає, що можна обійтися без глобальної пояснювальної гіпотези.

Спільною для модернізму була прихильність до міждисциплінарного підходу, прагнення до застосування строгих наукових методів і процедур, до збільшення числа емпіричних даних, які піддаються перевірці. Його недоліки полягають у фактичному запереченні специфіки МВ, фрагментарності конкретних дослідницьких об’єктів, яка зумовлює фактичну відсутність цілісної картини МВ, у нездатності уникнути суб’єктивізму. Водночас багато досліджень прихильників модерністського напрямку виявилися дуже плідними, збагатили науку не тільки новими методиками, але й зробленими на їх основі вагомими висновками.

Прикладом можуть бути деякі положення К. Райта. Так, наприклад, він виділяє три групи причин напруженості в сучасному світі - політичні, соціокультурні та психологічні. Причому чи не найважливішою з них вважає стереотипність людської природи, людської свідомості. З цього приводу вчений у праці «Проблеми стабільності і прогрес у МВ» зазначав: «Наука і технічний прогрес відіграють доцентрову роль у світовому розвиткові, в той час як традиції, які знаходяться у свідомості й психології людей, розділяють їх на групи, які відповідають таким історичним формам спільності, як нація, народ та інші, що ведуть боротьбу за воєнну міць суверенних держав і можуть існувати тільки якщо національні воєнні сили врівноважені». Фактично це підтверджує, що полеміка між прихильниками модернізму і політичного реалізму стосувалася, головним чином, не природи й змісту, а методів дослідження МВ.

 

65. Моделі міжн. систем М. Каплана.

Особливо хотілося б привернути увагу до типологій, які запропонували амер. дослідник М. Каплан і професор Сассекського університету М. Ніколсон.

Грунтуючись на загальній теорії систем і системному аналізі, в праці «Система і процес у міжн. політиці» М. Каплан сконструював абстрактні теоретичні моделі, покликані сприяти кращому розумінню міжнародної реальності. Таких моделей або типів політичних міжн. систем, для яких властиві основні правила, правила трансформації, правила класифікації акторів, їх здібностей та інформації, він виділив шість.

Перший тип - «система одиничного вето» - кожен актор здатний блокувати систему за допомогою шантажу і водночас чинити опір подібному шантажу, захистити себе від будь-якого противника.

Другий тип - біполярну.

Третій тип - «гнучка біполярна система» - складається з акторів-держав, союзів і блоків держав та універсальних акторів в особі міжн. організацій. Вона може бути сильно ієрархізованою, авторитарною і неієрархізованою.

Четвертий тип - «жорстка біполярна система» - на відміну від попереднього типу обидва блоки організовані за строго ієрархізованим принципом. На обох полюсах здійснюється ефективне врегулювання конфліктів, формування напрямів дипломатичної поведінки, застосування сукупної сили.

П’ятий тип - «універсальна система» - фактично відповідає федерації і передбачає переважаючу роль універсального актора, тобто міжн. організацій (наприклад ООН).

Шостий тип - «ієрархічна система» - по суті це світова держава, де національні держави втрачають своє значення, перетворюються у прості територіальні одиниці, а будь-які центробіжні тенденції з їхнього боку негайно ліквідовуються.

Така концептуальна типологія М. Каплана хоча й була умоглядною, але водночас ще в 50-х рр. стала однією з перших спроб серйозного дослідження, спеціально присвяченого проблемам міжн. систем з метою виявлення законів їх функціонування та зміни.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: