ЗНИЩЕННЯ КАРФАГЕНУ ТА ЗНАЧЕННЯ ЙОГО ПАДІННЯ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ПОДІЙ

Втрата Карфагеном своїх заморських володінь ще не означало ліквідації його економічного та військового потенціалу. У карфагенян залишалися давні зв’язки з країнами Середземномор’я, крім того, вони мали значний досвід у питанні відновлення економічної могутності в екстремальних ситуаціях, чому сприяли дві попередні Пунічні війни, а умілість, хитрість і винахідливість карфагенських купців була відомою далеко поза межами Карфагену та Риму. Все це в сукупності дало відповідні результати.

За півстоліття, протягом якого тривав мир між Римом та Карфагеном, Фінікійська держава не занепала, а навпаки набрала нових віх у своєму розвитку. Збільшилась кількість населення. У Карфаген пересилилось чимало італіків, а також мешканців Нумідії та Лівії. Після невдач у Другій Пунічній війні Карфаген всю свою енергію звернув у господарську сферу, розвинув хліборобство і промисли та прагнув добути собі нові торгові терени в Африці. У Карфагені процвітала жвава торгівля з місцевими племенами, широко розвивалося плантаційне землеробство, в містах зростала кількість майстерень і торгових підприємств. У II столітті до н.е. Карфаген, залишаючись важливим торговим центром, стає значним виробником зерна та масла.

У політичному ж плані Карфаген фактично перебував під протекторатом Риму, який, як правило, займав до портового міста ворожу позицію. Вимушений відмовитись від військових захоплень і активної зовнішньої політики, Карфаген, залишивши свої давні імперіалістичні змагання, за всяку ціну намагався утримати добрі відносини з могутнім Римом. Звісно, Карфаген мав чимало труднощів. Часи колишньої морської торгівлі минули. Тепер вона була обмежена Мальтою, Родосом, Єгиптом, Тірою та деякими гаванями на узбережжі Іберії та Північної Африки. Саме торгівля і посприяла новому розквіту Карфагену. Він перетворився в невелику торгову республіку. Це відродження економічної потужності Карфагена викликало сильне незадоволення в Римі, особливо серед владної верхівки і тієї частини нобілітету, яка була пов’язана із зовнішньою торгівлею. Виникла сильна і впливова партія, що вимагала повного знищення Карфагена, навіть якщо це загрожувало новою війною. На чолі цієї партії стояв Марк Понцій Катон (Старший), який ревно пропагував цю ідею. Кожний свій виступ в сенаті він закінчував однією і тією ж фразою: ,,А все ж таки Карфаген повинен бути знищений!”.

М. Порцій Катон був суперечливою людиною. Він був одним із знаменитих римських ораторів. Сучасники називали його навіть ,,римським Демосфеном”. Він привертав увагу своїми дотепними промовами і прекрасним знанням римських законів. Вражала його бурхлива енергія і дуже скромний спосіб життя. Він був чудовим чоловіком і добрим батьком, досвідченим італійським господарем першої половини II століття до н.е. Але, з іншого боку його характеризують нещадним рабовласником, умілим ділком і хитромудрим комерсантом, він займав посади консула і цензора і, в той же час, займався лихварством. Заграючи з народом, він наприкінці життя тісно був пов’язаний з римськими ділками, торговцями, лихварями. Ці люди були дуже вороже налаштовані проти Карфагена, хоча це місто давно вже не загрожувало пануванню Рима на Середземному морі. Проте римські торговці боялися конкуренції досвідчених і умілих карфагенских купців. Катон же цілком підтримував їх. Завдяки своєму похилому віку і красномовству, Катон користувався в Римі величезним впливом і мав незаперечний авторитет.

Отже, Карфаген для Риму залишався небезпечним суперником, і римляни, з метою повного знищення Карфагену, нав’язали йому Третю Пунічну війну. Привід для вторгнення римляни знайшли швидко. Річ у тому, що після II Пунічної війни, зазнавши поразку від Рима і втративши свої західні володіння і ринки, Карфаген не розгубився. Він енергійно став розвивати свою східну торгівлю, особливо з Єгиптом і навіть з Понтом. В цей же час Рим активно допомагав карфагенському сусіду, царю Нумідії – Масиніссі. За свої послуги він дістав від Рима вільну руку у відносинах з Карфагеном. Це був талановитий володар, що захоплено працював над розбудовою своєї держави, – привчив своїх кочовиків до осілого життя, поширював управу землі, будував міста. Але неродючі степово-пустельні простори, над якими він мав владу не вдовольняли його, й він намагався добути собі кращі терени від карфагенців. Все поширюючи свої займанщини, він оточив довкола Карфаген. Карфагенський сенат безнастанно скаржився на Масиніссу до Рима, але безуспішно: римляни стояли на боці свого союзника.

В той же час, у внутрішньополітичному житті Карфагена, що визначалося боротьбою трьох “партій”: проримської, пронумідійської та демократичної, яка прагнула відновити могутність Карфагена, остаточно перемогла остання. Це посприяло тому, що у 150 р. дійшло до відкритої війни Карфагена з Масиніссою. Карфагенські полководці несподівано з 50 000 війська рушили на Масиніссу, думаючи цілком знищити його країну. Але нумідійський король виявився надзвичайно спритним вождем і, хоч був неприготований, у вирішальній зустрічі розгромив карфагенську армію. Тепер він мав відкритий шлях на Карфаген. Але, як добрий політик, затримався перед воротами і послав скаргу до Риму, що карфагеняни порушили мир. Згідно ж із угодою 201 р. до н.е. Карфаген не мав права оголошувати війну без дозволу римського сенату. Але Карфаген не міг стерпіти зухвалу поведінку союзника римлян і, порушуючи умови договору 201 року до н.е., розпочав з ним боротьбу. Це Рим використовував як привід, щоб розправитися зі своїм противником.

Карфагенський сенат старався залагодити справу, але всі його намагання були даремними. Рим не задовольнився цією покорою і за ініціативою Катона і під тиском його прихильників у 149 році до н.е. до Африки була направлена велика римська армія для розправи із давнім суперником Рима. Римські легіони причалили під Утикою, й консули зажадали, щоб Карфаген видав усю зброю. Щоб врятувати місто, мешканці Карфагена вирішили пристати на всі умови. Вони видали римлянам 300 заручників, здали їм всю зброю і бойові запаси. Карфаген був обеззброєний. Але тоді римські представники проголосили Карфагену постанову свого сенату, щоб усе населення залишило місто й перенеслося на 15 км у глибину суходолу, бо місто римляни вирішили знищити. З цим карфагеняни ніяк не могли згодитися. Вони зачинили свої ворота, відпустили рабів на волю і почали активно озброюватися, щоб захищатися до кінця. Вдень і вночі кувалася зброя, будувалися метальні машини, зміцнювалися оборонні міські стіни. Жінки віддавали своє волосся для виготовлення канатів. В місто звозилося продовольство. Римляни із жахом побачили, що Карфаген готовий до оборони. На чолі оборони був поставлений досвідчений воєначальник Гасдрубал.

Облога міста розпочалася в тому ж 149 р. до н.е. Героїчний опір карфагенского народу тривав три роки. Взяти місто штурмом римляни не могли. Гасдрубал добре організував оборону, забезпечив місту стабільне постачання продовольства. За його сприяння інші фінікійські міста активно допомагали оборонцям, він навіть зумів здобути прихильність частини нумідійців. Але всі надії карфагенян перекреслив, обраний в 147 р. до н.е. консулом, Сципіон Еміліан, який енергійно продовжив війну в Африці. Син Луція Емілія Павла і прийомний онук Сципіона Африканського, Публій Сципіон Еміліан, що увійшов до історії як Сципіон Молодший, обидва імені носив з гідністю. В 147 р. до н.е. Сципіон Еміліан приймає командування римською армією в Африці.

Незабаром після прибуття Сципіона Еміліана змінилася стратегія римської армії. Новоспечений керівник армії склав новий план облоги, оточив місто довкола валами, зачинив доступ до порту і крок за кроком просувався вперед. У Карфагені не стало засобів до існування, почалися голод і епідемічні хвороби. Становище оборонців ставало все безнадійнішим, так що Гасдрубал пробував уже йти на переговори з римлянами, але Сципіон виявив тверду непоступливість. Навесні 146 р. до н.е. він почав штурм міста. Рішучим нападом Сципіон Еміліан узяв Карфаген, потім послідували міські бої в кожному будинку. Протягом шести днів кипів бій на вулицях міста. Лише на сьомий день римлянам вдалося узяти Бірсу – акрополь Карфагена. Гасдрубал зі своєю сім’єю і з римлянами-перебіжчиками сховалися в храмі Ескулапа, будучи готовими спалити себе. Але у вирішальний момент карфагенський воєначальник не витримав. Гасдрубал із старшиною вийшов із замку з оливковим гіллям – ознакою миру, вийшов назустріч Сципіонові й упав до ніг переможця. Його жінка виказала силу духу, бо вбила своїх дітей і разом з ними кинулася у вогонь. Так у 146 р. до н.е. римляни здобули Карфаген.

Переможці довго грабували місто. Римляни заборонили солдатам брати тільки золото, срібло та дари із храмів – як подяка богам, які допомогли їм перемогти. Вони знищили зброю, бойові машини та частину кораблів. Незабаром Сципіоном був організований грандіозний тріумф в Римі на честь перемоги над Карфагеном.

Сципіон хотів зберегти місто, але за вимогою сенату Карфаген був підпалений. Він горів 17 днів. Були зруйновні арки, храми, будівлі, які простояли тут сотні років. Палали бібліотеки. Через 17 днів пожежа закінчилася. Замість прекрасного, повного життя міста до самої затоки простягнулось чорне поле руїн (Давн. Рим: іст., побут, к-ра). Після знищення міста переможці провели плугом борозну через його територію, засіяли її сіллю і проголосили прокляття на знак того, що це місце присвячується богам підземного царства.

За оцінками істориків, в цій війні загинуло до 90 відсотків населення Карфагену (як повідомляють античні автори, напередодні війни в місті проживало до 700 тис. чоловік). Всіх полонених продали у рабство, за винятком перебіжчиків, яких стратили. Сучасні історики відмічають, що за правовими нормами того часу це були дуже жорстокі дії з боку римлян. В тодішньому цивілізованому світі населення міст, яке було взято штурмом чи здалося після довготривалої облоги, повністю не знищували. Покарання, що застосували римляни проти карфагенян, здавалося їхнім сучасникам таким страшним, як гітлерівські концтабори – людям, вихованим на юридичних нормах XIX століття.

Після знищення Карфагену, частина карфагенської території була передана нумідійцям, інша – перетворена на римську провінцію в Африці. Так закінчилася історія пунічного Карфагену. Але протягом більше п’яти з половиною століть він впливав на хід подій в Західному Середземномор’ї. За цей час була створена цікава цивілізація, що виникла як відгалуження фінікійської, але, водночас, яка набула своєрідних рис і зазвичай називається пунічною. Вона пережила загибель Карфагену і продовжувала існувати в інших західнофінікійських містах Африки, Сицилії, Сардинії, Іспанії. Так, у сардинських містах майже до III ст. н.е. будували храми за пунійським зразком, вшановували пунійських богів, використовували в написах неопунічне письмо, навіть зберігали деякі політичні інститути пунічної епохи.

Пунійський вплив на лівійське населення Африки після падіння Карфагену не тільки зберігся, а навіть посилився, бо в африканські міста переселилися деякі тамтешні майстри. В боротьбі з Карфагеном постало могутнє Нумідійське царство, яке протягом певного часу відігравало величезну політичну роль у житті цього регіону. Нумідійські царі – суперники карфагенських багато що запозичили в них. Нумідійська мова, писемність, релігія, архітектура розвивалися під пунічним впливом ще багато десятиліть після знищення Карфагену.

Але все ж таки ,,довга рука Риму” дотягнулася до пунічної цивілізації, залишивши від неї не так уже й багато. Однак, те, що залишилось має значну цінність. Зі включенням Північної Африки до Римської держави там розпочався процес романізації. Однак вшановувати пунічних богів продовжували й під римськими іменами. Нові римські та старі пунійські боги часто зливалися в одному образі. За свідченням Августина, навіть на межі IV – V ст. н.е. в цих місцях говорили пунійською мовою, зберігали давні вірування. З розповсюдженням християнства на пунійську мову навіть було перекладено Біблію. Сліди пунійської цивілізації перейшли і в раннє середньовіччя. Тільки арабське завоювання, яке принесло із собою іслам та арабську мову, споріднену з фінікійською остаточно стерло старі сліди.

Проте славна держава і місто, засноване тірійцями, зробили значний внесок в історію та культуру стародавнього Середземномор’я. Розвиток цього регіону в І тис.олітті до н.е. неможливо уявити без впливу Карфагену, пунічної цивілізації та її сакральної культури. Результати Пунічних війн призвели до важливих соціальних і політичних змін в Римі і у всьому Середземномор’ї. Значний приплив рабів-військовополонених та іншої здобичі до Рима стимулювала розвиток рабовласництва. Рим перетворився з італійського поліса в найбільшу середземноморську державу, що панувала над племенами Західної і Північної Африки та Іспанії.

Після поширення римської влади за межі Італії в підкорених землях, які стають власністю римського народу, утворюються провінції. Управління провінціями здійснювалося преторами як намісниками римського народу. Провінції експлуатувалися шляхом передачі на відкуп податків і мита збирачам податків, які походили переважно із розряду вершників, що виник у ІІ столітті до н.е. В той же час Рим стає найбільшим центром банків і капіталу. В самому Римі в результаті Пунічних війн загострилися суперечності між аристократією і купцями, що прагнули отримати право брати участь в пограбуванні захоплених територій і, водночас, продовжується річний термін повноважень чиновників з метою виконання довгострокових військових завдань. Але спокій, що запанував у Римі після численних перемог, виявився тяжчим і суворішим, ніж попередні лиха. Саллюстій зазначав, що: ,,Знать почала самовільно користуватися своїм високим станом, народ – свободою, кожен став тягнути до себе, грабувати, нищити… Так обидві сторони розтягли все; держава, що знаходилася між ними, виявилася розшматованою”. Незабаром в Римі настане епоха громадянських війн. Вже підростало покоління, яке не бажало ні з ким ділити владу над Римом, а серед громадян починають ,,виникати суперечки, подібні землетрусу”.

В цілому, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що зруйнування Карфагену та знищення його жителів було надзвичайно жорстокою мірою покарання, навіть злочином, яку римляни застосували до карфагенян. Аналогів вчинку, скоєного римлянами, в тодішньому цивілізованому світі ще не знайдено. Але зруйнування Карфагену не означало знищення пунічної цивілізації, яка творилася та існувала протягом не одного століття. Її вплив сягнув далеко поза межами африканського узбережжя і тривалий час був наріжним каменем формування культур багатьох народів.

Зникнення із світової арени свого запеклого ворога здавалося б мало піднести римлян на вищий щабель і забезпечити стабілізацію у внутрішньополітичному житті. Але нажива і жага багатств римлян докорінно змінила ситуацію. Потужного зовнішнього ворога змінив міцний внутрішній. Боротьба між владною верхівкою порушила спокій і у майбутньому це призвело до летального результату для Риму.

 

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: