Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Цей вид деліктної відповідальності передбачено ст. 1176 ЦК, додаткове регулювання — Законом України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності, цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед, суб'єктом заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких чинний ЦК відносить:

• органи дізнання, тобто органи, які наділені правом проводити слідчі дії, що є початковою формою досудового розслідування в кримінальних справах (міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону, капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, у випадках, що передбачено ст. 101 КПК України).

• органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи, наділені нравом проводити досудове слідство у кримінальних справах (слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки) у випадках, що передбачено ст. 102 КПК України;

• органи прокуратури, тобто органи, які визначені такими відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури);

• органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя (КСУ та суди загальної юрисдикції (місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; ВСУ). Діяльність органів суду регламентуються Законом України "Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій" тощо. Однак суб'єктами за цим видом делікту є переважно суди загальної юрисдикції.

Від імені вказаних органів безпосередньо діють їх посадові та службові особи. Проте, як і в попередньому делікті, особу заподіювача шкоди відмежовано від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди, оскільки посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдано шкоди, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, а й від імені держави. І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

Певну специфіку має протиправне діяння, яким може бути завдано шкоди у цьому делікті. Визначено вичерпний перелік протиправних діянь, що є умовою настання відповідальності:

• незаконне засудження;

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

• незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

• незаконне затримання;

• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Якщо ж шкоди завдано фізичним чи юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона відшкодовується на загальних підставах.

Наявність протиправності як характерної ознаки вказаних вище діянь, має бути підтверджено певною реабілітацією особи, шляхом постановления судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акту про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо ці діяння не підтверджено обставинами, що реабілітують особу, (наприклад, кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акту помилування), то право на відшкодування завданої шкоди не виникає (ч. 3 ст. 1176 ЦК).

Не має права на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла завданню їй шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК), окрім випадків, якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведено в належному порядку.

Істотною специфікою цього делікту є те, що шкода, яку завдано фізичним та юридичним особам за цим деліктом, відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Завдану ними шкоду відшкодовує держава Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, в тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності.

У разі, якщо держава відшкодувала шкоду, завдану посадовою чи службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, то вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї посадової чи службової особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. 3 ст. 1191 ЦК).

Законодавець встановлює особливі правила відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній особі актами влади у сфері специфічної діяльності органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду.

У ст. 1176 ЦК встановлені особливі умови відповідальності за шкоду, яка заподіяна фізичній особі незаконними діями правоохоронних органів. Ця шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих правоохоронних органів.

Специфіка діяльності правоохоронних органів, на відміну від інших інститутів державної влади, полягає в тому, що вони безпосередньо не регулюють суспільні відносини, а забезпечують належний порядок в процесі регулювання цих відносин.

Кримінально-процесуальне законодавство надає правоохоронним органам право затримувати підозрюваних, звинувачених, обирати як запобіжний захід тримання під вартою чи підписку про невиїзд, не вимагаючи неспростовних доказів вини затриманих чи заарештованих осіб. Тому законодавець намагається надати певні гарантії захисту фізичній особі від незаконних дій правоохоронних органів.

До цих незаконних дій законодавець відносить наступні:

1) незаконне засудження;

2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

3) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд;

4) незаконне затримання;

5) незаконне накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Заподіяна фізичній особі цими незаконними діями шкода відшкодовується державою незалежно від вини правоохоронних органів.

Винятком є положення, зазначене у ч. 5 ст. 1176 ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на винесення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Водночас, на відміну положень Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", шкода, завдана такими діями правоохоронних органів, як незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення оперативно-розшукових дій та інших дій, підлягає відшкодуванню на загальних підставах (статті 1166, 1172 ЦК).

Чому саме на державу покладена відповідальність за ці незаконні дії?

По-перше, саме держава виступає гарантом таких особистих немайнових благ, як право на життя, особисту недоторканність, свободу, недоторканність житла, свободу пересування, на честь, гідність та ін.

По-друге, правоохоронні органи є державними інститутами, які діють від імені держави.

По-третє, вина правоохоронних органів може бути і відсутня. Наприклад, особа була засуджена на підставі завідомо неправдивих свідчень свідків чи завідомо неправдивого висновку експерта, але потерпілому шкоду необхідно відшкодувати.

По-четверте, у держави більше можливостей поновити в повному обсязі порушені права (зарахувати трудовий стаж, повернути нагороди, поновити військове звання тощо).

По-п'яте, така конструкція відповідальності, коли за шкоду відповідає держава, а не конкретна особа, не обмежує творчої ініціативи працівників правоохоронних органів, які мають право на допустимий професійний ризик.

Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина у випадках:

- постановления судом виправдувального вироку;

- скасування судом незаконного вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю у діяннях складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Закриття кримінальної справи на підставі нереабілітуючих обставин (амністія чи помилування, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, примирення з потерпілим, перекваліфікація злочину на менш тяжкий), зменшення покарання не дає права на відшкодування шкоди.

Не має права на відшкодування шкоди особа, яка шляхом самообману перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла проведенню стосовно неї незаконних дій, зазначених у ст. 1172 ЦК. Не може вважатися самообмовою відмова від дачі показань. Якщо вироком суду засвідчено, що самообмова мала місце внаслідок застосовування до особи незаконних методів проведення слідства (фізичного чи психічного насильства), то заподіяна такій особі шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. З Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" громадянину відшкодовуються:

1) заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання рішення суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії правоохоронних органів завдали моральних втрат громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, працівник міліції П. був звинувачений у вбивстві неповнолітньої і 27 днів утримувався під вартою, а потім був звільнений. П. звернувся у Луцький міський суд з позовом про відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, П. зазначив, що його водили по місту під вартою, в тому числі на його роботі і на роботі дружини. Під час обшуку в квартирі сусіди запрошувалися понятими. Звинувачення його у вчиненні тяжкого злочину отримало широкий розголос в місті. Внаслідок цього його репутація значно постраждала. Суд частково задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнувши суму, еквівалентну на той час 8 000 доларам США.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, поновлюється на колишній роботі (посаді), а у разі неможливості (підприємство ліквідоване) йому надається інша робота. Термін перебування під вартою, відбування покарання, а також час відсторонення від роботи, зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Якщо громадянин був позбавлений військових, наукових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: