Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Державний апарат складався з 3 основних ланок: центрального, номового і місцевого. Очолював центральне управління країною цар. Природнокліматичні умови місцевості були особ­ливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та по­стійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єдну­вала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановлюється панівна роль держав­ного господарства з ознаками адміиістративно-комапдної систе­ми . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, документи госпо­дарської звітності, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та пере­розподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади.У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загаль­ного еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачешія землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­жавної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.

18. Визначте спільні риси і відмінності господарств Месопотамії, Давнього Єгипту, Кріто-Мікенської цивілізації.

Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли в умовах енеоліту і ранньої бронзи і визначалися колективни­ми формами виробництва.

Ранні цивілізації Стародав Сходу виникли на базі племен як ранньокласові міста-держави (номи), де правляча верхівка в особі спадкової знаті виконувала організ-господарські та релігійно-культові функції. Поступово номи об'єднались у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ'я населення перед державою). Селянство залишалось основною продуктивною силою. Існувала територ сусідська землеробська громада, екон відносини всередині якої характер володіння громади на землю; приватна власність сім'ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

B історії господарства ранніх цивілізацій виділяють три пе­ріоди. У 1му (1ша пол III тис. до н. e.) господарство розвива­лося в межах окремих номових міст-держав. Крито-мікенстка цивілізація пов’язана з цивілізаційним устроєм життя суспільств на острові Крит та містах Мікени.

 B історії Месопотамії це Шумерська цивілізація, в історії Єгипту - додинастичний період. Земля належала державі. Ранньодержавні органи влади виконували соц-екон, адміністр-політич­ні, військові та культурні функції, регулювали господарську діяльність. Прості селяни були особисто вільними і правоспроможними. У держ-громад секторі основними екон суб'єктами були селянське домогосподарство та землеробська громада.

У другому періоді - впродовж III тис. до н. e. - в умовах бюрократ-централіз монархій (Месопо-тамії, у Єгипті) основними суб'єктами господар стали держ та умовно-службові земельні господарст­ва. Держава була верховним власником і розпорядником усієї землі, води та іриґаційної системи. Держава регу­лювала і контролювала виробництво та розподіл не лише додаткового, а й необхідного продукту, поведінку та спосіб мислення громадян.. Селяни-общинники перетворилися на державних земле­робів. Вони працювали як наймані робітники на царських і храмових зем­лях, використовуючи знаряддя праці власника, отримували продукти хар­чування та предмети домашнього вжитку. В крито-мікенській цивілізації палацове господарство виступало як центр суспільно-господарської цивілізації і як чинник залежності. Залежність суспільства від палаців проявлялась і в розвитку земельних відносин, палац виступає верховним землевласником землі усіх категорій населення.

Третій пер (кін II тис. до н. e. - поч I тис. до н. e.)  це криза ранньокласової соц-екон системи, базованої на централіз управлінні виробництвом та пе­рерозподілі матеріальних благ. У Месопота­мії, Єгипті державно-редистрибутивна система перешла у державно-приватновласницьку. Держава за­лишалася верховним власником землі Одночасно відбувався процес відокремл. власності від влади. У житті крито-мікенськрї цивілізації важливу роль відігравали і господарські функції владних осіб, на чолі владної системи управлянні стояв цар, чиновники виконували різноманітні функції. Провідними галузями для мікенського суспільства були землеробство, рибальство, гончарство, вирощування зернових культур, винограду та оливи. Для давнього Єгипту землеробство, скотарство, розведення рогатої худоби, вирощування зернових культур. Для Месопотамії= скотарство. Землеробство,

Становлення ранніх цивілізацій західної моделі розвитку відповідає періодові раннього залізного віку. Їх основою були пізньо-первісні суспільства землеробства з окремими домогоспод-ми як самостійними соц-екон одиницями. Виріша­льним фактором стало масове використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню землеробства, продуктивності праці та додаткового продукту. За умови верховної власності на землю короля (князя) селяни сплачували ренту-податок і ви­конували трудові повинності. Важливе значення мало стягування з підкорених народів данини.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: