Суцільна колективізація та її соціально-економічні наслідки.

Поряд з індустріалізацією другим головним напрямом ста­лінської економічної політики 1930-х років була колективізація сільського господарства. Від початку вона розглядалася як засіб пришвидшення індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, нарешті — ліквідації заможного селянства, природного ворога радянської влади. Аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 1930-х років, оскільки коле­ктивне, контрольоване і кероване державою господарство могло швидко забезпечити зростання виробництва і фінансових надхо­джень. З нього, фактично за безцінь, викачували хліб та сиро­вину, шляхом організованого набору селян переміщали на ново-збудовані фабрики і заводи. Власне, поштовхом до переходу до суцільної колективізації по­слугувала хлібозаготівельна криза 1927/28 р. Першим кроком до суцільної колективізації мав стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації в Україні на добровіль­них засадах підлягало ЗО % селянських господарств.Дуже суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективіза­ція сільського господарства. У 1920-х роках існувало три форми колективних господарств, що різнилися за ступенем усуспіль­нення: 1) комуни із повним усуспільненням матеріальних умов вироб­ництва і побуту; 2)сільськогосподарські артілі із усуспільненням основних матеріальних ресурсів і збереженням особистого підсобного гос­подарства;3)товариства зі спільного обробітку землі (ТОЗ). В процесі суцільної колективізації основною формою стали артілі, які і стали називати колгоспами. Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли в колгос­пи України об'єдналося 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ. До початку Другої світової війни в республіці існувало близько ЗО тис. колгоспів і майже 1000 радгоспів. Одночасно із колективізацією тривав процес розкуркулепня, в результаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих із ро­динами, дітьми та старими висилали в далекі необжиті місця, запроторювали на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних і громадянських прав.

Злочинна стратегія «соціалістичного» очищення села здійс­нювалася й іншими засобами. Про страшну драму українського народу, що дістала у світовій історії назву «голодомор» 1932-— 1933 років.

Радянська господарська система в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни.

На кінець 1940 р. в Україні видобуток вугілля становив 50,5% загальносоюзного, вироблялося 64,7 % ча вуну, 48,8 % сталі, 67,6 % за лізної руди, 25,7 % елект роенергії, 20 % товарного хліба, 73 % цук ру, 20 % м’я са.На території УРСР німецько-фашистські загарбники знищили і замучили 4,4 млн радянських громадян, у тому числі 3,1 млн мирних жителів, 1,3 млн військовополонених, 2 млн радян ських громадян потрапили в німецьке рабство. Зруйнували і спалили 714 міст і робітничих містечок, більше 28 тис. сіл, спалили і зруйнували більше 2 млн будівель, більше 540 тис. надвірних будівель, залишили без притулку близько10 млн осіб…Німецько-фашистські загарбники зруйнували 16,1 тис. промислових підприємств; знищили чи вивезли 127,8 тис. електромоторів, 81,6 тис. металорізальних верстатів, зруйнували 29,8 тис. км залізничних коліїй, у тому числі 28,7 тис. км колій магістральних залізниць, 1916 будівель залізничних станцій, 14 тис. поштово-телеграфних закладів, знищили 18 тис. лікувальних закладів, 32,9 тис. шкіл, технікумів, вищих навчальних закладів та науково дослідних інститутів, 19,2 тис. бібліотек. Зруйнували і розграбували 27,9 тис. колгоспів, 872 радгоспи і 1,3 тис. МТС. Відібрали і вивезли до Німеччини 7594 тис. голів великої рогатої худоби, 3311 тис. коней, 9333 тис. Голів свиней, 7317 тис. голів овець і кіз, 59 297 тис. шт. до- машньої птиці. Німецько-фашистські загарбники завдали майнових збитків громадянам і народному господарству УРСР на суму 285 млрд крб (у державних цінах 1941 р.).

⇐ Предыдущая32333435363738394041Следующая ⇒

Поделиться: