Політичні процеси у давній час та добу середньовіччя.

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

Навчальний посібник

Для студентів спеціальності «Політологія»

Донецьк 2008

УДК 94 (477)(075.4)

Бредіхин А.В. Всесвітня історія. Для студентів спеціальності «Політологія»: Навч. посібник. – Донецьк, 2008. – 186 с.

ISBN

У посібнику викладено основні події всесвітньої історії від стародавніх часів до початку ХХІ століття. Основна увага приділена суспільно-політичним та соціально-економічним аспектам розвитку провідних країн Європи та Америки. Поруч із великим фактологічним матеріалом подається й ґрунтовний аналіз головних політичних подій нового та новітнього часу.

Даний посібник розрахований для студентів спеціальності «Політологія».

Рецензенти:

Камінський Є. Є.

Доктор історичних наук, професор, завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України.

Яковенко Н.Л.

Доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Поп Ю. І.

Доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………....5

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Політичні процеси у давній час та добу

Середньовіччя…………………………………………………………………7

Історична ретроспектива головних тенденцій політичного

устрою у Давні часи…………………………………………………………..7

Історико-політичний аспект розвитку країн Європи

у Середні віки………………………………………………………………10

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Країни Західної Європи та Америки у

новий час (середина XVII – початок XX століття)…………………............13

Тридцятилітня війна в Європі та становлення Вестфальської

системи міжнародних відносин……………………………………………...13

Англійська буржуазна революція……………………………………….......14

Боротьба за незалежність у Північній Америці. Утворення США………..17

Велика французька революція……………………………………………….19

Наполеонівські війни (1799 -1814)…………………………………………..24

На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII –

першій половині XIX ст……………………………………………………….26

Революції у провідних країнах Європи (1848 – 1849 рр.)……………………30

Громадянська війна у США 1861 – 1865 рр…………………………………..33

Об’єднання Німеччини. Франко-Прусська війна…………………………….35

На шляху до індустріального суспільства. Провідні країни Заходу

в останню третину XIX ст. – початку XX ст. Робітничий рух………………37

Світ на початку XX століття. Загальна характеристика……………………...43

Перша світова війна……………………………………………………………45

Культура та наука Заходу у новий час………………………………………...54

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Новітня історія країн Західної Європи та Америки

(1918 р.- початок XXI ст.)……………………………………………………...59

Проблема післявоєнного врегулювання (1918-1922 рр.).

Становлення Версальсько-Вашингтонської системи

міжнародних відносин…………………………………………………………59

Особливості стабілізації 20-х років. Розвиток країн

Європи та Америки…………………………………………………………….66

На зламі: провідні країни Європи та Америки у 30-ті роки………………….74

Країни Латинської Америки між двома світовими війнами…………………90

Освіта, наука, культура та мистецтво 1900 -1930-ті рр………………………93

Міжнародні відносини у міжвоєнний період………………………………..101

Друга світова війна: військово-дипломатична історія (1939-1945 рр.)…….110

Післявоєнне врегулювання. Створення ООН……………………………….130

Початок «холодної війни» та інституціоналізація

біполярної системи (1945 - середина 50-х рр.)………………………………133

Особливості післявоєнної відбудови та стабілізації. Країни

Західної Європи та Північної Америки у другій половині XX ст………….137

Країни Латинської Америки у другій половині XX ст. У пошуках оптимальної моделі модернізації…………………………………………….164

Біполярна система: від консолідації до розпаду…………………………….171

Провідні країни Заходу на межі XX-XXI ст………………………………....178

Питання для самоконтролю…………………………………………………..180

Рекомендована література……………………………………………………182

ВСТУП

Представлений навчальний посібник містить у собі викладення матеріалу з всесвітньої історії до початку XXI ст. Для більш ґрунтовного усвідомлення студентами матеріалу міститься не лише фактологічний матеріал, а й подається аналіз основних проблем соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку провідних країн Європи і Америки. Теми присвячені давній історії подаються як ретроспективний аналіз основних подій.

Головною метою курсу, до якого укладено цей посібник, є об’єктивне вивчення основних подій всесвітньої історії. Освоєння всесвітнього історичного процесу є обов’язковою складовою частиною у підготовці студентів за спеціальністю «Політологія». Історія людства починаючи с XVII ст. характеризується найбільш бурхливими змінами у житті західної цивілізації, тому події нового та новітнього етапу розглядаються більш детально ніж давня історія.

Для політологів всесвітня історія не лише адекватний інструмент пізнання минулого, а й незамінний засіб вивчення сучасності та передбачення майбутнього. Обізнаність у всесвітній історії є важливим фундаментом для подальшого накопичення знань. Завдяки гарним знанням історії політолог зможе робити проекції минулого на сьогодення та важливі висновки.

Майбутнім політологам необхідно зуміти усвідомити рушійні сили розвитку людства на кожному етапі історії. Знання фактологічного матеріалу є, безумовно, дуже важливим, але на нашу думку не достатнім. Після вивчення кожного з періодів, необхідно власними силами віднайти свого роду стрижень усього пройденого матеріалу. Наприклад, однією з рушійних сил історичного процесу на першому етапі нового часу був перехід від феодальних відносин до капіталістичних, який супроводжувався появою нової верстви населення – буржуазії, яка, звичайно, збагатівши, почала шукати засоби політичного піднесення та поширення своїх прав. Саме це обставина стала однією з передумов Англійської та Французької революцій. Можна привести ще один цікавий приклад. Найбільш руйнівні війни людство пізнало у новий час. Знову причиною став бурхливий капіталістичний розвиток провідних країн Європи. Зміни у способах виробництва, збільшення темпів та обсягів виготовлення різних товарів потребувало значних ресурсів, тому й доводилося країнами або захищати свої природні багатства, або вести війну за нові території. Прикладом нескінченної боротьби за «ресурси» є прикордонні землі між Німеччиною та Францією, суперечки за які не припинялися до новітнього часу.

Під час підготовки посібника автори намагалися враховувати найновіші наукові розробки в галузі всесвітньої історії, як вітчизняних дослідників, так і зарубіжних.

Контрольні питання, подані у посібнику маю допомогти студентам самостійно проконтролювати рівень власних знань.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Першій половині XIX ст.

Буржуазні революції кінця XVIII ст. заклали основи швидкого розвитку промислового виробництва. Промисловий переворот, батьківщиною якого в 60-70-ті роки XVIII ст. стала Англія, інші країни Європи й Північної Америки пережили в вершій половині XIX ст. Завершальним етапом було створення машинобудування, що уможливилося завдяки нагромадженню капіталу на базі мануфактурного виробництва, створенню ринку робочої сили та збільшенню ємкості внутрішнього ринку.

Англія була однією з перших держав, що стали на шлях промислового розвитку. На початку XIX ст. налагодилося виробництво токарних верстатів, гідравлічних пресів, механічних молотів. У 20-30-х роках випуск обладнання провадився вже в основному машинним засобом, що заклало передумови переходу до великої машинної індустрії. Практично всі галузі промисловості країни були механізовані На Англію припадало 30 % світового виробництва металу та 100 % машин, вона почала їх експортувати. Швидкому розвитку виробництва й формуванню внутрішнього ринку сприяло становлення залізничного транспорту. У 1829 р. була побудована перша залізниця Манчестер – Ліверпуль.

Підйом економіки чималою мірою зумовлювався розвитком науки й техніки. Винахід Джорджем Стефенсоном паровоза поклав початок паровому залізничному транспорту. Відкриття Майкла Фарадея утворили основи для застосування електрики.

Промисловий переворот XVIII ст. не тільки прискорив економічний розвиток Англії, а й спричинив значні демографічні зміни. Чисельність робітничого класу збільшилася до 50 % населення Англії. Різко зросла економічна й політична роль буржуазії, інтереси якої в парламенті представляла ліберальна партія (партія вігів). Інтереси землевласників обстоювала консервативна партія (партія торі).

Під тиском демократичного руху, що посилився, було проведено низку внутрішніх реформ. У 1824 р. скасовано закон, що заборонив з 1799 р. створення союзів робітників. До початку 30-х років практично по всій Англії було створено мережу трейд-юніонів. У 1831 р. проведено виборчу реформу, що розширила виборчі права населення, забезпечивши перевагу промислової буржуазії в парламенті. У 1833 р. прийнято закон, що обмежував дитячу працю на виробництві. У цьому ж році віти домоглися скасування рабства в усіх англійських колоніях, що відкрило Англії величезні ринки Південної Америки.

В Англії активізувався масовий суспільно-демократичний рух за політичні права, що дістав назву чартистського. Основу руху становила лондонська асоціація робітників на чолі з Вільямом Ловеттом. Намагаючись консолідувати політичні сили в країні, чартисти мали на меті спрямувати законодавчу діяльність парламенту на розширення демократичних свобод. У середині XIX ст. чартистський рух через низку соціально-економічних причин (поява робітничої аристократії, реальний економічний підйом і підвищення заробітної плати) втратив свій вплив. Загалом чартистський рух усе ж сприяв консолідації політичних сил у країні та демократизації політики уряду щодо робітничого законодавства та соціально-політичного життя.

У Франції механізація виробництва розпочалася у 80-х роках XVIII ст., проте масового характеру процес заміни ручної праці машинною в найважливіших галузях промисловості набрав лише в другій чверті XIX ст.

За 25 років, що минули з часу революції 1789 р. демократизація французького суспільства досягла рівня, за якого повернення до старих феодальних порядків стало неможливим. Кількість нових земельних власників збільшилася до 2,5 млн. Значно зміцніла середня й дрібна буржуазія. Збільшилася також кількість індустріальних робітників, особливо в таких районах, як Нормандія, Фландрія та Ельзас. Ці суспільні верстви були зацікавлені в подальшому наростанні процесу капіталізації виробничих відносин і відкрито виступили проти будь-яких спроб повернення до режиму дореволюційної абсолютної монархії.

Протистояння інтересів нових землевласників, банкірів, промисловців і старого дворянства найяскравіше виявилося в період Реставрації (1814—1830 рр.). Після відновлення династії Бурбонів в особі Людовіка ХVIII у Франції було прийнято конституцію, збережено централізоване адміністративне управління, залишено чинними кодекси законів Наполеона. Конституція – «Хартія 1814 р.» встановлювала конституційно-монархічний режим. Виконавча та законодавча влада належала королю. Проте влада короля обмежувалася Законодавчим корпусом, який складався з двох палат. Після смерті Людовіка XVIII у 1824 р. і приходу до влади його брата Карла X (1824—1830 рр.), активного прихильника партії «ультра-роялістів», що виступала за відновлення дореволюційної абсолютної монархії, у Франції активізувалася внутрішня реакція. Були прийняті закони на підтримку духівництва та колишніх емігрантів. У 1826 р. Франція пережила першу економічну кризу, що сприяла зростанню впливу ліберальної опозиції та її перемозі на виборах до Національних зборів у 1830 р.

Спроба Карла X шляхом ордонансів розправитися з опозицією викликала 27 липня 1830 р. революційне повстання в Парижі. Карл X мусив покинути Францію. Владу Бурбонів було скинуто і встановлено монархію на чолі з Луї Філіппом Орлеанським (1830 – 1848 рр.).

14 серпня 1830 р, була прийнята нова конституція, що закріпила режим буржуазної монархії. Завдяки розширенню політичних прав влада в країні з рук дворянської аристократії перейшла до підприємців та промисловців.

З появою машин прискорився розвиток базових галузей промисловості Франції. У 30 – 40-ві роки в кілька разів зростає видобуток кам'яного вугілля, що, у свою чергу, сприяло збільшенню виробництва чавуну та машин. Перетворившись у результаті промислового перевороту на індустріально-аграрну країну, Франція усе ж багато в чому відставала від інших країн Європи, особливо в залізничному будівництві й сільському господарстві. Перевага дрібних господарств у сільськогосподарському виробництві, де було зайнято 2/3 населення, не тільки гальмувала його розвиток, а й значно звужувала внутрішній ринок, утруднюючи перехід Франції до великого промислового виробництва. Економічному розвиткові заважали також високі мита на імпортовану сировину та високі кредитні банківські ставки, що сприяли збагаченню вузького кола великих фінансистів та промисловців.

Особливістю переходу Німеччини до капіталістичного виробництва було те, що він здійснювався на фоні роздробленості німецьких земель і засилля в країні феодальних пережитків. Віденський конгрес закріпив політичну роздробленість Німеччини у вигляді Німецького союзу, у який увійшли 34 незалежних держави і чотири вільних міста

На чолі Німецького союзу стояв Сейм, діяльність якого контролювала Австрія, а повноваження Пруссії були дуже обмежені. Союз не мав єдиного законодавства, централізованого уряду, а також власних збройних сил. Самостійність німецьких держав сприяла не тільки децентралізації Німеччини, а й збереженню феодальних порядків, що значно гальмувало перехід до капіталістичних відносин і створення єдиного внутрішнього ринку для промисловості. Німецькі держави підтримували високі митні тарифи, зберігалися різноманітні валюти, системи мір і ваги.

З 30-х років XIX ст., незважаючи на велику питому вагу населення, зайнятого в сільському господарстві, промислова революція в Німеччині набирає високих темпів. Удосконалюється структура виробництва, швидко розвиваються військова та важка промисловість. Розвиток залізничного транспорту стимулює піднесення гірничої промисловості, металургії, машинобудування. Великих успіхів досягла хімічна промисловість. Формуванню єдиного внутрішнього ринку сприяло створення в 1834 р. Прусського митного союзу, що об'єднував 18 держав з населенням у 23 млн чоловік. Проте, незважаючи на високі темпи промислового виробництва, Німеччина ще значно відставала від таких країн, як Англія і Франція.

Порівняно з Англією, Францією та Німеччиною США мали цілий ряд переваг, що сприяли їхньому переходові на шлях капіталістичного розвитку. Географічна віддаленість від Старого Світу з його безперервними війнами дала США змогу за рахунок надзвичайно прибуткової торгівлі з Голландією, Францією, Іспанією та Великобританією створити великий торговельний флот. На початку XIX ст. він переважав флот Франції й Іспанії разом узятих. Відсутність феодальних відносин становила сприятливий грунт для зародження капіталізму в сільському господарстві. У західних штатах виникли дрібні й середні фермерські господарства, що спеціалізувалися на розведенні худоби. Економічному розвиткові США сприяло також вирощування бавовни й тютюну, що мали величезний попит у Європі.

Економічні й технічні передумови промислового перевороту в США виникли відразу ж після здобуття незалежності. Машинне виробництво розвивалося в основному на північному сході країни. Саме в регіонах Ново! Англії й Середньої Атлантики почав зосереджуватися американський капітал. Впровадження у виробництво досягнень англійської промисловості й використання власних технічних відкриттів (створення швейної машини, електричного телеграфу, механічної жатки, елеваторів, суцільнометалевого плуга, використання реклами у сфері торгівлі, продаж товарів у кредит) прискорили промисловий переворот у США. У 30-ті роки США вийшли на третє місце у світі за кількістю веретен і споживанням бавовни. Відкриття запасів залізної руди в Пенсільванії й Огайо поклало початок розвитку металургійної промисловості й виробництва прокатних станів, що стало основою для формування галузей важкої промисловості У 50 – 60-ті роки здійснюється масове впровадження в промисловість перших двигунів, переживає підйом машинобудування. Одночасно з розвитком водяного транспорту велося широке будівництво шосейних доріг та залізниць. За темпами будівництва залізниць США посіли перше місце у світі. Транспортний «бум» дав змогу прискорити торговельний оборот, що активізувало індустріалізацію й залучення до неї сільськогосподарських регіонів країни.

Промисловий переворот у США проходив одночасно з колонізацією західних американських земель. До 13 штатів, що брали участь у війні за незалежність, незабаром приєдналися відвойовані в індіанців Кентуккі (1792 р.), Теннессі (1796 р.) та Огайо (1803 р.). У 1803 р. США придбали у Франції за 15 млн дол. Луїзіану – територію, трохи меншу за початкову територію США. У 1819 в. США купили в Іспанії Флориду. У 40-ві роки до США був приєднаний Техас, що спричинило війну США з Мексикою в 1846 - 1848 рр. Згідно з мирним договором у Гвадалупе-Ідальго США анексували величезні північні мексиканські території: Нью-Мексико, Юту, Аризону, Неваду, північну частину Каліфорнії. В 1823 р. президент США Джеймс Монро прийняв «доктрину Монро», що проголошувала принцип взаємного невтручання країн Європи й Америки у внутрішні справи одна одної. Здійснення «доктрини Монро» в 1830 – 1850 рр. показало, що США поставили зростання своєї могутності в пряму залежність від приєднання нових територій. У 1818 р. генерал Джексон захопив Східну Флориду. У 1810– 1813 рр. була загарбана Західна Флорида. У 50-ті роки США виявляли прагнення купити чи захопити Кубу, яка належала Іспанії. В 40-ві – 50-ті роки починається проникнення США в країни Далекого Сходу. Згодом США оголосили сферою своїх національних інтересів усю територію Північної Америки.

Територіальна експансія, супроводжувана розширенням територій, багатих природними ресурсами, зростання чисельності населення за рахунок емігрантів з Європи та впровадження демократичних свобод сприяли швидкому економічному розвиткові США та поширенню капіталістичних відносин на північноамериканському континенті.

Перша світова війна.

Суперечності між провідними державами на початку XX століття досягли свого апогею. Історія людства знає безліч військових конфліктів. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Обидві вони відбулися у XX столітті і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгорталися у Європі.

Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року - тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн. осіб, 20 млн. одержали поранення чи каліцтво.

До Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу та боротьба двох військово-політичних угруповань - Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суші й на морі. Ініціаторами розв'язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набрала нечуваного розмаху.

Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило захоплення великих територій в Європі, у тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтовими родовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному й Егейському морях. Туреччина, яку у випадку перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран.

У свою чергу Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та Середземномор'ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція хотіла повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані у неї Німеччиною в 1871 p., заодно захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. До того ж російський царизм переслідував стратегічні завдання - установити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах.

Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела затяжні переговори з обома воюючими сторонами і врешті-решт країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило перехід Італії на бік противників Німеччини.

Таким чином, війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків. Вони прикривалися гаслами захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, знищували в полум'ї війни мільйони безневинних, ошуканих шовіністичною пропагандою людей.

Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролась за об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив наступника австрійського й угорського престолу Франца Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини і прибув до Боснії на військові маневри. Його провокаційний приїзд у Сараєво і постріли 19-річного сербського студента відіграли зловісну роль.

23 липня Австро-Угорщина передала уряду Сербії ультиматум, який порушував її суверенітет, означав втручання у внутрішні справи. В разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього було досить, щоб погрози були приведені в дію. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглися на територію Сербії.

Імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було нанесено відчутний удар. В частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина, 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністру іноземних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня нота такого ж змісту була передана французькому уряду. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглась на її територію. Це послужило серйозним приводом для негайного вступу у війну Англії.

За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялась по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії у Тихому океані і встановити контроль над Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворились нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Однак головними з самого початку були Західний і Східний фронти. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі й бельгійські солдати. На сході об'єднані сили німецької й австро-угорської армій були спрямовані проти Росії.

На початку війни хвиля патріотизму й націоналізму захлеснула воюючі держави. З часом вона змінилася на зневіру і втому, призвела до посилення соціал-демократії й поширення пацифістських ідей. Але поки що вона створювала сприятливі умови для мобілізації усіх сил на фронті і в тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст з німецькими назвами: Санкт-Петербург став Петроградом; у Великобританії королівська сім'я родом з німецького Ганновера взяла нове прізвище - Віндзор. Від початку і до кінця війна супроводжувалась гострою боротьбою різних суспільно-політичних течій.

Напередодні війни країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. За кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному відношенні до війни краще була підготовлена Німеччина. Майже за рік до початку воєнних дій у Німеччині був готовий воєнно-оперативний план нападу на Францію і Росію. Німецькому імператору його представляв начальник генерального штабу Німеччини Г. фон Мольтке. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала Шліффена - начальника німецького генштабу в 1891-1905 pp.

Неминучість війни на два фронти була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході передбачалося зосередити близько 80% збройних сил Німеччини, а решту - на сході. Після розгрому протягом 4-6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в ході блискавичної війни нанести нищівну поразку Росії.

У перші ж дні війни німецькі війська вступили на територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя послужили недостатньою втіхою для німецьких армій, бо надалі вони несподівано для себе зустріли запеклий опір. Почались каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні потерпіли поразку французи, що додало впевненості німцям. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав у Бордо.

Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Негайного втручання Росії вимагали західні союзники. Однак наступ у Східній Пруссії, розпочавшись досить успішно, через неузгодженість дій командувачів та дезорганізацію тилу закінчився трагічно. У вересні росіян витіснили зі Східної Пруссії, причому 30 тис. осіб потрапило в оточення, а генерал Самсонов застрелився.

У серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного російського фронту. Після перших успіхів австро-угорські війська терпіли поразку за поразкою. Російські армії Рузського й Брусилова захопили Львів, а далі й фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину.

5-12 вересня 1914 р. грандіозна битва розгорілася на північному сході від Парижа на річці Марні. Німецькі війська сподівалися оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі й англійські війська перейшли у наступ. Кожна із сторін намагалася обійти противника з флангів, що нагадувало "біг до моря". Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 км - від кордонів Швейцарії до Атлантики. Це був важливий стратегічний успіх союзників. Проте далі його не вдалося розвинути. До цього війна була маневреною; тепер вона набрала позиційного характеру. І ті, й інші солдати заривались в окопи, перед якими будувались земляні й бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглись мінні поля й ряди колючої проволоки. Битва на Марні стала переломною в ході Першої світової війни і, за визнанням німецьких генералів, визначила її підсумки.

Жодна із сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно зламати хід подій. Тому вони намагалися якомога швидше привернути до цієї світової бойні інших союзників.

Першою вступила у війну Японія. Вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдат у Європу та японський уряд відмовився це зробити. Німеччину підтримала Османська імперія. Російсько-турецький фронт розтягнувся на 350 км. У Закавказзі в Саракамишській битві основні сили турецької армії були розгромлені. Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців з країни.

Бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану війни. Крах плану Шліффена був викликаний недооцінкою сил противника, бездумним дотриманням наміченого, відсутністю належної взаємодії між арміями. Війська Антанти подекуди перехопили ініціативу і, використовуючи добре укріплені позиції та природні перешкоди, завдали ударів німецьким військам. Блискавична війна не вдалася, що загалом змінило обстановку на театрах воєнних дій.

У 1915 р. на західному фронті Німеччина активних бойових дій не вела. 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше в світовій історії здійснили газову атаку. З 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала повну зневагу норм міжнародного права і ознаменувала появу нової страхітливої зброї - хімічної. У військах впроваджуються протигази.

Зі свого боку англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Висадка десанту була невдалою. Турецькі війська наглухо блокували експедиційні війська союзників.

У ті ж квітневі дні завершились переговори країн Антанти й Італії. За Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це їй мали відійти після війни Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії підпадала Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її спроквола, відтягнувши понад 10 австрійських дивізій.

Це було єдине полегшення для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією командуючого Східним фронтом генерала фон Гінденбурга проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Досі російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Внаслідок постійної передислокації з'єднань і розрізнених дій бойова міць російських армій була невисокою. Техніко-економічна відсталість Росії зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало найнеобхіднішого - зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні і вразливі місця росіян. Німецькі й австрійські шпигуни були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві і царському оточенні. Росію вважали найслабшим членом Антанти. Німеччина хотіла змусити Росію вийти з війни.

2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі й австрійські війська перейшли у наступ і прорвали російську оборону. Протягом наступних п'яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Втрати росіян були жахливими: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Однак Росія не капітулювала. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. На сході теж перейшли до позиційної війни.

Після перемог Німеччини восени 1915 р. у війну вступає Болгарія. Утворюється Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватись із своїми союзниками. Проти невеликої сербської армії у жовтні 1915 р. рушили німецькі, австро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербська армія вже була розгромлена. На новоутвореному Балканському фронті бойових дій до середини 1918 р. майже не велось.

Отже, у 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна із коаліцій. Час працював на країни Антанти. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для передишки і перегрупування сил для нанесення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія і Франція порівняно з Німеччиною мали чисельнішу армію, глибоко ешеловану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявились розпорошеними по різних фронтах і не горіли бажанням вести активні наступальні операції.

Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту довжиною 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталевий дощ не залишав нічого живого. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Щоразу, коли німецька піхота піднімалась в атаку, її зустрічав кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям удалося заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом німці не змогли.

Сили сторін виснажувались з кожним днем. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. Дійсно, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Лінія фронту витягнулась майже на 400 км, а глибина просування становила 60-100 км. Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, однак одразу ж була окупована ворожими військами, що подовжило фронт ще на 500 км.

1 липня французькі й англійські війська повели наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту французька артилерія викинула близько однієї тони металу. Крім піхоти, на прорив вперше було кинуто танки. 79 сталевих чудовиськ повільно повзли на німецькі позиції й наганяли жах. Проте німецькі війська стримали натиск і восени активні бойові дії на р. Соммі припинилися. В грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва.

Підсумки воєнних кампаній 1916 р. були приголомшуючими. Під Верденом загинуло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На р. Соммі втрати з обох сторін перевищували 1300 тис. осіб. Під час Брусиловського прориву лише полонених нараховувалось понад 400 тис. осіб. Все більше вдосконалювались смертоносна зброя і техніка. Для нищення людей використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна все більше виснажувала противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів.

Напередодні війни Англія мала потужний військовий флот. Німецький флот не міг орудувати далі Балтики, а австро-угорський - Адріатики. Мобільними були судна, які опинилися ще до війни за межами цих акваторій. Так, німецькі крейсери «Гелен» і «Бреслау», опинившись у Чорному морі, обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. Британський флот розгромив німецьку ескадру в Південній Атлантиці біля Фолклендських островів. Держави Троїстого союзу потерпали від морської блокади і шукали ефективних засобів протидії. Порятунок вбачався у широкому застосуванні порівняно нової зброї - підводних човнів і розгортанні підводної війни.

У лютому 1916 р. Німеччина оголосила всі води, які омивають Великобританію, зоною бойових дій і спрямувала сюди свої підводні човни. 7 травня об'єктом атаки став англійський пасажирський лайнер «Лузітанія» з 1196 пасажирами на борту, з них 128 були американці. Загибель «Лузітанії"»стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, бо, крім людських жертв, підводна війна завдавала збитків торгівлі з країнами Антанти. Німеччина, побоюючись конфлікту з США, тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ без попередження не топити пасажирські судна. На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували.

У травні - червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами відбулася найбільша в історії морська битва. У ній з обох сторін брали участь дредноути, лінійні кораблі, крейсери, міноносці. Зіткнення відбулося на Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розсікти британський флот і розбити його по частинах. Однак їй не вдалося цього зробити, натомість німців мало не відрізали від їхніх же баз. Німецький флот поспішно залишив бій. Повернувшись до баз, він більше не з'являвся у відкритому морі.

У Німеччині знову активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. «Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію», - підтримав їх кайзер Вільгельм II. Країни Антанти дуже потерпали від німецьких підводних човнів, хоча ті нерідко гинули й самі. На виклик Німеччини вони відповіли розгортанням суднобудування, розробкою ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивністю Німеччини обурювалась світова громадськість. Стало зрозумілим, що підводні човни не спроможні вирішити долю війни, яка набирала все більш затяжного характеру.

Лютнева революція в Росії та її вплив на хід війни. Внутрішнє становище воюючих країн було складним. Нестача продовольства, палива, одягу, найнеобхідніших речей до краю загострювали бідування людей. Ширилися страйки і антивоєнний рух. На фронті стихійні протести набрали форми братання.

У Росії до економічних та соціальних проблем додалася політична криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади всіма силами розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. Росія стала республікою. Новий уряд не відмовився від зобов'язань царя Миколи II перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали все більш рішучі хвилі протесту проти грабіжницької війни.

На 1917 р. кожна із воюючих країн виношувала потаємні плани. Німецьке командування обрало оборонну тактику, війська Антанти - наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б укласти мир, залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах.

Лютнева революція зробила неможливим наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотились в Англії, Франції, Італії. Страйкарі і демонстранти вимагали припинення війни і укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. В квітні - травні на Східному фронті спостерігались масові братання солдатів німецької армії та росіян. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно налякали союзників.

Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну. В роки війни США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство. З країнами австро-німецького блоку США торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив близько 6 млрд. доларів. В роки війни вони не лише розрахувались з боргами. З боржника європейських держав вони перетворились на їхнього кредитора (позика становила понад 10 млрд. доларів) і не хотіли задарма все втрачати.

З лютого США порвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, американський конгрес оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. А вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн. американців. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії і флоту виділялися величезні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу.

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. не вдався. У квітні об'єднане англо-французьке командування вчинило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими і пораненими понад 100 тис. осіб. На сході оговтались російські війська і в липні перейшли в наступ у Львівському напрямі. На сході, як і на заході, воювали неохоче. Війна всім остогидла, перетворившись на смертельно небезпечну й невдячну, нічим не виправдану роботу. Німецькі війська перейшли в контрнаступ на півночі. Вони захопили Ригу і встановили контроль на Ризькою протокою.

Ще більшою поразкою обернулась для італійської армії битва біля села Капоретто в жовтні 1917 р. Італійські позиції були зруйновані вщент австрійською артилерією. Довершували справу в наступальному пориві австро-німецькі війська. Італійські вояки вже давно були готові покінчити війну і рятувались панічною втечею. 300 тис. з них потрапили в полон і 130 тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські й французькі дивізії дещо поправили становище і не допустили, щоб Італія таким чином вийшла з війни.

Поразка при Капоретто стала катастрофою для італійської армії і уроком для всіх союзників. Глави урядів і представники штабів Англії, Франції, Італії та США для координації дій на західноєвропейському театрі війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу військову раду. Верховним головнокомандуючим у березні 1918 р. був призначений генерал Фош.

Тим часом Росія стрімко міняла курс. Взявши в жовтні 1917 р. владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир'я. Раніше це зробила Румунія. З березня 1918 р. між Німеччиною та Радянською Росією було підписано Брестський мир. Німецькі війська перекидались на захід.

Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа. Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат ("Велика Берта"), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. 18 липня союзники рушили у наступ, відкинули німців від Марни і більше не випускали ініціативи.

Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля Ам'єна 8 серпня. За один день перестали існувати 16 німецьких дивізій. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператору Вільгельму ІІ про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.

Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина.

Оцінивши гостроту ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених територій і зречення кайзера.

Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. 6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцбергером під білим прапором пересікла лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша.

Тим часом революційна хвиля не вщухала і 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який втік у Голландію. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори у Комп'єнському лісі велись від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзаса і Лотарингії. Вони мали відмовитись від Брест-Литовського договору, передати все озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас союзне командування погодилось тимчасово залишити німецькі війська в Україні й Прибалтиці. Термін перемир'я становив 36 днів.

На світанку 11 листопада 1918 р. у штабному вагоні генерала Фоша, на станції Компьєн між Німеччиною та її противниками було підписано перемир'я. Об 11 годині ранку пролунав сигнал "Припинити вогонь!". Прогримів перший залп артилерійського салюту. Перша світова війна закінчилась.

Сучасники називали війну Великою. Вона принесла людські жертви, рівні втратам у Європі протягом попередніх двох століть. Крім воєнних дій, величезного лиха завдали хвороби і голод. Життєвий рівень більшості населення був жалюгідним.

Неймовірні збитки терпіли майже всі європейські держави. Спотворені дороги, залізниці, мости, з лиця землі міста і села справляли гнітюче враження, не піддавалися поясненню здорового глузду. Розладнані промисловість, сільське господарство й фінанси потребували напруження зусиль нових поколінь. Збитки становили третину національного багатства держав-учасниць війни. У матеріальному обчисленні вона обійшлась у 80 млрд. доларів.

Одним із підсумків війни стала нова розстановка сил на міжнародній арені. Сполучені Штати Америки почали відігравати роль кредитора європейських держав, відповідно, посилилась їхня роль у світовій політиці. Світ набрав нових обрисів. У ході війни державний лад Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Росії не витримав випробувань. Імперії Гогенцоллернів, Габсбургів, Романових, турецьких султанів розпалися. На їхніх уламках виникли нові держави. Посилився вплив Японії та Китаю. Почала занепадати колоніальна могутність європейських держав.

Жахлива Перша світова війна була злочином перед людським суспільством. Вона вкарбувалася у тіло й душу народів, повсякчас нагадувала про себе втратами і каліцтвом близьких і рідних, але не стала останньою пересторогою.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Питання для самоконтролю.

1. Сутність Вестфальської системи міжнародних відносин.

2. Передумови Англійської буржуазної революції.

3. Основні події Англійської буржуазної революції та їх значення.

4. Політичні наслідки Англійської буржуазної революції.

5. Сутність політичного становища Англійських колоній у Північній Америці.

6. Основні події боротьби за незалежність у Північній Америці.

7. Утворення США.

8. Причини Французької буржуазної революції.

9. Головні політичні події Французької буржуазної революції.

10. Наслідки Французької буржуазної революції.

11. Наполеонівські війни.

12. Політичний портрет Наполеона Бонапарта.

13. Зміни у політичному житті країн Європи на початку ХІХ століття.

14. Світ після наполеонівських війн. Нова система міжнародних відносин.

15. Революції у провідних країнах Європи у 1848-1849 рр.

16. Причини громадянської війни 1861-1865 у США.

17. Перебіг основних подій громадянської війни у США.

18. Реконструкція Півдня США.

19. Політичні мотиви об’єднання Німеччини.

20. Політичний портрет Отто фон Бісмарка.

21. Франко-Прусська війна.

22. Політичні підсумки поразки Франції у війні з Німеччиною.

23. Основні тенденції розвитку країн Європи та Америки у другій половині ХІХ століття.

24. Передумови Першої світової війни.

25. Основні суперечності між провідними країнами Європи на передодні Першої світової війни.

26. Основні події Першої світової війни.

27. Припинення протистояння. Комп’єнський мир 1918 р.

28. Політичні наслідки Першої світової війни.

29. Становлення Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.

30. Створення Ліги Націй.

31. Крах європейських імперій після Першої світової війни.

32. США у 20-30-ті рр.

33. Англія у 20-30-ті рр.

34. Франція у 20-30-ті рр.

35. Італія у 20-30-ті рр.

36. Німеччина у 20-30-ті рр.

37. Сутність фашизму.

38. Прихід фашистів до влади у Італії

39. Політичний портрет Беніто Муссоліні

40. Прихід фашистів до влади у Німеччині.

41. Політичний портрет Адольфа Гітлера.

42. Громадянська війна у Іспанії.

43. Міжнародні відносини перед Другою світовою війною.

44. Пакт Ріббентропа-Молотова.

45. Початок Другої світової війни.

46. Велика вітчизняна війна. Основні події.

47. Утворення антигітлерівської коаліції.

48. Роль Радянського Союзу у Другій світовій війні.

49. Перемоги на Радянсько-німецькому фронті та їхні політичні наслідки.

50. Війна за Атлантику.

51. Бойові дії Другої світової війни на Далекому Сході.

52. Відкриття другого фронту.

53. Перемога на Німеччиною та її союзниками.

54. Ялтинська конференція.

55. Потсдамська конференція.

56. Створення Біполярної системи після Другої світової війни.

57. Створення ООН.

58. Створення НАТО.

59. «Холодна війна». Політичний аспект.

60. Повоєнний устрій Німеччини.

61. Створення ФРН.

62. Створення НДР.

63. Основні тенденції розвитку країн Західної Європи 1950-ті рр.

64. США 1940-1950-ті рр. Маккартизм.

65. Велика Британія після Другої світової війни.

66. Франція після Другої світової війни.

67. Італія після Другої світової війни.

68. Розвиток країн Латинської Америки після Другої світової війни.

69. Сутність біполярної системи.

70. Розпад СРСР.

71. Об’єднання Німеччини.

72. Основні тенденції політичного розвитку країн Західної Європи на межі XX-XXI ст..

73. Інтеграційні процеси у Світі.

Рекомендована література

Аварии В.Я. Битва на Тихом океане. - М, 1952.

Авербух Р.А. Революция в Австрии (1848-1849 гг.). - М., 1970.

Адо А.В. Крестьянское движение во Франции во время Великой французской революции. - М.: Высш. шк., 1990.

Айзин Б.А. Альтернативы германской истории в конце XIX - начале XX века //ННИ.- 1992.- №4.

Алексеева И.В. Агония сердечного согласия: Царизм, буржуазия и их союзники по Антанте, 1914-1917. - Л., 1990.

Аллен Дж. С. Реконструкция: Битва за демократию в США. 1865-1875. –М., 1963.

Альбер Матьез. Французская революция. Перев. с франц. К.И.Цидербаума. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995.

Альперович М.С. Рождение Мексиканского государства. - М.: Наука, 1979.

Альперович М.С. Франсиско де Миранда в России. - М.: Наука, 1986.

Альперович М.С., Руденко Б.Т. Мексиканская революция 1910-1917 гг. и политика США. -М., 1958.

Альперович М.С., Слезкин Л.Ю. История Латинской Америки (с древнейших времен до начала XX в.):Учеб. пособие. 2-е изд. - М, 1991.

Альперович М.С., Слезкин Л.Ю. Новая история стран Латинской Америки. - М.: Высш. шк., 1991.

Американский ежегодник. Вып. 26 / Отв. ред. Н.Н.Болховити-нов. - М.: Наука, 1997.

Английская буржуазная революция/ Под ред. Е.А.Косминского, Я.А.Левицкого. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т.1, 2.

Английская революция середины XVII в. (к 350-летию): Реф. сб. / Отв. ред. М.А.Барг, А.Л.Ястребицкая. - М.: ИНИОН, 1991.

Антюхина-Московиченко В.И. Третья республика во Франции. 1870-1918.-М., 1986.

Антюхина-Московиченко В.И. История Франции 1870-1918. - М, 1963.

Артамонов С.Д. Вольтер и его время. - М.: Высш. шк., 1980.

Астафьев И.И. «Дранг нах остен» и народы Центральной Восточной и Юго-Восточной Европы. 1871-1918 гг. -М, 1972.

Астафьев И.И. Русско-германские дипломатические отношения. 1905-1911 гг.-М.,1972

Барг А., Черняк Е.Б. Великие социальные революции XVII-XVIII веков в структуре переходной зпохи от феодализма к капитализму / Отв. ред. Г.Н.Севостьянов, АН СССР, инст. всеобщей истории /. - М.: Наука, 1990.

Берти Дж. Демократы и социалисты в период Рисорджименто. - М, 1965.

Берти Дж. Россия и итальянские государства в период Рисорджименто. -М., 1859.

Виппер Р.Ю. История нового времени: Учеб. / Р.Ю.Виппер. - М., 1999.

Бисмарк О. Мысли и воспоминания. - М., 1940-1941. - Т. 1-3.Бисмарк О. Мысли и воспоминания: В 3 т. - М.,1940. -Т. 1-3. – М., 1950-1951.-Т.1-3.

Бовыкин В.И. Из истории возникновения первой мировой войны. Отношения России и Франции в 1912-1914 гг. - М., 1961.

Боливар Симон. Избранные сочинения: 1812-1830 гг. - М.: Наука, 1983.

Болховитинов Н.Н. США: проблемы истории и современной историографии. - М.: Наука, 1980.

Болховитинов Н.Н. Доктрина Монро. - М., 1959.

Бомарше П.О. Великой французской революции посвящается: Сборник. - М., 1989.

Бондарчук В.С. Итальянское крестьянство в XVIII в. - М., 1980.

Борисов Ю.В. Шарль-Морис Талейран. - М.: Междунар. отношения, 1989.

Бредіхин А.В. Перонізм в Аргентині: від націоналізму до антиглобалізму (40-80-ті рр. ХХ ст.) / Донецький держ. ін-т штучного інтелекту; Донецький національний ун-т. — Донецьк : ІПШІ "Наука і освіта", 2007. — 284с.

Бурин С.Н. На полях сражений Гражданской войны в США. - М., 1988.

Бусыгин А.В. Побеждающие море: О Голландии и голландцах. - М., 1980.

Бухарин Н.И. Проблемы теории и практики социализма. - М, 1989.

Бюлов Б. Воспоминания. -М.-Л., 1935.

Варг М.А. Великая английская революция в портретах ее деятелей. - М.: Мысль, 1991.

Варг М.А. Кромвель и его время. - М.: Учпедгиз., 1960.

Варг М.А. Народные низы в английской революции XVII ст. Движение и идеология настоящих левеллеров. - М.: Наука, 1967.

Великая французская революция и Россия / Под ред. А.В.Адо и В.Г.Сироткина. - М.: Прогресс, 1989.

Виноградов В.Н. Еще раз о новых подходах к истории первой мировой войны// НИИ.-1995.-№5.

Виноградов К.Б. Боснийский кризис 1908-1909 гг. - пролог первой мировой войны. - Л., 1964.

Виноградов К.Б. Буржуазная историография происхождения первой мировой войны. - М., 1962.

Виноградов К.Б. Мировая политика 60-80-х годов XIX века: события и люди.-Л., 1991.

Виппер Р. Ю. История нового времени: Учебник / Р.Ю.Виппер. - М.: Че Ро, 1999.

Виппер Р.Ю. История нового времени: Учебник / Р.Ю.Виппер. –М.:Че Ро, 1999.

Виппер Р.Ю., Реверсов И.П. Трачевский А.С. История нового времени. - М.: Республика, 1995.

Виргинский В.С. Очерки истории, науки и техники XVI-XIX вв. -М.,1984.

Война за независимость и возникновение США / Под ред. Г.Н.Севостьянова. - М.: Наука, 1976.

Волгин В.П. Статьи и выступления. - М.: Наука, 1979.

Всемирная история в 10 т. / Гл. ред. Е.М.Жуков. - Т.5 / Под ред. Я.Я.Затуса. - М., 1958.

Всемирная история: В 24 т. Европа в период английской революции /Ред. кол.: И.А.Алябьева и др. - Минск: Литература, 1998.

Галкин И.С. Австро-Венгрия и Италия в 1870-1914 гг. - М., 1952.

Галкин И.С. Создание Германской империи (1815-1871 гг.). -М., 1986.

Гарибальди Дж. Мемуары. - М, 1966.

Германская история в новое время и новейшее время /Под ред. С.Д.Сказкина и др. - М, 1970.-Т. 1.

Гершов З.М. "Нейтралитет" США в годы первой мировой войны. - М., 1962.

Гиленсен В.М. Германская военная разведка против России (1871-1917)//ННИ. -1991.-№2.

Глинкин А.Н. Боливар и США // Латинская Америка. - 1983. -№7. - С.50-67.

Готлиб В.В. Тайная дипломатия во время первой мировой войны: Пер. с англ. -М., 1960.

Гра, Феликс. Марсельцы: Повесть со времен французской резолюции. - М., 1965.

Григулевич И. Р. Туссен Лувертюр - творец независимого Гаити (1743-1803 гг); Документальные почерки // Новая и новейшая история. - 1984. - №3. - С. 113-126.

Гурвич С.Н. Радикал-социалисты и рабочее движение во Франции в начале XX века. - М., 1976.

Гурвич С.Н. Отделение церкви от государства и партия радикалов (1902-1905 гг.) // Французский ежегодник, 1973. - М., 1975.

Давидсон А.Б.,Филатова И.И. Англо-бурская война и Россия //НИИ. -2000. -№1.

Данилевский Н.Я. Россия и Европа. -СПб., 1995.

Дегоев В.В. Александр I и проблема европейского согласия после Венского конгресса // Вопросы истории. - 2002. - №2. -С. 119-132.

Дементьев И.П. Американская историография Гражданской войны в США (1861-1865). – М., 1963.

Дюпюи, Р.Эрнест, Дюпюи.Тревор Н. Всемирная история войн: Харпер. Энцикл. воен. истории с коммент. - изд-ва "Полигон". Кн. 3: 1800-1925 год / Р.Эрнест Дюпюи, Тревор Н. Дюпюи, Ред кол.: А.Д.Балабуха и др., пер. Усова Г.С. и др. - СПб.: Полигон, М.: АСТ, 1998.

Евзеров Р.Я. Ленинская теория империализма: мифы и реалии // НИИ. -1995. -№3.

Евзеров Р.Я. Социал-демократическая партия Германии в начале XX в// ННИ. - 2000.-№1.

Егер Оскар. Всемирная история: В 4 -х т. - Т.З. Новая история / О.Егер: изд. испр. и доп. - СПб.: Полигон, М.: Аст, 1999.

Ерофеев Н. Очерки по истории Англии. 1815-1917. - М.: Изд-во ИМО, 1959.

Ерусалимский А.С. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. - М., 1968.

Ерусалимский А.С. Внешняя политика и дипломатия германского империализма в конце XIX в. - М, 1951.

Ефимов А.В. Очерки истории США от открытия Америки до конца гражданской войны. 2-е изд. - М., 1958.

Ефимов А.В. США. Пути развития капитализма: Доимпериалистический период. - М., 1969.

Ефимов И.М. Низложить всякое иго (повесть о Дж.Лильберне). - М.: Полииздат, 1977.

Желубовская Э.В. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. - М., 1956.

Жорес, Жан. Социалистическая история французской революции. В 6-ти т. / Под ред. А.В.Адо. - М.: Прогресс, 1983.

Законодательство английской революции 1640-1660. / Сост. Н.ПДмитриевский. - М. - Л.: АН СССР, 1946.

Замойский Л .П. История Савойского королевского дома //ННИ. - 1992. - №1.

Зеваэс А. История Третьей республики (1870-1926): Пер. с франц. - М.-Л., 1930.

Зотов А.А. США. Война за независимость в 1775-1783 гг. - М.: Наука, 1988.

Зубков А.Ю. Борьба против Закона о гербовом сборе. Начальный этап освободительного движения в колониях // Американский ежегодник, 1975.

Иванов Р.Ф. Авраам Линкольн и Гражданская война в США. - М, 1964.

Иванов Р.Ф. Борьба негров за землю и свободу на юге США (1865-1877). - М., 1958.

Ивонин Ю.Е.-Г.Фоглер. Абсолютистская власть и сословное общество. Империя и территории от 1648 до 1789 года // Новая и новейшая история. - 2001. - №3.

Ивонина Л.И. Роль внешнего фактора в политической жизни Англии XVII века // Вопросы истории. - 2002. - №2. – С. 45-152.

Амброз С. Эйзехауэр. Солдат и президент. – М., 1993.

Далин С.А. США: послевоенный государственно-монополистический капитализм. – М., 1973.

Воткин К. Гельмут Коль // Диалог. – 1991. - № 6.

Диманис М. ХДС и СДПГ: два концептуальных подхода к государству// МЭ и МО. – 1994.- № 7.

Замяткин Л.М. Тэтчеризм // Международная жизнь. – 1989. - №7.

Зуева К. Эра Миттерана и после // Международная жизнь. – 1996. - №2.

Левин И.Б. Выбор Италии // МЭ и МО. – 1994. - № 7.

Молчанов Н.Н. Генерал де Голль. – М., 1972.

Попов В.И. Маргарет Тэтчер – человек и политик: взгляд советского дипломата. – М., 1991.

История Древнего Востока / Под ред. Кузищина В. Изд. 3. – М., 2002.

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

Навчальний посібник

Для студентів спеціальності «Політологія»

Донецьк 2008

УДК 94 (477)(075.4)

ISBN

Даний посібник розрахований для студентів спеціальності «Політологія».

Рецензенти:

Камінський Є. Є.

Яковенко Н.Л.

Поп Ю. І.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………....5

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Політичні процеси у давній час та добу

Середньовіччя…………………………………………………………………7

Історична ретроспектива головних тенденцій політичного

устрою у Давні часи…………………………………………………………..7

Історико-політичний аспект розвитку країн Європи

у Середні віки………………………………………………………………10

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Країни Західної Європи та Америки у

новий час (середина XVII – початок XX століття)…………………............13

Тридцятилітня війна в Європі та становлення Вестфальської

системи міжнародних відносин……………………………………………...13

Англійська буржуазна революція……………………………………….......14

Боротьба за незалежність у Північній Америці. Утворення США………..17

Велика французька революція……………………………………………….19

Наполеонівські війни (1799 -1814)…………………………………………..24

На межі нової ери: західна цивілізація наприкінці XVIII –

першій половині XIX ст……………………………………………………….26

Революції у провідних країнах Європи (1848 – 1849 рр.)……………………30

Громадянська війна у США 1861 – 1865 рр…………………………………..33

Об’єднання Німеччини. Франко-Прусська війна…………………………….35

На шляху до індустріального суспільства. Провідні країни Заходу

в останню третину XIX ст. – початку XX ст. Робітничий рух………………37

Світ на початку XX століття. Загальна характеристика……………………...43

Перша світова війна……………………………………………………………45

Культура та наука Заходу у новий час………………………………………...54

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Новітня історія країн Західної Європи та Америки

(1918 р.- початок XXI ст.)……………………………………………………...59

Проблема післявоєнного врегулювання (1918-1922 рр.).

Становлення Версальсько-Вашингтонської системи

міжнародних відносин…………………………………………………………59

Особливості стабілізації 20-х років. Розвиток країн

Європи та Америки…………………………………………………………….66

На зламі: провідні країни Європи та Америки у 30-ті роки………………….74

Країни Латинської Америки між двома світовими війнами…………………90

Освіта, наука, культура та мистецтво 1900 -1930-ті рр………………………93

Міжнародні відносини у міжвоєнний період………………………………..101

Друга світова війна: військово-дипломатична історія (1939-1945 рр.)…….110

Післявоєнне врегулювання. Створення ООН……………………………….130

Початок «холодної війни» та інституціоналізація

біполярної системи (1945 - середина 50-х рр.)………………………………133

Особливості післявоєнної відбудови та стабілізації. Країни

Західної Європи та Північної Америки у другій половині XX ст………….137

Біполярна система: від консолідації до розпаду…………………………….171

Провідні країни Заходу на межі XX-XXI ст………………………………....178

Питання для самоконтролю…………………………………………………..180

Рекомендована література……………………………………………………182

ВСТУП

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Політичні процеси у давній час та добу середньовіччя.

Вивчення сучасних політичних процесів не можливе без опанування базових знань з давньої історії, яка розкриває перед нами сутність державотворення та дає уяву про розвиток перших держав.

Політичні процеси, що зародилися у античні часи заклали фундамент для розвитку сучасної світової політичної системи. Саме давня Греція є однією з батьківщин демократичних процесів. У давньому Римі не лише було досягнуто високого рівня політичного розвитку, а зроблено значний внесок у систему права.

Середньовічна доба, яка тривала майже 10 століть представляла собою період нескінчених війн та створення держав на території Європи.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-03-31; Просмотров: 304; Нарушение авторского права страницы