Конкуренція та її місце в ринковій економіці

Одним з найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція

Конкуренція – це форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товарів та послуг. Конкуренція породжується приватною власністю, вона зароджується ще в період простого товарного виробництва. Кожний дрібний товаровиробник намагався створити для себе найкращі умови виробництва і збуту продукції. Саме конкуренція, що змушує до розширення виробництва, перетворила просте товарне виробництво в ринкове. По мірі посилення залежності дрібних виробників від ринку і ринкових цін, конкуренція посилюється. Виникає можливість поліпшення господарства за рахунок найманої праці, що посилює ринок, на який виштовхується все більше товарів. Це жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб’єктів, адже виграш одних суб’єктів досягається за рахунок програшу інших.

Можна виділити три основних фронти конкуруючих: між виробниками; між покупцями; .між продавцями та покупцями. Як складова господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію та ціни. Із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Посилюється конкуренція покупців – збільшується попит. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг. Тобто конкуренція впливає на стихійний механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В процесі суспільного розвитку проявилися як позитивні, так і негативні сторони конкуренції.

Позитивними сторонами конкуренції є те, що:

§ сприяє розвитку НТП, змушуючи товаровиробників впроваджувати нову техніку, передові форми і методи організації виробництва, вдосконалювати організаційну структуру управління підприємствами тощо;

§ змушує знижувати витрати виробництва, шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці, покращення трудової дисципліни;

§ змушує знижувати та вирівнювати ціни;

§ веде до покращення якості продукції, її асортименту, обслуговування споживачів;

§ стимулює перелив капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальним прибутком і таким чином вирівнює норму прибутку в середню та активізує проведення структурних змін в економіці.

Негативними рисами конкуренції є:

§ конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який призводить до виникнення на певному етапі монополій;

§ внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

§ посилюється боротьба між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;

§ внаслідок конкуренції між найманими працівниками зростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню армії безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;

§ використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства.

Співвідношення між позитивними та негативними сторонами конкуренції залежить від форм і методів конкурентної боротьби. Сучасна економічна наука виділяє дві форми конкуренції: вільну (чисту, або досконалу) і обмежена (недосконала).

Вільна конкуренція панувала впродовж 17-19 ст. і у сучасних ринкових умовах зустрічається дуже рідко. Вільна конкуренція ведеться між великою кількістю, переважно дрібних, підприємств, що виробляють однорідну продукцію. Жодне з них не може впливати на ринкову ціну. Ціни формуються стихійно і об’єктивно під впливом попиту і пропозиції. Вільна конкуренція означає вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

Вільна конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції.

Внутрішньогалузева конкуренція – конкуренція виробників однієї галузі, що виробляють стандартизований продукт. Її результатом є формування єдиної ринкової (суспільної) вартості.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба за найприбутковіші сфери прикладання капіталу. Її механізм полягає у вільному переливанні (переміщенні) капіталів з менш прибуткових у більш прибуткові галузі. Результатом стає утворення рівноважної (середньої) норми прибутку, тобто на рівний капітал одержують рівний прибуток, незалежно від галузі його прикладання.

Обмежена (недосконала) конкуренція існує на сучасному етапі розвитку ринкової економіки. Вона представлена у двох формах – монополістичної конкуренції і олігополії.

Монополістична конкуренція – виникає при наявності декількох десятків виробників, які випускають продукцію одного типу, але не ідентичну. Кожен виробник має монопольне право випуску свого товару, який має лише йому властиві особливості. В умовах монополістичної конкуренції на ринок даного товару легко проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом. Пануючою є нецінова конкуренція, конкуренти не впливають на ціни один одного.

Олігополія – на ринку панує декілька великих виробників даного товару (від 2 до 7-10), які створюють суттєві перешкоди для проникнення на ринок ще одного конкурента. Типовою є нецінова конкуренція. Ціну на товар, як правило, встановлює наймогутніша корпорація, а інші орієнтуються на неї.

Методи конкурентної боротьби поділяються на цінові та нецінові, добросовісні та недобросовісні.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва й обігу, зниження цін на товари та послуги без істотної зміни їхньої якості та асортименту.

Нецінова конкуренція здійснюється шляхом поліпшення якості товару та вдосконалення його технічних параметрів, створення нових товарів для задоволення тих самих потреб, продовження строків гарантійного обслуговування, надання більшого обсягу послуг, проведення рекламних кампаній тощо.

Недобросовісна (нечесна) конкуренція ведеться методами, що суперечать прийнятим на ринку правилам та нормам. Це продаж товарів за цінами, які нижчі за собівартість (демпінгові ціни). Це підкуп та переманювання провідного персоналу фірм конкурентів, неправдива інформація та реклама, промисловий шпіонаж, використання товарного знаку та фірмового найменування провідних фірм тощо.

 

 

Монополії: суть та форми

Монополія – це окремі крупні підприємства або об’єднання підприємств, які виробляють значну кількість продукції даного виду, завдяки чому посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують монопольно високі прибутки.

Монополія може існувати у трьох формах: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин: по-перше, якщо найвища ефективність галузі забезпечується лише при наявності одного виробника (метрополітен, газові та телефонні компанії); по-друге, якщо існують специфічні природні умови (природно-кліматичні, земельні).

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення певного виду діяльності.

Найбільш поширеною є економічна монополія поява якої пояснюється закономірностями економічного розвитку. На межі 18 – 19 століть відбувається промислова революція, яка загострила конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Щоб вижити у цій конкурентній боротьбі потрібно було впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. Посилюється концентрація та централізація капіталу і виробництва. Ще однією причиною виникнення монополій є перетворення індивідуальної приватної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, що наприкінці 19 століття наукові винаходи зумовили будівництво таких заводів, залізниць, портів, які не здатний побудувати жоден капіталіст окремо.

Слово „монополія” походить від грецьких слів „моно” – один, „полео” –продаю, тобто єдиний продавець, єдиний виробник, той, хто займає виключне становище. На практиці монополія окремого підприємства зустрічається дуже рідко. Вона є нестійкою і її важко втримати надовго. Монопольно високі прибутки приваблюють „чужинців”. Вони прориваються в дану галузь і роблять монополію недовговічною. Більш поширеним є утворення монополії шляхом змови та угод між декількома підприємствами.

Розрізняють п’ять основних форм монополістичних об’єднань.

Картель – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Вони домовляються між собою про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту тощо.

Синдикат – об’єднання підприємств однієї галузі в якому зберігається виробнича, але втрачається комерційна самостійність. В синдикаті централізується збут продукції та закупка сировини.

Трест – форма монополії, при якій усі об’єднані підприємства втрачають не лише комерційну, але і виробничу самостійність. Як правило, трест об’єднує підприємства однієї або декількох технологічно пов’язаних галузей промисловості.

Концерн – стійке об’єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності. Об’єднуються підприємства 10-50 галузей. Фінансовий контроль за діяльністю концерну здійснюється власником контрольного пакету акцій. Нині 90% монополій – концерни.

Конгломерат – нестійке об’єднання, яке виникає внаслідок поглинання прибуткових підприємств різних галузей, які технологічно між собою не пов’язані. Підприємства здійснюють автономну економічну діяльність, управління ними децентралізоване. Метою утворення конгломератів є привласнення прибутків рентабельних компаній та прагнення вистояти в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури в період криз.

Шляхи утворення монополій:

§ горизонтальна інтеграція – злиття однотипних, тобто конкуруючих підприємств;

§ вертикальна інтеграція – злиття підприємств різних галузей, в ході якого забезпечується єдність та безперервність взаємопов’язаних етапів виробництва (від видобутку сировини до збуту продукції);

§ диверсифікація – проникнення у галузі , що не мають прямого технологічного зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності.

Разом з тенденціями до монополізації економічної діяльності у виробництві (промислово-торгових галузях) на рубежі ХІХ-ХХ століть спостерігаються інтенсивні процеси концентрації капіталу та утворення монополістичних угрупувань у кредитно-банківській сфері.

Концентрація банківського та промислового капіталів неминуче веде до їх об’єднання (зрощування). Їх злиття відбувається шляхом: 1) придбання гігантськими банками акцій промислових корпорацій, або спільне будівництво нових промислових об’єктів; 2) придбання промисловими корпораціями акцій банків, або створення власних банків. Об’єднання кредитно-банківських та промислово-торгівельних підприємств, яке побудовано на пірамідальній системі фінансового контролю усіх його підрозділів називається фінансовим капіталом.

Організаційною формою фінансового капіталу виступають фінансово-монополістичні групи, які в сучасних умовах називають фінансово-промисловими групами (ФПГ). Фінансово-промислові групи являються холдинговими компаніями. Холдингова компанія – це товариство, яке використовує свій капітал для скуповування контрольних пакетів акцій різних компаній з метою встановлення панування і контролю над ними. У кожній країні із розвинутою ринковою економікою існує 10-20 могутніх ФПГ, до керівництва яких входить обмежене коло магнатів, яких називають фінансовою олігархією.

Фінансова олігархія – це фінансова еліта країни, яка розповсюдила монопольну владу свого економічного становища на політичне та ідеологічне життя країни. Основними методами її економічного панування є „система участі” та „особиста унія”.

„Система участі” –це скуповування головною компанією („матір’ю”) контрольних пакетів акцій інших компаній („дочірніх”), які, в свою чергу, підкорюють собі „внучаті” компанії. Таким чином утворюється фінансова імперія (фінансова піраміда), управляти якою можна маючи у власності 13-15% загального капіталу.

„Особиста унія” участь одних і тих же осіб у правліннях та директоратах різних фірм. Ділові зв’язки в „особистій унії” нерідко доповнюються „династичними” шлюбами та іншими родинними зв’язками. На сучасному етапі виникає „особиста унія” фінансової олігархії з урядом, законодавчою та виконавчою владою.

 

⇐ Предыдущая24252627282930313233Следующая ⇒

Поделиться: