Будова зубних рядів. Фактори, що забезпечують стабільність положення зубів. Шляхи та механізми перерозподілу жувального тиску, контрфорси черепа.

Зуби – це основна структурна одиниця жувального апарату людини. Першою і найважливішою є їхня жувальна функція. Зуби також виконують сенсорну функцію шляхом сприймання і передачі жувального тиску рецепторами періодонта. Між зубами, навколозубними тканинами і порожниною рота існують умовнорефлекторні зв’язки, які регулюють секрецію слинних залоз і перестальтику шлунково-кишкового тракту. Зуби і зубні ряди беруть участь в утворенні звуків. Залежно від форми коронки зуба розрізняють: різці, ікла, малі корінні і великі корінні зуби. У дорослих людей найчастіше буває тридцять два зуби, які називають постійними, а у дітей – 20 так званих молочних зубів, що формують тимчасовий прикус. Як молочні, так і постійні зуби прорізуються у постнатальному періоді у певному порядку і часові.

У стоматологічній практиці кількість зубів прийнято зображувати зубною формулою. Формула молочних зубних рядів тимчасового прикусу виглядає таким чином:

 

		55	54	53	52	51	61	62	63	64	65
		85	84	83	82	81	71	72	73	74	75

 

 Формула зубів постійного прикусу:

 

18	17	16	15	14	13	12	11	21	22	23	24	25	26	27	28
48	47	46	45	44	43	42	41	31	32	33	34	35	36	37	38

 

Із прорізуванням постійних зубів закінчується утворення зубних рядів. Зуби встановлюються у постійному контакті один з одним. Ці контактні пункти захищають міжзубний ясенний сосочок від ушкодження їжею і беруть участь у розподілі жувального тиску між зубами, сприяючи морфологічній і функціональній єдності зубних рядів. Мікроекскурсії зубів у лунці під час акту жування викликають стирання контактних стінок зубів. Контактні пункти перетворюються на площадки, що є доказом існування фізіологічної рухомості зубів.

На верхній щелепі зубний ряд формою нагадує напівеліпс, нижній – параболу. Фома зубних дуг, розташування в них зубів і характер їхнього нахилу є індивідуальними особливостями. У найбільш поширеній формі зуби верхньої щелепи обернені коронками назовні, а їхні корені нахилені у піднебінний бік. Зуби нижньої щелепи, навпаки, коронками нахилені у язиковий бік, а коренями назовні. Це сприяє переважанню ширини верхнього зубного ряду над нижнім і забезпечує (при ортогнатичному прикусі) перекриття верхніми передніми зубами однойменних нижніх.

Контрофорс— потовщення кісток черепа, що надають йому додаткової міцності, зберігаючи легку масу.

Вони послаблюють струси й механічні поштовхи при ходьбі, бігу, стрибках, удари під час занять окремими видами спорту (наприклад у боксі) та тиск при жуваль­них рухах. Розрізняють 4 контрфорси.

Лобноносовий контрфорс починається на верхній щелепі від ікла й сусідніх із ним зубів, спрямовується вгору по лобовому відростку цієї кістки й доходить до краю носової частини лобової кістки.

Виличноскроневий контрфорс починається від потовщень комі­рок перших двох корінних зубів і йде вгору від виличної кістки до скроневої кістки, де впирається в її виличний відросток, а вгорі — в лобову кістку.

Крилопіднебінний контрфорс утворюється крилоподібним відрост­ком клиноподібної кістки та перпендикулярною пластинкою під­небінної кістки.

Нижньощелепний контрфорс являє собою потовщення тіла ниж­ньої щелепи. Через головку нижньої щелепи тиск при жуванні їжі або при надавлюванні нижньої щелепи на верхню передається на скроневу кістку.

 

1.13 Фізіологічні види прикусів. Патологічні види прикусів

Фізіологічні види прикусів

Це ортогнатический, прогеніческій прикус, біпрогнатіческій і прямої прикуси. З них ідеальним вважається ортогнатический. Його характеристики: при природному змиканні щелеп верхні передні зуби перекривають нижні на 1/3, всі зуби розташовані в зубних рядах правильно, входячи в контакт один з одним. При Прогеніческій прикусе в момент природного змикання нижній зубний ряд злегка висувається вперед. Біпрогнатіческій вид прикусу характеризується легким нахилом вперед верхніх і нижніх передніх зубів, а при прямому прикусі передні зуби не перекривають один одного на кілька міліметрів, як у всіх інших, а контактують один з одним ріжучими краями в момент природного змикання. При всіх видах прикусів фізіологічних зберігається контакт всіх зубів і їх нормальне розташування в щелепи.

Патологічні види прикусів

Основна ознака патологічного прикусу це неповний контакт зубних рядів при змиканні. При цьому деякі зуби піддаються постійній перевантаженні, в той час як інші майже вимкнені з роботи. Патологічні види прикусу вимагають ортодонтической корекції. В іншому випадку людина буде страждати як мінімум «поганими зубами», так як неправильний прикус у більшості людей - основна причина того, що стоматологам не грозить залишитися без роботи.

 

1.14 Сагітальні та трансверзальні оклюзійні криві.

Оклюзійною поверхнею змикання називається поверхня, яка проходить че­рез жувальні і різальні краї зубів. Ф.Шпеє (1890) уперше описав сагітальну ок-люзійну криву нижньої щелепи в ділянці жувальних зубів, на зубній дузі. За Шпеє, вона проявляється тим, що умовна лінія, проведена через жувальні по­верхні нижніх зубів, починається від дистальної контактної поверхні першого премоляра і закінчується на дистальному щічному горбку зуба мудрості.

Найглибшим місцем у цій кривій є жувальна поверхня першого нижнього моляра. Верхній зубний ряд у ділянці корінних зубів також являє собою сагі­тальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка повторює нижню ввігнуту криву. Практично її встановлюють на рівні перекриття щічних горбків нижніх зубів верхніми .

Трансверзальною оклюзійною кривою називається поверхня, яка прохо­дить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боку в поперечному. Вивчаючи розміщення жувальних зубів, можна визначити, що щічні горбки з обох боків нижньої щелепи розміщені на вищому рівні порівняно з язиковими. Отже, поперечна лінія, проведена по жувальних поверхнях корін­них зубів нижньої щелепи, яка проходить справа наліво або у зворотному на­прямку, являє собою увігнуту трансверзальну криву.

 

1.15. Оклюзія та артикуляція, види оклюзії.

 Артикуляція - різні положення та переміщення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, які здійснюються за допомогою жуваль­них м'язів та під контролем ЦНС.

Оклюзія — це змикання зубних рядів у цілому або окремих груп зубів про­тягом більшого або меншого відрізку часу. Таким чином, оклюзію можна роз­глядати як окремий випадок артикуляції, один із її моментів.

Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і центральну. Передньою оклюзією називають змикання зубних рядів під час висування уперед нижньої щелепи, бічною оклюзією — змикання зубних рядів під час зміщення нижньої щелепи убік.

Оклюзія центральна характеризується змиканням зубів за умови максимальної кількості контактних пунктів

 Пропонується  визначати централь­ну оклюзію у разі ортогнатичного прикусу як змикання зубів, які характеризу­ються принаймні такими чотирма ознаками:

1. Кожний верхній або нижній зуб змикається з двома антагоністами: верхній — з нижніми зубами (однойменними і тими, що позаду), нижній — з верхніми зубами (однойменним і тими, що попереду). Винятком є верхні зуби мудрості і нижні центральні різці, які мають тільки по одному антагоністу.

2. Присередні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами є продовженням одна одної і розташовані в одній сагітальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні майже на 1/3 довжини коронки зуба (1,5-3 мм).

4. Верхній перший моляр, змикаючись з двома нижніми молярами, перекриває приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-медіальний горбок верхнього першого моляра потрапляє у змикальну щілину між щічним горбками нижнього першого моляра.

 

1.16 Центральна оклюзія, характеристики та ознаки.

Що стосується центральної оклюзії, то її різні автори визначають по-різному. Одні характеризують її з погляду положення суглобної голівки в суглобній ямці і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при якому суглобна голівка знаходиться в суглобній ямці і прилягає до задньої поверхні суглобного горбка в його підставі. Інші виходять зі стану жувальної мускулатури і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, при якому спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих м'язів. Так, Д. А. Энтин знаходить, що звичний стиск щелеп (центральна оклюзія) супроводжується одночасним і рівномірним скороченням жувальних і Скроневих м'язів на обох сторонах. Треті визначають центральну оклюзію, виходячи з характеру взаємин зубних рядів під час їхнього змикання. На їхню думку, центральна оклюзія характеризується множинним контактом зубних рядів (Б. Н. Бинін).

Існує, нарешті, ще визначення центральної оклюзії як початкового і кінцевого моменту артикуляції (М. Мюллер). Це визначення стане зрозумілим, якщо згадати, що Гізі в акті жування розрізняє чотири фази: перша фаза виходить з центральної оклюзії, а четверта закінчується переходом нижніх зубних рядів у вихідне положення, тобто в центральну оклюзію.

Однак зазначені ознаки не можуть бути використані в клініці протезування для визначення центральної оклюзії, тому що вимагають складних методів дослідження. Наприклад, для визначення положення суглобної голівки в суглобній ямці необхідна рентгенографія, для визначення множинного змикання потрібно виготовити гіпсові моделі зубних рядів і т.д. Найбільш доступним способом визначення центральної оклюзії при наявності великої кількості пар антагонуючих зубів є користування ознаками, видимими простим оком (Н. И. Агапов, А. Я. Катц, Б. Н. Бинін, А. К. Недергін і ін.). Тому ми пропонуємо визначати центральну оклюзію при ортогнатичному прикусі як змикання зубів, що характеризується принаймні чотирма наступними ознаками:

1. Кожен верхній або нижній зуб стуляється з двома антагоністами; верхній— з нижніми зубами; нижній — з верхніми зубами. Виключення складають верхні зуби мудрості і нижні центральні різці, що мають тільки по одному антагоністі.

2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами складають продовження одна інший і лежать в одній сагитальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні приблизно на одну третину довжини коронки зуба (1,5—3 мм).

4. Верхній перший моляр, стуляючись з двома нижніми молярами, покриває приблизно ^2/3 першого моляра і ^1/3 другого. Щічно-мезиальний бугор верхнього першого моляра попадає в поперечну борозенку між щічними буграми нижнього першого моляра.

1.17 Передня оклюзія, характеристики та ознаки. Трьохпунктний контакт Бонвіля

Передня оклюзія (сагітальна оклюзія) утворюється при висуванні нижньої щелепи вперед. При цьому ріжучі края фронтальних зубів нижньої щелепи встановлюються в контакті з ріжучи ми краями фронтальних зубів верхньої щелепи за типом прямого прикусу, даний вид оклюзії утворюється при висуненні нижньої щелепи вперед скороченням зовнішніх крилоподібні м'язів і горизонтальних волокон скроневих м'язів. Середня лінія також проходить між центральними різцями. Суглобові головки при передній оклюзії зміщені вперед і розташовані у вершини суглобових горбків.

Трьохпунктний контакт за Бонвілем. За наявності передньої оклюзії мож­ливі контакти зубів у трьох точках; одна з них розташована на передніх зубах, а дві — на задніх горбках третіх молярів. У перше це було описано Бонвілем (1865) і отримало назву трьохпунктного контакту Бонвіля .

 

 

1.18 Бічна оклюзія, характеристики та ознаки.

Бічна оклюзія - змикання зубних рядів, що виникає при переміщенні нижньої щелепи праворуч або ліворуч. Головка нижньої щелепи на стороні зміщення, злегка обертаючись, залишається біля основи суглобового горбка, а на протилежному боці вона зміщується до вершини суглобового горбка. Бічна оклюзія супроводжується одностороннім скороченням латеральної крилоподібні м'язи, протилежної зсуву сторони. Ідеальна бічна оклюзія така, яка спрямовує і підтримує нижню щелепу при бічному зсуві на 4 - 6 мм або більше.

1.19 Апарати, що відтворюють рухи нижньої щелепи, класифікація, конструктивні

особливості.

Після визначення центральної оклюзії моделі з восковими базисами і прикусними валіками фіксують в приладах, що відтворюють рухи нижньої щелепи. Апарати, в яких відтворюються тільки вертикальні (шарнірні) рухи нижньої щелепи, називаються оклюдаторами. Апарати, які відтворюють всі рухи нижньої щелепи - анатомічними артикуляторами.

Оклюдатор складається з двох рам з'єднаних між собою шарніром. Нижня рама вигнута під кутом 100-110 градусів, верхня рама розташована в горизонтальній площині і має вертикальний штифт для фіксації міжальвеолярної висоти. У артикуляторах і оклюдаторах рухомою є верхня рама, але це не має істотного значення.

Артикулятори виконують дві основні клінічні функції. Одна з цих функцій, діагностична, дозволяє візуальне обстеження співвідношення протилежних щелеп і зубів шляхом точної орієнтації навчальних моделей. Друга - полегшує виготовлення вкладок, коронок, мостовидних і знімних протезів. Точна орієнтація моделей нижньої щелепи по відношенню до моделей верхньої щелепи, дозволяє найкращим чином провести відновлення зубів і добитися гармонійних рухів нижньої щелепи і природної спрямовуючої функції зубів.

ТИПИ АРТИКУЛЯТОРІВ

Лікарі повинні знати всі існуючі типи артикуляторов, їх переваги та недоліки. Це дозволить правильно вибрати артикулятор для певної клінічної процедури. Існує 3 основних типи артикуляторов: спрощені (шарнірні і площинні), напіврегулюємі і універсальні.

Шарнірні і площинні артикулятори

Це прилади з фіксованими вузлами, які не можна регулювати.

Шарнірний тип. Шарнірний артикулятор (окклюдатор) може відтворювати лише відкриваючі та закриваючі рухи і не має пристосування для переміщення нижньої щелепи вперед або в сторону.

Площинний артикулятор. Площинні артикулятори мають спрощений фіксований «прямолінійний» механізм, що відтворює суглобовий шлях. Цей механізм забезпечує імітацію обмежених рухів нижньої щелепи вперед і вбік. Такі артикулятори широко використовуються при звичайних відновлювальних процедурах завдяки їх простому устрою. Лікар повинен знати про порушення оклюзії, які можуть виникнути при використанні таких артикуляторів, і в процесі роботи їх усувати.

Перший артикулятор був сконструйований Бонвілем. В основу його будови покладено так званий трикутник Бонвіля. Досліджуючи черепа, Бонвіль встановив, що відстань між головками нижньої щелепи і різцевою точкою дорівнює 10 см. Поєднуючи ці точки отримують трикутник. В основу артикуляторів з середньою установкою нахилу суглобових шляхів покладені середньо анатомічні дані про величину кутів суглобових і різцевих шляхів. Для сагітального суглобового шляху цей кут дорівнює 33 °, для бокового - 17 градусів, для сагітального різцевого - 120 градусів. До артикулятора такого типу відносяться артикулятор Сорокіна і Гізі 'Симплекс Н'.

Напіврегулюємі артикулятори

Напіврегулюємі артикулятори можуть бути пристосовані для відтворення рухів нижньої щелепи при вирішенні різних клінічних проблем. Вони мають регульовані механізми, що дозволяють відтворити суглобовий і різцевий шляхи. Механізми, які відтворюють суглобовий шлях, можуть бути відрегульовані так, щоб досить точно імітувати природний суглобової шлях. Регулювальні механізми встановлюються за міжокклюзійними відбитками певних положень нижньої щелепи.

Універсальні артикулятори

Універсальні артикулятори - це складні прилади, які з великою точністю можуть відтворювати всі рухи нижньої щелепи. Вони застосовуються при виготовленні складних видів протезів, що складаються з коронок і мостів.

На відміну від середніх анатомічних артикуляторів універсальні дозволяють встановити кути різцевого та суглобового ковзання згідно з індивідуальними даними, які отримують при обстеженні хворого.

До таких апаратів відносяться артикулятор Гізі-Трубайт, артикулятор Хайта, артикулятор Ганау, які відносять до суглобових, і артикулятор Вустрова - безсуглобовий та ін.

Універсальні артикулятори складаються з верхньої і нижньої рами. Верхня рама три точки опори: дві в суглобах і одна на різцевому майданчику. Суглобові артикулятори побудовані за принципом скронево-нижньощелепного суглоба. Перед тим як встановити певну величину кута, необхідно визначити цю величину шляхом спеціальних внутрішньоротових або позаротових записів.

 

 

1.20. Аналіз діагностичних моделей в артикуляторі. Основи роботи з артикулятором.

ВИБІР АРТИКУЛЯТОРА

Вище були дані основні теоретичні уявлення про можливості відтворення та реєстрації взаємин щелеп і рухів нижньої щелепи. Слід підкреслити, що для всіх методів артикуляції велике значення має отримання точних внутрішньоротових відбитків і правильне перенесення їх на артикулятор. Не менш важлива точність при знятті відбитків, підготовці моделей та їх установці. Помилка при виконанні будь-якої з цих процедур переноситься на артикулятор і відтворюється при остаточному відновленні зубів. Кожен метод артикуляції має свої переваги і недоліки. Прості дефекти зубів і зубного ряду не вимагають використання складних артикуляторів. І навпаки, простий артикулятор може виявитися недостатнім для складних видів відновлення зубів. Тому лікар повинен добре знати можливості і недоліки всіх методів артикуляції. Він повинен знати, який метод найбільш підходить для виконання даних клінічних процедур і як позбутися помилок, властивих даному методу артикуляції. Наприклад, один метод може бути швидким і простим, але не дозволяє відтворити всі рухи нижньої щелепи. Цей метод може бути використаний у тому випадку, якщо лікар знає, які порушення оклюзії найімовірніше виникають при відновленні певних зубів, як виявити ці порушення і усунути їх у ротовій порожнині без руйнування відновлених зубів. Протилежні часткові моделі з прокладкою. Це простий метод, який використовується при відновленні окремих зубів за допомогою литих елементів. Знімна прокладка використовується для компенсації товщини міжоклюзійного відбитка. Відновлені зуби зазвичай не контактують в положенні центральної окклюзії. При використанні цього методу часто виникають перешкоди в положенні центрального співвідношення, при робочих та неробочих рухах нижньої щелепи і при висуненні її вперед. Якщо використовується цей метод порушення оклюзії, що виникають повинні виявлятися та усуватися в роті.

Протилежні часткові моделі, встановлені на шарнірний артикулятор по восковим відбитками, отриманими в положенні центральної оклюзії. Цей метод можна використовувати при відновленні одиночних зубів в умовах функціональної оклюзії, при якій залишилися зуби, що забезпечують адекватну і стабільну центральну оклюзію. При обережній установці моделей по точному і тонкому восковому відбитку, отриманому в положенні центральної оклюзії, можна відновити правильний контакт опорних горбів в положенні центральної оклюзії. Легко виникають перешкоди в положенні центрального співвідношення, при робочих та неробочих рухах і при висуненні нижньої щелепи вперед, їх слід усувати в роті. При використанні воскового відбитку більшої товщини можуть утворюватися передчасні контакти в положенні центральної оклюзії.

Деякі часткові артикулятори мають пристрій для переміщення моделей з боку в бік. Це забезпечує певну ступінь контролю при відтворенні робочого абовисувального рухів нижньої щелепи, але цього недостатньо для того, щоб запобігти виникненню горбикових перешкод.

Повні моделі можна набагато точніше встановлювати в положенні центральної оклюзії, ніж часткові, завдяки стабільності, яка забезпечується змиканням зубів з обох сторін дуги. Повні моделі можна встановлювати на багатьох типах артикуляторів різної складності. Повні моделі необхідно використовувати, якщо відновлюється кілька зубів, і при більш значних дефектах зубних рядів.

Артикуляція повних моделей вручну.Цей метод часто використовується в тих випадках, коли задні зуби мають хороший міжгорбиковий контакт в положенні центральної оклюзії. Але в цьому випадку важко визначити контакт опорних горбів в положенні центральної оклюзії, тому існує однакова імовірність виникнення при відновленні зубів передчасного контакту, правильного контакту або його відсутності. Вирівнювання поверхонь зубів, що труться при імітації рухів нижньої щелепи не дублює дію дистального направляючого компонента при її рухах. При використанні цього методу важко запобігти виникненню перешкод у положенні центрального співвідношення, під час робочих і неробочих рухів і висунення її вперед, якщо не усунуто можливість контакту опорних горбів в положенні центральної оклюзії. Передчасні контакти і перешкоди, що виникають при такому відновленні зубів, повинні усуватися у роті.

Повні моделі, встановлені на спрощеному шарнірному артикуляторі, що не має пристрою для відтворення бічних рухів нижньої щелепи або висунення її вперед. Невеликий артикулятор має дугу закривання, що значно відрізняється від дуги закривання хворого. Якщо моделі встановлені на малому шарнірному артикуляторі по відбитку в положенні центральної оклюзії, закривання приладу на товщину відбитка створює контакт зубів моделей, відрізняється від контакту зубів в роті в положенні центральної оклюзії. Відновлені при такому співвідношенні зуби часто мають передчасний контакт в положенні центральної оклюзії і будуть відчуватися хворим як «високі». Ці прилади занадто малі, щоб відтворювати термінальну дугу закривання в положенні центрального співвідношення, і не дозволяють моделям здійснювати ковзні рухи між положеннями центрального співвідношення та центральної оклюзії. Це призводить до виникнення передчасних контактів в положенні центрального співвідношення і «ковзання по центру». Оскільки ці прилади не відтворюють рухів нижньої щелепи, на відновлених зубах часто виникають: перешкоди при робочому та неробочому рухах і при висуненні її вперед. При використанні таких приладів виникають порушення оклюзії слід виявляти й усувати під час примірки протезів. Повні моделі, встановлені на площинні артикулятори з постійною напрямною функцією при відтворенні бічних рухів нижньої щелепи і висунення її вперед. Площинні артикулятори, розміри яких менше щелеп хворого, не можуть відтворювати дугу, описувану нижньою щелепою хворого при її закривальномурусі. При установці моделей на площинні артикулятора за міжоклюзійними відбитками, отриманими в положенні центральної оклюзії, є така ж можливість виникнення передчасних контактів в положенні центральної оклюзії, як і при використанні описаних вище спрощених шарнірних артикуляторів.

Цей недолік можна компенсувати використанням міжоклюзійних відбитків мінімальної товщини без порушення стабільності їхньої форми. При позитивному і стабільному міжгорбиковому співвідношенні зубів в положенні центральної оклюзії протилежні повні моделі можуть бути встановлені в положення максимальногоміжгорбикового змикання зубів без міжоклюзійних відбитків, що виключає можливі помилки. Якщо є сумнів у стабільності міжгорбикового співвідношення зубів моделей, слід використовувати міжоклюзійні воскові відбитки, отримані в стабільному положень центральної оклюзії.

Малі площинні артикулятори не можуть відтворювати термінальну дугу закриваючого руху нижньої щелепи і не мають пристосування для перенесення показань лицьової дуги. На них непросто відтворити ковзаючі рухи нижньої щелепи між положенням початкового контакту зубів при центральному співвідношенні і положенням центральної оклюзії. Отже, можуть легко виникати передчасні контакти в положенні центрального співвідношення і відхиляючі ковзання в положення центральної оклюзії. Площинні артикулятори можуть лише дуже наближено відтворювати бічні рухи нижньої щелепи або висунення її вперед. Дистальний направляючий компонент артикулятора створює лише віддалену подібність суглобового шляху хворого. Напрямна функція зубів при робочому русі нижньої щелепи і висунення її вперед забезпечує передній направляючий компонент. Він є домінуючим фактором у розмиканні задніх зубів і часто допомагає уникнути виникнення на відтворених зубах серйозних перешкод при робочому та неробочому рухах нижньої щелепи і при висуненні її вперед. Однак деякі порушення оклюзії у формі перешкод при робочому та неробочому рухах нижньої щелепи і при висуненні її вперед можуть виникнути через неточності механізмів, що відтворюють суглобовий шлях. Можливість приблизної імітації на артикуляторі бічних рухів нижньої щелепи і висунення її вперед дозволяє зубному техніку планувати відносну товщину металевого компонента комбінованої коронки або металокерамічного протеза. Таким чином, якщо навіть буде потрібно остаточне припасування протезів у роті, вона не викличе перфорації золота, пластмаси або фарфору.

Ці прилади підходять для виготовлення одиночних зубів і невеликих мостовидних протезів в умовах функціональної оклюзії зі стабільним становищем центральної оклюзії і переднім направляючим компонентом, що забезпечує розмикання задніх зубів. Порушення оклюзії, що виникають при виготовленні протезів за допомогою таких приладів, слід виявляти й усувати в роті. До них відносяться передчасні контакти в положенні центральної оклюзії і центрального співвідношення, а також горбикові перешкоди при робочому та неробочому рухах нижньої щелепи і при висуненні її вперед. Слід правильно оцінювати недоліки цих приладів. Якщо необхідно відтворити становище центрального співвідношення або змінити один з основних елементів-оклюзії, моделі потрібно встановлювати як мінімум нанапіврегульоваий артикулятор.

Повні моделі, встановлені у напіврегульованих артикуляторах. Повні моделі можна встановлювати, використовуючи міжоклюзійні воскові відбитки на будь-який типнапіврегульованих артикуляторів в положення центральної оклюзії. Моделі верхньої щелепи можна встановлювати шляхом перенесення показань лицьової дуги, використовуючи довільну або справжню шарнірну вісь. Це дозволяє правильно зорієнтувати верхню модель по відношенню до суглобової осі, дає можливість отримати більш точну дугу обертання в положенні центрального співвідношення і правильно орієнтує оклюзійні площини. Постановка моделей в центральному співвідношенні дозволяє встановити характер існуючих порушень у положенні центрального співвідношення та центральної оклюзії. Коли протез фіксують при раніше існуючій стабільній центральній оклюзії, можна домогтися правильного контакту опорних горбів, не створюючи нових передчасних контактів при центральному співвідношенні. Моделі можна також встановити в положення центрального співвідношення при відсутності стабільної центральної оклюзії; в цьому випадку необхідно сформувати нове міжгорбикове співвідношення в відновлюваних зубах. При такому положенні міжгорбикове співвідношення можна формувати або в положенні центрального співвідношення, або в більш передньому положенні в залежності від вибору зубного техніка. При необхідності змінити висоту оклюзії установка моделей за допомогою лицьової дуги і міжоклюзійних воскових відбитків, отриманих в положенні центрального співвідношення, зменшує можливість помилки. Ці відбитки дозволяють дублювати на такому артикуляторі дугу закривання та центру обертання нижньої щелепи хворого. Це означає, що при збільшенні або зменшенні висоти оклюзії на артикуляторі нове міжгорбикове співвідношення зубів буде знаходитися в положенні центрального співвідношення. Всі ціартикулятори мають регульовані механізми відтворення кута суглобового шляху, кута Беннетта і нахилу різцевого шляху. Деякі з них мають пристрій для регулювання відстані між елементами, що імітують суглобові головки. Всі ці пристрої дозволяють досить точно відтворювати рухи нижньої щелепи, але не повністю їх дублюють. Ось чому вони називаються «напіврегульованими». Кут суглобового шляху (нахил суглобового шляху) можна встановити на будь-якому з цихартикуляторів шляхом використання міжоклюзійного воскового відбитку, отриманого при висуненні нижньої щелепи вперед (контрольного прикусу у висунутому положенні). Кут Беннета можна встановити по лівому і правому міжоклюзійним відбиткам. У деяких артикуляторах цього типу механізм установки кута Беннетта не дуже чутливий - тут можна встановити кут, що в середньому становить 15 °. На артикуляторі «Whip-Mix» кут суглобового шляху, а також кут Беннеттавстановлюється по бічних контрольних відбитках. Всі ці прилади мають регульовані механічні підставки, які відтворюють різцевий шлях, які можуть бути відрегульовані для імітації різцевого шляху при висуненні нижньої щелепи вперед і в сторони уздовж рівних площин. Крім того, якщо необхідно, матрицю різцевого шляху можна виготовити з самотвердіючої акрилової маси на будь-яку з цих підставок. Пристрої, що імітують суглобовий і різцевий шляхи в цих артикуляторах, відповідають вимогам при виготовленні більшості типів зубних протезів, не створюючи перешкод при висуненні нижньої щелепи вперед і при робочому та неробочому її рухах. Достатньо хороша маневреність щелеп артикулятора дозволяє відновити гармонійні напрямні функції зубів при робочому русі нижньої щелепи і висунення її вперед.

Прилади, які мають пристрої для регулювання між суглобової відстані та точні механізми для установки кута Беннетта, дозволяють більш точно відтворити траєкторію руху нижньої щелепи в горизонтальній площині. Деякі з цих артикуляторів дугові, інші - бездугові. У дугових приладах нахил оклюзійної площини верхньої щелепи по відношенню до напрямної колії руху суглобових сфер або верхньої стінки механічної ямки залишається постійним при відкриваючих і закриваючих рухах верхньої частини артикулятора. У бездугових артикуляторах нахил оклюзійної площини верхньої щелепи по відношенню до напрямної колії руху суглобових сфер при відкриваючих і закриваючих рухах приладу змінюється. Слід підкреслити, що використання регульованого артикулятора по собі не дає надійної гарантії того, що відновлені зуби будуть функціонувати в повній гармонії з суглобами, нервово-м'язовим апаратом і тканинами пародонту. Можливість досить точного відтворення на артикуляторі положень і рухів нижньої щелепи дозволяє виготовити протези, що гармонійно входять в комплекс рухів нижньої щелепи, що також залежить від знань, досвіду і майстерності зубного техніка. Вибір типу напіврегулюємого артикулятора залежить від того, яку модель обере лікар. Дехто вважає, що міцний бездуговий артикулятор з направляючою колією для руху суглобових сфер підходить для більшості маніпуляцій. Інші віддають перевагу дуговимартикуляторам з регульованою відстанню між суглобовими сферами.

Універсальні артикулятори

Універсальні артикулятори точно відтворюють рухи нижньої щелепи і встановлюються за пантографічною або стереографічною реєстраціею цих рухів. Інші методи, в яких використовуються динамічні способи реєстрації рухів нижньої щелепи, включають техніку «функціонального відтворення траєкторії руху» і пристосування для правильного розташування щелеп. Ці методи можуть використовуватися для окремих випадків в клінічній практиці.

Універсальні артикулятори вимагають визначення і перенесення на них термінальної шарнірної осі хворого за допомогою лицьової дуги, а також виготовленнявнутрішньоротових затискачів для отримання пантографічних і стереографічних зображень. При роботі з такими артикуляторами підготовка, отримання збережений руху та встановлення моделей вимагають значного часу і уваги. Це ускладнює їх використання для звичайних відновлювальних процедур. Вони рекомендуються при виготовленні фіксованих коронок і мостів, де необхідно знизити до мінімуму можливе навантаження на нервово-м'язову систему і утримуючі тканини.

 

1.21. Іннервація щелепно-лицевої ділянки.

Щелепно-лицьова ділянка одержує іннервацію від рухових, чутливих і вегетативних (симпатичних, парасимпатических) нервів. Із дванадцяти пар черепно-мозкових нервів в іннервації щелепно-лицьової ділянки беруть участь п'ята (трійчастий), сьома (лицьовий), дев'ята (язично-глотковий), десята (блукаючий) і дванадцята (під'язичний) пари.

Трійчастий нерв

V пара - змішаний.

Чутливі волокна іннервують:

1. Шкіру обличчя, передній відділ голови, очей.

2. Слизові оболонки носової та ротової порожнин, придаткові пазухи носа.

Є основним чутливим нервом голови за кількістю ділянок голови, що іннервуються.

Рухливі волокна іннервують:

1. Жувальні м’язи.

2. М’язи дна рота.

3. М’яз, який натягує м’яке піднебіння та один із м’язів барабанної порожнини.

Чутливі волокна є відростками чутливих нейронів, що утворюють на вершині піраміди вузол трійчастого нерва.

Периферичні відростки цих клітин утворюють три гілки трійчастого нерва:

1. Перша - очний нерв.

2. Друга - верхньощелепний нерв.

3. Третя - нижньощелепний нерв.

Перші дві гілки за своїм складом чутливі, третя гілка змішана, так як в її склад входять всі рухливі волокна трійчастого нерва.

Очний нерв йде в очницю через верхню очну щілину і там ділиться на три основні гілки, які іннервують:

1. Уміст очниці.

2. Очне яблуко.

3. Шкіру верхнього повіка.

4. Кон’юктиву ока.

5. Слизову оболонку верхньої частини носової порожнини, лобної, клиноподібної пазух та комірок решітчастої кістки.

Кінцеві гілки виходять з очниці, іннервують шкіру лоба.

Верхньощелепний нерв проходить через круглий отвір в крилопіднебінну ямку, де віддає гілки, які йдуть у ротову порожнину, носову порожнину та очницю. Ці гілки іннервують:

1. Слизову оболонку м’якого та твердого піднебіння, носової порожнини.

Через малі отвори бугра верхньої щелепи входять задні альвеолярні нерви, що підходять до жувальної групи зубів верхньої щелепи.

В очницю через нижню очну щілину йде продовження верхньощелепного нерва – підочний нерв. Від нього відходять нерви, які йдуть до зубів верхньої щелепи, а сам нерв через однойменний отвір виходить на обличчя та іннервує шкіру від розрізу очей до розрізу рота. В крилопіднебінній ямці верхньощелепний нерв зв’язаний з парасимпатичним крилопіднебінним вузлом. Відростки клітин цього вузла направляються до слизової оболонки носової та ротової порожнин та до слізної залози.

Нижньощелепний нерв виходить з черепа в нижньоскроневу ямку через овальний отвір, де ділиться на гілки.

Рухові гілки підходять до:

1. Жувального м’яза.

2. Скроневого м’яза.

3. Медіальної та латеральної крилоподібних м’язів.

4. Щелепно – під’язичного м’яза.

5. Передньому черевцю двочеревцевого м’яза.

6. М’яз, що натягує м’яке піднебіння.

7. М’яз, що натягує барабану препонку.

Чутливі гілки входять у склад 4 основних гілок:

1. Щічний нерв іннервує слизову оболонку щоки.

2. Язичний нерв йде до передніх ⅔ язика. До нього приєднується гілка лицьового нерва – барабанна струна, що складається зі смакових та парасимпатичних волокон. Смакові волокна йдуть в складі язичного нерва до смакових сосочків, а парасимпатичні – відділяються від язичного нерва й направляються до підщелепної та під’язичної залоз.

3. Нижній альвеолярний нерв входить у канал нижньої щелепи, іннервує зуби та ясна, виходить через підборідковий отвір і іннервує шкіру підборіддя.

4. Вушно-скроневий нерв іннервує шкіру вушної раковини, зовнішнього слухового проходу та скроні. В його складі проходять секреторні (парасимпатичні) волокна до привушної слинної залози.

Лицевий нерв

VII пара - руховий. Іннервує мімічні м’язи обличчя та шиї.

До лицьового нерва приєднується проміжний нерв, до складу якого входять волокна смакової чутливості для іннервації смакових сосочків передніх ⅔ язика та парасимпатичні, які іннервують:

1. Слізну залозу.

2. Залози слизової оболонки носової та ротової порожнини.

3. Підщелепну і під’язичну слинні залози.

Лицевий та проміжний нерви виходять поряд з мозку, входять у внутрішній слуховий прохід, потім, складаючись в один стовбур, проходять у каналі лицьового нерва, де смакові волокна утворюють вузол.

У каналі від лицьового нерва відходить великий кам’янистий нерв, який несе парасимпатичні волокна до крилопіднебіного вузла, і виходить з каналу через отвір на верхній поверхні пірамідки.

Рухові волокна лицьового нерва іннервують стремячковий м’яз в барабанній порожнині, далі лицьовий нерв виходить з каналу через шилососкоподібний отвір, проходить через привушну залозу і ділиться на свої кінцеві гілки, які підходять до мімічного м’яза обличчя та підшкірного м’яза шиї. При виході з каналу від лицьового нерва відходять гілки до мязів потилиці, вушної раковини, заднього черевця двочеревцевого м’яза та шило-під’язичного м’яза

 

1.22. Знеболення в амбулаторній стоматологічній практиці, класифікація видів

знеболення. Знеболення в амбулаторній стоматологічній практиці, класифікація видів знеболення

 

Знеболення при стоматологічних маніпуляціях - акт гуманного ставлення до пацієнта. Якісне знеболення дозволяє стоматологу спокійно, без поспішності проводити необхідні втручання на високому технічному рівні, створює сприятливі умови для лікування, видалення зубів та протезування.

Місцева анестезія - основний засіб знеболення на амбулаторному стоматологічному прийомі. До місцевих анестетиків висуваються такі вимог:

1) вони повинні мати сильну знеболюючу дію, легко дифундувати в тканини і утримуватись там якомога довше;

2) мати малу токсичність і, відповідно, викликати мінімальну кількість як загальних, так і місцевих ускладнень.

За останні роки з’явилось близько 100 анестетиків місцевої дії, в основному на базі лідокаїну, мепівакаїну, артикаїну і бупівакаїну гідрохлориду. Це дає можливість вибрати для знеболення найбільш ефективний та безпечний препарат.

За класичним положенням Н.Е. Введенского, місцеві анестетики діють на функціональний стан нерва, змінюючи його провідність та збудливість. При цьому в нервовій тканині розвивається зворотній процес парабіотичного гальмування, який перешкоджає проходженню в ній імпульсів.

Для того, щоб настала анестезія, необхідна блокада больового імпульсу на шляху з периферичних нервових закінчень до головного мозку. Цього можна досягнути при ін’єкційному введенні місцевих анестетиків, що забезпечує наявність знеболюючого розчину на зовнішній поверхні мембрани нервового волокна.

В стоматології з основних трьох анестетиків (артикаїну, мепівакаїну і лідокаїну), які використовують для місцевого знеболення, за своїми фармакокінетичними властивостями найбільшу перевагу має артикаїн - анестетик 5-го покоління. Анестезуючий розчин на основі 4% артикаїну гідрохлориду має найкращий знеболюючий ефект і в той же час забезпечує найбільшу безпеку для пацієнта. З цієї причини анестетик артикаїн є найбільш уживаним у багатьох країнах Європи, наприклад: в Німеччині 90% місцевих анестетиків - на основі артикаїну, зокрема Ultracain DS/DS forte.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: