ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Поняття господарського права як галузі права та як галузі правової науки.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

Господарське право (як наука) регулює господарські відносини, що складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

þ негативна (Братусь, Халфіна, Матвеев) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

þ позитивна (хоча й дещо категорична) - полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (Мамутов, Побірченко).

þ помірна (Толстой, Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут державного замовлення).

Предмет регулювання господарського права. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин.

Предмет: сукупність відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

Предмет регулювання господарського права – господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між іншими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них виробничих, організаційних і внутрішньогосподарських відносин (ст. 3 ГК). Господарські відносини являють собою такі відносини між суб’єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) і органами управління, між суб’єктами господарювання і державними та громадськими організаціями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, які складаються в процесі організації і здійснення господарської діяльності.

Елементи (складові підсистеми )

o Суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, спо­живачі)

o Майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування сис­теми)

o Нормативна основа: визначає правовий статус суб'єктів, пра­вові режими манна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, від­повідальність тощо

o Інформаційна система: забезпе­чує двосторонній зв'язок між цен­тром системи та/або її елементами.

Рівні

o Вищий рівень - економіка країни (макроекономіка)

o Середній рівень - економіка певного регіону (АР Крим, області, міста, ра­йону, села)

o Проміжний рівень - господарські об'єднання, холдингові групи

o Локальний рівень - суб'єкт господарювання

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Об'єкти приватизації

Об'єкт приватизації - це майно підприємств, що перебуває в державній власності, та майно, що належить АРК. Класифікація об'єктів здійснюється відповідно до Державної програми приватизації на конкретні роки.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно з ЗУ " Про приватизацію державного майна" належать:

³ майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються;

³ об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

³ акції, що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Закон встановлює, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення:

Ë об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;

Ë об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

Ë об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

Ë об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

З метою технічного переозброєння та відновлення виробництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Збройних Сил майно таких підприємств, яке є єдиним майновим комплексом, може корпоратизуватись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51% акцій.

За погодженням з КМ приватизуються майнові комплекси:

Ø підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України;

Ø підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії;

Ø підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

Ø інших об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г (приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій - затверджується ВР за поданням КМ).

Суб'єкти приватизації: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники. Державну політику у сфері приватизації здійснюють ФДМ, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в АРК, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. ФДМ   підпорядкований, підзвітний і підконтрольний ВР. Основні повноваження:

³ змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

³ продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі його приватизації;

³ затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

³ здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

³ беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними. Регіональні відділення та представництва ФДМ діють на підставі положень.

Покупцями можуть бути:

û громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

û юридичні особи, зареєстровані на території України;

û юридичні особи інших держав.

Не можуть бути покупцями.

© Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації.

© Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:

è не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%;

è не можуть бути покупцями органи державної влади.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу.

Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 % працівників підприємства або їх уповноважених представників.

Основними інфраструктурними організаціями приватизації є:

û довірчі товариства;

û інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

û інші фінансові посередники.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посередницької діяльності у сфері приватизації є довірче товариство (" Про довірчі товариства" ) - це господарське ТДВ, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном - об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем - є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

В установчому договорі довірчого товариства передбачається домовленість про відповідальність товариства і його учасників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірителями, а також про право довірених осіб на підпис чеків, отримання документів довірителів, що зберігаються у банку, та на інші операції. Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статутного фонду. При недостатності цього майна учасники відповідають додатково належним їм майном у 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника. Довірчі товариства є комерційними організаціями.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (" Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" ).

Приватизаційний процес

è опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

è прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

è опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

è проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

è затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - ф.о..

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в 5-денний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном. У разі відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови:

Ü особа, яка подала заяву на приватизацію, не може бути визнана покупцем;

Ü законодавством встановлено обмеження щодо приватизації підприємства;

Ü майно у встановленому порядку включене до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Не повинен перевищувати 2 місяців з дня затвердження складу комісії.

До складу комісії входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі й від представницького органу трудового колективу - профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, АК або його територіальних відділень, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти державним майном.

Відповідні органи та особи зобов'язані в 5-денний строк з моменту одержання повідомлення про прийняття рішення щодо створення комісії делегувати до її складу своїх представників. Якщо в зазначений строк вони не делегували своїх представників до складу комісії, державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти та інші спеціалісти, які користуються на її засіданнях правом дорадчого голосу. Для забезпечення гласності та прозорості приватизації у роботі комісії з приватизації об'єкта можуть брати участь народні депутати.

Слід мати на увазі, що при приватизації законсервованих об'єктів, об'єктів незавершеного будівництва, майна ліквідованих підприємств або об'єктів, які підлягають приватизації за ЗУ про малу приватизацію, окремого індивідуально визначеного майна, акцій, що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності, комісія з приватизації не створюється і план приватизації не складається.

Основними завданнями комісії є:

þ контроль за проведенням інвентаризації майна об'єкта приватизації;

þ розробка проекту плану приватизації об'єкта та подання його на затвердження органу приватизації;

þ визначення розміру статутного фонду господарського товариства та розробка акта оцінки;

þ розробка, при необхідності, рекомендацій щодо реорганізації об'єктів.

Діяльність комісії припиняється після видання наказу про затвердження плану приватизації.

Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації, рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації. Проект плану приватизації державного майна складається на основі Типового плану приватизації державного майна.

Способи приватизації

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній ю.о. або ф.о.).

Приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

1) продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або при рівних фіксованих умовах - найвищу ціну (комерційний конкурс);

2) продажу акцій, що належать державі у ГТ, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію;

3) продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій ВАТ при поданні покупцем документів;

4) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

На відміну від названих способів приватизації, підприємства агропромислового комплексу можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх або у колективні с/г підприємства, або у ВАТ. Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців..

Приватизація майна підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно у ВАТ. Виняток з цього правила становлять підприємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду ВАТ. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу майна їх працівниками і прирівняними до них особами.

Приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Відповідно до ЗУ " Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" приватизація об'єктів незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у т.ч. за участю уповноважених ними ю.о. шляхом:

© продажу на аукціоні, за конкурсом;

© продажу шляхом викупу за наявності одного покупця безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта;

© внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;

© продажу під розбирання.

У разі приватизації недобудованих спеціалізованих господарських об'єктів, зокрема електростанцій, великих промислових підприємств, спосіб приватизації може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління об'єктом незавершеного будівництва, або підприємством, установою, організацією, на балансі яких перебуває зазначений об'єкт.

Елементи:

Ü власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);

Ü об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

Ü підстави приватизації (план, розроблений комісією з приватизації чи альтернативний план);

Ü місце проведення аукціону (фондова біржа).

Виходячи з цього, можна виділити 2 групи способів приватизації:

£ конкурентні (конкурс, аукціон)

£ неконкурентні (викуп).

Всі інші так звані способи, про які йдеться в законодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповідних способів залежно від тих або інших додаткових умов.

Правове становище ТБ.

ТБ створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством. Так, засновниками і членами ТБ не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи, що перебувають на державному бюджеті.

Заснування ТБ здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних і періодичних внесків. Кожний із засновників сплачує пайовий внесок, розмір якого визначається в укладеній між ними угоді.

Статут ТБ на етапі її створення приймається засновниками з дотриманням вимог Закону " Про товарну біржу" (ст. 6) щодо його змісту, зокрема необхідності визначення: найменування; складу засновників; предмета і цілей діяльності біржі; видів фондів, що утворюються біржею, та їх розміри; прав та обов'язків членів біржі; майнової відповідальності членів. Державна реєстрація ТБ здійснюється в загальному порядку, встановленому для ю.о.

Крім вищезгаданих функцій, ТБ також розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі; виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами. Рішення арбітражної комісії біржі є обов'язковими і мають силу виконавчого документа.

ТБ має право:

© встановлювати власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу;

© створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;

© розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;

© встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод;

© засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;

© укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них;

Управління товарної біржею здійснюється за допомогою системи органів:

¨ загальні збори членів біржі як вищий її орган, що обирає інші органи

¨ біржовий комітет (рада біржі), що діє у перерві між зборами

¨ контрольна (ревізійна) комісія.

¨ + для управління біржею формується (в тому числі з числа найманих працівників) виконавча дирекція та спеціальні підрозділи (розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія, інші допоміжні служби).

Член ТБ має право сам або через свого представника:

û здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;

û брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати та бути обраним до її керівних органів;

û здійснювати всі управлення, що випливають із сплати пайового чи вступного внеску;

û користуватись усіма послугами біржі.

Рівночасно член ТБ зобов'язаний:

û додержувати статуту біржі, біржових правил торгівлі, рішень загальних зборів членів;

û провадити розрахунки за своїми угодами;

û сплачувати членські внески;

û вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі;

û подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі;

û не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТБ.

Біржовою визнається угода, що відповідає сукупності умов:

v якщо за своїм змістом вона є угодою на реалізацію майна (купівлю-продаж, поставку, обмін товарів), допущеного до обігу на товарній біржі;

v якщо її учасниками є члени біржі та вона укладається членами біржі або за їх дорученням біржовими брокерами;

v якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і за умови такої реєстрації не підлягає нотаріальному посвідченню (щодо угод з нерухомістю). Викопуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає).

За часом виконання угоди:

q з негайним виконанням (" угоди на реальний товар" або " касові угоди" )- придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме " негайне" виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з указаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;

q термінові (угоди на строк): організація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність організації-покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою та строк, або форвардною угодою.

Форвардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітентові такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти та стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладення контракту. Особливості ф'ючерсної угоди полягають у тому, що:

¶ предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару;

¶ предмет контракту і сам контракт мають бути стандартними, бо це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів;

¶ біржовий контракт укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії (до визначеного біржею " ліквідаційного строку" );

¶ особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зворотного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного строку. Зі свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ючерса за таким же курсом і до того ж строку.

Комерційна ідея ф'ючерса полягає у своєрідному страхуванні (можливості попередження втрат) як продавця, так і покупця від несприятливого коливання цін наданий товар. Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і продати товар за ціною, більш вигідною, ніж ціна контракту.

Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні напери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або та час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) та умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

ЗУ " Про товарну біржу" встановлює заборони щодо:

Ü купівлі та продажу товарів та контрактів з метою впливу на динаміку цін як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб;

Ü будь-яких погоджених дій учасників біржової торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін;

Ü поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.

Початок торгів за встановленим сигналом, після чого виставлені на торги товари оголошуються на інформаційному табло (на деяких біржах голосом). Оформлення і реєстрація біржових угод реєстраційним бюро (палатою) біржі.

Відповідальність за порушення правил біржової торгівлі застосовуються біржею. Як правило, це штрафи у визначених розмірах, хоча може застосовуватися і така санкція, як позбавлення брокера права протягом певного часу брати участь у торгах. Рішення про застосування санкцій за порушення Правил приймається від імені біржового комітету його відповідальним представником (генеральним директором біржі) у формі розпорядження.

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: