Охарактеризуйте конституц і йне право як галузь національного права України.

Охарактеризуйте конституц і йне право як галузь національного права України.

Конституційне право є багатоплановою категорією, воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Але конституційне право відрізняється від інших галузей права насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані норми цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одного боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права. Конституційне право України — провідна галузь національної правової системи.

Предмет і метод правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, об'єднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативної регламентації. Предмет правового регулювання — головна підстава для розподілу юридичних норм за галузями права. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній.

Конституційне право — провідна галузь права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого самоврядування.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на владі й підкоренні.

Складові системи КПУ.

Система конституційного права України - це історично сформована та обумовлена об'єктивними чинниками суспільного розвитку система природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, типового та колізійного, національного та міжнародного (європейського) конституційного права, які в свою чергу складаються з інститутів і норм конституційного права регулюють політичні, економічні, соціальні культурні (духовні), екологічні й Інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і виступають системо-утворюючою складовою національної правової системи.

Категорія " система конституційного права" тісно пов'язана з категорією " структура конституційного права". Структура конституційного права - це внутрішня побудова, конституційного права, спосіб (закон) зв'язку утворюючих його елементів - норм, інститутів та інших елементів і рівнів (зрізів) конституційного права..

Система конституційного права України і нині містить у своєму складі окремі елементи публічного і приватного права.

У системі сучасного конституційного права України також можна виділити як складові елементи загальну й особливу частини конституційного права.

Загальна частина конституційного права втілюється у всьому національному конституційному законодавстві - Конституції України, законах та підзаконних нормативно-правових актах і представлена інститутами предмета і методу конституційного права, принципів конституційного права, системи конституційного права (у вузькому розумінні), джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо.

Система конституційного права України представлена й матеріальним і процесуальним зрізами. Матеріальне конституційне право об'єднує конституційно-правові норми та інститути, що визначають зміст конституційного права, предмет конституційно-правового регулювання.

Багатоаспектна система конституційного права України взаємодіє з багатьма Іншими системними явищами і процесами: системою конституційних правовідносин, системою Конституції України, системою конституційного законодавства, системою конституційно-правової науки і освіти.

Система конституційного права значно ширша, ніж система Конституції, оскільки: 1) система КПУ об'єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що виражені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства; 2) в системі КПУ застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в Інститути конституційного права; 3) система КПУ є більш гнучкою та динамічною. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодавця; 5) нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів.

Громадська організація

Громадська організація – об’єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Отже, громадські організації – симбіоз взаємодії держави та громадян, які спільними зусиллями допомагають краще зрозуміти один одного при вирішенні нагальних і проблемних питань.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Відповідно до ст. 3 цього Закону[1]:

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Це широке коло організацій, які мають будь-яку мету, крім політичної. Останні віднесені Законом до інших видів об'єднань — політичних партій. Поняття громадської організації не охоплює також і релігійних, господарських та інших об'єднань громадян, порядок і діяльність яких визначаються відповідним законодавством. Профспілки належать до громадських організацій. Особливості правового статусу їх регулюються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Держава сприяє розвиткові активності та творчої ініціативи громадян, створює рівні умови для діяльності всіх громадських організацій. Спільними для всіх громадських організацій ознаками є принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності і гласності. Громадські організації вільно обирають напрям своєї діяльності. Разом з тим належність чи неналежність до тієї чи іншої громадської організації не може бути приводом для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких пільг та переваг. Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» (закон втратив чинність! З 1 січня 2013 року в силу вступив новий Закон України «Про громадські об'єднання») засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій — 15 років. Членами Г. о., за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих Г. о. повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких Г. о., наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени. Г. о. діють на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів.

Офіційне визнання (легалізація) Г. о. здійснюється реєстрацією в органах, зазначених у ст. 14 Закону «Про об'єднання громадян», або повідомленням про створення цих органів. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. З моменту реєстрації Г. о. визнається юридичною особою, тобто може бути учасником цивільно-правових відносин, набувати від свого імені майнових та особистих прав, а також бути носієм інших прав, передбачених ст. 20 Закону «Про об'єднання громадян». З цього моменту вона набуває права засновувати підприємства, а також інші господарські організації із статусом юридичної особи, які необхідні для виконання її статутних цілей.

Власністю Г. о. є кошти та інше майно, передані їй засновниками, членами або державою, набуті від вступних внесків, пожертвувані громадянами та організаціями, а також набуті внаслідок діяльності створених підприємств, господарських організацій, за рахунок власних коштів або на інших засадах, не заборонених законом. За порушення законодавства до Г. о. можуть бути застосовані покарання у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони діяльності або окремих видів її примусового розпуску (ліквідації).

В Україні ведеться Єдиний реєстр громадських формувань^[2] а також створено урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада»

Ознаки громадянства.

Громадянство України — це стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.
Ознаками громадянства як певного зв’язку особи з державою є:
1) правовий характер;
2) необмеженість у просторі й часі;
3) максимальний характер взаємних прав та обов ‘язків.
Найбільш оптимальним формулюванням громадянства представляється наступне: громадянство — це політико-правовий зв’язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов’язки.
Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:
— громадянство — це правовий зв’язок особи і держави (суб’єкти цього відношення пов’язані юридичними правами й обов’язками);
— юридичні права й обов’язки між суб’єктами правовідносин громадянства косять взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов’язана здійснювати захист цієї особи як на своїй
території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов’язана додержуватися її законів;
— громадянство — це політичний зв’язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.;
— сталість такого зв’язку припускає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).

 

37. Порядок набуття громадянства України.

Стаття 6 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що громадян­ство У. набувається за такими підставами 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або
встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними
договорами України.
Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом, Комісією при Президентові, спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства, МЗС, дипломатичними та консульськими установами.
Іноземні особи та особи без громадянства що бажають набути громадянство У. з власної волі, подають клопотання. Рішення з питань прийняття, поновлення і виходу з громадянства У. приймаються Указами Президентами. Оформлення документів щодо осіб, які постійно проживають в У., провадиться органами внутрішніх справ, щодо осіб, що проживають за кордоном – відповідними дипломатичними чи консульськими установами У.
Умовами надання громадянства У. є: визнання і дотримання К. та законів; зобов’язання припинити чи не перебувати в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах в У. протягом останніх 5 років; отримання дозволу на постійне проживання в У.; наявність законних джерел існування; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Обставини, що полегшують прийняття до громадянства У. отримання статусу біженця чи притулку в У.; перебування у шлюбі з громадянином України; наявність фізичних вад (сліпі, глухі, німі); визначні заслуги перед У., державний інтерес для У. Обставини, що перешкоджають прийняттю до громадянства У. вчинення злочину проти людства чи здійснення геноциду; засудження в У. до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинення на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочин

Природні права

У Конституції України виді­ляють такі основні групи прав і свобод, а також групу обов'язків.

1. Природні (особисті) права і свободи людини, які на­даються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права вОснов­ному законі або ні.

Конституція України у ст. З визнає і гарантує, перш за все, саме природні права людини.

Ця група прав відображена у таких статтях конституції: ст. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 — кожна людина має право на віль­ний розвиток своєї особистості; ст. 29 — кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ст. 32 — ніхто не може втручатися в особисте і сімейне життя; ст. 34 — кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх почуттів і переконань; ст. 35 — ко­жен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Особливо важливою серед цих статей є ст. 27, згідно з якою кожна людина має невід'ємне право на життя.

Право на життя — універсальне, загальновизнане при­родне право людини і громадянина, яке закріплено в міжна­родно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

У Конституції України це право відповідно до ст. З За­гальної декларації прав людини 1948 р. здобуло своє закріп­лення у статтях 3 і 27 Основного Закону. Згідно зі ст. З Кон­ституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпечення цього права, прийнявши на себе обов'язок за­хищати життя людини (ст. 27).

Відповідно до цієї статті кожна людина має невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 27). Гарантією цього є те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (ч. 2 ст. 27).

У свою чергу, крім держави, кожний має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ч. З ст. 27).

Особисті права людини як універсальні передбачають конституційний захист приватного життя, свободи людини від непомірного втручання держави у всі сфери цього життя.

Громадянські пра­ва є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.

Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини.

Охарактеризуйте конституційні засади організації і здійснення державної влади (ДВ) в У.

Принципи організації та діяльності органів ДВ - це основоположні вихідні положення, на яких базуються побудова й функціонування органів ДВ. їх можна поділити на дві групи:

1) універсальні - притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому:

1.Принцип суверенності та єдності системи органів держ. влади (с-ма органів ДВ від імені й за дорученням народу У.виступає носієм державної влади).

2.Принцип поділу влади.

3.Принцип законності (органи ДВ організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені КУ і ЗУ).

4. Принцип участі громадян у формуванні й діяльності органів державної влади.

5. Принцип позапартійності (полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах ДВ).

2) спеціальні - такі, що визначають побудову й функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності:

§ рівне право доступу громадян до держ.служби;

§ обовязковість для держ.службовців рішень, прицнятих вищими держ.органами і керівниками в межах їх повноважень і на основі законодавства У.;

§ гласність у реалізації держ.служби;

§ відповідальність службовців за прийняті рішення, невиконання/неналежне виконання своїх обовязків;

§ позапартійн. держ. служби, відокремлення церкви від Д;

§ поєднання єдиноначальності та колегіальності.

Охарактеризуйте конституц і йне право як галузь національного права України.

Конституційне право є багатоплановою категорією, воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Але конституційне право відрізняється від інших галузей права насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані норми цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одного боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права. Конституційне право України — провідна галузь національної правової системи.

Предмет і метод правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, об'єднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативної регламентації. Предмет правового регулювання — головна підстава для розподілу юридичних норм за галузями права. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній.

Конституційне право — провідна галузь права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого самоврядування.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на владі й підкоренні.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: