Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання

Соціальні цінності, створені багатовіковою діяльністю людей, кри­мінальне право (разом з іншими соціально-правовими регуляторами) охороняє від потенційних (можливих) злочинців і злочинних посягань. У цьому й виявляється охоронна функція кримінального права.

Охоронна функція кримінального закону здійснюється через ре­гулювання кримінально-правових відносин, які виникли під час вчи­нення злочину, та застосування відповідного покарання до особи, що вчинила злочин. Тут регулювальна дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас закон про кримінальну від­повідальність набуває прояву й у забороні вчинення злочинного діяння (профілактична функція) та загрозі покарання тим, хто може вчини­ти таке діяння (загальна превенція), або тим, хто раніше вже вчинив злочин (спеціальна превенція).

Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивні функції. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про завдання шкоди злочинцю при його затриманні (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо.

Закон про кримінальну відповідальність виконує також виховну функцію. Наприклад, звільнення неповнолітнього від покарання із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК можливе при вчиненні ним злочину невеликої чи середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановления вироку він не потребує застосування покарання.

Якщо образно уявити сукупність суспільних відносин, які підляга­ють охороні кримінально-правовими засобами як величезний склад, то кримінальне право, на думку М. Ковальова, відіграватиме роль сторо­жа (вартового), готового відбити будь-яке вторгнення на охоронюва-ний об'єкт. Сторож (вартовий) — досить примітивна модель однієї з основних функцій кримінального права, хоча вона досить точно відо­бражає її суть.

Природно, що зазначені функції нерівнозначні з погляду умовно очікуваного соціального результату їхньої реалізації. Одна з них (регу­лятивна) вирішує, насамперед, тактичні завдання, інша (охоронна) розрахована на далеку перспективу. Однак, діючи разом, взаємо­пов'язано, вони становлять суть механізму кримінально-правового ре­гулювання.

Виходячи із загальнотеоретичного постулату, утворення окремих галузей права можна пояснити й обґрунтувати, насамперед, специфі­кою предмета регулювання.

Предметом правового регулювання кримінального права як га­лузі законодавства є відносини, що виникають у результаті вчинення злочину та застосування відповідного покарання за його вчинення.

Розкриваючи сутність предмета кримінально-правового регулю­вання, можна виділити дві основні сфери людського буття, в яких ак­тивно функціонують норми кримінального права:

сфера правомірної поведінки громадян при заподіянні шкоди за наявності обставин, які виключають злочинність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин та ін.);

злочинна поведінка.

Єднальним компонентом цих сфер є кримінально-правове (аномаль­не) відношення, що свідчить про наявність соціального конфлікту, по­родженого злочинним актом однієї зі сторін цих відносин. Власне ці відносини і є предметом кримінально-правового регулювання, тому що тільки наявність цього виду відносин між людьми знімає запобіжник ре­гулятивного механізму, що завжди перебуває у стані підвищеної готов­ності. Зі зникненням цього відношення, регулятивна функція поступа­ється місцем функції охоронній, котра (на відміну від регулятивної функції) не зупиняється. Вона діє неперервно від моменту вступу в чин­ність відповідного кримінального закону й до його повного скасування.

Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються й охороняються відносини між людь­ми, між громадянами та організаціями, між громадянами й державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусо­вий і застосовується, зазвичай, лише до особи, що вчинила злочин че­рез покарання. Кримінально-правовий метод застосовується тіль­ки, якщо: 1) учинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, що вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встанов­леного законом віку та підлягає покаранню. У деяких випадках, перед­бачених законом (статті 75, 47), суд може відстрочити виконання при­значеного кримінального покарання чи не застосовувати таке покарання взагалі.

Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких пі­знаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет конкре­тної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні та допоміжні. Однак усі вони тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, певно, й усієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративістський; історичний (генетичний) метод дослідження.

2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення консти­туційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні но­рми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини з охорони ос­нов національної безпеки України (відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. націона­льна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення і нейтралізація реа­льних та потенційних загроз національним інтересам). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку, захист конституційного ладу та державної влади в країні. Конституційний лад — це встановлений конститущйно-правовими нормами устрій державних і суспільних інститутів. Державна влада — це сформована на підставі Конституції та законів України система ор­ганів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, вико­навчу і судову владу, а також органів місцевого самоврядування та де­яких інших незалежних органів.

Об'єктивна сторона злочину виражається в чотирьох формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади — це, наприклад, створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних фор­мувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що належать органам влади, фактичне створення незаконних органів державної влади тощо; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109 КК) — це умисна уго­да двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційно­го ладу або до захоплення державної влади — це завжди активний вплив на невизначену кількість людей, що має публічний характер, наприклад, проголошення таких закликів на мітингу, демонстрації, зборах тощо);

розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109 КК) — це ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (приміром, поширення книг, розклеювання листівок тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої з передбачених дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційно­го ладу або на захоплення державної влади (він може бути з усіченим складом в разі змови про вчинення таких дій або з формальним скла­дом — в усіх інших випадках).

Суб'єкт злочину — загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою насильницької зміни чи повалення конституційно­го ладу або захоплення державної влади.

Кваліфікуючими ознаками передбачених у ч. 2 ст. 109 дій (ч. 3 ст. 109 КК), є: 1) вчинення їх особою, яка є представником влади (на­приклад, народним депутатом, головою суду, працівником прокурату­ри); 2) вчинення цих самих дій повторно (тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин); 3) вчинення їх організованою групою; 4) здійснення їх з використан­ням засобів масової інформації (наприклад, по телебаченню, у радіо­програмі, в газеті, в Інтернеті тощо).

3. Задача:

І. та П. з власної ініціативи встановили зв'язки з іноземною розвід­кою і в подальшому підтримували конспіративний зв'язок зі співробі­тниками цієї розвідки на території України. Вони займалися збиранням відомостей, що становлять державну таємницю, намагалися передати їх іноземній розвідці. При цьому П. у своєму письмовому звернення до керівництва розвідки дав конкретні пропозиції щодо ведення дивер­сійної роботи в Україні.

Кваліфікуйте дії І. та П.

Відповідь:

Дії І. та П. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 111 КК як державна зрада, що полягала у збиранні відомостей, що становлять державну та­ємницю з метою передати їх іноземній розвідці (шпигунство).

 

Білет № 3

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: