Сутність, особливості та функції судової влади

 

Згідно з теорією поділу влади судова влада є однією з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. За своєю сутністю судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Правосуддя —це форма державної діяльності, яка полягає у розгляді і вирішенні судами на основі права віднесених до їх компетенції справ. За характером судові справи можуть бути кримінальними, цивільними, адміністративними, конституційними. Відповідно, судова влада може бути визначена як сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ.

Зміст судових справ становлять юридичні конфлікти (спори) між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами та між юридичними особами. Фізична особа — це окрема людина, яка є суб'єктом права. Юридична особа — це організація, що є суб'єктом громадянських прав та обов'язків. Юридичними особами є підприємства, установи, організації, у тому числі органи державної влади  та органи місцевого самоврядування як суб'єкти цивільно-правових відносин. Конфлікти між органами, що представляють різні гілки державної влади, між державними органами в межах однієї гілки влади, між державою та іншими публічними об'єднаннями (суб'єктами федерації, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями тощо) також підлягають вирішенню судовою владою, якщо не вирішуються іншими способами.

Головна особливість судової влади, яка відрізняє її від законодавчої і виконавчої влади, полягає в тому, що вона є здійсненням правосуддя. Якщо законодавча влада є сукупністю повноважень з прийняття законів, виконавча влада — сукупністю повноважень з управління державними справами, то судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. До інших особливостей судової влади належить її децентралізований і неполітичний характер. Якщо законодавча і виконавча влада покладаються конституціями в основному на один-два вищих органи держави і за наявності кількох суб'єктів мають ієрархічну побудову, то судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних за відсутності відносин підпорядкування між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм судової влади і вирішує конкретні справи цілком самостійно, керуючись винятково законом і правосвідомістю.

Якщо законодавча і виконавча влада постійно перебувають під безпосереднім впливом політичних сил (передусім політичних партій), то судова влада має бути повністю деполітизованою. У протилежному разі вона втрачає самостійність, суд перетворюється на простий додаток до інших гілок влади і при розгляді та вирішенні справ керується не правом, а політичною доцільністю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. На відміну від органів законодавчої і виконавчої влади, склад яких формується за результатами чергових парламентських чи президентських виборів, суддівський корпус у більшості демократичних держав формується шляхом призначення. У демократичних державах судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності.

Ще однією особливістю судової влади є джерело її сили. Судова влада не спирається на волевиявлення виборців, як законодавча влада, не має у своєму розпорядженні матеріальних, фінансових і силових ресурсів, як влада виконавча. Джерелом сили судової влади є повага суспільства і громадян до закону і до суду як його справедливого користувача і професійного тлумача. Показником сили судової влади є виконання судових рішень. Незалежно від оцінки рішення суду сторонами судового процесу, іншими державними органами, громадськістю тощо воно має неухильно виконуватися. І навпаки, невиконання судових рішень є свідченням неповаги до суду і слабкості судової влади.

Особливістю судової влади є також; те, що вона здійснюється у специфічних процесуальних формах — у формі судових засідань за участю суддів, народних засідателів, присяжних, позивача, відповідача, обвинувача, обвинуваченого, захисника та інших із дотриманням специфічних принципів — рівності усіх учасників перед законом і судом, незалежності судів і суддів, забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, гласності тощо.

Соціальна роль судової влади у демократичному суспільстві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпечувати панування права, вираженого насамперед в конституціях та інших законах, а також у прирівняних до закону або в підзаконних актах вищого рівня — указах глави держави, декретах, постановах уряду тощо. Відповідно до соціальної ролі головною функцією судової влади є здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ. Судова влада покликана вирішувати конфлікти не тільки між фізичними і юридичними особами, а й між ними та державою.

До інших функцій судової влади, зокрема, належать: нормотворчість (створення судових прецедентів судами загальної юрисдикції в країнах з англосаксонською моделлю правових систем; прийняття рішень органами судового конституційного контролю); тлумачення конституції і законів (здійснюється конституційними судами або судами загальної юрисдикції); здійснення контролю за діями правоохоронних органів (наприклад, перевірка законності арешту або затримання); встановлення юридичних фактів (передбачених у законі обставин, що є основою для виникнення конкретних правовідносин, наприклад, визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родинних зв'язків тощо).

 

Система судової влади

 

Конституційно-правовий інститут судової влади становить сукупність норм, що визначають систему і статус суб'єктів правосуддя. Систему судової влади складає сукупність органів, що  здійснюють правосуддя. Функції судової влади здійснюють не тільки суди, а й несудові вищі органи держави — глава держави, парламент, уряд. Так, глава держави наділяється правом помилування — скасування або пом'якшення кримінального покарання, визначеного судом, у багатьох країнах — також правом утворення судів, призначення суддів. Парламент наділяється правом вирішувати питання про притягнення до судової відповідальності вищих посадових осіб держави за вчинені ними злочини в порядку імпічменту, правом оголошувати амністію, призначати суддів. Зі здійсненням правосуддя безпосередньо пов'язана діяльність прокуратури, адвокатури, міністерства юстиції. У судовій системі діють органи управління судової влади та суддівського самоврядування. Одні такі органи є складовими системи судової влади держави, інші пов'язані з нею тільки функціонально. Належність тих чи тих органів, наприклад, прокуратури чи попереднього слідства, до системи судової влади залежить від особливостей правової системи держави.

Основними елементами системи судової влади є суди. Суд — це орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій справ. Сукупність судів становить судову систему. Суди поділяються на звичайні і надзвичайні. Утворення надзвичайних судів, що могли б діяти поза встановленою законом процедурою, прямо забороняється майже всіма сучасними конституціями. Особливості системи звичайних судів визначаються насамперед прийнятою у тій чи тій країні моделлю правових систем. У країнах з англосаксонською моделлю правових систем (Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Японії та ін.) суди утворюють єдину систему, різні гілки якої замикаються на єдиний верховний суд. Функцію судового конституційного контролю тут виконують суди загальної юрисдикції, що розглядають головним чином цивільні і кримінальні справи. За романогерманської моделі правових систем, що склалася в країнах континентальної Європи, поряд із судами загальної юрисдикції діють спеціальні органи судового конституційного контролю.

Предметна і просторова сфера діяльності суду називається юрисдикцією. Залежно від їх юрисдикції розрізняються суди загальної юрисдикції і суди конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справ. Вони поділяються на загальні суди, що розглядають кримінальні і цивільні справи, і спеціалізовані суди. Спеціалізованими судами є адміністративні, господарські (арбітражні), військові, податкові (фінансові), торговельні, митні, патентні, трудові (із трудових спорів), сімейні, ювенальні (у справах неповнолітніх, від лат. juvenalis — юний, юнацький) та ін. Деякі зі спеціалізованих судів (наприклад, адміністративні, господарські) можуть становити особливу систему, очолювану відповідним вищим судом. Вищим судовим органом у системі загальних і спеціалізованих судів є верховний суд.

Судова влада покликана захищати не тільки державу від особи (правопорушника), а й особу від держави, коли визнане державою право на стороні особи. Тому найхарактернішим для зарубіжних демократичних держав є виокремлення в системі судів загальної юрисдикції ланки судів адміністративної юрисдикції, що розглядають скарги фізичних і юридичних осіб на дії органів публічної влади та їх посадових осіб. У деяких країнах адміністративні суди становлять особливу систему, що існує поряд із судами загальної юрисдикції та іншими спеціалізованими судами. Існування військових судів, що здійснюють правосуддя у збройних силах та інших військових формуваннях, навпаки, є нетиповим для демократичних держав. У багатьох із них утворення військових судів припускається тільки за умов воєнного стану. У деяких федеративних державах суди поділяються на федеральні суди і суди суб'єктів федерації.

За інстанційністю суди поділяються на суди першої інстанції, апеляційні та касаційні. За територіальною (просторовою) ознакою розрізняють місцеві (міські, районні), окружні (обласні) і верховні суди. Судові системи можуть бути дволанковими і три-ланковими. За дволанкової системи, характерної для держав з простим адміністративно-територіальним поділом, основну масу справ розглядають місцеві суди як суди першої інстанції, верховний суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає касаційні або апеляційні скарги і протести, а також; виступає першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ. За три-ланкової системи (місцеві, окружні і верховні суди) місцеві суди розглядають справи за першою інстанцією, окружні — за другою (апеляційною), верховні — за третьою (касаційною). Окружні та верховні суди також розглядають за першою інстанцією деякі категорії справ. У багатьох країнах — Великій Британії, Іспанії, Італії, США, Швейцарії та інших є первинна ланка судів загальної юрисдикції у вигляді мирових судів, що як суди першої інстанції розглядають дрібні кримінальні і цивільні справи і тим самим звільняють суди вищої ланки від розгляду таких справ.

Обсяг конституційного регулювання судової влади є різним. Зазвичай конституції встановлюють судову систему, зазначаючи, зокрема, які саме спеціалізовані суди можуть бути утворені поряд із судами загальної юрисдикції, основні засади судочинства, принципи статусу суддів. Конституційні положення конкретизуються в законах про судоустрій, окремі суди, статус суддів.

 

Судова система України

 

Основні засади правосуддя в Україні визначено Конституцією України — у розділі VIII «Правосуддя». Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування визначає Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року.

Згідно з Конституцією України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ч. З ст. 124); «Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди» (ч. 1-4 ст. 125). Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих судів поширюється на певні території, які можуть збігатися або не збігатися з адміністративно-територіальним поділом. Побудова судової системи за принципом територіальності забезпечує наближення судів до населення територій. Принцип спеціалізації, який означає спеціалізацію судів і суддів з розгляду справ певних категорій, сприяє удосконаленню судочинства завдяки підвищенню професіоналізму суддів, поглибленому вивченню ними окремих галузей законодавства та практики його застосування.

Докладно судова система України визначається Законом України «Про судоустрій України». Згідно із законом судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ч. 1, 2 ст. 3). Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України (ч. 2 ст. 18). Утворення в системі судів загальної юрисдикції не передбаченого Конституцією України Касаційного суду України Конституційним Судом України визнано неконституційним.

За законом «Про судоустрій України» єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування (ч. 4 ст. 18).

Закон «Про судоустрій України» визначає, що відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди визначені як спеціалізовані суди (ч. 1, 2 ст. 19).

Закон докладно визначає статус загальних та спеціалізованим судів. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України (ч. 1, 2 ст. 21).

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду (ч. З ст. 21). Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні  правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом (ст. 22).

Апеляційними (від лат. аррellatio — звернення, скарга) є суди, призначені для розгляду скарг на ухвалені судами першої інстанції (місцевими судами) вироки та рішення, що не набрали законної сили. Згідно із законом «Про судоустрій України» у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники. В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Апеляційний суд України діє у складі: 1) судової палати у цивільних справах; 2) судової палати у кримінальних справах; 3) військової судової палати. Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду. В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія апеляційного суду (ст. 25).

Апеляційні суди: 1) розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; 2) розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів); 3) ведуть та аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику; 4) надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам; 5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом (ч. 1 ст. 26).

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому законом про судоустрій України. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду. Вищі спеціалізовані суди знаходяться у місті Києві (ч. 1-3, 6, 9 ст. 38).

Вищий спеціалізований суд: 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 4) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально (ст. 39).

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики, рішення з організаційних питань діяльності вищого спеціалізованого суду та відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали (ст. 46).

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Згідно із законом «Про судоустрій України» Верховний Суд України: 1) розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності  процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами; 2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції; 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів; 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства; 6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав; 7) здійснює інші повноваження, передбачені законом (ст. 47).

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж: суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років (ч. 1 ст. 48).

У складі Верховного Суду України діють: 1) Судова палата у цивільних справах; 2) Судова палата у кримінальних справах; 3) Судова палата у господарських справах; 4) Судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду України діє Військова судова колегія. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та законом про судоустрій України (ч. 1, 2, 4 ст. 48). До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники (ч. 1 ст. 55).

Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму. Процедура обрання Голови Верховного Суду України та звільнення його з посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, затвердженим Пленумом. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду більш ніж: на два строки підряд (ст. 51).

У Голови Верховного Суду України є заступники. Перший заступник та заступники Голови Верховного Суду України здійснюють керівництво роботою структурних підрозділів Верховного Суду України відповідно до встановленого розподілу обов'язків, можуть головувати у судових засіданнях колегій суддів Верховного Суду України, організовують роботу відповідних судових палат, виконують інші обов'язки, визначені розпорядженням Голови Верховного Суду України. Перший заступник та заступники Голови Верховного Суду України призначаються на посаду з числа суддів Верховного Суду України строком на п'ять років та звільняються з посади Пленумом Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. Вони можуть бути призначені на адміністративні посади повторно та достроково звільнені з посади також: за ініціативою Ради суддів України в порядку, встановленому Регламентом Верховного Суду України (ст. 52).

Верховний Суд України має офіційний друкований орган, у якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції та інші матеріали (ч. З ст. 57). Верховний Суд України знаходиться у місті Києві (ч. 7 ст. 48).

Крім судів у системі судоустрою України діють також інші органи, зокрема кваліфікаційні комісії суддів та органи суддівського самоврядування. Згідно із законом «Про судоустрій України» кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими органами в системі судоустрою України, повноваження яких  визначаються Конституцією України та законом про судоустрій України. Завданнями кваліфікаційних комісій є забезпечення формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно і неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом відбору і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади. Члени кваліфікаційних комісій суддів здійснюють свої повноваження на громадських засадах і на час роботи в комісіях звільняються від виконання службових обов'язків за основним місцем роботи зі збереженням середнього заробітку (ст. 73).

У системі судоустрою України діють: кваліфікаційні комісії суддів загальних судів; кваліфікаційні комісії суддів військових судів; кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюють свою діяльність у центрах апеляційних округів, визначених указом Президента України. Усі інші кваліфікаційні комісії здійснюють свою діяльність у місті Києві. Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх утворення (ст. 74). Склад, порядок формування, повноваження та організація роботи кваліфікаційних комісій суддів визначаються законом «Про судоустрій України» (ст. 75-86).

Закон «Про судоустрій України» встановив, що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України законами про судоустрій України, про статус суддів, іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно із законом про судоустрій України (ст. 102).

Згідно із законом «Про судоустрій України» суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів, у тому числі щодо: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їх діяльність; 2) участі у визначенні потреб кадрового, Фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контролю за додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення; 3) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів; 4) заохочення суддів та працівників апарату судів; 5) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади (ч. 1 ст. 103).

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи (ч. 1 ст. 104). Збори суддів — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективне рішення з обговорюваних питань (ч. 1 ст. 105). Конференції суддів — це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення. Конференція суддів обирає відкритим або таємним голосуванням з числа делегатів конференції раду суддів, яка є виконавчим органом конференції суддів (ч. 1, 4 ст. 108). У період між; конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів. Рада суддів обирає зі свого складу голову ради, заступника голови і секретаря ради суддів. Рада суддів у період між; конференціями суддів організовує виконання та контроль рішень конференції, а також вирішує питання про скликання конференції суддів. Рішення ради суддів є обов'язковими для суддів, які займають адміністративні посади у відповідних судах (ч. 1-3, 5 ст. 111).

Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд суддів України. Він приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх професійних суддів (ч. 1, 3 ст. 112). Черговий з'їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз у три роки (ч. 1, 2 ст. 113). У період між: з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, яка обирається з'їздом суддів України у кількісному складі, визначеному рішенням з'їзду. Члени Ради суддів України на засіданні Ради обирають зі свого складу голову Ради суддів України, його заступника та секретаря, а також президію Ради суддів України. Рада суддів України в період між: з'їздами організовує виконання та контроль рішень з'їзду, а також вирішує питання про скликання з'їзду. Рішення Ради суддів України є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування і можуть бути скасовані з'їздом суддів України (ч. 1-4, 6 ст. 116).

Організаційне забезпечення діяльності судів покладається на державну судову адміністрацію. Вона становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації. Державна судова адміністрація є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також: інших органів та установ судової системи відповідно до закону про судоустрій України. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів. Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Територіальні управління державної судової адміністрації підпорядковуються Державній судовій адміністрації України (ч. 1-3 ст. 125). Державну судову адміністрацію очолює Голова Державної судової адміністрації України, який призначається на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому для керівників центральних органів виконавчої влади (згідно зі змінами Конституції України від 8 грудня 2004 року — Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, п. 92 ст. 116). Подання погоджується з Радою суддів України.

Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації (ч. 1 ст. 130).

Закон «Про судоустрій України» встановив, що з метою вирішення питань забезпечення судів кваліфікованими кадрами суддів та працівників апарату при Державній судовій адміністрації України функціонує Академія суддів України, яка є державним вищим навчальним закладом, що здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів (ч. 1 ст. 129).

 

Вища рада юстиції

Складовою системи судової влади і України є Вища рада юстиції —і конституційний орган управління судової влади. Правовий статус Вищої і ради юстиції визначається Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року, а порядок діяльності — регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні.

Згідно із законом «Про Вищу раду юстиції» «Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність» (ч. 2 ст. 1).

Повноваження і склад Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України. Конституція встановила, що «В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належать: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів» (ч. 1 сі'. 131).

Вища рада юстиції, згідно з Конституцією України, складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою: Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України (ч. 2, 3 ст. 131). Закон «Про Вищу раду юстиції» встановив, що строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років (ч. З ст. 1).

Відповідно до закону «Про Вищу раду юстиції» на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти  років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років. Зазначені вимоги не поширюються на осіб, які входять до Вищої ради юстиції за посадою (ч. 1, 2 ст. 6). Не можуть бути членами Вищої ради юстиції особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними, та особи, які мають не зняту або непогашену судимість (ст. 7).

У Вищій раді юстиції утворюються секції: з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад; дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Координує роботу Вищої ради юстиції Голова Вищої ради юстиції, а в разі його відсутності — заступник Голови Вищої ради юстиції. Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі. Особи, призначені до складу Вищої ради юстиції, крім народних депутатів України, на час виконання обов'язків члена Вищої ради юстиції на постійній основі прикомандировуються до Вищої ради юстиції зі збереженням за ними посад, які вони займали, та відповідних пільг (ст. 19). Організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Вищої ради юстиції здійснює секретаріат. Положення про секретаріат Вищої ради юстиції, його структуру і штат затверджується Вищою радою юстиції (ч. 1, 2 ст. 48).

Офіційні матеріали Вищої ради юстиції публікуються в Бюлетені Верховного Суду України, а у термінових випадках — у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» (ст. 49).

Із системою судової влади функціонально пов'язані органи прокуратури, попереднього слідства та адвокатура, за того, що їх діяльність виходить за межі цієї системи і в Україні структурно вони не є її складовими.

⇐ Предыдущая62636465666768697071Следующая ⇒

Поделиться: