Вправи на формування комунікативно-мовленнєвих, інформаційно-інструментальних, організаційно-технологічних умінь

/. Вправи на вироблення уміння обирати з кількох можливих варіантів найточніший, стилістично доречніший і найвиразніший (виконуються в діадах, тріадах).

1. Ви — молодий педагог. Вам необхідно подати директорові свої пропозиції щодо поліпшення роботи педагогічного колективу. Як краще це зробити?

2. Ви — класний керівник. Попросіть своїх учнів вийти на роботу на пришкільній ділянці у вихідний день.

3. Ви виконуєте важливе і термінове завдання з виховної роботи, а двоє ваших колег заважають вам балаканиною (завдання виконується у тріаді). Спробуйте коректно їх зупинити, захопити діяльністю, якою зайняті, відволікти їх від бесіди несподіваною інформацією тощо.

4. Ви — директор школи. Ваш підлеглий просить надати йому позачергову відпустку. Відмовте у проханні. (Завдання виконується у діаді, але ситуацію слід окреслити так, щоб виконавець ролі підлеглого не знав про настанову для «директора».)

5. Двоє ваших колег-учителів обговорюють необхідність придбання для шкільного кабінету нового комп'ютера, але їхнє рішення, на вашу думку, неправильне. Спробуйте переконати їх у тому, що вони помиляються (виконується у тріаді).

6. Вам зателефонував директор школи і наполегливо запрошує взяти участь у зборах, але ви зайняті терміновою справою, яку не можете перервати: займаєтесь індивідуально з невстигаю- чим учнем; спілкуєтесь з батьками, яких завчасно запросили на розмову; розпочали збори класного активу з вирішення термінового питання тощо (завдання для усного чи письмового виконання).

II. Вправи на розвиток уміння брати інтерв'ю, аргументувати власні думки.

«Самокероване інтерв'ю». Кожен із групи записує запитання, на які має намір відповісти. Потім учасники обирають партнерів, обмінюються з ними запитаннями і беруть інтерв'ю один в одного. (Можливий варіант, коли всі беруть інтерв'ю в одного учасника; можна ставити умову, щоб той, у кого беруть інтерв'ю, уникав правдивих відповідей.)

«Плюси і мінуси». Учасникам пропонують обговорити явище, факт тощо, поділивши їх на дві команди. Представники першої називають усі переваги явища, що обговорюється, члени іншої — заперечують їм (вони виробляють спільну точку зору, а капітани — повідомляють її).

«Ранжування». Студенти повинні пронумерувати професійно- комунікативні якості педагога за ступенем значущості відповідно до своїх поглядів і переконань. Потім під час дискусії кожен обґрунтовує свої оцінки, пріоритети у ранжуванні.

«Майстерність переконуючого впливу». Завдання учасників комунікативного процесу — навчитися використовувати прийоми переконуючого впливу. Вони готують виступ з певної тематики, індивідуальну бесіду з учнем, пояснюють новий матеріал. Критерії аналізу: логіка викладення матеріалу, уміння розкрити головну думку, культура мовлення (граматична правильність, інтонаційне багатство, оптимальний темп), зовнішній вигляд (доцільність міміки й пантоміміки, органічність поведінки).

«Вміння слухати». Ці вправи сприяють перевірці та розвитку уважності, уміння точно висловлювати свої думки:

1) ведучий промовляє будь-яку фразу (про погоду, школу, самопочуття та ін.) і кожному пропонує повторити те, що він почув. В результаті обговорення стають очевидними деякі розходження в її розумінні;

2) у приміщення заходить один член групи. Ведучий говорить коротку фразу, яку він має сказати другому, а той — наступному. Останній промовляє почуту фразу для всіх. Ті, що перебувають у приміщенні, не повинні допомагати чи виражати емоції з приводу почутого.

«Сильні сторони». Вправа спрямована на пізнання своїх сильних рис, вироблення вміння думати про себе позитивно. Кожний, хто її виконує, має розповісти про свої сильні сторони; про те, що він любить, цінує в собі, що дає йому відчуття внутрішньої впевненості і довіри до себе в різних ситуаціях, уникаючи будь-яких висловлювань про власні недоліки й помилки, самокритики.

На монолог відводиться 3—4 хв. Слухачі не повинні уточнювати деталей чи перебивати розповідь. По черзі висловлюються всі.

Після цього керівник дає кожному аркуш паперу, олівці й пропонує зафіксувати свої сильні риси (і ті, про які йшлося, і ті, про які вони думають). Потім усі отримують картки з переліком якостей, важливих для ефективної педагогічної комунікації, і визначають ступінь важливості кожної з них відповідною оцінкою. У групах з 2—3 осіб за симпатіями вони протягом ЗО хв. радяться, як, використовуючи свої сильні сторони, зробити щось цінне, а потім збираються всі разом і діляться один з одним враженнями.

«Мої батьки». Вправу виконують так: один член групи розповідає про своїх батьків (7 хв.), другий повинен переказати розповідь, інші аналізують: «Чия інформація мала поверховий характер? », «Хто розібрався у своїх проблемах, розповідаючи або слухаючи? », «Що було на душі того, хто розповідав? », «Того, хто слухав? », «Як це виражалося зовні (міміка, поза, дихання, жести)? », «Що допомагало? », «Заважало? ».

«Невдале спілкування». Кожному, хто бере участь у виконанні вправи, пропонують пригадати ситуацію, спілкування в якій для нього було невдалим, та описати його групі. Разом обирають одну ситуацію і розігрують її в ролях, після чого аналізують.

«Спонукання до дії». Метою вправи є вдосконалення уміння звертатись до інших, наголошення на тих аспектах, які допомагають домогтися свого. Кожному пропонують згадати ситуацію, в якій він хотів би звернутися до інших із проханням, уявити на своєму місці по черзі всіх учасників групи і подумати, як би вони звернулись до кожного, як би вели бесіду.

«Катастрофа у пустелі». Ця вправа спрямована на вироблення навичок поведінки в дискусії, уміння вести диспут, бути переконливим, побачити на конкретному матеріалі динаміку групового спору, традиційні помилки під час полеміки, потренуватися у виокремленні головного, суттєвих ознак предметів.

Кожний отримує спеціальний бланк, на якому зафіксовано 15 предметів. Вправа має два етапи: 1) індивідуальне ранжування предметів за значенням для порятунку; 2) колективне обговорення своїх пропозицій, пошук спільної думки про розташування предметів. Спостереження за роботою учасників комунікативної взаємодії дає змогу зробити висновки про уміння організовувати дискусію, йти на компроміси, слухати один одного, аргументовано доводити власну точку зору, володіти собою.

«Заборона казати " ні" ». Один із групи ставить іншому запитання, на яке не можна дати ствердної відповіді, або дає завдання, яке неможливо виконати. Інший повинен висловити свою незгоду так, щоб не вимовляти слів «ні» чи «не». Цю вправу виконують по колу або в парах.

«Привітання вчителя». Педагог заходить до аудиторії, студенти вітають його, як правило, неорганізованим, галасливим вставанням. Привітання слід повторювати, доки не виробиться швидка одностайність, безшумність і елегантність дій студентів.

«На прийомі у психолога». Усі учасники заняття обирають зі свого середовища «психолога» (значущого іншого) і, уявивши, що прийшли до нього на прийом зі своїми проблемами, які заважають нормальному спілкуванню у певному середовищі, розповідають йому про них. Якщо цей «психолог» не може дати «кваліфіковану консультацію», допомагає вся група.

«Валіза». Один із членів групи виходить за двері аудиторії, а інші складають для нього в дорогу «валізу», вибираючи те, що, на їхню думку, найпотрібніше йому в спілкуванні (5—7 рис). «Секретар» ділить аркуш паперу вертикальною лінією навпіл: зліва згори ставить знак«+», під яким буде записувати все позитивне, а справа — знак «-»(під ним вкажуть на те, чого слід позбутися). Коли «валіза» складена, до кімнати запрошують її «власника», повідомляють про її вміст і віддають йому. Далі виходить інший і все повторюється.

«Рішуча розмова». Суть вправи полягає в тому, що всі учасники по черзі висловлюються про те, яких слів і звичок у спілкуванні вони хотіли б позбутись.

«Без маски». Для виконання вправи потрібно взяти картку із записаним на ній початком висловлювання і без підготовки продовжити його. Колеги, прислухаючись до інтонації, голосу мовця, оцінюють, чи було висловлювання щирим. Якщо так, вправу продовжує інший, а якщо ні, то оповідачу дозволяють зробити ще одну спробу, але вже після всіх.

На картках можуть бути такі незакінчені речення: «Мені особливо не подобається, коли...», «Мені знайоме гостре відчуття самотності. Пам'ятаю...», «Мені дуже хочеться забути, що...», «Бувало, що близькі люди викликали в мене майже ненависть. Одного разу, коли...», «Якось мене налякало те, що...», «У незнайомому товаристві я відчуваю...», «Навіть близькі люди інколи не розуміють мене. Одного разу...», «Пам'ятаю випадок, коли мені стало соромно, я...», «Особливо мене дратує те, що...».

III. Вправи на опрацювання смислових наголосів.

Вони формують навички не тільки інтонаційно забарвлювати кожну фразу, а й добре володіти своїм голосом під час читання тексту, правильно дихаючи.

1. Для цієї вправи можна підбирати різноманітні речення, тексти. Під час читання у них підкреслюють (олівцем) слова (щоразу — інше) відповідно до логічного наголосу.

А) Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Молоді вчителі почали розв'язувати проблемні комунікативні завдання.

Б) Слово дано багатьом, мудрість душі —- не кожному!

Слово дано багатьом, мудрість душі — не кожному!

Слово дано багатьом, мудрість душі — не кожному!

Слово дано багатьом, мудрість душі — не кожному!

Слово дано багатьом, мудрість душі — не кожному!

2. Доберіть три скоромовки. Вимовте їх спочатку повільно, а потім — швидко і якомога виразніше.

3. Уривок вірша (4—8 рядків) прочитайте зі змінами інтонації голосу, тональності, швидкості. Для цього краще підібрати нейтральний текст.

IV. Вправи на формування вміння правильно дихати.

Вони сприяють розвитку вміння глибоко і правильно дихати із закритим ротом, щоб співрозмовник не помітив «технічної зарядки» голосу.

1. Покладіть руки на діафрагму (місце, де закінчується реберна частина грудної клітки) так, щоб відчути, як вона підіймається (рухається). Непомітно вдихніть повітря і, повільно видихаючи його, продовжуйте розмову. Ознакою правильного дихання є зовні непомітне піднімання плечей, одночасний рух верхньої частини тулуба. Для цього, не поспішаючи, наберіть у легені повітря носом і під час розмови повільно видихніть через рот, ніби задуваючи свічку чи здуваючи пушинки кульбаби. Виріжте тонкий аркушик паперу і, дмухаючи на нього так, щоб він відлітав якнайдалі, повторіть це завдання.

2. Оберіть структурно-логічну систему тексту для виголошення. Починайте говорити лише тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря (це позбавить від «позачергового» вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричинює уривчастість). Під час виголошення користуйтеся кожною природною зупинкою в мовленні для дозбирування запасу повітря у легені. Дозбирування повітря здійснюється так званим нижнім диханням; рухається діафрагма, а верхня частина грудної клітки і ребра підняті й нерухомі. Спостерігайте за тим, щоб поповнювати запас повітря своєчасно і непомітно.

3. Прикладіть долоню до горла і вимовте приголосні звуки, додаючи до кожного приголосного звука спершу голосні [а, о, у, е, и], потім — [/]. Доберіть слова, в яких приголосні стояли б перед я, ю, є, з м'яким знаком у кінці слова та складу. Вимовте слова, прослідкуйте за вимовою приголосних у різних позиціях і за диханням. Зробіть висновки.

4. Простежте за участю губ при творенні голосних звуків. Вимовте звуки [/', и, е, а]. Ви помітили, що при вимові їх губи розтягуються на боки, але активної участі у творенні цих звуків не беруть? Повторіть дослід ще раз (стежте за диханням). Підготуйте мовленнєвий апарат до вимови звука [а]. У положенні, коли широко розкритий рот, вимовте звуки [у, о]. Чому їх не можна вимовити? Тепер вимовте звуки [у, о]. Проаналізуйте, яку участь у їх творенні беруть губи.

V. Вправи на діагностування емоцій та емоційного ставлення до події.

1. Почався урок. Учитель пояснює матеріал. Відчиняються двері, і на порозі з'являється учень, що запізнився. Учитель реагує (міміка і пантоміміка): вимогливо («швидше сідай! »), здивовано («від тебе я такого не чекав»), з докором («ну як ти міг! »), запитуючи («щось сталося? »), радісно («нарешті! »), тріумфально («а я що говорив! »), обурено («це уже в котрий раз! »), байдуже («мене це не стосується»), з прикрістю («ти клас відволікаєш! »).

Група має відгадати кожну емоцію вчителя і як повинен поводитись учень.

2. На екзамені учитель помітив, що під час підготовки учень користується шпаргалкою. їх погляди зустрічаються. Передайте йому інформацію про своє почуття (докір, заборону, лукаве співчуття, подив, очікування пояснення). Група спостерігає за поведінкою та емоціями «учителя» й «учня», а потім «учень» розповідає про свої переживання і виникнення певних спонукань (припинити списувати чи продовжити, виправдатися чи вдати, що не помітив, та ін.)

«Резюмування». Під час вправи один щось розповідає, другий — тільки слухає, решта поступово приєднується до розмови. Завдання того, хто слухає, — почути всі думки і пропозиції, а потім підбити підсумок, продемонструвавши уміння резюмувати.

«Відкриті і закриті запитання». Один із варіантів вправи: читач прийшов до бібліотеки, переглянув книги на полицях і звернувся до бібліотекаря зі словами: «Тут багато книг з педагогіки, але потрібної мені я не знайшов».

Кожний із групи, почуваючись бібліотекарем, повинен поставити шість запитань (три закритих і три відкритих) з метою уточнення запиту. Всі уважно слухають запитання, визначаючи серед них найкращі, і аргументують свої думки.

«Конфлікт». Мета вправи — навчитися правильно поводитись у конфліктних ситуаціях, учасником яких є колега.

«Учитель» і «учень» конфліктують. Завдання «учителя-дипломата» — з'ясувати причини конфлікту, погасити його, задовольняючи запит «учня» і не скомпрометувавши колегу.

Демонструють кілька ситуацій і під час групової дискусії обговорюють, хто найкраще розв'язав проблему.

«Стратегії». Вправа сприяє формуванню вміння обирати стратегію поведінки відповідно до ситуації.

Варіант 1. Один із партнерів сідає в крісло, інший стає перед ним. Вони беруться за руки. їхнє завдання — зафіксувати свій внутрішній стан під час вправи. Той, хто стоїть, тисне на долоні партнера, а другий чинить опір. На виконання дається ЗО сек., після чого партнери міняються місцями і повторюють вправу.

Під час обговорення педагог розкриває різні стратегії поведінки у конфлікті (конкуренція, уникнення, компроміс, співробітництво, пристосування).

Варіант 2. Ведучий ділить групу на чотири підгрупи з певним стилем поведінки в конфлікті і відповідним девізом: конкуренція («Для того, щоб я переміг, ти повинен програти»); пристосування («Щоб ти виграв, я повинен програти»); компроміс («Щоб кожний з нас щось виграв, повинен щось програти»); співробітництво («Щоб виграв я, ти повинен теж виграти»).

Протягом 15 хв. кожна підгрупа має обговорити і підготувати в театралізованій формі конфліктну ситуацію, в якій буде продемонстровано певний стиль поведінки. Після кожної показаної сцени вся група обговорює її щодо відповідності її девізу і стилю. З'ясовується найконструктивніший стиль взаємодії.

VI. Вправи на розвиток уваги (зорової, слухової).

1. Ведучий пропонує одному з учасників комунікативної взаємодії розповісти про когось із товаришів, використовуючи при цьому тільки прикметники (дієслова), а всі інші повинні відгадати, про кого йдеться.

2. Один із учасників кидає м'яч іншому, промовляючи слово (іменник). Партнер, піймавши м'яч, додає до іменника відповідне дієслово і кидає м'яч іншому учаснику гри, називаючи іменник, і т. д. Слова не повинні повторюватися, а м'яч — падати. Допускається пауза 3—5 сек. Вправу можна виконувати із двома різнокольоровими м'ячами одночасно (один — для дієслів, інший — для прикметників).

3. Один із групи читає текст, запам'ятовує його і переказує. Усі інші слухають. Потім він виконує завдання вдруге з іншим, аналогічним за складністю текстом, а присутні йому заважають.

4. Група з п'яти осіб одночасно звертається до одного зі своєю фразою (ведучий заздалегідь перевіряє, щоб кількість слів у фразах була однакова). Той, до кого звертаються, повинен повторити кожну почуту фразу.

«Переговорний пункт». Дві групи студентів (по 4—5 осіб) стають біля протилежних стін аудиторії один навпроти одного. Після сигналу кожен із них одночасно щось говорить своєму «абоненту», доки їх не зупинить ведучий. Потім повідомляють одержану інформацію від партнера.

«Клавіатура». За кожним членом групи закріплюють літеру алфавіту, цифру, розділовий знак, які позначаються плесканням долонь чи іншою умовністю. Викладач читає текст (фразу). Учасники включаються у процес умовного друкування тексту, як тільки підходить черга його букви або знака. Під час вправи змінюється ритм або вводяться нові умови (кожна третя або восьма буква промовляються тощо). Можна оголосити про певні заборони або заміну умовними знаками. Хто помилився — вибуває з гри.

«Шістка». Ті, хто виконує вправу, по черзі називають числа натурального ряду, а замість чисел, що діляться на шість або до складу яких входить цифра «шість», плескають у долоні.

«Захоплення ініціативи в діалозі». Два учасники сідають у центрі кола. Один із них починає діалог на будь-яку тему, а другий повинен переключити співрозмовника на свою тему. Робити це слід ненав'язливо, ввічливо, але наполегливо.

«Інтерв'ю». Один із групи отримує певну соціальну роль (педагога, студента, батька, керівника школи, завідувача кафедрою, декана тощо) і сідає в центрі кола. Інші ставлять йому п'ять запитань відповідно до його ролі, а він дає інтерв'ю.

VII. Вправи, спрямовані на гармонізацію внутрішнього світу, розвиток духовних можливостей, досягнення успіхів у праці, взаєморозуміння і співробітництво.

Зверніться до себе як до розумної, гарної, доброї, сильної індивідуальності.

1. Говоріть до себе (про себе) з повагою, любов'ю, обережно, ніби звертаєтесь до особи, від якої залежить стан вашого здоров'я, добробут («Я бачу, яка ти чудова людина, а тому прошу тебе завжди думати і чинити все по-доброму»; «0, як добре я почуваюся: світла голова народжує геніальні ідеї; серце не тільки здорове, а й доброзичливе, турботливе»).

2. Добирайте красиві і переконливі слова:

— звертання, епітети («Голубко, люба моя подруго, добрий генію, щира і добра, красива і сильна, здорова і лагідна! »);

— компліменти («Твоя щира усмішка так прикрашає твоє обличчя і всю твою постать, що ти маєш вигляд зовсім юної! »).

3. Оберіть для себе вид діяльності, в якому прагнете домогтися успіху, і «налаштовуйте» себе на працю («Я знаю, що ти можеш написати вірш. Ось і добре! Сідай і пиши! Не виходить? Не може такого бути! Спробуй ще і ще раз! »).

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: