ІЗ РІЗНИХ ТИПІВ НЕПОВНИХ СІМЕЙ

 

Як показали наше та інші окремі дослідження, сама собою неповнота сім`ї не обов`язково веде до відхилень у розвитку особистості). Адже значна частина таких сімей успішно здійс­нює свою виховну функцію. Ймовірність соціальної деформації особи підвищується з нагромадженням низки несприятливих чинників, бо практично будь-яка дитина в змозі справитися з однією чи двома несприятливими обставинами. В умовах же неповної сім`ї таких обставин надто багато: тривалий вплив конфліктних ситуацій на дитину; виникнення напруженої обста­новки в зв`язку з неправильним ставленням членів сім`ї до того, що трапилось; невротизація матері, невміння вибрати педаго­гічно доцільний стиль взаємин; матеріально-побутові труднощі; незлагоди батьків і родичів у поглядах на спілкування й участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо і т. ін. Це доповнюється відношенням до неповної сім`ї у багатьох випад­ках з боку оточення як до чогось ущербного; проявом у дитини невротичних реакцій у зв`язку з суб`єктивним сприйняттям самого факту неповноти сім`ї, з об`єктивними труднощами, що виникають у процесі її взаємин із ровесниками тощо. Можли­вість накладання багатьох несприятливих чинників особливо підвищується в перехідні періоди: створення неповної й становлення нової – повної зміненої сім`ї.

Проблемні ситуації, пов’язані із незадоволенням матері­альних і духовних потреб членів неповних сімей, знаходять відображення у ціннісних орієнтаціях батьків, які засвоюються підлітками. За даними В. Титаренка, матері з неповних сімей частіше, порівняно з жінками із сімей повних, в якості компо­нента щастя називають можливість задовольнити матеріальні потреби сім’ї, “мати хорошу квартиру, автомобіль та інші матеріальні блага”. У той же час їм меншою мірою властива орієнтація на такі цінності як цікава творча робота, повага з боку оточуючих та ін.

За даними нашого дослідження, в число найважливіших життєвих цінностей вихідців із неповних сімей входять: прагнення мати вірних друзів, бути щасливим, стати корисним суспільству та ін., причому не виявлено суттєвої різниці у виборі даних цінностей підлітками із повних і неповних сімей.

Проте, місце вибору матеріального благополуччя в ієрархії життєвих цінностей підлітків із неповних сімей набагато вище – четверте, на відміну від шостого у підлітків із повних сімей. Це підтверджує висновок Р. Тамошюнене, згідно якого структура сім`ї впливає на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей.

З виникненням у підлітковому віці потреби смислу життя, яка спочатку задовольняється в основному шляхом іденти­фікації, пошуку в своєму оточенні готових зразків, проходить копіювання цих взірців, оскільки підлітки ще не здатні до створення інтелектуальних концепцій смислу власного життя. У цьому контексті підлітки із неповних сімей значно випере­джають своїх ровесників. Якщо поведінка більшості підлітків в основному ще підпорядкована потребі емоційного контакту, спілкуванню з ровесниками, то в підлітків із неповних сімей кінцева фаза розвитку потреби емоційного контакту співпадає з першою фазою розвитку потреби смислу життя (що виникає в юнацькому віці й пізніше розвивається). Підлітки із неповних сімей інтенсивно прагнуть до наслідування зразків поведінки, які послужили б основою для їх власної діяльності, надали б їй смисл. На перший план висувається бажання мати ясну, благородну, конкретну мету дій. Це раннє дорослішання пов`язано з тими обставинами, в які підлітки попадають: слабке задоволення потреби емоційного контакту з близькими, труднощі у взаєминах у дитячих групах.

Нерідко моральні пошуки смислу життя в умовах несприятливих обставин життєдіяльності неповної сім`ї ведуть до зруйнування віри у людину, до перегляду підлітками таких моральних цінностей як добро і справедливість, вірність і лю­бов, честь і гідність тощо. Переоцінка особи батька, який став раптом чужим, супроводжується в свідомості дитини переоцін­кою людини взагалі, вираженим симптомом якого є недовір`я до оточуючих, а іноді й руйнування віри в моральний ідеал. У нашому дослідженні підлітки із неповних сімей частіше зазна­чали: “Вважаю, що серед людей є такі, котрі частіше зраджують один одного”, “Заради вигоди люди можуть обманути, піти не­чесним шляхом, лестити”, “Люди часто бувають несправед­ливими” тощо.

Не отримує міцного фундаменту система моральних цінностей особи у значної частини дітей із розлучених сімей. Це підтверджують листи до редакцій газет і журналів від матерів і батьків, від самих підлітків (біля 70 відсотків всієї кореспонденції від неповних сімей). Їх зміст однотипний: мати (рідше батько) у розлученій сім’ї необ’єктивно оцінює того з батьків, котрий проживає окремо, чи його родичів. Применшуючи авторитет батька, вона цим самим ставить під сумнів і свій авторитет. З часом підліток дедалі більше відходить з-під її впливу. Не знаходячи втілення своїх уявлень у конкретній людині, в нього руйнується той еталон, за яким він звіряв свої прагнення і вчинки до цього часу.

Наше дослідження показало, що близько половини підлітків із неповних сімей (48 відсотків) не має для себе реального морального зразка, позитивного еталону серед близьких. Виявлено також, що в аналізі моральних цінностей, ідеалів підлітків їх словесне вираження не відповідає мірі дієвості даного ідеалу. Це проходить, насамперед, тому, що у поняття, уявлення підлітки слабо включають мету й засоби її досягнення; крім того, у мотивах їх реальної поведінки відсутні ідеали-спонукання. Часто такі підлітки ставлять цілі, яких надзвичайно важко досягнути. Не досягаючи їх у реальному житті, скаржаться на свою нерішучість, відсутність волі, займаються самозвинуваченням, вбачаючи у черговій невдачі новий доказ своєї “неповноцінності”.

Цій позиції вихідців із неповних сімей легко знайти пояснення. Незадоволення потреби в емоційному контакті з дорослими, а пізніше і з ровесниками, викликає у них відчуття знедоленості, самотності, які переростають у почуття неповно­цінності. Дитина усвідомлює: вона настільки відрізняється від своїх ровесників, що не може в їх середовищі задовольнити потребу контакту; поведінка оточуючих прямо чи побічно навіює їй думку, що це відбувається через її характер, причому тут принциповим не є комплекс неповноцінності, а відчуття відмінності. Часто підліткам із неповних сімей приходиться чути від ровесників висловлювання типу: “Мене побив батько”, “Вчора тато з мамою сварились”, “Тато прийшов п`яний”... І навіть у таких випадках вони признаються, що хотіли б мати батька. Вказана різниця усвідомлюється й тоді, коли хтось з друзів хвалиться: “А мені тато купив”, “А мій батько...”. Така відмінність має не тільки вербальне, але й практичне значення: “Я стала відходити від дітей, не гралась у галасливі ігри, не сміялась голосно, стала потайною, недовірливою. Адже я була не така, як усі...” (Оленка В., 15 років); “Я дуже важко сходжуся з людьми, гублюся у великому товаристві, боюсь висловлювати свої думки вголос. Не знаю, що важче вплинуло на мене: розлучення батьків чи те, як мене жаліли...” (Надя А., 16 років).

Комплекс різниці набуває різного змісту, залежно від умов життєдіяльності неповної сім`ї, її стилю життя, конкретного досвіду взаємовідносин підлітка: він може проявлятися через почуття вини, відчуття неповноцінності або демонстрації переваги. В останньому випадку дитина може невротично реагувати на кожну ситуацію, у якій їй відводять роль “середнього члена групи”. Іноді діти відчувають і пригнобленість, зневаження, що у багатьох випадках може привести до деформації особистості.

Чимало досліджень свідчать про велике значення для роз­витку особистості відповідної установки, яка зумовлює правиль­не задоволення потреби у визнанні серед ровесників. У практиці життєдіяльності неповних сімей (особливо позашлюбних із єдиною жаданою для матері дитиною) не завжди береться до уваги те, що дитина обов`язково повинна відчути впевненість у взаєминах з ровесниками. Якщо це суперечить інтересам матері, вона всіма способами намагається знищити позицію дитини серед друзів, однолітків, щоб наблизити її до себе, втримати в рамках індивідуального (симбіотичного) спілкування.

Дослідження Л. Ковальчук, здійснене під керівництвом В. Костіва, підтверджує результати сформованості таких цінніс­них орієнтацій у системі внутрішньої ціннісно-нормативної ре­гуляції поведінки особи. Для прикладу, в позашлюбній сім`ї шестирічний Сергійко (пізніше молодший школяр) часто роз­питував маму про батька. Мати розказувала, що незабаром після його народження, батько, який спочатку добре ставився до них, почав пити й скандалити. Тому матері разом з Сергійком при­йшлось жити окремо. Тато ж виїхав на північ, і більше вони не бачились.

У такій ситуації вже молодший підліток починає пере­живати характер відношення між вимогою навколишнього сере­довища (нормою проживання у повній сім`ї) і своїм внутрішнім станом (потребою мати батька, відчуттям дискомфортності через її незадоволення).

Прагнення вплинути на ці відношення проявляється у Сергія або через бажання їх зберегти (переконанні себе та інших у тому, що все добре), або в прагненні їх змінити (спонуканні щось виправити, переглянути, виконати, виправдати тощо). Причому прагнення вплинути на ці відношення тільки намічається (можливо, навіть ним і не усвідомлюється), але психіка знаходиться в стані мобілізації, зберігаючи енерге­тичний заряд, необхідний для реалізації прагнення. У своїх моральних пошуках для задоволення означеної потреби Сер­гійко вагається: ці пошуки то набувають позитивної моральної цінності, то вступають у суперечність з моральними нормами і набирають форми негативних. Психічна напруга завдає підлітку певний дискомфорт і, не знаходячи “виходу”, втілюється (в результаті дії мотиваційної сфери) у певну установку, яка схиляється до рішення (“шукати тата”), до окреслення дії (“коли виросту, поїду на північ, там напевно його зустріну”), до знаходження причини (“можливо, я винен у тому, що сталося”), до появи логічного висновку (“я нікому не потрібен”), до заспокійливого доказу (“тато дізнається, як нам потрібен, і прилетить додому”) тощо.

У цій ситуації для того, щоб ця смислова конструкція втратила свій психічний заряд, перестала бути установкою, втілилась у дію, необхідний певний поштовх (стимул), яким і став конкретний випадок. Від сусідського хлопчика, котрий випадково почув розмову своєї матері з місцевим лікарем, Сергій дізнається про таємницю свого походження: ніякого тата у нього немає... У складній ситуації почуттів, які переживає підліток, у нього формується страх, недовір`я до всіх, озлоблення і т. ін., що впливає на його наступні відносини у спілкуванні та діяльності, а, звідси, відповідно, й на формування моральних якостей. Всі вимоги дорослих у сім`ї і школі він зустрічає тепер з позиції викривлених моральних цінностей, часто вибираючи неправильні конструкції поведінки, що здаються йому вірними і зручними.

У підлітків із неповних сімей нерідко відзначається суперечливе ставлення до життя, його цінностей. Внутрішня потреба підлітка в самоутвердженні себе як особистості, що виступає часто як прагнення до усвідомлення свого місця й призначення в житті, розглядається у деяких випадках як відповідний показник моральної зрілості особи. Але, властива підліткам із неповних сімей означена тенденція часто виникає у відповідь на питання, що хвилюють їх – “Як бути? Як жити? Де щастя? ”, – під впливом самотності, а іноді й страху, що породжує песимістичний настрій, невпевненість у завтраш­ньому дні.

Суттєвою ознакою морального самовдосконалення особи є здатність аналізувати свої вчинки, бачити свої промахи, слабкості, знаходити причини своїх невдач. У підлітків із неповних сімей появляються деякі розходження дійсної і бажаної самохарактеристики, що сприяє виникненню конфлікт­них моментів у розвитку особистісних якостей. Якщо в цілому у підлітків із повних сімей самооцінка в основному адекватна, а в ряді випадків – завищена, то в більшості підлітків із неповних сімей вона занижена. За результатами нашого дослідження, у 40 відсотків підлітків із неповних сімей самооцінка склалась нижче рівня +0, 200 (нижче норми, згідно методики виявлення моральних цінностей і самооцінки підлітків).

Недооцінювання себе як наслідок відхилення у функціо­нуванні механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки породжує невпевненість, незадоволення собою, своїми успіхами, що нерідко виступає предметом насмішок, кеп­кування, а в деяких випадках глузування чи навіть глумлення однокласників. В іншої частини підлітків (біля 20 відсотків) спостерігається завищений рівень домагань, завищена само­оцінка, що веде, як правило, до болісного переживання у випадку невдач і діє гальмуюче на особистість.

Проте результати нашого дослідження свідчать, що від­сутність одного з батьків не має обов’язкового негативного причинно-наслідкового впливу на формування ціннісних орієн­тацій підлітків. У багатьох випадках, коли в сімейному, шкіль­ному й позашкільному оточенні дитини, самою особою непов­нота сім`ї сприймається як реальність нашого часу (наприклад, розлучення не сприймається нині як щось ненормальне), коли дорослі й діти не соромляться обставинами життєдіяльності неповної сім`ї і впевнені, що турботливий взаємодоповнюючий вплив спільно та окремо проживаючого батьків та їх родичів не тільки можливий, але і вкрай необхідний, – життєві й моральні цінності, якості поведінки їх вихованців стають такими ж нормальними, як і у звичайній повній сім`ї.

І коли ми хочемо повернутись до таких основ традиційних українських родинних відносин як вірність один одному, бать­ківська любов, проведення більшого часу батьків із дітьми удома, формування справжніх родинних і суспільних цінностей, ми зобов`язані розв`язати складне коло соціальних проблем, що ведуть насамперед до комплексу несприятливих обставин і, накладаючись, важким тягарем звалюються на психіку вихідців із різних типів неповних сімей.

ТЕМА 16

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: