Безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних і культурних традицій з почуттям нового.

Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної, естетичної культури здатний відстояти національні інтереси України.

Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов’язків за рівнем розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, які необхідні воїну.

Крім того, даний принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть якої полягає, перш за все, в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагачуючи його. Формування особистості військовослужбовця має будуватися на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі; на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи.

5. Конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи.

Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі; враховувати воєнно-політичну обстановку в світі і навколо України та висновки з неї; приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку ЗС України, зміни, що проходять в структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування ЗС України особовим складом; враховувати зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки; добиватися відповідності її змісту цілям і завданням бойової та мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).

Принцип конкретності та узгодженості вимагає узгодженості і координації за цілями, завданнями, місцем, часом, формами і методами виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямів виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних та індивідуально-психічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості, високих морально-бойових якостей.

6. Науковий підхід до планування, здійснення та оцінювання результатів виховної роботи.

Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямів, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.

Планування виховної роботи має бути погоджено з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати. Воно повинно об’єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.

Науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.

Даний принцип вимагає об’єктивного оцінювання і вимірювання результатів виховної роботи, змін в об’єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка на сьогодні залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов перебігу виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.

Отже, сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань та змісту, підбір методів, засобів і форм виховної роботи.

Форми та методи організації виховної роботи розглянемо при розкриті окремих проблем організації виховної роботи в підрозділі. Зазначимо, що всі існуючи методи і форми можна розподілити за групами: методи і форми виховання під час навчально-бойової діяльності, методи і форми виховання під час службової діяльності і методи і форми виховання під час позаслужбової діяльності особового складу ЗС України.

Таким чином, виховна робота в підрозділах ЗС України – динамічний процес, складова системи загальнонаціонального виховання, метою організації якого з одного боку є формування достатнього для дій за призначенням рівня морально-психологічного стану особового складу, з іншого, створення сприятливого виховного середовища для його самовдосконалення та саморозвитку.

Результатом організації виховної роботи в підрозділі повинен стати Військовослужбовець – не носій рафінованих військово-технічних знань, умінь та навичок (військовий “гвинтик” суспільної машини), а високоосвічена, інтелігентна, високо статусна особистість у суспільстві, яку поважають за чесність, вихованість і почуття обов’язку, високу громадську свідомість, патріотизм, високу професійну компетентність, відповідальність за втілення в життя вимог Конституції України, Законів України, наказів командирів (начальників), відповідальність за підтримання на належному рівні бойової готовності військ, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.

 

 

Розділ 3. ЄДИНОНАЧАЛЬНІСТЬ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ – ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКОВИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ

 

 

Будь-яка соціальна діяльність здійснються на основі певних принципів. Закон України “Про Збройні Сили України” (редакція 2000 р. зі змінами щодо переходу на тривидову структуру, внесеними законом України від 3 червня 2004 р.) визначив основні принципи, на основі яких будуються та здійснюють свою діяльність ЗС України. Це такі принципи:

– демократія і гуманізм;

– верховенство закону;

–підзвітність конституційним органам законодавчої і виконавчої влади;

– єдиноначальність і колегіальність вироблення рішень;

– загальний військовий обов’язок громадян України;

– добровільність вступу на кадрову військову службу;

–  дотримання військової дисципліни;

– гласність діяльності та збереження військової таємниці;

– позапартійність;

– гарантія соціально-правового захисту військовослужбовців.

Всі ці принципи тісно пов’язані між собою, доповнюють та збагачують один одного. Але одним з найважливіших серед них є принцип єдиноначальності. Цей принцип полягає в особливих повноваженнях командира підрозділу, які полягають у:

наділені всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих;

персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень, виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами статутів ЗС України.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: