Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Шовалтер.

Елейн Шовалтер - відома американська дослідниця літератури, представниця феміністичної критики, авторка книг «Їхня власна літератури: британські жінки-прозаїки від Бронте до Лессінг» (1977), «Жіноча недуга жінки, божевілля й англійська культура» (1985), «Нова феміністична критика: есе про жінок, літературу і теорію» (1985), «Промовляння роду» (1989), «Сексуальна анархія: рід і культура в Fin de Siecle" (1990).

Феміністична критика, на думку Шовалтер, зосереджує свою увагу на жінці як читачеві чоловічих текстів, є " політичною та полемічною " і має обмежені можливості для створення своєї теорії. Така критика досліджує значення сексуальних кодів, розглядає " жінку-як-знак" в історичному та суспільному контексті. Тоді як гінокритика зосереджується на постаті жінки-письменниці, шукаючи конструктивні засоби для аналізу жіночої літератури. У статті " Феміністична критика у пуші " (1981) Шовалтер розрізняє чотири моделі гінокритики: біологічну (жіноче тіло як джерело образності), лінгвістичну (жіноче письмо і жіноча мова), психоаналітичну (жіноча душа як специфічна психічна організація) та культурну (культурне оточення жінки-письменниці). Та ж Елейн Шовалтер стверджує, що жіноча література проходить у своєму розвитку три основні фази: • імітації та інтернаціоналізації домінуючих літературних видів - жіночий етап; • протесту проти цих стандартів та захисту своїх прав як меншини - феміністичний етап; • самовідкритгя та пошуків самоідентичності - жіночий етап. Отже, феміністична критика розглядає всю написану літературу з погляду " жіночості " (висвітлення жіночих образів та особливості сприймання тексту жінкою), а гінокритика вивчає жіночу літературу, тобто художні тексти, написані жінками.

 

Специфіка аналітичної рецепції художніх текстів за методологією феміністичної критики.

Мені здається, що було б доцільним розкрити дане питання на прикладі робіт Ю.Крістевої. Згідно з нею, мова - це діалектична боротьба двох полюсів: «семіотичного» та «символічного». Водночас заторкується проблема «жіночої ідентичності» і розгортається теорія суб'єкта мови. Нею також досліджується типологічне порівняння психоаналітичного і релігійного розуміння любові, сексуальності та бажання. Також важливою є проблема відчуження, проблема «інакшості» як елемент структури людського «я». Взагалі текст - це поле напруги між бажанням та знаком. Смисл тексту складається із взаємного накладання і взаємного пересічення несвідомого та свідомого, незрозумілого і зрозуміло, вкоріненого в сфері потягів і того, що пройшло рефлексивну обробку. За знаково- символічною діяльністю, що лежить в основі текстової практики, стоїть наділений тілом суб'єкт, тому структури потягу з самого початку невід’ємні від смислових структур тексту. В центрі уваги тестового аналізу - множинність і протиріччя смислу, принципова полісемія літературного твору.

Найбільше приділяється увага властивостям суб'єкта мовлення, які відкриваються поза і крім традиційної феноменологічної трактовки свідомості. Щоб уникнути традиційного включення суб'єкта в рамку тілесності і несвідомих процесів і факторів суб'єкт трактується як початково протирічним і таким, що являється змішанням несвідомих та свідомих мотивацій психологічних процесів і факторів соціального обмеження. Також приділяється увага необхідності розглядати мову як динамічний процес чи гетерогенну структуру, що маніфестує і формує різноманітность людських субєктивностей.Що б не означав текст, він трансформує реальність. Його специфічна якість - властивість породжувати нові смисли та продуктивність. Фено-текст - це мовна структура, що служить комунікації, що передбачає наявність адресанта та адресата.

 

 

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

Поделиться: