Із спогадів Тамари Іванівні Мороз-Коновалюк.

Про родину Коновалкжів:

батько - Зот Коновалюк, - терпляча, струджена гіркою працею людини; мати - Марія Федорівчук-Леськова, тиха, терпляча, лагідна жінка; сини - Федір; Іван (помер 1970 р.) дочка - Катерина.

Федір народився слабеньким але в сорочці. Того ж дня охристили, щоб
не вмерло нехрещеним, він ріс спокійною, лагідною дитиною. Батько казав: "Як
дівчина, він у нас соромливий, спокійний. Важко буде йому жити". Три рази
ледь не помер в дитинстві: 1-й раз - після народження, 2-й-у сім місяців ледве не
зтрів у каті своєї бабусі, 3-й - десь років           шести-семи ледве т потонув у

річці, коли дядько Іван вчив його плавати.

Закінчив церковно - приходську школу, де учитель Мацицький забороняв розмовляти українською мовою. В Київській лаврі 10 місяців навчався малювати у художника Соніна, потім у їжакевича, який мав його все життя за сина і якого потім став називати батьком. 1908 року на березі Дніпра познайомився з Лисенком, який запропонував йому поступати до консерваторії (Федір все ж таки вирішив присвятити себе малярству, хоча чудово співав все своє життя).

Взагалі Федір Зотикович був людиною принциповою. Важко сходився з людьми. Не любив ходиш до гостей. Під час роботи весь час перегукувався з птахами умів висвистувати синицею, сойкою і в лісовій тиші птахи злітались до нього. А то під час праці (майже завжди) співав улюблених подільських пісень. На роботі завжди зосереджений, напружений співав і, уявіть собі, співав чудовим голосом саме ту мелодію, що пасувала темі картини. Коли виходило щось дуже вдало, сам собі казав: "От тепер "Пішла Марфа за Якова". Довго вдивлявся в пейзаж, який врешті намітив писати саме з цього місця (а крутився довго то туди, то сюди, поки його знаходив). А потім без всякого малюнка, намічаючи лише лінії обрію, відразу і швидка розкладав фарби, знаходячи контраст між темною і ясною. Вся робота посувалася повільно в об'єднанні кольорів і тонів і водночас з цим поставали образи деталей картини. Якось абсолютно точно схоплювались ці співвідношення, так що кожна річ наповнена тедйпфім ч тевтіущ'ешю перстеттшт'СІ'Ю. \Де треба було бачити очима, як відбувалось чудо передачі улюбленних квітів півників, як глядачі казали: "До чого ніжні, тендітні і пахучі, наче випромінюють..."

У спілці художників України був один мистецтвознавець Портнов. На
якійсь виставці він виступив І сказав: "Коновалюк пише садочки, кущі, яри, а ще
старі будинки Київа, хати. Такий живопис не по темі і застарілий, на папері,
віджив".Федір Зотикович спокійно встав і дав йому таку відповідь: "Так, я
писав, пишу і буду писати, бо це наша українська історія. Я гордий, що доля
дала мені можливість відображати саме те, чого скоро не буде. То хай хоч
побачать колись наші нащадки, ці мої, як ви казали, "нікчемні полотна",
побачать як жили наші предки, який квітуючий був Київ за мого життя, бо це -
моя Батьківщина. А дозвольте спитати: "У вас вона є (Батьківщина) і де саме?"
Встав і пішов із залу. Так, скільки пережив Федір Зотикович, але всі ці
переживання незаслужених, невиправданих нападків художник не показував.
Лише глибоке зітхання на самоті виривалося з його чесних грудей. На запитання
про те, чому так "важко", завжди веселе скаже: "Для різноманітності". Все добре.
Так і повинно бути. Йдем на етюди", і там, в роботі на природі заспіває свою
улюблену "Служила Настя у пана". Скільки б часу не ви        магав етюд, який

би не був завбільшки, писав одним, як то кажуть, подихом. Іноді по 6-8 годин, а може і більше сидів поки не закінчив, але вдруге не сидів, дома не торкався пензлем, втомлювався від нервового напруження і фізично.Бували такі моменти, коли Федір Зотикович з повним настроєм на роботу йшов на етюд, а повертався замріяний, яийсь одухотворений, а чистим незайманним полотном. Знайшовши точку з пейзажем - це здебільшого його улюблені зими і багатющі своїм колоритом осені, сидів спочатку мовчки, нерухомо, а тоді починав, як він казав "мучити улюблені мотиви українських пісень". Глибоко запам'яталось те, що мотиви якось гармонійно вплітались в те, у що поринав і спостерігав художник. Він тоді казав: "Тихо, ні чірік. У мене душа злилась з природою. Я відчуваю як вона співає. А ти хіба чуєш? Он те дерево, ось-ось воно співає до

тендітної берізки "Ходив козак до дівчиноньки". Ця насолода спостережень давала натхнення і вже наступної днини етюд лягав на полотно невимушено, співучо легко; від нього пахло тьмяними пахощами осіннього дуба і живицею сосни.

Микола Андрійович Прахов назвав Федора Зотиковича співцем зими. Він визначив., що манера його зими притаманна лише Коновалюку, з ії прозорим, легким повітрям, пухким снігом по самі вікна в селі, де відчувається якась казкова краса в ніжно-пухкому снігу і багряному заході сонця. Відзначив Прахов і уміння компонувати, передавати вітер в березовому гаю, де наче чуєш шелест і пахощі березового листя. Він із захопленням говорив про ранню весну у Шулявці, де на перших проталинах ходять кури і дзюрчать перші струмочки. "Але це не всі розуміють, - казав Прахов, - а цьому розумінню треба вчити молодь, аби вона не зубила ав'язок а минулим.

Володимир Сосюра як лірик розумів пейзажі Федора Зотиковича і висловлювався приблизно так: "Дивуюсь філігранності передачі стану кожної билинки, кори, дерева в інеї і ніжного туманцю у долині. Легкість повітря і безмірність Дніпрових далей.

Оспівуєш ти Україну Своїми кларнетами фарб - це рядки В.Сосюри про мистецтво Коновалюка.

Федір Зотикович ніколи не писав в рукавицях на будь-якому морозі, але після напружених годин праці з задоволенням роздягався і, лежачі в ліжку, обдумував наступну роботу, тема якої підходила, чи в час дороги на етюди, чи коли повертався назад.

Він казав, що чарівність природи треба бачити, і тоді в будь-якому місці, будь-якої пори року і доби, тримаючи свою увагу на пульсі стану конкретного пейзажу можна робити чудеса. Маючи спокійний і досить замкнений характер, Федір Зотикович в природі ставав ніби іншою людиною: співав, жартував, переевистувався з птахами. Він ніби відчував, що швидко, дуже швидко зміниться довколишня природа, зникнуть неповторної краси і історичного значення куточки Дніпра і сам Дніпро, старовинний Київ з його історичними цінностями і тому певно намагався як найшвидше відобразити Реп'яхівку, про яку від 1987 року ніхто вже і не чув, Бражникову гору та ін.

Федір Зотикович бачив різкі зміни в природі, був спостережливим і передбачав на диво правдиво, глибоко і далеко. Ось тому він не лише домагався, а в якісь лихоманці поспішав залишити на полотні всю красу і чарівність куточків піднизов'я Київа і старого села, за що, як відомо його зневажали і принижували.

Вже зникли більшість київських гаїв, річок, як от Либідь і Почайна, Сирецький ліс, Реп'яхів яр, та хіба все перелічиш.

Чи був він щасливий? Так, коли був сам на сам з природою і з пензлем у руках. Але якіб прикрощі, невдачі, не заслуженні потурання не спіткали Федора Зотиковича, він завжди виносив це спокійно, сподівався, що все минеться тоді глибше відчуєш краще.

Федір Зотикович казав, що природу треба не лише відчувати, а й "влізати в її шкуру". "Але ж, - каже далі, лоди на не є природа, а лише її часточка, і, нажаль, не найпрекрасніша, і тому ніхто ніколи І ніде не зможе відтворити той комплекс вражень навіть найбільш скромного пейзажу, бо в ньому присутні

звуки і запах, мінливість, невловимі для людини. Тому я проти ефектів в
живописі. Я за розумну передачу нащадкам як найближчої передачі натури на
полотні. Хай ліс і шумить, і пахне, і чарує нас своім розмаїттям; як музика
потрібна до слів пісні, так вона потрібна до "слів" картини, яка мусить
пробуджувати в людині відчуття шуму лісу, зобра         женого на полотні, чи

тиша безмежних ланів, запах води і житнього колосу".

Федір Зотикович часто ходив на етюди із знайомими аматорами і нічого від них не приховував, а навчав тонко, тактовно. Вчив любові до природи і умінню спостерігати її, співставляти, знаходити і цим вдосконавлювати свою роботу. Він бачив і відтворював красу тих куточків, де зви чайна людина не помічає краси.

Федір Зотикович часто говорив: "От і мене не буде, а природа залишиться такою ж прекрасною, коли її не знівечать. Може хоч мої скромні роботи нагадуватимуть нащадкам про її красу і силу".

Контрольні завдання.

1. Назвіть головні події з життя художника.

2. Хто були вчителі Ф. Коновалюка?

3. Чим займався художник після Великаї Вітчизняної війни?

4. До яких творів українських поетів виконав ілюстрації Ф.
Коновалюк?

5. Назвіть дві провідні теми у творчості художника. Наведіть назви
картин із нашого музею.

6. Визначте особливості творчоі манери Ф. Коновалюка.

7. Чому твори Ф.Коновалюка не визнала офіційна радянська
мистецькознавча критика?

8. Назвіть особливості музейної експозиції творів художника.

9 Коли було відкрито меморіальний музей Ф.З.Коновалюка у ВДТУ?

ІО.Яке місце в українському мистецтві посідає творча постать Ф.

Коновалюка.

І ] .В чому полягє національність творчості художника?

12.В чому, на ваш погляд, полягє поєднання національного і

загальнолюдського у творчості Ф. Коновалюка.

13.Яке значення творчості художника для сучасного глядача?

Практичні завдання

1. Виберіть картину, яка вам найбільше сподобалась. Поясніть, чому.

2. Зробіть опис картини, яка вам сподобалась. Розкрийте її
художній образ.

3. Зробіть порівняльний аналіз картин "Катерина" 1977 р. 1949 р.

4. Зробіть порівняльний аналіз картин "Катерина" 1977 р. (ВДТУ) і
1943р. (ВОХМ).

5. Визначте художні особливості мініатюр Ф. Коновалюка.

6. Яким змальовує небо у своїх роботах художник. Прокоментуйте
Ваші спостереження.

7. Яку частину експозиції музею Ви б виділили особливо? Поясніть
чому.

 

 

Ш.Мороз-Коноваюк Т. Незабутній митець і друг. (До 100-річчя з дня народження Ф.З.Коновалюка).- Журнал "Образотворче мистецтво", N5 (вересень-жовтень), 1990р., ст.2І-23.

11.Олієвська І. Сонячні барви.- Газета"Вечірній Київ" 1967р. ст.З.

12.Олієвска 1. Твори Федора Коновалюка.- Журнал "Народна творчість та етнографія", N 6, 3988 р., ст.84-85.

13.Петрова Л.В, В ім'я миру,-Газета "Прапор комунізму", N 52, з березня 1987р.,с.З.

14.Підгора В. Заповіт художника. - Газета "Радянська Україна", N 68, 24 березня, 1987р.,ст.4.

ІЗ.Підгора В. Федір Коновалюк. (стаття до каталогу виставки).~ Каталог виставки творів Ф. Коновапюка, Київ, 1987р. ст.3-5.

16.Писаренко В. Любов тиха і сильна. -- Журнал "Образотворче мистецтво", N 6 (листопад-грудень), 1988 р., ст.25027.

17.Саєнко Н. Від любові.-Журнал"Украіна" М29(липень),1990 р., ст. 12.

18.Седик О. 90-річчя Ф.З. Коноваюлка.-Журнал "Образотворче мистецтво^ 4, 1980 р., ст.30-31.

19.Стрельбицький М. Нерозкрадений Коновалюк, або третій розспів Поділля.-Газета "Камертон"., N 3,29 січня, 1993р.ст, 3-4.

20.Шеремет Г. Пензлем і серцем.- Газета "Вечірній Київ", 2 червня 1988р.,ст. 4.

21.В1итіпа І. 8ітр1ісич м/ЬісІІ гегиіієсі їгот 8кі11-ти1пе88.- "Мєшз ітот Штате", N15 1990,р.7.

22.Кж1ик А. НІ5 уіуісі Ьгшії (Екзау).- Саіепсіаг &г 1992 "Аіігісаі ІЛсгаіпе. Раіпііп§з Ьу Ресііг Копо\^;а1уик", Куіу,1992,

12. Зразки творчих робіт студентів

Безчаснюк В.

1АТ-94

керівник Грозиа Н.З.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: