Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його основні функції.

В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій бюджету. Найбільш наявними та структурованими є дві функції розподільча й контрольна, але бюджет безумовно оказує й регулюючий вплив на економіку країни, а також не можна не помітити його соціального впливу. Тому, на нашу думку, бюджет виконує наступні функції:

– розподільчу;

– контрольну;

– забезпечення існування держави;

– регулювання економіки;

– соціальну.

Розподільча функція бюджету, завдяки якій здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП та національного доходу, полягає в тому, що держава концентрує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб використати їх потім якомога найбільш ефективно з метою задоволення загальнодержавних потреб. У відношення з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва.

За допомогою розподільчої функції бюджету досягається пла­номірний розподіл фінансових ресурсів держави, а також рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни.

В розподільчому процесі важливе значення має частка ВВП, що перерозподіляється державою через бюджет. У різних країнах і в різні часи вона змінюється залежно від характеру і спрямованості пануючої економічної доктрини.

Співвідношення між обсягом ресурсів бюджету і ВВП – важлива економічна проблема, яка обумовлена особливостями функціонування моделі економіки кожної конкретної держави.

Історично склалися чотири моделі централізації фінансових ресур­сів країни у бюджеті:

▪ американська;

▪ західноєвропейська;

▪ скандинавська;

▪ японська.

Американська модель характеризується незнач­ним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25–30% ВВП).

В США на виконання економічної та соціальної функцій кошти централізуються за принципом мінімальності. Соціальні програ­ми спрямовані на соціальне забезпечення лише тих верств населення, які не можуть обійтися без державної фінансової допомоги (інваліди, особи похилого віку, безробітні). Американська модель централізації фінансових ресур­сів є досить жорсткою, що спирається на стимулювання заохочення власного заробітку та фінансує ті сфери економіки, які не регулюються ринковими методами.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті (35–45% ВВП).

Така модель передбачає досить високий рівень соціальної захищеності громадян на основі залучення коштів держави та підприємців (має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором). Характерною особливістю є пасивна державна політика на ринку праці. Відзначаючи перева­ги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати, що побудова такої моделі можлива за умов високорозвиненої ринкової економіки.

Скандинавська модель має найбільший рівень централізації ВВП у бюджеті (50–60% ВВП).

Такий підхід забезпечує найвищі показники соціалізації економіки, особливо стосовно розвитку державного сектора соціальних послуг та рівня надання державних трансфертів насе­ленню, загальною зайнятістю та мінімальною  кількістю осіб, які знаходяться за межею бідності, з одночасним існуванням приватних підприємств соціальної спрямованості. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населен­ня, так і високим рівнем їх оподаткування, вона не така жорстка, як американська, створює у суспільстві клімат соціальної захищеності.

Слід зазначити, що побудова такої моделі можлива лише за умов існування належного виховання, культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до держави. Наприклад, не зважаючи на відсутність „лікарняних”, ніхто не буде симулювати важку хворобу, щоб не з’являтися на роботу.

Без існування відповідних передумов модель, що заснована на подібному рівні централізації й відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною й веде до розвалу економіки.

Японська модель за рівнем централізації ВВП у бюджеті наближена до американської моделі (30–35% ВВП), але має відмінну від західних країн соціальну політику, яка враховує національні традиції (домінування психології колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним, досягнення взаємопорозуміння між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питання підвищення життєвого рівня населення у ранг національних пріоритетів) і особливу політику використання робочої сили (тривалий час застосовувався принцип довічного найму з певними сучасними модифікаціями).

Таким чином, у більшості розвинених країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50% ВВП. Динаміка частки ВВП країн із розвинутою ринковою економікою, що перерозподіляється через державний бюджет, мала загальну тенденцію її зростання до кінця 70-х років. Від початку 80-х років в світі обмежується державне втручання в економіку і, як наслідок, скорочується частка ВВП, яка перерозподіляється державою.

Вибір моделі фінансових відносин і функціонування бюджету дер­жави залежить від багатьох чинників:

§ історичних традицій;

§ природних умов;

§ багатства країни;

§ етапу розвитку економіки;

§ завдань, що стосуються соціальної та економічної сфер;

§ менталітету нації.

Частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет в різних країнах становить:

США – 35 %          Великобританія – 41 %

Японія – 32 %              Франція – 50 %

Канада – 45 %               Швеція – 65 %

В Україні на початку 90-х за допомогою бюджету розподілявся та перерозподілявся 31 % валового внутрішнього продукту. У 2005–2008 рр. цей показник дещо знизився й становив приблизно чверть ВВП. Останнім часом частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, знов почала зростати, про що свідчать дані табл. 6.1.

Таблиця 6 .1

Показник	2000 р.	2001 р.	2002 р	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р	2007 р	2008 р	2009 р	2010 р
Обсяг ВВП, млрд. грн.	170,0	204,2	225,8	263,2	345,1	441,4	544,1	720,7	948,1	912,6	1094,6
Обсяг видатків бюджету, млрд. грн.	48,1	55,5	61,9	75,3	91,5	113,0	137,1	174,2	241,4	242,8	303,6
Частка бюджету у ВВП, %	28,3	27,2	27,4	28,6	26,5	25,6	25,2	24,2	25,5	26,6	27,9

 Динаміка частки державного бюджету у ВВП України

 

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати. Україні необхідно знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в сучасних умовах є одним із найважливіших завдань.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних фінансових структур:

ü розкриває своєчасність й повноту надходження у розпорядження держави фінансових ресурсів від різних суб'єктів;

ü визначає відповідність розміру ресурсів держави обсягу його потреб;

ü контролює й вирівнює бюджетний розподіл;

ü дозволяє визначити пропорції розподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються.

Основу контрольної функції становить оптимальний рух бюджетних ресурсів як у частині їх збирання, так і розподілу, що відображається у відповідних показниках надходжень і витратних призначеннях

На основі контрольної функції бюд­жету держави діє система фінансового контролю, яка дозволяє своєчасно знайти недоліки в управлінні фінансами, проаналізувати формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів. Комплексна контрольно-аналітична робота, що проводиться у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету пронизує кожну лан­ку бюджетної системи України.

Обидві зазначені вище функції бюджету держави реалізуються у єдності та взаємодії: будь-який розподіл не може залишатися безконтрольним.

Кошти, що сконцентровані в бюджеті, виступають як елемент регулювання, стимулювання та гарантії існування фінансової системи держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин.

Бюджет виконує функцію забезпечення існування держави. За його допомогою створюється матеріально-технічна база для функціонування держави через формування централізованого фонду фінансових ресурсів, що дозволяє їй виконувати свої функції на всіх рівнях державного управління.

Бюджет також виконує регулюючу функцію за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси.

Бюджет у сучасних умовах використовується державою для:

– макроекономічної стабілізації, прискорення темпів економічного зростання та подолання інфляції;

– сприяння процесу структурної перебудови економіки;

– поліпшення можливостей функціонування ринку, формування ефективної структури виробництва, стимулювання розвитку пріоритетних галузей економіки й соціальної інфраструктури;

– державної фінансової підтримки фундаментальної науки та розвитку наукомістких виробництв;

– для досягнення результатів довгострокового характеру – зростання конкурентоспроможності національної економіки, прискорення НТП, посилення науково-технічного потенціалу країни;

– реформування сфери оподаткування з метою заохочування приватної ініціативи та інвестицій.

Бюджет також фінансово забезпечує соціальну політику держави – перерозподіл ВВП з метою забезпечення соціальної справедливості, тобто виконує соціальну функцію. Значні кошти спрямовуються на фінансування систем соціального страхування та соціального забезпечення (пенсії за віком, інвалідам, при втраті годувальника, втраті працездатності, допомога по безробіттю), а також на освіту, науку, охорону здоров'я.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальне забезпечення та соціальний захист населення залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обґрунтованим обсягом фонду споживання.

Належне виконання функцій бюджету зумовлює вирішення передбачених завдань у процесі його формування, зокрема таких, як: визначення реальних обсягів доходів бюджету, встановлення опти­мальної структури видатків бюджету на основі забезпечення макси­мального зростання ВВП та збалансуван­ня бюджету в усіх ланках бюджетної системи держави.

Функції державного бюджету об'єктивні, однак прояв притаман­них бюджету властивостей, а також використання його як інструмен­та розподілу і контролю можливі тільки в процесі людської діяльно­сті, що знаходить своє відображення у бюджетному механізмі.

Роль бюджету у державі визначається насамперед тим рівнем забезпечення фінансовими ресурсами, потреб економічного й соціаль­ного розвитку суспільства, який здійснюється на основі розподілу та перерозподілу ВВП. При цьому бюджет служить важливим засобом вирішення завдань, передбачених еко­номічною політикою держави.

Економічна роль бюджету як самостійної категорії полягає у тому, що:

– він є системою всеохопних перерозподільчих відносин, пов’язаних з акумуляцією частини національного доходу у розпорядженні держави та використанні її на задоволення загальнодержавних потреб суспільства;

– за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу між сферами суспільної діяльності, регіонами країни, галузями економіки й верствами населення;

– пропорції бюджетного розподілу та перерозподілу вартості визначаються потребами розширеного відтворення в цілому й тими завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

– у бюджеті знаходять своє відображення результати однієї з головних функцій держави – управління економікою, що яв­ляє собою взаємопов'язану систему адміністративних і економічних методів, за допомогою яких держава цілеспрямовано визначає про­цес розширеного відтворення;

– сфера бюджетних відносин і бюджетного розподілу займає центральне місце у складі державних фінансів, що обумовлено роллю бюджету порівняно з іншими ланками, бо з одного боку він є планом утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій держави, а з іншого боку, бюджет є формою утворення і використання централізованого (в межах держави або регіону) фонду грошових коштів, необхідних для забезпечення їх функціонування .

Можливості використання бюджету як економічного засобу впливу на соціально-економічний розвиток суспільства зумовлені рядом факторів. Фактори, що впливають на формування та використання бюджету прийнято розподіляти на економічні, соціальні та політичні.

Економічні фактори пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі.

До них відносяться:

§ обсяги вироблених в країні ВВП та національного доходу;

§ економічне зростання чи спад виробництва;

§ рівень розвитку економіки країни;

§ продуктивність суспільної праці;

§ пріоритетні напрями виконання державою економічних і соціальних завдань;

§ рівень інфляції та рівень безробіття в країні;

§ модель податкової політики;

§ рівень НТП;

§ масштаби структурних зрушень в економічних та галузевих пропорціях розвитку;

§ методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.

Соціальні фактори формування та використання бюджету обумовлені соціальними та демографічними обставинами, що склалися в країні в процесі її розвитку. Зокрема, це:

§ демографічна ситуація в країні – природний та міграційний приріст (скорочення) населення

§ кошти, що виділяються на соціальний захист та соціальне забезпечення населення;

§ розмір мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та споживчого кошика

§ обсяги асигнувань, що спрямовуються на освіту та охорону здоров’я, культуру, спорт і т.і.;

§ величина реальних доходів населення.

Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, яка може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів.

До них відносяться:

§ адміністративна та регіональна структури управління державою;

§ виконання державою регулюючої, оборонної та правозахисної функцій, зокрема, обсяги фінансування органів державної влади та управління, армії, правоохоронних органів і т. і.;

§ політична стабільність у суспільстві.

Кошти, сконцентровані в бюджеті, виступають як елемент регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави, створення сприятливого фнансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин.

В ринкових умовах бюджету держави належить вирішальна роль в інвестуванні економіки. На сучасному етапі розвитку потребують державної фінансової підтримки заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. Це зумовлено тим, що енергоспоживання на душу населення становить в Україні значно вище економічно розвинутих країн. Бюджетна підтримка повинна спрямовуватися на розвиток сучасного високотехнологічного виробництва у машинобудуванні, легкої, харчової, фармацевтичної промисловості, розвиток транспортних магістралей тощо.

Важливим напрямом бюджетної політики є фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:

1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;

2) проведення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємств сільського господарства та іншими галузями економіки;

3) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції з метою захисту вітчизняного ринку;

4) використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.

Вагомою складовою бюджету також є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти, закладів науки і культури.

Важливим завданням бюджету держави є фінансування соціального забезпечення та соціальний захист населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді; фінансування утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, державна допомога малозабезпеченим сім’ям, житлові субсидії населенню тощо.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальне забезпечення та соціальний захист населення залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обґрунтованим обсягом фонду споживання.

Для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників використовується бюджетна класифікація.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів [3, 150].

Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Міністерство фінансів України затверджує Бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1.  Класифікація доходів бюджету.

2.  Класифікація видатків та кредитування бюджету.

3.  Класифікація фінансування бюджету.

4.  Класифікація боргу.

Склад доходів бюджету

Доходи бюджету є частиною централізованих фінансових ресурсів держави, які використовуються для виконання нею відповідних функцій. Тобто, доходи державного бюджету є фінансовою базою діяльності держави.

Доходи бюджету – це податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ) [2].

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Доходну частину бюджету розподілено на дві складові:

- доходи загального фонду;

- доходи спеціального фонду [2].

Доходами загального фонду державного бюджету вважаються усі доходи, які знеособлюються при зарахуванні їх до бюджету та використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не призначені для спрямування до спеціального фонду бюджету на певні цілі.

Доходи спеціального фонду державного бюджету використовуються лише для фінансування конкретних цілей. Склад доходів спеціального фонду державного бюджету визначається законом про Державний бюджет України з урахуванням норм Бюджетного кодексу. У виняткових випадках Закон про Державний бюджет України може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального фонду Державного бюджету України (або їх частину) до спеціального фонду Державного бюджету України.

На формування доходів бюджету впливають такі фактори:

Ø зміна обсягів виробництва ВВП та національного доходу;

Ø вплив інфляційних процесів на рівень цін та вартість основних грошово-кредитних інструментів;

Ø зміна курсу національної валюти;

Ø зміна податкових ставок і бази оподаткування;

Ø відміна або запровадження пільг за податками, зборами та обов’язковими платежами тощо.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійним перетвореннями і змінами у податковій системі України.

Необхідною умовою зміцнення дохідної бази бюджетів усіх рівнів стало прийняття у грудні 2010 р. Податкового кодексу та проведення на його ос­нові радикальної податкової реформи [3].

Головною метою реформи є виконання таких завдань:

- послаблення податкового тиску;

- спрощення процедури податкового адміністрування;

- створення надійного захисту прав платників податків;

- зменшення системи пільгового оподаткування.

У межах проведення податкової реформи прийнято такі зміни у податковому законодавстві:

1. Введено податок на депозити (з 2014 р. – 5 %);

2. Введено єдиний соціальний податок (з 2011 р.);

3. Введено податок на нерухомість (з 01.07.2012 р.);

4. Запроваджено малопрогресивну ставку податку з доходів фізичних осіб: основна (до 10 мінімальних заробітних плат) – 15 % та додаткова – 17 % для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати (з 2011 р.);

5. Знижено ставки основних податків:

- податку на прибуток (з 01.04.2011 р. 23 % проти 25 %,  з 01.01.2012 р. – 21 %, з 01.01.2013 р. – 19 %, з 01.01.2014 р. – 16 %),  

- ПДВ (з  2014 р.  –  17 %  проти  20 %),

- оподаткування дивідендів (з 2011 р. – 5 %  проти  15 %).

За словами Прем'єр-міністра України М. Азарова, передбачене у Податковому кодексі зниження ставок основних податків зробить податковий режим в Україні одним з найбільш привабливих у Європі.

Як зазначалося вище, доходи бюджету є результатом розподілу та перерозподілу вартості ВВП. Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджетів складаються з чотирьох груп:

§ податкові надходження;

§ неподаткові надходження;

§ доходи від операцій з капіталом;

§ трансферти [2].

Оскільки в Україні до складу бюджету можуть входити своїми доходами і видатками цільові бюджетні фонди, то згідно з Бюджетною класифікацією доходи бюджету класифіковано за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) офіційні трансферти;

5) цільові фонди [28].

Наочно розділи Бюджетної класифікації наведено на рис. 6.2.

1. Податкові надходження – це встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) [2].

Принципи побудови податкової системи України, її склад визначено Податковим кодексом України [3].

Платниками податків і зборів є юридичні й фізичні особи, на яких покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Податкові надходження в України поділяються на 9 груп:

1.1) Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збі­льшення ринкової вартості включають:

- податок на доходи фізичних осіб;

- податок на прибуток підприємств.

За обсягом надходжень податок на доходи фізичних осіб посідає друге місце (після податку на додану вартість) серед усіх податків і має чітку тенденцію до зростання. Він займав в доходах зведеного бюджету у 2008–2009 рр. 15,4 %, у 2010 р. – 16,2 %.

Податок на прибуток підприємств – один з найважливіших податків. Він займав в доходах зведеного бюджету у 2008 р. – 16,1 %, у 2009 р. – 11,5 %, у 2010 р. – 12,8 %. У 2009–2010 рр. спостерігається спад рівня податкових надходжень за цим податком, що викликано загостренням соціально-економічної нестабільності в країні на фоні економічної крази, та, як результат, зниженням ділової активності та значним відсотком ухилень від сплати податкових зобов’язань.

 

 

Рис. 6.2.  Класифікація доходів бюджету згідно з Бюджетною класифікацією

Податки на власність.

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

- збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Податковим кодексом податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів був скасований, замість нього введений збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

З 1 липня 2012 р. вперше в Україні буде введений податок на нерухомість.

1. 3 ) Збори та плата за спеціальне використання природних ресурсів. Ця група податкових надходжень об’єднує:

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

- плату за користування надрами.

- плату за землю (земельний податок з юридичних та фізичних осіб, орендну плату з юридичних та фізичних осіб та реструктуровану суму заборгованості плати за землю). 

- плату за використання інших природних ресурсів (диких тварин, рибних та інших водних ресурсів, надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати платежів за використання інших природних ресурсів). 

1.4) Внутрішні податки на товари та послуги:

- податок на додану вартість;  

- акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

- акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції);

- податки на окремі категорії послуг. 

Вагома частка податкових надходжень до загального фонду державного бюджету належить податку на додану вартість (ПДВ), хоча його нетто-внесок (надходження за мінусом повернення) є порівняно малим [54]. Податок сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару від виробника до споживача. Сьогодні ПДВ включається до ціни товарів та послуг за ставкою 20 % до оподаткованого обороту. Згідно з Податковим кодексом України передбачається, що з 2014 р. податок на додану вартість буде зменшено до 17 %.

ПДВ – один з найважливіших податків, оскільки він є найбільшим за обсягом непрямим податком, стягнення якого дає державі майже третину усіх податкових надходжень. У доходах зведеного бюджету він займав у 2008 р. – 30,9 %, у 2009 р. – 29,3 %, у 2010 р. – 27,5 %.

Акцизний податок належить до непрямих податків і встановлюються на високорентабельні та монопольні товари, він включається до ціни цих товарів. Перелік підакцизних товарів (послуг) і ставки встановлюються Верховною Радою України. Частка акцизного податку у загальній сумі податкових надходжень зведеного бюджету складала: у 2008 р. – 4,3 %, у 2009 р. – 7,5 %, у 2010 р. – 9,0 %. Надходження акцизного податку у 2010 р. зросли на 29,8 %, щодо відповідного показника минулого року. Таке зростання відбулося через збільшення ставок акцизного податку на тютюнові вироби, а також на пиво та лікеро-горілчану продукцію [54].

Варто зазначити, що протягом 2009-2010 рр. ставки акцизного збору підвищувалися 5 разів. Це призвело до стрімкого зростання бюджетних доходів з цього джерела. Проте таке підвищення ставок почало справляти негативний вплив на рівень виробництва підакцизних товарів усередині країни. Так, спостерігається тенденція до поступового збільшення нелегального виробництва та контрабанди підакцизної продукції. За деякими даними, тіньовий ринок виробництва горілки збільшився на 40 %, а тютюну – на 10 % [135].

Для впорядкування організації підприємництва законодавчо визначена плата за ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Перелік органів, яким надається право на видачу ліцензії затверджує Кабінет Міністрів України, а правила та умови ліцензування визначає Ліцензійна палата України.

До складу податкових надходжень цієї групи належить також плата за торговий патент на деякі види торговельної підприємницької діяльності.

1.5) Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції включають:

- ввізне мито;

- вивізне мито;

- інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності. 

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції займали у доходах зведеного бюджету у 2008 р. – 4,1 %, у 2009 р. – 2,4 %, у 2010 р. – 2,9 %.

У 2010 р. до державного бюджету надійшло податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції на 30,9 %, більше відповідного показника минулого року. Основним чинником стало зростання надходжень від мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них, обсяг яких у 2010 р. збільшився на 1,0 млрд. грн., або на 88,0 %, порівняно з попереднім роком [54].

1.6) Окремі податки і збори, що зараховуються до місцевих бюджетів. До цієї групи відносяться місцеві податки і збори, що діяли до 1 січня 2011 року та були скасовані у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України.

У Бюджетній класифікації цю статтю збережено для врахування розстрочених і відстрочених сум грошових зобов'язань, сум податкового боргу з урахуванням штрафних санкцій та пені, і сум, донарахованих за актами перевірок, що обліковувалися у 2010 р., за податками і зборами (обов'язковими платежами) перерахованими нижче:

- податок з реклами; 

- комунальний податок; 

- збір за припаркування автотранспорту; 

- ринковий збір; 

- збір за видачу ордера на квартиру; 

- курортний збір; 

- збір за участь у бігах на іподромі; 

- збір за виграш у бігах на іподромі; 

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 

- збір за право використання місцевої символіки; 

- збір за право проведення кіно- і телезйомок; 

- збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; 

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 

- збір із власників собак; 

- надходження сум реструктурованої заборгованості зі сплати місцевих податків; 

- збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим;

- збір на розвиток пасажирського електротранспорту в Автономній Республіці Крим;

- податок на промисел. 

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: