Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові стійкого розвитку глобальної економіки.

      Одним з головних завдань економічної політики держав в умовах стійкого розвитку глобальної економіки є створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національних економік. Ці умови поєднуються в одне поняття конкурентного середовища, в якому компанії можуть вільно здійснювати свою діяльність, утримувати та нарощувати частку ринку, забезпечуючи всесторонній розвиток економіки країни в цілому. Для цього насамперед необхідно активізувати внутрішні ресурси країни. Основою конкурентоспроможності країни є конкурентні переваги, оскільки визначаючи свою конкурентну стратегію стійкого розвитку, пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).

      Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими.

      Портер визначив 4 детермінанти, що забезпечують конкур переваги:

      1.параметри факторів виробництва (робоча сила, сировина, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

      2.наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;

      3.характер попиту на внутр ринку;

      4.стратегія фірм.

      Ці детермінанти утворюють “національний ромб”. Особливе значення має активізація урядом такої складової ромбу, як інтелектуальний потенціал, професійна майстерність, науково-технічна база.

      Конкурентна перевага на основі тільки одного-двох детермінантів можливе лише в галузях з сильною залежністю від природних ресурсів чи в галузях, де мало застосовуються складні технології і навички. Втримувати таку перевагу, як правило не вдається, так як воно швидко переходить з країни в країну, а глобальні компанії можуть легко нейтралізувати його, діючи «в обхід» за допомогою глобальної стратегії. Щоб утримати конкурентну перевагу в наукоємних галузях, складової будь-якої розвинутої економіки, необхідно мати преваги у всіх складових «ромба».

      Варіація національних( конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах(тобто конкурентноздатною ціною), а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.

 

53. Концептуальні засади сучасних реформаторських стратегій розвитку країн із перехідною економікою.

      Концептуальними засадами сучасних реформаторських стратегій розвитку країн з перехідною економікою є такі:

· Формування та розвиток ринкових відносин. Держава повинна бути активним реформатором, особливо за умов економіки перехідного типу.

· Шлях розвитку повинен бути випереджаючого характеру, адже відомо, що «той, хто доганяє, ніколи не наздожене.

· Пристосування до сучасних умов цивілізаційного розвитку. Застосовувати найновіші досягнення НТП та впроваджувати у виробництво та менеджмент інноваційні технології.

· Необхідною умовою є пристосування моделі до умов національного економічного середовища, менталітету та інших національних особливостей. Можливим є застосування синтезу різноманітних моделей.

· Необхідним є формування єдиного світогляду соціально-активної частини населення.

      На сьогоднішній день виділяють декілька моделей реформаторських стратегії ринкових трансформацій в країнах з перехідною економікою. Кожна з них має своє концептуальне підґрунтя.

      1) ринкова «шокова терапія», яка провадилася в Польщі. Методологічну концепцію проведеної реформи становлять " соціалістичний фрейдманізм" або " гелбрайтовський соціалізм" . «Шокова терапія» — швидке руйнування адміністративної системи управління, прискорена приватизація, максимальна відкритість економіки для іноземних товарів і капіталу. Реформи у Польщі були впроваджені дуже швидко, однак, платою за це було зубожіння населення, 70% якого водночас опинилося за межею бідності. Основними заходами переходу до ринку були: майже повна відмова держави від цінового регулювання та перехід до неокласичної моделі: попит–пропозиція, жорстка бюджетна політика, відмова від багатьох соціальних програм, приборкання інфляції шляхом реалізації непопулярних для населення заходів (замороження підвищення заробітної плати, індексації доходів), прийняття закону про банкрутство, відмова уряду щодо підтримки збиткових підприємств, швидка приватизація, лібералізація ринку, відмова від директивного планування та перехід до індикативного тощо. Позитивним наслідком реформ був швидкий перехід до ринкової економіки, негативним – дуже висока " соціальна ціна", яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення.

      2) угорська «оксамитова революція» — градуалістська стратегія: означає поступовий еволюційний перехід до ринкових відносин шляхом різних взаємопов’язаних перетворень, які починались ще при командно-адміністративній системі. Ринкове середовище тут також формується ще в межах старої системи. Основною відмінністю градуалізму від " шокової терапії" була етапність у здійсненні ринкових реформ та забезпечення мінімальних соціальних стандартів. «Оксамитова революція» характеризується поступовим трансформаційним переходом до вільних ринкових відносин, депресією власності при приватизації, домінуванні корпоративної власності.

      3) чехословацька ( спиралась на «оксамитову революцію»): цивілізована «м’яка» дестабілізація (роздержавлення) державної власності цивілізованими методами, шляхом акціонування й корпоратизації. Створена в Чехії і Словаччині правова основа привернула значні закордонні інвестиції, що дало можливість стабілізації економіки і грошових систем, забезпечення високого рівня виробництва й використання виробничих можливостей.

      4) китайська «модель державного корпоративізму» (Китай, В’єтнам, Монголія) — Трансформація економіки і перехід на ринкові засади передбачається в надрах старої командно адміністративної системи. Процес трансформування визначено як поступовий, тривалий, поетапний. Система державного управління й планування не ліквідується, а пристосовується до нових умов.  

      5) «ринковий соціалізм» (розвивається Кубою). Це поступовий інерційний перехід, який характеризується збереженням державного контролю за розміщенням ресурсів, прямим контролем за власністю, підтримкою дрібної приватної власності, соціальним патерналізмом.

      6) прибалтійська: Специфіка її полягає в незначних масштабах народного господарства й ефективного використання факторів зовнішньої допомоги для стабілізації виробництва, споживання і фінансово-грошової системи1

      7) російська, ґрунтується на формальній приватизації, роздержавленні, внаслідок чого утворюються великі транснаціональні компанії олігархічного типу. Державна бюрократія зберігає сильні позиції.

 

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: