Політика протекціонізму: її сутність, види протекціонізму

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Здійснюється за допомогою торгово-політичних бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від ввезення іноземних товарів, знижують їх конкурентоспроможність в порівнянні з товарами національного виробництва. Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки, стимулювання експорту товарів.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

· селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

· галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

· колективний — проводиться об´єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об´єднання;

• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

 

6. Прямий і непрямий експорт як форми участі підприємств у МЕД.
Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок.

Експорт буває двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно.    

Підприємства, що тільки починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу цьому варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою реалізацією товару займаються посередники, які застосовують у цій діяльності свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить менше помилок.

Використання посередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки:

— ізольованість виробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача на товар;

— залежність експортера від посередника;

— недостатня увага посередника до роботи з товаром експортера;

— відсутність у посередника прагнення просувати товар на доступні сегменти цільового ринку.

Непрямий експорт має різноманітні форми.

1. Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, що знаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству.

2. Експортна франшиза — такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купує у відомої компанії право на продаж її товарів під її товарним знаком.

3. Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їх розрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) і сталості зв'язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сфері міжнародної торгівлі, такі:

— міжнародний маклер

— агент з продажу

— концесіонер

— посередник міжнародної торгівлі

— імпортер-дистриб'ютор

Прямий експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за допомогою:

— експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній ринок;

— торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок;

— представництва — команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням.

7. Механізм встановлення валютного курсу
Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої.

Форми валютного курсу

Що коливається — вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції і заснований на використанні ринкового механізму.

Плаваючий — різновид валютного курсу, що коливається, зумовлюючий використання механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, що викликають несприятливі наслідки валютно-фінансових та економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютного курсу.

Фіксований - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в межах одного відсотка.

В Україні регламентація механізму встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют затверджено постановою НБУ «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» від 12 листопада 2003 р. № 496.

1. НБУ встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тимчасових грошових одиниць, а також офіційний курс банківських.

2. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється:

щоденно - для вільно конвертованих валют, для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України, і для банківських металів;

один раз на місяць - для інших іноземних валют;

один раз на місяць повторно - для спеціальних прав запозичення.

3. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується:

а) до долара США - на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку та з урахуванням інформації про діючий офіційний курс Національного банку і про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют 1-ї групи Класифікатора, а також відомостей про курсові та цінові зміни на світових фінансових та товарних ринках, інших показників, зміна яких може впливати на валютний ринок України;

б) до інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про:

курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом "а" цього пункту;

щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів до євро;

курс СПЗ до долара США, установлений Казначейським управлінням Міжнародного валютного фонду;

в) до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют - на підставі інформації про:

курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом "а" цього пункту;

щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів до євро;

курси національних валют до долара США, установлені центральними (національними) банками інших держав.

8. Особливості визначення умов кількості та якості у міжнародному контракті купівлі-продажу. Методи перевірки товарів за кількістю і якістю
У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики. Тут фіксуються такі параметри:

4.1. Одиниця вимірювання кількості. Такою може бути міра ваги, об´єму, довжини, площі, а також штуки. Вибір тієї чи іншої одиниці залежить від характеру самого товару та від існуючої практики міжнародної торгівлі. Наприклад, для визначення кількості таких товарів, як зернові, цукор, вугілля, руда, метали зазвичай використовують міри ваги, в торгівлі лісоматеріалами - міри довжини і об´єму (м, куб. м, коки), а в торгівлі нафтопродуктами - як міри ваги, так і об´єму (тонни, барелі). При продажу машин, одягу за одиницю вимірювання використовують штуки.

4.2. Порядок визначення кількості. Кількість товару, що підлягає поставці, може бути визначена:

- чітко фіксованою цифрою;

- у визначених межах;

- застереженням "по опціону" або "по вибору", що означає надання права покупцеві закупити додаткову кількість товару з вказівкою періоду, протягом якого одна сторона повинна повідомити іншу про свій намір скористатися своїм правом;

- застереженням "близько", яке допускає відхилення фактично поставленої продавцем кількості товару від обумовленої в контракті. Це застереження зазвичай використовується при морських перевезеннях і дає можливість продавцю максимально використати вантажопідйомність судна, не сплачуючи так званий "мертвий фрахт".

4.3. Визначення системи мір і ваги. У різних країнах застосовуються різні системи мір і ваги. Тому при визначенні кількості в одиницях, що мають різне значення в різних країнах,

вказують еквівалент цієї кількості в метричній системі мір.

У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

4.4. Визначення якості товару в контракті купівлі-продажу передбачає встановлення якісної характеристики товару, тобто сукупності властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням - вибір способу визначення якості залежить від характеру товару та від практики міжнародної торгівлі. Конкретні способи фіксації якості такі:

- за стандартом. Цей спосіб передбачає поставку товару такої якості, що точно відповідає певному стандарту. Загальновизнаними є стандарти, розроблені Міжнародною організацією із стандартизації (ІСО);

- за технічними умовами. Цей спосіб застосовується в тих випадках, коли на певний товар немає стандартів і коли відповідно до особливих умов експлуатації товару потрібні спеціальні вимоги до його якості. Технічні умови містять детальну технічну характеристику товару, опис матеріалів, із яких він має бути виготовлений, правила і методи перевірки та випробувань. Технічні умови наводяться або в самому тексті, або в додатках;

- за специфікацією. Специфікація вказується в самому договорі і містить, як правило, необхідні технічні параметри, що характеризують товар. Розробляються специфікації як експортерами, імпортерами, так і міжнародними організаціями;

- за зразком. Цей спосіб визначення якості товару застосовується порівняно рідко, в основному в торгівлі споживчими товарами, а також деякими видами машин та обладнання. У контракті обумовлюється кількість відібраних зразків і порядок зіставлення товару зі зразком. Як правило, відбирають три зразки: для покупця, для продавця і для зберігання нейтральною організацією (наприклад торговельною палатою);

- за описом. Цей спосіб застосовується для визначення якості товарів, що мають індивідуальні ознаки. У контракті приводиться детальна характеристика всіх властивостей товару;

- за попереднім оглядом. Цей спосіб надає покупцю право оглянути всю партію товару у встановлений строк. Продавець гарантує якість товару таким, яким його оглянув і схвалив покупець. Але фактично продавець не відповідає за якість поставленого товару, якщо тільки в ньому не було прихованих недоліків, які покупець при огляді товару встановити не міг і про які йому не було повідомлено до здійснення поставки. У контракті цей спосіб фіксують формулою "оглянуто - схвалено".

- за вмістом окремих речовин у товарі. Цей спосіб визначення якості передбачає встановлення в контракті у відсотках мінімально допустимого вмісту корисних речовин і максимально допустимого сторонніх;

- за виходом готового продукту. При цьому способі в контракті встановлюється показник, що визначає кількість кінцевого продукту, який має бути отриманий із сировини (наприклад, цукру-рафінаду із цукру-сирцю). Встановлюється показник як у відсотках, так і в абсолютних величинах;

- за справедливою середньою якістю. При цьому способі в контракті зазначається, що якість товару має відповідати справедливій середній якості конкретного товару у відповідний період і в обумовленому місці відвантаження. Застосовується в основному при поставках зернових;

- за натуральною вагою. Цим способом визначається якість зернових. Натуральна вага - це вага в кілограмах одного гектолітра (одиниці об´єму) зерна. Цей показник відображає фізичні властивості зерна і дає уявлення про можливий вихід готової продукції;

- спосіб "тель-кель" означає поставку товару "яким він є". У цьому випадку продавець не несе відповідальності за якість товару, що поставляється, а покупець зобов´язаний прийняти товар незалежно від його якості, якщо він відповідає найменуванню.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: