Професійно-педагогічне спілкування й типологія особистості викладача вищої школи

Загальновідомо, що освітня галузь — одна з найбільш консер­вативних сфер людської діяльності. її працівники вирізняються відданістю схемам і технологіям, які вони засвоїли, до яких звик­ли, стійкістю несприйняття нового, стереотипністю мислення і дій. Стрімко змінюються часи, студенти, а значна частина ви­кладачів вищої школи керується параметрами тієї системи коор­динат, яка їх сформувала. Як і раніше найвагомішими якостями студента вважаються дисциплінованість, слухняність, насліду­вання пропонованих викладачем зразків, тобто конформізм. Не приймається дисидентність студента: оригінальність мислення й поведінки, самостійність думок, суджень, вимога поваги до себе як до особистості й партнера в спільній справі.Студенти, цінують не тільки знан­ня педагога, а й хочуть бачити в ньому душевну, розуміючу, спра­ведливу, чесну, високоморальну й порядну людину. Нинішній викладач вищої школи має бути тонким психологом, глибоко емпатійною, атракційною особистістю.До найважливіших якостей викладача, що сприяють успіш­ виконанню ним своїх функцій, належить педагогічна комунікативність. Відомий російський психо­лог В.А. Кан-Калик виділяє такі стилі педаг. спілкування.1.Спілкування на основі висок професійних настанов пе­дагога, його ставлення до пед діяльності в цілому. Про таких говорять: "За ним діти (студенти) буквально по п´ятах хо­дять". У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.2.Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид ко­мунікації передбач захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але при цьому слід уникати панібратства3.Спілкування-дистанція. Це найбільш пошире тип пе­д спілкування, за якого постійно спостеріг дис­танція у всіх сферах: навч — з посиланням на авторитет і про­фесіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини "вчитель — учні". Але це не означає, що учні мають сприймати педагога як ровесника.4.Спілкування-загравання. Воно властиве молодим виклада­чам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування за­безпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.Як правило, у педагогічній практиці спостерігається поєднан­ня стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них.Заслуговує на увагу класифікація стилів педагогічного спіл­кування, запропонована М. Таленом Треба враховува­ти, що в її основу покладено вибір ролі педагогом, виходячи із власних потреб, а не з потреб того, хто навчається.Модель Сократ"-Педагог з репутацією любителя спорів і диску­сій, які він навмисно провокує на заняттях. Йому властиві індивідуалізм, несистематич-ність у навчальному процесі через постійну конфронтацію: студенти посилюють захист власних позицій, вчаться їх обстоювати; М. Керівник групової дискусії" -Педагог виступає як взірець для наслідування, який необхідно безумовно копіювати, і перед­усім не стільки у навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі;М. Майстер"- Педагог виступає як взірець для наслідування, який необхідно безумовно копіювати, і перед­усім не стільки у навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі; М. "Генерал"-Не допускає будь-якого двозначного смислу, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому правий, а студент, як солдат-новобранець, беззаперечно повинен підкорятися наказам. За даними М. Талена, цей стиль поширений у педа­гогічній практиці більше, ніж усі інші разом; М.- "Менеджер"- Поширений у радикально орієнтованих школах і пов´язаний з атмосферою ефективної діяль­ності класу, заохоченням ініціативи й самостій­ності учнів. Педагог прагне до обговорення з кожним учнем смислу завдання, якісного кон­тролю та оцінки кінцевого результату; М.- Тренер"- Атмосфера спілкування в класі пронизана ду­хом корпоративності. Учні при цьому виступа­ють гравцями однієї команди, де кожний зокре­ма не важливий як індивідуальність, а всі разом становлять силу. Педагогу відводиться роль натхненника групових зусиль, для якого голов­не — кінцевий результат, блискучий успіх, перемога; М.- Гід"- Втілений образ "ходячої енциклопедії". Лако­нічний, точний, стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі завчасно, як і самі запитання. Технічно бездоганний, і саме тому часто відверто нудний. Отже, викладач ВНЗ постає перед студентами як фахівець і керівник процесу спілкування. Його репутація, авторитет, пре­стиж значною мірою залежать від уміння спілкуватися, тонко відчувати аудиторію та окремого студента. Особливі труднощі в налагодженні педагогічного спілкування, взаємовідносин зі сту­дентами у сфері особистісних контактів відчувають педагоги-початківці. Щоб оволодіти високим рівнем професійно-педагогіч­ного спілкування зі студентами, треба глибоко знати його психо­логічні, змістові й процесуальні основи.Залежно від якості володіння майстерністю (мистецтвом) пе­дагогічного спілкування студенти відносять викладача до відпо­відної категорії. 1.- Викладачі — "вічні студенти"- Розуміють студентів, бачать у них осо­бистість, охоче спілкуються на різні теми, володіють високим інтелектом і професіоналізмом 2. - Викладачі — "колишні моряки"-Намагаються встановити військову дисципліну. Вимагають тотального і безумовного прийняття їхньої думки. Цінують "рабство", а не інтелект і вмі­ння логічно мислити. Намагаються задавити "я" студента шляхом адміні­стративних заходів 3. - Викладачі-формалісти- На роботі "відбувають" свої години. До студентів байдужі: робіть, що хочете, аби мені не заважали 4.- Байдужі", "заздрісні", "обмежені", "пани", "роботи"- Викладачі, які за людськими і профе­сійними якостями не відповідають ідеалу, прийнятному для студента 5.- Трудяги", "гурмани", "друзі"- Викладачі, які користуються автори­тетом у студентів у зв´язку з окремими привабливими особистісними рисами 6.- Викладач-стандарт"- Знає свій предмет, живе своєю роботою. Тяжкий у спілкуванні. Амбітний. Впер­тий, не цікавий ні собі, ні студентам. Отже, важливе місце у навчально-виховному процесі вищої школи належить особистості викладача, його комунікативним умінням, здатності встановлювати діалог зі студентом, розуміти й адекватно сприймати світ іншого — не підлеглого, а рівноправ­ного партнера, колеги в складному мистецтві навчання.

10. Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилкою є бачити близькість цих по­нять лише в прямій ієрархічній залежності: педагогічне мистец­тво — найвищий рівень прояву майстерності. Насправді зв´язок між ними більш діалектичний. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, май­стерно, уміло, вправно не лише в технологічному, але й в есте­тичному сенсі".Як бачимо, поняття "мистецтво" і "майстерність" взаємопо­в´язані: мистецтво виявляється через майстерність, а вона своєю чергою містить певні елементи творчої діяльності.Мистецтво асоціюється насамперед з творчим проявом особис­тості. Воно ґрунтується на емоційній сфері і спрямоване на пробу­дження та формування емоційних, естетичних почуттів. Мистецт­во завжди зорієнтоване на творення. Не можна забувати й того, що мистецтво "постає як реальний продуктивний спосіб пізнаваль­но-перетворювального діяння індивіда у світі, спосіб самовияву інди­відуального "Я". Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконан­ня педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, в результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку.Педагогічну майстерність не можна пов´язувати лише з яки­мось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. А.С. Макаренкозауважував, що "майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає та­ланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба на­вчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта".Педагогічна майстерність включає низку структурних ком­понентів: морально-духовні вартості, професійні знання, соціаль­но-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогіч­ну техніку

 

Розглянемо детальніше складові педагогічної майстерності.

Морально-духовні . питання виховання людини завжди недооцінювалися. Цей процес складний, тривалий, пов´язаний із руй­нуванням усталених стереотипів, але неминучий. Провідну роль за такого підходу до організації освітньо-виховного процесу має відігравати педагог.Для вихованця особливу вагу має не стільки зміст того, що говорить педагог на уроці, лекції, скільки морально-духовне ба­гатство цього педагога.Важливою складовою педагогічної діяльності є її гуманістич­на спрямованість. У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути студент. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до його особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати опти­мальні умови для всебічного розвитку. За приклад тут може пра­вити педагогічна діяльність талановитого педагога В.О. Сухомлинського. По­чуття гуманізму — це внутрішній психологічний стан педагога. Він виявляється навіть у дрібницях, скажімо, у формі звертання педагога до вихованців. Нині у спілкуванні педагогів з учнями старших класів і студентами вищих навчальних закладів поши­реним стало звертання на "ти". Дехто з педагогів бачить у цьому "прояв демократизму". Насправді, це неповага до особистості ви­хованця, приниження його гідностіВажливим чинником у системі морально-духовних якостей особистості викладача є рівень сформованості почуття національ­ної гідності. Це почуття розкривається передусім через такі риси: любов до свого народу, Батьківщини; повага до Конституції та законів України, державних символів; досконале володіння дер­жавною мовою, турбота про піднесення її престижу й функціону­вання в усіх сферах суспільного життя; шанобливе ставлення до батьків, свого роду, традицій та історії рідного народу, усвідом­лення своєї належності до нього; повага до культури, традицій та звичаїв народностей, що проживають на теренах України.Студенти, особливо старшокурсники, чутливі до того, на­скільки у їхніх викладачів сформоване почуття національної гідності. Ця якість визначає вплив педагога на студента.Тривалий час дискутується питання про сутність такої якості людини, як інтелігентність. .Педагоги всіх рівнів, а передусім педагоги вищої школи, ма­ють формувати в собі почуття інтелігентності. Інтелігентність — це дзеркало душі й розуму вихователя, взірець для наслідуван­ня. Вона має виступати показником морально-духовного ідеалу для тих, хто нас оточує. Високе звання професора, доцента, ви­кладача ВНЗ пов´язується з інтелектуальною і моральною довер­шеністю людини, з найвищим проявом професіоналізму у своїй галузі. Тому інтелігентність, безумовно, є стрижнем становлен­ня педагогічної майстерності викладача.Чільне місце в системі морально-духовних цінностей педаго­га посідають життєві ідеали.. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого викладача завжди знайдуть відгук у свідомо­сті студентів. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить у собі довершені моральні якості; уособлення найбільш цінного й ве­личного в людині, що дає змогу молоді успішно вдосконалювати­ся. Залишати молоде покоління без істинних взірців — означає підштовхувати його до стану розчарування, пасивності, ду­ховної деградації.До наріжних чинників, що забезпечують зміцнення й під­кріплення майстерності педагога, належать совісність (сумлін­ня), честь, справедливість і об´єктивність. Студентська молодь особливо чутливо ставиться до цих якостей педагога й боляче ре­агує на відсутність, недостатню виразність їх. Сумління як кате­горія етики визначається здатністю людини контролювати влас­ну діяльність, давати об´єктивну оцінку своїм діям. Почуття честі характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати й обстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективну, чле­ном якого вона є. Совісність і чесність виконують регулятивну функцію в життєдіяльності людини, її спілкуванні з іншими людьми. Викладачеві вищої школи з огляду на специфіку своєї роботи доводиться постійно аналізувати дії студентів (на лекціях, прак­тичних заняттях, під час контрольних заходів, у побуті тощо). Це вимагає від педагога об´єктивності й соціальної справедли­вості.. Період навчання у вищому навчаль­ному закладі є гарною школою демократизму. На цьому етапі соціального й професійного становлення особистості важливо сформувати в студентів таку якість, як толерантність, тобто тер­пимість і повагу до думки інших. Педагог вищої школи має сам бути взірцем толерантності, спонукати студентів до сміливого висловлення власних думок, аргументації своїх поглядів.Чільним модулем педагогічної майстерності є професійні знання. Студенти високо цінують викладача, який володіє гли­бокими знаннями зі свого фаху, виявляє обізнаність зі спорідне­ними дисциплінами, відзначається науковою ерудованістю. Без цього немає майстерності педагога. Це вимагає від нього щоден­ної наполегливої праці над собою, накопичення і систематизації нових наукових знань..Важливою передумовою становлення професіоналізму й пе­дагогічної майстерності викладача вищої школи є наявність у нього необхідних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціаль­но-педагогічні якості — це результат виховного впливу на осо­бистість сім´ї, освітньо-виховних закладів та ін. Вони частково входять до змісту професіограми педагога. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для успішного виконан­ня функціональних обов´язків з конкретного. Серед якостей особистості викладача, визначальних у процесі становлення педагогічної культури, майстерності й професіона­лізму, особливо важливим є педагогічний такт (лат. tactus — дотик, відчуття). Це — відчуття міри в процесі спілкування з людьми з урахуванням їхнього фізичного, і передусім психічно­го стану. Вияв педагогічного такту — важлива умова ефективності впливу педагога на вихованця. Педагогічний такт ґрун­тується на глибоких знаннях психології студентів, їхніх індивіду­альних особливостей. Тактовність є свідченням сформованості педагогічної культу­ри викладача, передумовою вияву в його душі "вільних валенсій", які притягують до нього студентів. Це чутливий інструмент попе­редження міжособистісних конфліктів, яскравий показник педа­гогічної майстерності.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: