Державотворча роль української мови

Державотворча роль української мови

Функції мови

Стилі мови

Офіційно-діловий стиль

 

Літературна мова – то головний двигун

розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.

І. Огієнко

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу.

Зрештою, з мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови немає народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: "Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від інших людей”. У державотворчому процесі українській мові відводиться провідна роль. Разом з тим, останніми роками не забезпечується її належний розвиток. Складною є ситуація з дотриманням норм українського правопису. Існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забезпеченням використання української мови у засобах масової інформації, сфері культури, освіти та науки, в інформаційних технологіях, рекламі тощо. Історичний досвід більшості європейських народів свідчить про те, що мова як важливий показник національної ідентичності була і залишається об'єктом державної підтримки та регулювання. Проте в Україні ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Потребують удосконалення правові норми, що регулюють її функціонування.

Слід докладати всіх зусиль для розширення сфери функціонування державної мови, щоб вона розвивалася та відігравала консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства. Послідовне вирішення мовних питань, зміцнення державного статусу української мови передбачає стимулювання процесу побудови заможної та демократичної України.

Функції мови

1. Комунікативна (функція спілкування). Мова- засіб спілкування, інформаційний зв'язок у суспільстві. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

2. Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву мають не реальны предмети, а й вигадані, народжені фантазією.

3. Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процесс цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.

4. Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не тільки власним досвідом, а й через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови (текст, вислови, фрази, лексика) можна одержати грунтовні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи й не відвідавши її.

5. Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

6. Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.

7. Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, Казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

8. Ідентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засоб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.

Стилі мови

У кожній розвинутій літературній мові сформовані суспільно-історичні різновиди мовлення – функціональні стилі.

Стиль ( лат. stilus) – загострена паличка для письма – це сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних), що використовуються мовцем за певних умов спілкування у тій чи іншій сфері людської діяльності (політика, наука, техніка, право, художня література, діловодство).

Розрізняють основні стилі мови: публіцистичний, офіційно-діловий, художній, науковий. Інколи виділяють виробничо-технічний та епістолярний (мова листування). В усній формі мовлення виділяють ще розмовний стиль та ораторський. Стилі поділяються на підстилі. Стилі реалізуються у певних жанрах (напр., науковий стиль реалізується у таких жанрах, як стаття, анотація, відгук, рецензія).

Індивідуальний стиль – це сукупність мовних засобів у писаних текстах чи усному мовленні, які вирізняють мову окремого письменника, діяча культури, показують його як виразну індивідуальну мовну особистість. Кожний мовець має свій індивідуальний стиль мовлення. Цей стиль залежить від світосприймання людини, рівня її освіти, культури, вихованості. Прикладами й зразками для всіх нас є індивідуальні стилі Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського, О. Довженка, О. Гончара та інших діячів української культури.

Див. таблицю стилів мови (за підручником С. Глущик. Сучасні ділові папери)

4. Офіційно-діловий стиль ОДС обслуговує царину ділових стосунків і спілкування на офіційному рівні. Цей стиль вимагає точності, унормованості, стандартизації, що створює сприятливі умови функціонування державного апарату, виробничого процесу, ведення документації. З-поміж загальних вимог до текстів ОДС слід виділити точність, конкретність, лаконічність викладу інформації, відсутність образності, документованість (доказовість) тверджень, дотримання формальних вимог оформлення документів (стандартів). З мовного погляду ознаки ОДС полягають у:

- наявності нейтральної лексики, вжитої у прямому значенні і позбавленої емоційності й образності;

- використання спеціальної термінології (суспільно-політичної, професійно-виробничої, наукової, бухгалтерської), номенклатурних назв, скорочень, абревіатур (ЖЕК), канцеляризмів (регламентація дій, функціонування закладу, взяти активну участь);

- вживання віддієслівних іменників (рішення, написання, заперечення, виконання, виріб,);

- наявність іменників, які називають людей за якоюсь ознакою (свідок, замовник, позивач, подавець);

- ланцюжкові словосполучення, що відображють різні типи залежності між особами, предметами та явищами (вживання заходів протипожежної безпеки);

- вживання вторинних складних прийменників (похідних) (згідно з.., відповідно до…,у зв’язку з…, з метою…);

- використання розщепленого присудка (надавати допомогу(допомогти), зробити зупинку (зупинитись), здійснити контроль (контролювати);

- збереження прямого порядку слів

Підстилі ОДС:

1. Дипломатичний. Використовується в міждержавному спілкуванні. Жанри – комюніке, нота, меморандум, угода, конвенція

2. Юридичний (законодавчий). Жанри – указ, закон, кодекс, устав

3. Адміністративно-канцелярський. Жанри – заява, довідка, характеристика, доручення, автобіографія, наказ.

Основні вимоги до мовлення

Типи норм

Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих правил, які діють у мовній системі.

Це історично сформований, вироблений літературною традицією стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових комунікативних різновидах.

Якщо літературна мова досконала, то й мовні норми сталі.

Мовні норми найповніше фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках, посібниках з укр. мови.

Літературна норма впроваджується у масове користування через систему освіти, культури, засоби масової комунікації.

Поза літературною. нормою перебуває просторічне спілкування, інвективи (лайливі слова), жаргонізми (слова, вислови, характерні для певних соціальних груп людей, напр., студентський жаргон), стилістично невиправдані діалектизмами, граматично неправильні конструкції. Літературна норма загальнонаціональної мови осмислюється як її культурний варіант, тому все, що не відповідає вимогам культури мови, перебуває поза літературною нормою.

Розрізняють такі типи мовних норм:

- орфоепічні (регулює усталену вимову звуків, звукосполучень);

- акцентуаційні (усталене наголошування);

- лексичні та фразеологічні (упорядковують вживання слів і стійких словосполучень залежно від їх значення);

- морфологічні (правильне вживання морфем та граматичних форм: найперший (а не самий перший: завідувач ( а не завідуючий));

- синтаксичні (визначають правильну побудову словосполучень і речень (повідомлення надіслані за призначенням ( а не за призначенням повідомлення надіслані, оскільки такий порядок слів не характерний для укр.. мови);

- орфографічні (нормативність правопису);

- пунктуаційні (вживання розділових знаків);

- стилістичні (регул. вживання мовних засобів відповідно до сфери, ситуації спілкування: (з характеристики: Він кваліфікований працівник (а не добрий роботяга)).

Опанування норм літ. мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак.

Основні вимоги до мовлення

Щоб бути зразковим, професійне мовлення має характеризуватися такими головними ознаками:

-правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі;

-змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання; різнобічне й повне розкриття теми, уникання зайвого;

-послідовністю,тобто логічністю думок;

-багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у рамках відповідного стилю (використання слів у переносному значенні, крилатих виразів, порівнянь, метафор; урізноманітнення граматичної будови речення, вжив.відокремлень, однор.членів, вставних слів, звертань, стилістичних фігур, напр.,риторичних запитань та ін.)

-точністю, яка значною мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу; дібрати якнайточніше слово, яке б відповідало конкретному контексту, допомагає розгалужена система синонімів та паронімів в укр. мові (привести –призвести; діловитий- діловий; особистий – особовий- особливий; закрити(навч. заклад)- зачинити; відношення-ставлення).

Мова і професія

2. Виступ. Композиція мовлення

Мова і професія

Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію; саме вона є одним із критеріїв, за яким визначають рівень професійної майстерності людини.

Мова – засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, мова тісно пов’язана з виробництвам.

Перебудова соціально-економічної й політичної сфери в країні, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва вимагають від фахівця-аграрія бездоганного володіння мовою професії. Для цього слід мати не тільки знання свого фаху, але й знати фахову термінологію, вільно володіти нею, вміти користуватися. НТП, процеси в соціально-економічній системі насичують мову новими поняттями, термінами. Підвищуються і вимоги до мови разом з підвищенням вимог до рівня фахових знань.

У зв’язку з упровадженням укр.. мови в усі сфери суспільно-політичного життя, збагачується і словник термінологічних систем (сукупність термінів у якійсь проф. галузі) новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Терміни “мова професійного спілкування” і “ділова мова” не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах.

Отже, знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в ділових контактах.

2. Виступ. Композиція мовлення

Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує певну мету ( донести інформацію, переконати).

Публічний виступ передбачає спілкування однієї людини з групою. . Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або для зацікавлених людей; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, певних умінь і навичок.

Формами публічного виступу, що використовуються у сфері ділового спілкування, є повідомлення і ділова доповідь.

Повідомлення – це невеликий публічний виступ на якусь тему, що готується здебільшого за одним джерелом. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад питань життя і діяльності певного колективу обов’язково з висновками та пропозиціями.

 

Роди промов	Види промов
1. Соціально-політичні	1. Доповідь на з’їзді партії 2. Дипломатична промова 3. Мітингова промова 4. Агітаційна промова 5. Інформаційний огляд подій
2. Академічні	1. Наукова доповідь 2. Наукове повідомлення. 3. Лекція
3. Судові	1. Звинувачувальна промова (прокурорська, громадського обвинувача) 2. Захисна промова (адвокатська, громадського обвинувача) 3. Самозахисна промова та ін.
4. Соціально-побутові	1. Ювілейна, вітальна, прощальна промова 2. Застільна промова - тост 3. Похоронна (поминальна) промова та ін.
5. Богословсько-церковні	1. Проповідь 2. Промова на соборі

 

Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.

Розпочинається виступ етикетними формулами, наприклад, звертанням: Дорогі співвітчизники! Пані й панове! Шановні колеги!

Після цього йде вступ. У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Можна акцентувати увагу на актуальності питання. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.

В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.

Кінцівка виступу теж є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:

- підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.

- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;

- зробити слухачам комплімент;

- процитувати доречні поетичні рядки;

- пожартувати, викликавши сміх;

- створити кульмінацію. Якщо виступ щодо його цікавості зобразити графічно, ми мали б криву, яка на початку піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки - кульмінації - наприкінці промови.

Питання, що розглядаються:

Поняття про риторику.

 

Здавна відомо, що найповніше особисті якості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, щоб я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві Сократ, який вважав, що найважливішим у людини є не її зовнішність, а духовна сутність. Аналогічна мораль сформувалася і в народі: «По одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Риторика – наука, що 1) навчає правил переконувати інших; 2) наука красномовства.

Зародилась та розвинулася ця наука в Афінах – колисці давньогрецької демократії. Тоді від уміння переконливо говорити і доводити думки залежали успіх, добробут, слава афінян. Саме тому риторика тоді цінувалася греками понад усі науки та професії. У ті часи філософи-софісти проводили весь час у бесідах.

У великій пошані була риторика і в стародавньому Римі. Уславили це мистецтво оратори Цицерон та Квінтіліан.

У середні віки, в епоху відродження і пізніше мистецтво красномовства посіло почесне місце серед навчальних дисциплін в суді, богослов’ї, в політиці.

Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Іларіон в «Слові про закон і Благодать», невідомий автор «Золотого слова Святослава» «Слово про похід Ігорів»), Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці», Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.

Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.

Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.

Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною», - радив Квінті ліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань (див. матеріал для самостійної роботи)

Закріплення

 

1. Заповніть таблицю за розділом «Види і форми розумової діяльності» (дається як роздавальний матеріал чи презентація)

 

Мислення-	це найвища форма відображення реальності та свідомої людини; основа розумової діяльності людини
Види розумової діяльності:	аналіз; синтез; абстрагування; узагальнення; конкретизація
Форми розумової діяльності	судження, умовиводи, розуміння, уява
Розумова діяльність пов’язана зі	стресами, вимушеною позою, малорухомістю, погіршенням зору, недостатнім забезпеченням мозку киснем, втомою та перевтомою

 

 

Державотворча роль української мови

Функції мови

Стилі мови

Офіційно-діловий стиль

 

Літературна мова – то головний двигун

розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.

І. Огієнко

Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу.

Зрештою, з мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови немає народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: "Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від інших людей”. У державотворчому процесі українській мові відводиться провідна роль. Разом з тим, останніми роками не забезпечується її належний розвиток. Складною є ситуація з дотриманням норм українського правопису. Існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забезпеченням використання української мови у засобах масової інформації, сфері культури, освіти та науки, в інформаційних технологіях, рекламі тощо. Історичний досвід більшості європейських народів свідчить про те, що мова як важливий показник національної ідентичності була і залишається об'єктом державної підтримки та регулювання. Проте в Україні ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Потребують удосконалення правові норми, що регулюють її функціонування.

Слід докладати всіх зусиль для розширення сфери функціонування державної мови, щоб вона розвивалася та відігравала консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства. Послідовне вирішення мовних питань, зміцнення державного статусу української мови передбачає стимулювання процесу побудови заможної та демократичної України.

12345678Следующая ⇒

Поделиться: