Класифікація словосполучень

 

Словосполучення класифікуються за будовою, за значенням, за морфологічною

 характеристикою опорного слова.

 1.3а будовою словосполучення поділяються на прості і складні.

 У вільних словосполученнях зберігається лексичне і граматичне значення ком­

 понентів, кожний з яких виступає окремим членом речення, наприклад: запашна

 квітка, пухка земля, літній день, гортати сторінки.

 У нечленованих сполученнях слів лексична самостійність компонентів втрача­

 ється, вони виступають одним членом речення, наприклад: біле золото, біла гарячка,

 Азовське море, Леся Українка, не приведи Господи.

 Прості словосполучення складаються з двох компонентів (повнозначних слів або

 сталих словосполучень) — головного і залежного: зелене листя, вийти з класу, слухати

 уважно.

 Складні словосполучення складаються із стрижневого слова та двох чи більше

 повнозначних слів: дотримання мовних норм, музика нашого часу, буду вступати до

 університету.

 2. За опорним словом — морфологічною характеристикою стрижневого

 компонента — словосполучення поділяються на іменникові — голос поета, при-

кметникові — чисті руки, числівникові — три роки, займенникові — я з вами, дієслівні -

 навчатися в гімназії, прислівникові — вдвічі більше.

 Займенники та числівники в ролі опорного слова повторюють зв’язки переважно

 іменників або прикметників, наприклад: він із нею-хлопець із дівчиною; перший ряд -

 передній ряд.

 3. За характером синтаксичних відношень між компонентами словосполучення

 поділяються на:

 • атрибутивні, в яких стрижневе слово називає предмет, а залежне — його ознаку,

 відповідають на питання який? яке? які? учень (який?) уважний, мрія

 (яка?) поїхати, голоси (чиї?) дитячі;

 • об ‘єктні, в яких стрижневе слово називає дію, а залежне — об’єкт, на який вона

 спрямована (дібрати слова); відповідають залежні слова на питання непрямих

 відмінків: виконати (що?) вправу, гордитися (ким?) батькам, написаний

 (чим?) олівцем, дякувати (кому?) другові;

 • обставинні, в яких стрижневе слово називає дію, а залежне — її обставини (йти

 додому); залежні слова відповідають на питання обставин: прийти (куди?)

 додому, перебуває (д е ?) в аудиторії, прийшов (з якою метою?) працювати,

 не розібрав (чому?) спросоння.

 Увага! До означальних відносять також словосполучення, які виражають апо-

 зитивні відношення: стрижневе слово називає предмет, а залежне є прикладкою

 (хлопець-козак):; відповідають на питання який? яке? яка?: хлопець

 (який?) козак.

 

58

Синтаксичний зв'язок

Синтаксичний зв’язок – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Одиниці вищого і нижчого рангів по-різному поєднуються у словосполученні і реченні. Цей зв’язок буває однорівневим і різнорівневим. В однорівневих структурах він поєднує мінімальні синтаксичні одиниці, прості речення, складні речення. У різнорівневих конструкціях наявні різні комбінації поєднання синтаксичних одиниць: мінімальної синтаксичної одиниці і словосполучення, мінімальної синтаксичної одиниці і простого речення, простого речення і складного речення.

Варіанти поєднання у словосполученнях .

Мінімальні синтаксичні одиниці можуть поєднуватись у межах словосполучення і речення. Варіантів таких поєднань у словосполученні може бути декілька:

поєднання опорного слова, яке в словосполученні може вживатись у будь-якій формі, і залежної форми слова, що завжди репрезентована однією граматичною формою, наприклад: співати (співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають, співав, співав би...) пісню;

поєднання опорної і залежної форм слова, що вживаються в будь-якій формі, наприклад: весняний ранок, весняного ранку, весняним ранком тощо; поєднання двох рівноправних компонентів у сурядному словосполученні: брат і сестра, веселитись і радіти

У неелементарних словосполученнях мінімальна синтаксична одиниця поєднується з елементарним словосполученням: високий дерев’яний будинок (високий + древ’яний будинок), гарні польові квіти (гарні + польові квіти).

Типи синтаксичних зв'язків .

Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків:

предикативний (у простому і частково в складному реченнях);

підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях);

сурядний (у словосполученні, складному і простому реченнях).

Підрядний зв'язок

Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Цей зв’язок у словосполученні реалізується формами слова. Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. У словосполученні реалізується передусім прислівний підрядний зв’язок. Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в окремних випадках – обов’язковим. Узгодження, керуваня, прилягання – це типові форми підрядного зв’язку.

Сурядний зв'язок

 

Специфічним синтаксичним зв’язком є сурядний, що реалізується в реченні та словосполученні. Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні. Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних складносурядних реченнях, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю. На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв’язок не визначальний для виділення членів речення; він лише поширює просте речення однорідними членами. Диференційними ознаками сурядного зв’язку в словосполученні і реченні є: рівноправність компонентів; відкритість/закритість зв’язку; незалежна координація як форма зв’язку. Сурядний зв’язок передбачає такі смислові відношення між елементами словосполучень: єднально-приєднувальні (гроза і вітер, став і дивлюся); протиставні (сонячно, але морозно); розділові (то блискавка, то грім); градаційні (не лише сніг, а й мороз); пояснювальні (нейрони, тобто нервові клітини) . Отже, основними типами синтаксичних зв’язків у словосполученні є підрядний і сурядний.

59. Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретнийзміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити добудь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю).

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність — співвіднесеність змісту речення зоб'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст ре-чення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.Модальність — вираження мовцем свого ставлення дозмісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати,заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б учи-лися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброготощо), спеціальними модальними словами (здається, ка-жуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативнихцентри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає).Поширене речення, крім головних членів, має в своємускладі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, односкладними.

Специфіка речення і судження виявляється в тому, що:

• судження завжди є реченням, а речення не завжди виражає судження (не єсудженнями питальні, спонукальні, бажальні речення, в яких нічого не стверджується і не заперечується, а також переважно слова-речення);

• судження — логічна категорія, а речення — мовна;

• істинність судження завжди перевіряється практикою;

• одне судження може виражатись різними реченнями (Я сумую — М ені сумно);

• судження завжди трикомпонентне (суб’єкт, предикат і зв’язка), а речення скла

дається з головних і другорядних членів;

330 • у судженні завжди наявні два головні члени, а речення може складатися й з

одного або взагалі бути нечленоваиим;

• граматичний підмет речення і суб’єкт судження можуть не збігатися, оскільки

суб’єкт може виражатися формою непрямого відмінка, який із синтаксичного

погляду є додатком

60 Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю

загального граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови — одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному

світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності. Однак на питання, що таке частини мови, до цього

часу немає однозначної відповіді. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі — граматичні класи слів, а треті — лексико-граматичні групи слів, тобто змішані: лек-

сичні й граматичні одночасно. Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови. На сучасному етапі використовують

такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предме-

тність, дія, якість тощо.

ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, імен-

ники змінюються за відмінками і числами, дієслова — за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кож-

на частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику. властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову — категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Щоправда, бувають випадки,

коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки різних частин мови. Так, скажімо, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова та прикметника.

СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні

синтаксичні функції).

СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В укра-

їнській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо.

Члени речення — це слова або лексичні словосполучення, пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні слова, до яких можна поставити питання^[1].

Існують такі основні члени речення:

· підмет,

· присудок,

· додаток,

· означення,

· обставина.

Підмет та присудок вважаються головнимим членами речення, а додаток, означення та обставина — другорядними.

Не є членами речення службові частини мови та вигуки.

⇐ Предыдущая10111213141516171819

Поделиться: