Спадкування за заповітом.

Заповіт ( testamentum ) — одностороннє формальне цивільно-правове розпорядження особи на випадок її смерті, яке містить призначення спадкоємця.

Для дійсності заповіту необхідна була наявність трьох умов:

1) правоздатність спадкодавця здійснити заповіт — testamentifactio
activa . Правоздатними особами були лише римські громадяни і лише
persona sui juris . Неправоздатними здійснити заповіт були підвладні,
раби, перегрини, потерпілі capitis deminutio, віровідступники і деякі
єретики, неповнолітні (impuberes), марнотрати, душевнохворі, за
винятком світлих проміжків (lucida intervalla), глухонімі від народ
ження, тимчасово хворі, нездатні висловити свою волю.

2) форма заповіту. Спадкування за заповітом з'явилося пізніше,
ніж спадкування за законом. Але з давніх часів треба було вже додер
жувати певної форми. Римський юрист Гай вказує, що стародавнє
римське право знало два види заповітів, які здійснювалися публічно:
на народних зборах — testamentum calatiis comitiis по куріях, під го
ловуванням понтифікса

В праві Юстиніана за своєю формою заповіти поділялися на публічні й приватні.

Публічні заповіти складались за участю органів державної влади і поділялися на два види:

1) судовий заповіт ( testamentum iudidale ). Заповідач приходив у суд
і висловлював свою волю, яку записували в протокол і збері
гали в суді;

2) testamentum principi oblatum . Заповідач у письмовій формі пере
давав свою волю імператорові. Публічні заповіти виникли в
імператорський період.

Приватні заповіти складалися без участі органів державної влади і могли бути як письмовими, так і усними. Для дійсності цих запо вітів вимагалася: наявність семи свідків, єдність місця й часу здійснення заповітного акту, тобто заповітний акт не повинен перериватися і порушуватися якимись сторонніми діями. Свідками могли бути тільки повнолітні особи чоловічої статі. Письмовий заповіт підписували заповідачі; за неписьменного заповідача підписувався восьмий свідок.

Окремим видами заповітів були:

1) заповіт сліпих (потрібна була наявність восьми свідків);

2) заповіт, складений в селі (потрібна була наявність п'яти свід
ків);

3) солдатський заповіт (обмежень щодо форми не було);

4) заповіт під час епідемії (свідки могли перебувати в різних кім
натах із заповідачем).

Змістом заповіту мало бути обов'язкове призначення спадкоємця; можна було призначити кількох спадкоємців; якщо заповідач не визначав конкретно долю кожного спадкоємця, кожний із спадкоємців діставав рівну частку.

Якщо хтось з спадкоємців вибував, його частка розподілялася між іншими спадкоємцями за правом прирощення часток ( jus ac - crescendi ).

В тому випадку, коли призначений спадкоємець з будь-якої при чини не одержить спадщину, заповідач з метою попередити спадкування за законом міг призначити іншого спадкоємця. Таке умовне підпризначення спадкоємців називається субституцією.

Фідеікоміси.

Фідеікоміси - доручення совісті, їх можна було накладати без зай­вого форматіізму, як до, так і після складання заповіту. Це доручення могло покладатися на спадкоємців за законом або за заповітом. За часів Августа магістрати забезпечують виконання фідеікомісів.

Поняття та види легатів.

Заповідальний відказ (легат) - це розпорядження спадкодавця про надання певній особі якоїсь вигоди за рахунок спадкової маси. Легетарій - не спадкоємець, він одержує не частку, а конкретне право (наприклад, право проживання) або річ уже безпосередньо від спадко­ємця. Зрозуміло, що відповідальності за борги померлого він не несе. Легетарій має право на висунення позову до спадкоємця, який прийн­яв спадщину. Усі легати поділялися на: 1) спадкоємець передає певну річ певній особі; 2) спадкоємець купує певну річ для певної особи; 3) спадкоємці додають одному із спадкоємців додатково до належної йому по закону частки певну річ; 4) спадкоємець має віддати вказаній особі свою власну річ.

Спадкування за законом.

Спадкування за законом відбувалося: якщо померлий не залишав заповіту, якщо особи, вказані у заповіті, померли раніше чи одночас­но із спадкодавцем або відмовилися від спадщини, або заповіт не вступав у законну силу. Законом був закріплений принцип: кожна попередня черга спадкоємців виключає наступну. Спадщина поділя­ється між спадкоємцями у рівних частках. В разі відмови спадкоємців від прийняття спадщини майно вважалося виморочним і переходило до держави. Юстиніан розподілив усіх родичів померлого на п'ять черг залежно від ступеня спорідненості. Преторські едикти розширю­ють коло можливих спадкоємців. Якщо ближчий спадкоємець відмов­лявся від спадщини, покликався наступний. У першу чергу право на спадкування за законом мають усі низхідні родичі: діти без різниці віку і статі, онуки і онучки. За життя дітей спадкодавця їх діти (онуки і онучки померлого) не спадкували. У разі смерті дітей спадкодавця до відкриття спадщини між його дітьми (онуками і онучками спадко­давця) розподілялася та частка спадщини, яка б належала їх померло­му батьку чи матері. Таке успадкування називається спадкуванням за правом представництва. Спадкоємці за правом представництва є спадкоємцями не своїх батьків (вони померли раніше), а основного спадкодавця - діда, баби. Можлива і т.зв. спадкова трансмісія, коли син (дочка) основного спадкодавця помирають уже після його смерті, а їх діти успадковують спадщину, що включає у себе й дідове (бабине) майно. Другу чергу складали висхідні родичі, а також повно-рідні брати й сестри та їх діти. Подальші черги складають більш даль­ні родичі.

Зміст договору

Зміст договору - це зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії. Важливе значення мали його окремі елементи. Вони, в свою чер­гу, поділялися на: а) істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначен­ня ціни); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника); в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору відносяться умови та терміни.

Укладення договору.

Укладення договору розпочинається з оферти, або пропозиції, -оголошення сторони, яка має намір вступити у певні зобов'язально-правові відносини, про свої наміри. Воно може бути здійснене будь-яким способом: усно, реклама, виставка на ярмарку тощо. Для укла­дення договору вимагався акцепт — прийняття оферти контрагентом. В консенсуальних договорах акцептом було досягнення згоди і укла­дення відповідного договору заінтересованими сторонами, в інших видах договорів - ще й виконання певних формальностей (передачі самої речі чи її символу, наприклад, ключів від будинку). На момент акцепту визначається час переходу права на річ від одного власника іншому і, відповідно, перехід ризику випадкової загибелі речі чи на­стання інших юридичних наслідків (наприклад, деліктної відповідаль­ності за шкоду, завдану третій особі).

⇐ Предыдущая1234567

Поделиться: