ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЕРИФЕРИЧНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЕРИФЕРИЧНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ

ЛІКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА АФЕРЕНТНУ ІННЕРВАЦІЮ

МІСЦЕВІ АНЕСТЕТИКИ

Місцеві анестетики - препарати, які викликають оборотну втрату больової та інших видів чутливості при прямому контакті з збудженою мембраною нервових клітин периферичних нервових волокон.

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Механізм дії

Місцеві анестетики за рахунок мембраностабілізуючої дії знижують проникність мембран для іонів Na⁺ та К⁺ і тим самим перешкоджають ви­никненню потенціалу дії. Гальмують вивільнення нейромедіаторів і пере-' дачу нервових імпульсів крізь синапси, змінюють поверхневий натяг мем­бранних фосфоліпідів, таким чином закривають кальцієві канали.

На біохімічному рівні препарати порушують окиснювально-відновлювальні процеси в цитозолі, пригнічують активність цитохромокси-даз, дегідрогеназ і цитохрому-С.

Фармакодинаміка

Всі препарати володіють місцевоанестезуючим ефектом. Характери­стика основних наведена в таблицях 8 і 9.

Антиаритмічний ефект (прокаїн, артикаїн, лідокаїн, бумекашу г/х, ультракаїн Д-С).

Гіпотензивний ефект (прокаїн, артикаїн, лідокаїн, всі комбіновані за­соби).

Центральний анальгезуючий ефект (бензофурокаїн),

Спазмолітичний ефект (павестезин).

- 104-

Таблиця 8 Порівняльна характеристика активності анестетиків

Анестезуюча активність наведена в умовних одиницях.

Таблиця 9

Показання до застосування та взаємозамінність

Інфільтраційна анестезія - прокат, бензофурокаїн, всі заміщені аміди ацетаніліду, крім бумекаїну г/х; ультракаїн Д-С, артикаїн-ЗТ.

Термінальна анестезія - складні ефіри ПАБК, крім прокаїну; лідокаїн, бумекаїну г/х.

Провідникова анестезія - прокаїн; всі заміщені аміди ацетаніліду, крім бумекаїну г/х; ультракаїн Д-С, артикаїн-ЗТ.

Спинномозкова анестезія - прокаїн, артикаїн, лідокаїн, бупівакаїн (бупівакаїн-М), тримекаїн, ультракаїн Д-С, артикаїн-ЗТ.

Люмбальна анестезія - артикаїн, ультракаїн Д-С, артикаїн-ЗТ.

Парацервікальна, каудальна, епідуральна, міжреберна анестезії -бупівакаїн (бупівакаїн-М).

Перидуральна - тримекаїну г/х.

Перитоніт, плеврит, панкреатит, ниркова та печінкова коліки - бен­зофурокаїн.

Тахіаритмія - лідокаїн.

Гастралгії, спазми непосмугованих м^чязів шлунку та кишечника - па-вестезин.

Стоматологічні втручання - артикаїн-ЗТ, лідокаїн (2%), прокаїн.

Побічна дія

При застосуванні місцевих анестетиків можливі шкірні алергічні реакції, загальна слабкість, запаморочення, колапс, шок.

Приймання тетракаїну викликає гіперемію, прохідне підвищення внутрішньоочного тиску у чутливих хворих, набряк і десквамацію епітелію роговиці, алергічні реакції.

При використанні артикаїну відмічається головний біль, диплопія, помутніння в очах.

Місцевоанестезуючі речовини, потрапляючи до системного крово­обігу, стимулюють центральну нервову систему, викликають неспокій, тремор, в токсичних дозах - судоми.

-105-

Протипоказання

Застосування місцевих анестетиків протипоказано при слабкості синусового вузла, при атриовентрикулярній блокаді, брадикардії, кардіогенному шоку, тяжких захворюваннях печінки.

Артикаїн не можна вводити при виражених порушеннях ритму серця, закритокутовій глаукомі; тетракаїн - при ерозіях роговиці.

Фармакобезпека

Місцеві анестетики несумісні з М-холіноміметиками, антихо-лінестеразними засобами, серцевими глікозидами, судинорозширюючими (папаверин, теофілін, дибазол), р-адреноблокаторами, хінідином.

Прокаїн несумісний з сульфаніламідами.

Не можна змішувати розчин бензофурокаїну з розчином тіопентал-натрію та іншими розчинами, які мають лужну реакцію.

Складні ефіри ПАБК потрібно обережно призначати хворим з алергією на сульфаніламіди. Також вони знижують активність суль­фаніламідних препаратів.

Лідокаїн викликає артеріальну гіпотонію, брадикардію, при передо­зуванні можливе психомоторне збудження, судоми.

При одночасному застосуванні бупівакаїну з окситоцином або ерго­таміном можливе різке підвищення AT і розвиток інсульту.

При використанні бупівакаїну слід уникати тривалого контакту з ме­талевими частинами шприца.

При підвищенні дози бупівакаїну можливе виникнення судом, пригнічення серцевої діяльності (до зупинки серця).

Можна сповільнити абсорбцію місцевих анестетиків за допомогою судинозвужуючих засобів типу адреналіну.

При запальних процесах у тканинах активність місцевих анесте­тиків зменшується.

Антихолінестеразні засоби підвищують анестезуючу дію новокаїну.

Порівняльна характеристика препаратів

Бензокаїн - один з перших синтетичних місцевих анестетиків. Пре­парат погано розчиняється у воді, але широко застосовується у вигляді ма­зей, присипок. Іноді призначається при блюванні вагітних, морській і повітряній хворобі.

Прокат характеризується малою токсичністю, великою широтою терапевтичної дії і додатковими фармакологічними властивостями: анти-аритмічною, гіпотензивною діями, що дозволяє використовувати його в рі­зних областях медицини.

Бупівакаїн (бупівакаїн-М) забезпечує сильну та тривалу (3-10 годин і більше) анестезію.

Тетракаїн в значній мірі сильніший за прокаїн, але має високу ток­сичність і застосовується тільки для поверхневої анестезії.

Лідокаїн переноситься краще, ніж тетракаїн, володіє сильною місцевоанестезуючою активністю. Часто призначається як антиаритмічний засіб.

Тримекаїн, бумекаїн за хімічною структурою і фармакологічними властивостями близькі до лідокаїну.

Бепзофурокаїн має виражену місцевоанестезуючу дію і володіє центральною анальгезуючою активністю.

- 106-

Артикаін виявляє швидку та відносно довгу місцевоанестеїуючу дію при інфільтраційній, провідниковій, спинномозковій і люмбалі.нііі ане­стезії. Викликає слабку поверхневу анестезію.

Артикаїн-ЗТ — комбінований засіб, що містить артикаін та епінеф-рин. Дія препарату розвивається швидко (через 1-2 хв.) і триває 45 хвилин. Використовується для інфільтраційної та провідникової анестезії, та у сто­матології.

Павестезин містить бензокаїн і папаверину г/х, призначається при гастралгіях, спазмах шлунку та кишечника.

Перелік препаратів

ХОЛШОМІМЕТИКИ

М-холіноміметики

Пиюкарпіп - алкалоїд, який отримують із Pilocarpus Iaborandi, що росте в Бразилії. Використовується лише місцева дія - при глаукомі.

Ацеклідин стимулює переважно М-холінорецептори кишечника, се­чового міхура, матки. Міоз і зниження внутрішньоочного тиску виражені більше, ніж після введення пілокарпіну. У хірургічній і акушерсько-гінекологічній практиці використовують для попередження та усунення післяопераційної атонії мускулатури шлунково-кишкового тракту й сечово­го міхура, при пониженні тонусу і субінволюції матки, для зупинки крово­виливів у післяпологовий період. Ацеклідин - цінний фармакологічний засіб для рентгенологічного дослідження стравоходу, шлунка і дванадцяти­палої кишки.

Н-холіноміметики

Лобелін і цититон за механізмом дії відносяться до цієї групи, а за фармакодинамікою до рефлекторних дихальних аналептиків.

Практично використовується лише їх здатність збуджувати Н-холінорецептори каротидних синусів і таким чином рефлекторно стиму­лювати роботу дихального центру. Стимулювальний ефект їх дуже силь­ний, але короткочасний (2-5 хвилин при внутрішньовенному введенні). Основними показаннями до застосування лобеліну та цититону є отруєння вуглецю оксидом, морфіном, асфіксія новонароджених.

Перелік препаратів

АНТИХОЛІНЕСТЕРАЗШ ПРЕПАРАТИ

Холінестерази — це неоднорідні ферменти. У сірій речовині великого мозку, еритроцитах, у плаценті і в холінергічних синапсах міститься справжня холінестераза. У плазмі крові, білій речовині головного мозку й у

- 126-

тканинах інших органів міститься несправжня пссвдохоліпестераш. Функція обох видів холінестерази є різною: ацетилхолінестера за, що розташована у пресинаптичних мембранах холінергічних сипапсії», здійснює гідроліз медіаторного ацетилхоліну, а псевдохолінестераза інактивує ацетилхолін крові.

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати________________________

Механізм дії

Механізм дії подібних препаратів полягає в блокаді холінестерази (справжньої і удаваної) - ферменту, який руйнує ацетилхолін. Внаслідок цього медіатор кумулюється в холінергічних синапсах, ефект його стає підсиленим і подовженим. Оскільки ацетилхолін є єдиним медіатором М- і Н- холінорецепторів, ті і інші у випадку призначення антихолінестеразних засобів збуджуються одночасно. Інгібування холінестерази може мати різний характер. Деякі речовини викликають тимчасове, зворотне пригнічення активності ферменту. Ефект їх відносно короткочасний, після припинення взаємодії з ферментом активність його знову відновлюється. Інші речовини утворюють з ферментом міцний комплекс (викликають його фосфорилювання) і, якщо не застосовуються спеціальні реактиватори, то активність ферменту не відновлюється. Нормальний процес гідролізу аце­тилхоліну почнеться знову тільки тоді, коли відбудеться біосинтез нової холінестерази. Тому дія цих препаратів є стійкою, незворотною.

Фармакодинаміка

При введенні препаратів в організм переважають ефекти збудження парасимпатичних нервів, і вони багато в чому схожі на ефекти, що їх вик­ликають ацетилхолін і холіноміметичні речовини. Для більшості анти­холінестеразних препаратів характерна перевага М-холіноміметичних вла­стивостей: міоз, пониження внутрішньоочного тиску, брадикардія, підвищення тонусу бронхів, посилення секреції бронхіальних, слинних, по­тових, шлункових залоз, підвищення тонусу та перистальтики кишечника та ін. Для меншої кількості препаратів характерне переважання Н-холіноміметичних ефектів: підвищення м'язової активності до судом, різка гіпертензія, збудження ЦНС. Вони полегшують проведення збудження в нервово-м'язових синапсах і відновлюють нервово-м'язову провідність.

-127-

Таким чином можна зробити висновок, що:

антихолінестеразні препарати зворотної дії покращують нерво­во-м'язову провідність, підвищують тонус кишечника, м'язів сечового міхура, матки, бронхів, а такі препарати як фізостигмін, неостигміну метил-сульфат знижують внутрішньоочний тиск, розширюють периферичні су­дини.

Антихолінестеразні препарати незворотної дії знижують внутрішньоочний тиск, викликають міоз та спазм акомодації.

Показання до застосування та взаємозамінність

1. Залишкові явища після поліомієліту та крововиливу мозку, дитячі цереб­ральні паралічі, неврити, міастенія. При останньому захворюванні, яке ха­рактеризується прогресуючою м'язовою слабкістю, внаслідок порушень пе­редачі імпульсів у нервово-м'язових синапсах, антихолінестеразні засоби проявляють симптоматичний ефект, відновлюючи м'язову активність (всі антихолінестеразні препарати зворотної дії).

2. Глаукома (фізостигмін, неостигміну метилсульфат). Виражений симпто­матичний ефект дає місцеве застосування антихолінестеразних речовин у поєднанні з М-холіноміметиками.

3. Залишкові явища м'язового розслаблення після використання
курареподібних засобів у хірургії (фізостигмін, галантамін, неостигміну ме­
тилсульфат).

4. Парез і параліч кишечника (частіше після операції черевної порожнини), атонія сечового міхура (фізостигмін, галантамін, неостигміну метилсуль­фат, дистигмін). Але перевага віддається неостигміну метилсульфату, який вводиться під шкіру малими дозами (по 0,25-0,3 мл ампульного розчину) через 30-60 хвилин, до появи перистальтики. Якщо дозволяє стан хворого, цей препарат можна призначати в таблетках.

5. При слабкості пологової діяльності (неостигміну метилсульфат).

6. Як антидот при отруєннях міорелаксантами, м-холіноблокаторами (фізостигмін, галантамін, неостигміну метилсульфат).

7. Для рентгенодіагностики захворювань шлунка, кишечника (галантамін).

Побічна дія

При застосуванні антихолінестеразних засобів, особливо у великих дозах, можуть спостерігатися побічні явища, які пов'язані з гіперактивністю холінергічних процесів - посилення салівації, бронхоспазму, спазму м'язів кишечника і сечового міхура, уповільнення серцевих скорочень і порушен­ня ритму серця, судомні реакції.

При застосуванні арміну в окремих випадках можливе подразнення слизових оболонок ока.

Протипоказання

Антихолінестеразні засоби протипоказані при епілепсії, гіперкінезах,'
бронхіальній астмі, стенокардії, брадикардії, серцевих блокадах.         )

Фармакобезпека

Антихолінестеразні засоби несумісні з місцевими анестетиками, про-тиепілептичними, протипаркінсонічними, нейролептиками, трициклічними антидепресантами, антиаритмічними, (3-адреноблокаторами.

Неостигміну метилсульфат несумісний з тразикором, дифеніном, ізадрином.

- 128-

Відсутність ефекту при введенні антихолінестеразних засобів то ротної дії може бути наслідком передозування.

Перед їдою приймають такі препарати як неостигміну метилсульфлт і дистигміну бромід, а після іди - амбенонію г/х.

Порівняльна характеристика препаратів

Антихолінестеразні препарати зворотної дії

Фізостигмін - алкалоїд, який діє при глаукомі сильніше, ніж пілокарпін. У великих дозах фізостигмін може безпосередньо збуджувати холінорецептори.

Галантамін - алкалоїд, уперше виділений з бульб проліска Вороно­ва. Полегшує проведення збудження в нервово-м'язових синапсах і відновлює нервово-м'язову провідність. При введенні розчину галантаміну в кон'юнктивальний мішок може спостерігатись тимчасове набрякання кон'юнктиви.

Неостигміну метилсульфат має сильну зворотну анти-холінестеразну активність. За периферичними ефектами близький до фізостигміну і галантаміну, є антагоністом антидеполяризуючих кураре­подібних препаратів.

Амбенонію г/х за характером дії подібний до неостигміну метил-сульфату, але більш активний і діє більш тривало.

Піридостигміну бромід у порівнянні з неостигміном метилсульфа-том дещо менш активний і застосовується у більших дозах, але діє більш тривало.

Н-ХОЛІНОБЛОКАТОРИ

Н-холінорецептори знаходяться у гангліях вегетативної нервової системи, скелетних м'язах, хромофінній тканині надниркових залоз, каро-тидних клубочках. Тому Н-холіноблокатори неоднорідні: частина з них блокує Н-холінорецептори у гангліях, друга група препаратів блокує ці ре­цептори у скелетних м'язах. Перші називаються гангліоблокаторами та за­стосовуються для припинення проведення імпульсів крізь вегетативні ганглії, інші - міорелаксантами або курареподібними засобами та викори­стовуються для розслаблення скелетних м'язів.

Гангліоблокатори лише у дуже високих концентраціях мають бло­куючу дію на Н-холінорецептори скелетних м'язів, а міорелаксанти тільки у дуже високих концентраціях виявляють гангліоблокуючу дію.

Більшість гангліоблокаторів і міорелаксантів містять у молекулі два четвертинних атома азоту, що забезпечує їх взаємодію з Н-холінорецепторами.

_______________ Фармакомаркетинг______________________________

-134-

Гангліоблокатори Класифікація та препарати

1. Четвертинні амонієві сполуки (гексаметонію бензосульфонат, диме-коліну йодид, азаметонію бромід) погано всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, активні при парентеральному введенні і за своєю дією сильніші за інші групи гангліоблокаторів.

2. Не містять четвертинні атоми азоту пахікарпіну гідройодид, пемпідину тозилат. Вони добре всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, ак­тивні при пероральному застосуванні.

Механізм дії

Гангліоблокатори блокують Н-холінорецептори вегетативних гангліїв і викликають «фармакологічну денервацію» органів. Гангліоблокатори за хімічною структурою схожі на ацетилхолін. За рахунок катіонного угрупо­вання вони зв'язуються з аніонним центром Н-холінорецепторних гангліїв, і в клітинах останніх не виникає постсинаптичного потенціалу у відповідь на ефекторні імпульси. Внаслідок конкурентного антагонізму з ацетилхоліном за Н-холінорецептори гангліїв препарати блокують ці рецептори та перери­вають проведення нервового імпульсу через ганглії, хоча ацетилхолін про­довжує виділятися на прегангліонарних ділянках парасимпатичних та сим­патичних нервів. Блокуюча дія гангліоблокаторів розповсюджується і на Н-холінорецептори каротидних клубочків, надниркових залоз, ЦНС, але в значно меншій мірі, ніж на ганглії.

Однак М-холінорецептори органів не заблоковані, на них гангліоблокатори не діють. Тому М-холінолітики, антихолінестеразні засо­би діють на організм на фоні введення гангліоблокаторів.

Фармакодинаміка

В результаті блокади гангліїв судинозвужувальних симпатичних

нервів виникає розширення судин та зниження AT. Падінню AT сприяє і те, що препарати блокують Н-холінорецептори мозкового шару надниркових залоз, у результаті цього зменшується вміст адреналіну в крові.

Розширюючи периферичні судини, гангліоблокатори поліпшують кро­вопостачання та мікроциркуляцію в судинах кінцівок. Кров депонується на периферії, її зворот до камер серця знижується, розвантажується мале коло кровообігу, зменшується гідростатичний тиск у судинах легенів і мозку, а також поліпшуються умови роботи серця за рахунок зниження переднаван-таження на міокард, особливо при гострій серцевій недостатності.

Гангліоблокатори полегшують викид крові з серця в артеріальне русло, зменшують постнавантаження на міокард.

Гангліоблокуючі засоби припиняють проведення збудження і через парасимпатичні ганглії. Тому вони викликають в організмі фармако­логічні ефекти, аналогічні ефектам М-холінолітиків. Блокуючи ганглії блу-

- 135-

каючого нерва, препарати зменшують секрецію шлункового соку, послаб­люють моторику та тонус органів ШКТ, виявляють бронхорозширювальну і спазмолітичну дії, нормалізують порушену трофіку тканин.

На М-холінорецептори гангліоблокатори не виявляють блокуючої дії. Навпаки, після їх дії збудливість М-холінорецепторів органів підвищується. Вірогідно, таким підвищенням чутливості М-холінорецепторів матки до ендогенного ацетилхоліну пояснюється поси­лення ії скоротливої активності та підвищення тонусу при дії пахікарпіпу. Крім цього, на фоні використання гангліоблокаторів, на думку деяких ав­торів, підвищення тонусу міометрія обумовлене впливом гормональної сис­теми.

Показання до застосування та взаємозамінність

Створення препаратів, вибірково блокуючих передачу імпульсу че­рез ганглії вегетативної нервової системи, є важливим досягненням сучас­ної фармакології. При деяких патологічних станах організму вегетативна інервація може несприятливо впливати на діяльність внутрішніх органів. У таких випадках гангліоблокуючі препарати мають позитивне терапевтичне значення, що приводить ті чи інші органи в стан відносного спокою. Гангліоблокуючі препарати, що припиняють передачу збудження в гангліях, діють за принципом роз'єднання нервових центрів та ефекторних органів.

Основними показаннями для застосування гангліоблокаторів є: Гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз (всі гангліоблокатори). Набряк мозку, легень (азаметонію бромід). Ендартеріїт (всі гангліоблокатори, крім трепірію йодиду). Керована артеріальна гіпотонія (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід, трепірію йодид).

Виразкова хвороба шлунка (гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пемпідину тозилат).

Бронхіальна астма (гексаметонію бензосульфонат, азаметонію бромід). Коліки (азаметонію бромід).

Стимуляція пологової діяльності (пахікарпіну гідройодид). Холецистит (димеколіну йодид). Еклампсія (азаметонію бромід, трепірію йодид).

Побічна дія

Гстотним недоліком гангліоблокаторів є поширення їх дії на передачу імпульса по всіх вегетативних гангліях і, внаслідок цього, порушення нор­мальної нервової регуляції органів та тканин. Останнє викликає тахікардію, параліч акомодації та розширення зіниць, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість у роті, запаморочення, атонію кишечника, сечового міхура з анурією, розвиток ортостатичного колапсу. Розвиток ортостатичного ко­лапсу пояснюється тим, що депонування крові у венах кінцівок і органів су­проводжується зниженням артеріального тиску в судинах мозку. Під час зміни положення тіла під дією сили тяжіння кров перерозподіляється і над­ходить до нижчерозташованих ділянок тіла, відбувається знекровлення мозку, хворий втрачає свідомість. Для профілактики цих ускладнень реко­мендують після введення препарату полежати 1,5-2 години.

При тривалому прийманні гангліоблокаторів до них розвивається звикання.

Гексаметонію бензосульфонат має здатність до кумуляції.

- 136-

Протипоказання

Гангліоблокатори протипоказані при інфаркті міокарда в гострій ста­дії, вираженій гіпотензії, шоку, ураженнях нирок і печінки, тромбозах, деге­неративних змінах ЦНС, глаукомі, вагітності, атеросклерозі.

Фармакобезпека

1. Н-холіноблокатори несумісні з інгібіторами МАО, анти-холінестеразними засобами.

2. Н-холіноблокатори не слід поєднувати в одному шприці з розчинами барбітуратів.

 

3. Бензогексоній несумісний з мезатоном, кофеїном, бендазолом.

4. До бензогексонію розвивається звикання.

5.     Усі гангліоблокатори можуть викликати ортостатичний ко­
лапс.

Перед їдою приймають гексаметонію бензосульфонат, димеколіну йодид, пахікарпіну гідройодид.

Порівняльна характеристика препаратів

Таблиця 12 Характеристика гангліоблокаторів

Гексаметонію    бензосульфонат    наділений   сильною

гангліоблокуючою активністю, викликає значне розширення дрібних ар­терій, капілярів, уповільнення кровотоку. При внутрішньовенному введенні AT знижується через 2-5 хвилин, ефект зберігається більше 3 годин. Зни­жується систолічний викид крові та ударний об'єм серця за рахунок зни­ження венозного повернення крові до серця, знижується периферичний су­динний опір. Швидко знижується маса циркулюючої крові, тому в перші 2 години після введення препарату виникає ортостатична гіпотонія.

Азаметонію бромід за фармакологічними властивостями близький до гексаметонію бензосульфонату, але менш активний і має меншу три­валість дії. Застосовується при всіх показаннях, характерних для гангліоблокаторів, а також при цистоскопії у чоловіків.

Димеколіну йодид більш активний, ніж гексаметонію бензосульфо­нат, при захворюваннях, які супроводжуються спазмами гладких м'язів ор­ганів та периферичних судин. Стимулює м'язи матки як окситоцин.

-137-

Трепірію йодид викликає короткочасну гантліоблокуючу дію, тому що легко руйнується. Застосовується в анастезіології для керованої гіпотонії, при гіпертонічних кризах тільки внутрішньовенно.

Пемпідину тозилат за активністю аналогічний гексаметонію бензо-сульфонату та димеколіну йодиду, але менш токсичний і виявляє більш тривалу дію (6-10 годин). Проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр. М'яка дія препарату дозволяє використовувати його для лікування хворих похилого віку з церебральним і коронарним атеросклерозом.

Пахікарп'шу гідройодид менш активний, ніж інші препарати, але легко всмоктується з ШКТ, не викликає підвищення артеріального тиску, тому може призначатися особам, які страждають гіпертонічною хворобою.

Перелік препаратів Міорелаксанти

Родоначальником цієї групи вважають кураре - стрільну отруту пів­денноамериканських індійців, яка являє собою суміш екстрактів з декількох видів тропічних рослин. Хімічний склад різних видів кураре неоднаковий, але головною діючою речовиною кураре є алкалоїд тубокурарин.

Класифікація та препарати

Механізм дії

За механізмом дії міорелаксанти поділяються на:

АДРЕНЕРГІЧНІ ПРОЦЕСИ

Спрямована дія лікарських засобів на адренергічні структури сприяс або їх активації, або гальмуванню, що дозволяє регулювати в потрібному напрямку стан тонусу судин, артеріальний тиск, величину серцевого вики­ду, просвіт бронхів, вуглеводний обмін.

Широке використання препаратів цієї групи для ліквідації терміна­льних станів (шоку, колапсу, важкого бронхоспазму, анафілаксії, гіпогліке­мічної коми), висока вибірковість їхньої дії вимагає від провізора та лікаря знань номенклатури, принципів дозування, уміння розбиратися в механіз­мах дії, особливостях фармакодинаміки, вирішувати питання раціонального використання і взаємозаміни адренергічних засобів.

АНТИДДРЕНЕРГІЧШ ЗАСОБИ

Фармакомаркетинг

Класифікація та препарати

Всі антиадренергічні засоби розподіляють на дві основні групи:
адреноблокатори                                    симпатолітики

Відповідно з наявністю двох видів адренорецепторів адреноблокатори

підрозділяють на а- і (3-адреноблокатори.

аі-адрєноблокатори поділяются на 2 групи: (ХіА-адреноблокатори (тамсулозин (омнік)) та а_ш-адреноблокатори (докса-зозин (кардура), празозин, теразозин)

Механізм дії

Препарати цієї групи виявляють блокуючу дію на різні види адрено­рецепторів:

осі + а₂ -, аг і осгадреноблокатори блокують ос_ь а₂-адренорецептори, перешкоджаючи їхньому зв'язку з катехоламінами;

Рг адреноблокатори відповідно блокують (Зі-адренорецептори;

Д + /^адреноблокатори діють на обидва види р^ та pY адренорецептори;

- 154-

гібридні а+ fi -адреноблокатори мають блокуючу дію як на а-, так і на р-адренорецептори.

Механізм дії доксазозину (кардура) у хворих с ДГПЗ зумовленим се лективною блокадою постсинаптичних а_гадренорецепторів, які знаходять­ся у судинах, стромі та капсулі передміхурової залози та у шийці сечового міхура. Доксазозин (кардура) є сильним блокатором підтипу (Хід-адренорецепторів, які складають біля 70% усіх підтипів рецепторів перед­міхурової залози. Саме цим пояснюється його ефективність у пацієнтів і ДГПЗ.

Симпатолітики не мають прямої блокуючої дії на адренорецепто-ри, але вони зменшують запаси норадреналіну в пресинаптичній мембрані.

Фармакодинаміка

а-адреноблокатори зменшують або цілком припиняють симпатич­
ний судинозвужувальний вплив. Тому у фармакодинаміці                                   ос-
адреноблокаторів головними є судинорозширювальна (особливо артеріол і
прекапілярів), гіпотензивна дії. Внаслідок цього поліпшується кровопоста­
чання мозку, шкіри, слизових оболонок.

Судинний тонус при введенні а-адреноблокаторів суттєво не змі­нюється. Значною мірою послаблюється лише судинозвужувальна дія цир­кулюючого в крові адреналіну, тому що ос-адреноблокатори легше блоку­ють дію адреналіну і значно важче (в токсичних дозах) - норадреналіну.

fi -адреноблокатори характеризуються трьома видами дії - антиангі-нальною, антиаритмічною, антитіпертензивною.

Антиангінальна дія пов'язана зі зніманням позитивних інотропного та хронотропного ефектів катехоламінів (зниження частоти та сили серце­вих скорочень). Це, в свою чергу, усуває конфлікт між забезпеченням серця киснем і необхідністю в ньому міокарда. Знижуючи потребу в кисні, Р-адрєноблокатори зменшують ступінь ішемії міокарда, виявляючи таким чином ефективність при ішемічній хворобі серця.

Антиаритмічна дія пов'язана зі зниженням збудження та автома­тизму провідної системи серця, оскільки препарати блокують [3-адренорецептори синусового вузла.

Антигіпертепзивний ефект пов'язаний зі зменшенням серцевого викиду та активності ренінангіотензивної системи. Опір периферичних су­дин під дією р-адреноблокаторів може рефлекторно збільшуватися через зменшення серцевого викиду. Антигіпертензивній дії Р-адреноблокаторів сприяє зумовлена ними блокада адренорецепторів нефрона, внаслідок чого зменшується надходження у кров реніну й утворення ангіотензину П (Схе­ма 1).

/3-адреноблокатори відрізняються не тільки спроможністю блокува­ти Р,- та р2-адренорецептори, але наявністю чи відсутністю мембранос-табілізуючої або внутрішньої симпатомиметичної активності.

Мембраностабілізуючою активністю наділені пропранолол, окспре-нолол, піндолол. Вона полягає у зменшенні проникності мембрани для іо­нів натрію, калію і не пов'язана з блокуванням р-адрєнорецепторів.

Внутрішню симпатоміметичну активність мають піндолол, окспре-нолол. Ця властивість полягає у здатності цих препаратів взаємодіяти з ад-ренорецепторами, активувати їх, викликати невеликий адреноміметичнии ефект, але одночасно запобігати реакції цих самих рецепторів на медіатор нервового імпульсу чи адреноміметичні препарати. Внутрішня симпа-томіметична активність запобігає розвитку повного блоку Р-адрено­рецепторів і пов'язаних з цим ускладнень.

-155-

Під дією симпатолітиків тонус судин знижується, зменшуються реф­лекторні реакції серцево-судинної системи на різні стимули, артеріальний тиск знижується, особливо якщо він був підвищений. Найважливішим у дії симпатолітиків є їхній вплив на серцево-судинну систему, зокрема, гіпотен­зивний ефект, заради якого їх застосовують для лікування гіпертонічної хвороби.

Таким чином, а-адреноблокатори, крім йохімбіну, тамсулозину, ви­кликають розширення периферичних судин і гіпотензивний ефект. Такі препарати, як тамсулозин (омнік), теразозин, доксазозин (кардура), аль-фузозии (дальфаз, дальфаз СР) знижують тонус гладкої мускулатури прос­татичної частини уретри, а йохімбін покращує кровопостачання органів ма­лого таза та підвищує потенцію. Д- та ^j+J^-адреноблокатори виклика­ють антиангінальний, антиаритмічний та антигіпертензивний ефекти.

Гібридні а + fi-адреноблокатори наділені антиангінальним, анти-аритмічним і гіпотензивним ефектами, а також розширюють периферичні судини, а проксодолол знижує внутрішньоочний тиск.

Симпатолітики мають гіпотензивний ефект та розширюють пери­феричні судини.

Показання до застосування та взаємозамінність

ГХ (всі антиадренергічні засоби, крім йохімбіну, тамсулозину (омнік), соталолу);

- ІХС ((3-адреноблокатори, проксодолол);

- гіпертонічний криз (піроксан, фентоламін, гібридні а + (3-адреноблокатори);

- хронічна серцева недостатність (теразозин);

- психогенна імпотенція, атонія сечового міхура (йохімбін);

- аденома простати (доксазозин (кардура), тамсулозин (омнік), альфузо-зин (дальфаз, дальфаз СР), теразозин);

- симптоматичне лікування дизурії при аденомі простати (альфузозин (дальфаз, дальфаз СР));

- облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно, трофічні розлади (виразки, що погано загоюються, пролежні, відмороження) (празозин, доксазозин (ка­рдура), піроксан, фентоламін, дигідроерготамін);

- мігрень (дигідроерготамін, ніцерголін);

- діагностика феохромоцитоми (фентоламін);

- морфінна та алкогольна абстиненція (піроксан);

- тахіаритмія ((3-адреноблокатори, проксодолол);

- глаукома (проксодолол);

- морська хвороба (піроксан);

- шкірний свербіж (піроксан).

Специфічними показниками до призначення а-адренолітиків є феохро-моцитома - гормонально активна пухлина мозкового шару надниркових залоз. Для неї характерне миттєве підвищення AT, жорстка тахікардія та інші симптоми зайвої секреції адреналіну. Оскільки в генезі кризів при цьо­му захворюванні на відміну від гіпертонії бере участь лише адреналін, а не норадреналін, а-адренолітики є активними речовинами при лікуванні та ді­агностиці феохромоцитоми.

Симпатолітики застосовують при гіпертонічній хворобі.

Побічна дія

При застосуванні а-адреноблокаторів (крім доксазозину (кардура)) можлива ортостатична гіпотензія, рідко - колапс.

-156-

При використанні доксазозшіу (кардура) найчастіше спосгсрігаюіься постуральні ефекти, запаморочення, головний біль, стомлюваність, загальне нездужання, набряки, астенія, сонливість, нудота, риніт.

При застосуванні /3-адреноблокаторш можливий бронхосназм, підвищення периферичного судинного опору, синусова брадикардія, ар­теріальна гіпотензія, серцева недостатність, ангіоспазм.

Після швидкої відміни /3-адреноблокаторів протягом декількох діб може розвиватись синдром «позбавлення».

Празозин, теразозин можуть викликати почастішання сечовипускан­ня.

При прийманні великих доз дигідроерготаміну можуть розвиватися похолодшання шкіри, тромбози.

При застосуванні резерпіну серйозними побічними ефектами, обумов­леними центральною дією препарату, є депресія, екстрапірамідні розлади, зниження статевої потенції у чоловіків, порушення менструального циклу у жінок, сонливість, запаморочення внаслідок активації парасимпатичної нервової системи. Можливі також виразка шлунка, брадикардія, міоз, брон-хоспазм.

Протипоказання

а-адреноблокатори (крім доксазозину (кардура)) протипоказані при вираженому склерозі коронарних артерій та артерій головного мозку, сер­цевій недостатності.

Доксазозин (кардура) - при підвищеній чутливості до хіназолінів.

/3-адреноблокатори - при застійній серцевій недостатності, бронхос-пазмі, тяжких депресіях, інсулінотерапії.

Симпатолітики протипоказані при тяжкій серцевій недостатності, нефросклерозі, вираженому церебральному атеросклерозі, виразковій хво­робі шлунка та 12-палої кишки, епілепсії, паркінсонізмі, депресії, феохро-моцитомі.

Фармакобезпека

(Х-адреноблокатори несумісні з трициклічними антидепресантами.

/3-адреноблокатори несумісні з наркотичними анальгетиками, інгі­біторами холінестерази, трициклічними антидепресантами.

он-/3-адреноблокатори несумісні з серцевими глікозидами.

Симпатолітики несумісні з інгібіторами МАО, гормонами кори надниркових залоз, трициклічними антидепресантами, серцевими глікози­дами, психостимуляторами.

Ацебутолол не можна поєднувати з антиаритмічними препаратами, хінідином, галогенвмісними засобами для наркозу, препаратами, що міс­тять гідроокис алюмінію.

Пропранолол не можна приймати одночасно з транквілізаторами і нейролептиками, ерготаміном.

Окспренолол несумісний з дигітоксином, прозерином, промедолом, стрептоцидом, мезатоном, кофеїном, хлороводневою кислотою, ізадрином, дифеніном.

У хворих на цукровий діабет /3-адреноблокатори посилюють і по­довжують викликану інсуліном гіпоглікемію.

- 157-

Застосовують /3-адреноблокатори для лікування хворих на ішемічну хворобу серця обережно, враховуючи пригнічення р-адреноблокаторами скоротливої функції серця, яка при інфаркті міокарда вже знижена.

а-адреноблокатори і симпатоліпшки можуть спричинити ортоста-тичний колапс.

Піроксан зменшує свербіж, прояви абстиненції та морської хвороби.

Для окспренололу є характерним "синдром відміни".

Доксазозин (кардура) не виявляє негативного впливу на метаболізм, його можна застосовувати у хворих на БА, цукровий діабет, подагру та в осіб похилого віку, а також у пацієнтів з серцевою недостатністю.

Використання доксазозину (кардура) під час вагітності та лактації можливе лише за умов, коли потенційна користь перевищує можливий ри­зик. Слід також ураховувати, що під час прийому препарату (особливо на початку лікування) може знижуватись здатність керувати транспортними засобами та працювати з потенційно небезпечними механізмами.

Гіпотензивний ефект октадину починається на 2-4 день.

Перед їдою приймають ніцерголін; після їди: - тамсулозин (омнік), феитоламін, атенолол (атенолол-ЗТ), резерпін.

Порівняльна характеристика препаратів

а-адреноблокатори

Доксазозин (кардура)      - селективний уроефективний а_г

адреноблокатор. Кардура швидко зменшує обструктивні та іритативні сим­птоми ДГПЗ, покращуючи при цьому показники уродинаміки у 66-71% хворих. У разі застосування препарату 1 раз на добу клінічно значущий гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 год. AT знижується поступо­во: максимальний ефект розвивається, як правило, через 2-6 годин після за­стосування препарату. У хворих на АГ AT під час лікування доксазозином однаковий у положенні лежачи і стоячи. На відміну від неселективних бло-каторів аі-адренорецепторів, при тривалому лікуванні доксазозином толе­рантність до препарату не розвивається. Під час терапії рідко спо­стерігаються підвищення активності реніну плазми крові і тахікардія. Док­сазозин позитивно впливає на ліпідний профіль крові, значно знижує індекс атерогенності, вміст загальних ТГ і загального ХС. У зв'язку з цим, він має перевагу перед діуретиками та блокаторами (3-адренорецепторів, які нега­тивно впливають на зазначені параметри. Враховуючи встановлений зв'язок АГ і порушень ліпідного обміну з КС, сприятлива дія доксазозину одночасно на AT і рівень атерогенних ліпідів сприяє зниженню ризику роз­витку ГХС. Лікування кардурою призводить до регресії гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, пригнічення агрегації тромбоцитів та підвищення актив­ності тканинного активатора плазміногену. Крім того, доксазозин поліпшує чутливість периферичних тканин до інсуліну у хворих з її порушенням.

Тамсулозин (омнік) вибірково та конкурентно блокує постсинап-тичні ос_1А-адренорецептори, які знаходяться у простаті, уретрі, шийці сечо­вого міхура, що призводить до зниження їхнього тонусу та покращення відходження сечі. Одночасно зменшуються симптоми обструкції та подраз­нення, що пов'язані з аденомою простати. Оскільки здатність препарату впливати на аід-адренорецептори в 20 разів вище, ніж його здатність взаємодіяти з ащ-адренорецепторами (які локалізовані в стінці судин), то тамсулозин є простатоспецифічним препаратом, практично не змінює рівень AT як у хворих з нормальним вихідним AT, так і у хворих на

- 158-

гіпертензію. Застосовують препарат при доброякісній гіперплазії не редміхурової залози. Не потребує підбору дози, застосовують 1 раз па добу.

Альфузозин (дальфаз, дальфаз СР) - селективний <х_г адреноблокатор, який вибірково блокує рецептори в ділянці трикутника се­чового міхура, уретри та передміхурової залози. Препарат знижує вітурішньоуретральний тиск та полегшує сечовиділення. Знижує тонус гладкихм'язів артерій і вен, зменшує ЗПОС та системний AT.

Йохімбін - алкалоїд, селективно блокує центральні та периферичні аг-адренорецептори та покращує кровопостачання органів малого таза при порушеннях ерекції, підвищує потенцію. Застосовують при психогенній ім­потенції, чоловічому клімаксі, атонії сечового міхура.

Празозин. Особливістю даного препарату є його вибірковий вплив на судинні постсинаптичні (Хі-адренорецептори, що відрізняє його від фен-толаміну та інших ос-адреноблокаторів, які блокують одночасно осі. та аг-адренорецептори кровоносних судин. Характерною для дії празозину є периферична вазодилятація: має одночасно артеріо- та венорозширювальну дію. Застосовують при різних формах артеріальної гіпертензії, а також для лікування застійної серцевої недостатності.

Теразозин блокує осш-рецептори артеріальних судин, викликає їхнє розширення, зменшення ЗПОС та зниження AT. Препарат знижує постна-вантаження на серце, має також гіполіпідемічну дію. Крім того, наближає до норми сечовипускання у хворих на аденому передміхурової залози.

Шроксан, крім звичайних властивостей, що характерні для ос-адреноблокаторів, наділений седативною, протисвербіжною та снодійною діями. Тому його застосовують, крім звичайних показань, при сверблячих дерматитах, безсонні, лікуванні абстинентного синдрому, для профілактики морської хвороби.

Фентоламін - еталонний аг' та а₂-адреноблокатор з короткочасним гіпотензивним ефектом.

Дигідроерготамін - дигідрований алкалоїд ріжок. Наділений слаб­кою утеротонічною дією, «заспокійливим» ефектом на судиноруховий центр. Широко застосовується при мігрені.

Ніцерголін за хімічною структурою є аналогом алкалоїдів ріжок. Крім сх-адреноблокуючої дії він наділений спазмолітичною активністю, особливо вираженою по відношенню до судин мозку та периферичних су­дин.

Р-адреноблокатори

Атенолол (атенолол-ЗТ) є кардіоселективним рі-адреноблокато-ром. Внутрішньою симпатоміметичною активністю не наділений. Відрізняється тривалістю дії. Може призначатись хворим зі схильністю до бронхоспазму та спазму периферичних судин з меншим ризиком, ніж несе-лективні Р-адреноблокатори. Препарат викликає брадикардію.

Метопролол за дією близький до атенололу, однак призначають йо­го 2-3 рази на день. Не рекомендують хворим з бронхоспастичними явища­ми.

Ацебутолол - препарат нового покоління, селективний рі-адреноблокатор. Наділений внутрішньою симпатоміметичною та мем-браностабілізуючою активністю. Мало впливає на ЦНС на відміну від інших препаратів даної групи.

Талінолол - кардіоселективний р\-адреноблокатор. Не викликає бронхоспазму. Обережно призначати вагітним.

Пропранолол - еталонний рід-адреноблокатор. Відміна препарату повинна проводитись поступово.

Окспренолол менше пригнічує міокард, але викликає бронхоспазм.

- 159-

Шндолол є замінником окспренололу.

Надолол є невибірковим $-адреноблокатором, однак на відміну під інших препаратів не знижує нирковий кровотік і швидкість клубочкової фільтрації. У зв'язку з тривалим ефектом може використовуватись 1 рач (іноді 2 рази) на добу.

Соталол - неселективний (3-адреноблокатор, який має виражений антиаритмічний ефект. Основним показанням для нього є аритмія (тахікардія).

Бетаксолол (локрен) - (3-адреноблокатор без внутрішньої симпа-томіметичної активності. Володіє гіпотензивною дією, попереджає підвищення AT, не пригнічує серцеву діяльність, не впливає на метаболізм вуглеводів та ліпідів, не знижує екскрецію натрію. У високих дозах володіє слабо вираженою мембраностабілізуючою дією.

Гібридні (а+ Д)- адреноблокатори

До цієї групи належать такі препарати, як лабеталол та проксодолол.

Поєднання (З-адреноблокуючої та периферичної судинорозширю­вальної дії забезпечує виражений антигіпертензивний ефект лабеталолу.

Проксодолол, на відміну від лабеталолу, має антиішемічну та анти-аритмічну дію, знижує (при інстиляції в кон'юнктивальний мішок) ВОТ. Його використовують при ІХС, аритміях, ГХ кризах, відкрито- та закрито-кутовій формі глаукоми.

Симпатолітики

Резерпін - алкалоїд раувольфії, який має центральну (активує тонус блукаючого нерва) та периферичну (виснажує запаси норадреналіну в над­ниркових залозах і симпатичних закінченнях нервів) дію. Препарат послаб­лює нейрогенний та ендокринний контроль над судинним тонусом, що при­зводить до поступового (8 - 10 днів) зниження AT.

Виражена седативна дія резерпіну також сприяє послабленню тонізуючих впливів ЦНС на судини. Гіпотензивний ефект після закінчення приймання препарату триває декілька тижнів.

Резерпін показаний для комплексної фармакотерапії усіх форм гіпертонічної хвороби, особливо у людей похилого віку.

Для усунення гіпертонічних кризів резерпін вводять внутрішньовенно 2-4 рази на добу.

Перелік препаратів

-160-

ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ГІПОТАЛАМУСА, ГІПОФІЗА, ЩИ­ ТОВИДНОЇ, ПАРАЩИТОВИДНОЇ, ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗ ТА СИНТЕТИЧНІ ЦУКРОЗНИЖУЮЧІ ЗАСОБИ

Гормональні препарати - лікарські засоби, що являють собою при­родні гормони або їх синтетичні аналоги.

Препарати гормонів гіпофЬа

ІНСУЛІНИ

У підшлунковій залозі, в "ендокринній" її частині, міститься понад 2 млн. островків Лангерганса, які складаються із а-, Р- і D-клітин, що секретують відповідно глюкагон, інсулін і гастрин. Інсулін і глюкагон впливають на ву­глеводний обмін: інсулін, має гіпоглікемічну дію; в а-клітинах продукуєть­ся контрисулярний гормон глюкагон, який має гіперглікемічну дію. Фізіо­логічна дія цих двох гормонів у кінцевому результаті спрямована на більш повне використання тканинами глюкози.

Найбільш сильним і специфічним стимулятором синтезу і секреції інсуліну є глюкоза.

При відсутності (дефіциті) інсуліну внаслідок гіпофункції островків Лангергансу виникає захворювання - цукровий діабет. Цукровий діабет - ендокринно-обмінне захворювання з абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну, обумовлене порушенням усіх видів обміну речовин, особливо вуглеводного. Характеризується прогресуючим зрос­танням рівня глюкози в крові (гіперглікемія) та виділенням її з сечою (глю­козурія).

Цукровий діабет розвивається і у випадку, коли інсулін виробляється хоча і в достатній кількості, але швидко інактивується ферментом інсуліназою.

До гострих ускладнень цукрового діабету відносяться коматозні ста­ни: гіперкетонемічна (діабетична), гіпоглікемічна коми.

Введення в медичну практику інсуліну відкрило нову еру в лікуванні хворих цукровим діабетом. З застосуванням інсуліну смертність від коми складає 3-5%, а тривалість життя в цієї групі хворих збільшилась на 21-25 років.

Отримують інсулін з підшлункових залоз забійної худоби, найближчим за хімічною будовою є препарат з підшлункової залози свиней (відрізняється тільки однією амінокислотою).

Досягнуто значних успіхів у синтезі інсуліну людини за допомогою генної інженерії.

За хімічною будовою інсулін - це білок, молекула якого складається з 51 амінокислоти.

Фармакомаркетинг

-168-

Класифікація і препарати Механізм дії інсуліну

Найбільш визначна на сьогоднішній час гіпотеза про його мембранну дію. Згідно з нею інсулін взаємодіє з молекулою аденілатциклази в мембра­ні клітини. Інсулін змінює проникнення клітинної мембрани і стимулює транспорт глюкози, амінокислот і калію у клітину. Надходження іонів ка­лію у клітину нормалізує поляризацію клітинної мембрани.

Першою ланкою механізму дії інсуліну є зв'язування зі специфічни­ми рецепторами плазматичної мембрани клітин-мішеней (насамперед у пе­чінці, жировій тканині, м'язах).

Інсулін з'єднується з а-субодиницею рецептора, одночасно стиму­люється кіназна активність (3-субодиниці рецептора. Створюється комплекс "інсулін + рецептор", який шляхом ендоцитозу проникає в середину кліти­ни, де інсулін звільняється, і запускаються клітинні механізми дії гормону.

У клітинних механізмах дії інсуліну беруть участь цАМФ, Са²⁺, інозиттрифосфат, фруктозо-2,6-дифосфат. Саме зростання останнього під впливом інсуліну сприяє утилізації глюкози з крові, утворенню з неї жи­рів.

Крім збільшення транспорту глюкози підвищується обмін фосфолі-підів, змінюється активність внутрішньоклітинних ензимів: стимулюється гексокіназа (збільшується утворення глюкозо-6-фосфату), глікогенсинтетаза (збільшується утворення глікогену). У плазмі крові швидко знижується концентрація глюкози, а у тканинах збільшується вміст глікогену.

Далі комплекс інсуліну з рецептором, що знаходиться в клітині, роз­щеплюється під дією ферментів лізосом, рецептор повертається на поверх­ню мембрани, щоб прореагувати з іншою молекулою інсуліну, а інсулін де­градує.

Фармакодинаміка

1.Інсулін регулює вуглеводний обмін, а саме, посилює засвоєння тканинами
глюкози. Зниження рівня глюкози в крові сприяє зменшенню глюкозурії і
пов'язаних з нею поліурії, полідипсії.                             ,

2.Крім гіпоглікемічної дії (посилення гліколізу і зменшення глікогенолізу в печінці) інсулін підвищує запаси глікогену в м'язовій тканині, збільшує утворення жиру (за рахунок стимуляції ліпогенезу та пригнічення ліполізу). 3.Інсулін сприяє синтезу білків, посилює транспорт амінокислот у клітині, активує синтез нуклеїнових кислот, процеси рибосомального синтезу полі­пептидів. Паралельно з посиленням анаболічних процесів інсулін гальмує катаболічні реакції розпаду білкових молекул. Внаслідок нормалізації біл-

-169-

кового та жирового обміну в крові й сечі зникають кетонові тіла, припиня­ється схуднення, зникає булімія, зростає детоксикаційна функція печінки та опірність організму інфекціям.

4.Разом з гормоном росту інсулін бере участь у процесі активації росту і розвитку організму.

5.Нормалізує обмін нуклеотидів та електролітів. б.Інсулін запобігає втраті організмом рідини та іонів калію з сечею. 7.Має імуногенні та антигенні властивості.

Динаміка дії інсуліну

- дуже швидка (секунда) зміна мембранного транспорту глюкози;

- швидка (хвилини) активація (або гальмування) ферментів, які беруть
участь у метаболізмі глюкози - гексокінази, глікогенсинтетази. Інсулін може
гальмувати розпад глікогена, ліпідів, глюконеогенез;

- повільно (хвилини-години) сприяє поглинанню амінокислот клітинами;

- дуже повільна (години-доба) стимуляція синтезу РНК і ДНК (табл. 16).

Таблиця 16 Характеристика препаратів uicvninv

Показання до застосування та взаємозамінність

Використовують інсулін для лікування інсулінзалежного цукрового діабету (всі інсуліни), гіперглікемічної коми (інсулін людський для ін'єкцій, інсулін для ін'єкцій нейтральний, інсулін-цинк-суспензія кристалічна).

Крім того, його призначають як засіб, що викликає гіпоглікемічні стани при деяких формах шизофренії, як анаболічний засіб при загальному виснаженні, зменшенні живлення, фурункульозі, тиреотоксикозі, захворю­ваннях шлунка (атонії, гастроптозі), зниженні апетиту, хронічних гепатитах, початкових формах цирозу печінки.

Побічна дія

При передозуванні інсуліну спостерігається гіпоглікемічний стан (почуття голоду, пітливість, слабкість, запаморочення, тахікардія), який може пере­йти в гіпоглікемічний шок з втратою свідомості, судомами. Вказані симп­томи є результатом низького вмісту глюкози в крові та недостатнього хар­чування тканин головного мозку. Перша допомога полягає у внутрішньо-

-170-

венному введенні глюкози та підшкірному - адреналіну. Хворому дають випити солодкий чай.

У деяких хворих виникають алергічні реакції місцевого та загального ха­рактеру. Іноді на місці введення інсуліну розвивається ліподистрофія. Деякі побічні дії інсуліну пов'язані з його імуногенними та антигенними власти­востями.

Протипоказання

Гіпоглікемія (наприклад, інсулінома), гострий гепатит, цироз печін­ки, гемолітична жовтяниця, панкреатит, нефрити, сечокам'яна хвороба, ви­разка шлунка та 12-палої кишки, декомпенсовані вади серця. Для препара­тів подовженої дії - коматозні стани, в період хірургічного лікування хво­рих на цукровий діабет, інфекційні захворювання.

Фармакобезпека

Вибір інсуліну, підбір дози і заміна препарату проводиться під суво­рим контролем лікаря.

Дозу інсуліну підбирають індивідуально в умовах стаціонару під ко­нтролем рівня глюкози в крові й сечі після призначення (1 ОД інсуліну на 4-5 г глюкози, що виділяється з сечею).

Гіпоглікемічний ефект інсулінів підвищують - ос-адреноблокатори, неселективні р-адреноблокатори, тетрацикліни, метилдофа, інгібітори МАО; знижують - пероральні контрацептивні засоби, салуретики, нікоти­нова к-та, ізоніазид, глюкокортикоїди, гепарин, трициклічні антидепресан­ти.

Вживання клонідину, резерпіну, саліцилатів може як послаблювати, так і посилювати дію інсулінів.

Одночасне вживання інсуліну та бета-адреноблокаторів, резерпіну, клонідину може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Ін'єкції препаратів інсуліну подовженої дії менш болючі, що пов'язано з вищим їх рН.

До їди приймають лізпроінсулін, інсулін людини, інсулін для ін'єкцій нейтральний, нейтральний розчинний інсулін.

Зазвичай препарати пролонгованної дії вводять до сніданку, однак при необхідності ін'єкцію можна зробити і в інший час.

Порівняльна характеристика

Залежно від джерела отримання розрізняють інсулін, виділений з підшлункових залоз свиней (С), великої рогатої худоби (Г), людський (Н-hominis), синтезований методами генної інженерії.

За ступенем очищення інсуліни поділяють на монопікові (МП або MP) і монокомпонентні (МК або МС).

Перелік препаратів

- 171 -

Похідні сульфонілсечовини

Похідні сульфонілсечовини розрізняють: середньої тривалості дії (8-24 год) - толбутамід, карбутамід; тривалої дії (24-60 год) - глібенкламід, глік­відон, гліклазид.

Толбутамід не справляє протимікробної дії на мікрофлору кишечнику. Карбутамід має бактерицидну дію щодо кишечної мікрофлори. Глібенкламід відносно добре переноситься, в менших дозах має сильну гіпоглікемічну дію, виявляє також гіпохолестеринемічну активність, змен­шує тромбогенні властивості крові. Поліпшує мікроциркуляцію у хворих на цукровий діабет, ускладнений ангіопатією, тромбофлебітом. При лікуванні ним частота розвитку гіпоглікемії особливо висока.

Гліклазид гальмує агрегацію тромбоцитів та еритроцитів, перешкоджає розвитку мікротромбозів, збільшенню реакції судин на адреналін при мік-роангіопатіях. Препарат не призводить до збільшення маси тіла.

Гліквідон. Дія близька до глібенкламіду та гліклазиду, він є одним з найбільш ефективних препаратів сульфанілсечовини, що добре переносять­ся. Його можна використовувати для хворих цукровим діабетом з захворю­ваннями печінки.

Таблиця 17 Порівняння похідних сульфонілсечовини

Препарат третього покоління гліменпірид є одним із найактивніших похідних сульфонілсечовини. Препарат не порушує діяльність серцево-судинної системи.

Похідні бігуанідів та інші Буформін поряд з гіпоглікемічною дією викликає значне зниження ма­си тіла у хворих діабетом, які страждають ожирінням. Має антиліпідну і фі-бринолітичну дії. Застосовується самостійно при нетяжкій формі діабету, а

- 174-

також у комбінації з інсуліном при інсулінорезистентних формах діабету та при резистентності до похідних сульфонілсечовини.

Метформін. Максимальна гіпоглікемізуюча дія відмічається через 2-4 години після приймання. Препарат посилює процес фібринолізу, гальмує, розвиток атеросклерозу та агрегацію тромбоцитів, має антиліпідну дію. І Іа відміну від інших бігуанідів в значно меншій мірі підвищує утворення лак­татів.

Гліфазин - цукрознижуючий препарат рослинного походження з ква­солі посівної, має інсуліноподібну дію, добре переноситься хворими. Сти­мулює перехід сорбітолу у глюкозу, знижує рівень кетонових тіл у крові, чинить стимулюючу дію за рахунок зниження циркулюючих імунних ком­плексів. Використовується у комплексній терапії цукрового діабету разом з інсуліном та похідними сульфонілсечовини.

Акарбоза знижує засвоєння вуглеводів з їжі та надходження глюкози в кров, згладжує коливання рівня глюкози у крові протягом доби. Препарат рідше використовується для монотерапії.

Останнім часом застосовують похідні тіазолідонів - піоглітазон (ак-тос), розиглітазон (авандіа), які підвищують чутливість тканин до інсуліну та метформіну, мають гіполіпідемічну активність.

Перелік препаратів

ПРЕПАРАТИ З АКТИВНІСТЮ ГОРМОШВ ЩИТО­ ПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ. АНТИТИРЕОЇДШ ЗАСОБИ

Тиреоїдні гормони, які утворюються в щитоподібній залозі відіграють важливе значення для функціонування ЦНС, росту та життєдіяльності організму в цілому.

Фармакомаркетинг

-175-

Класифікація та препарати

Механізм дії

Препарати, які містять тиреоідні гормони, швидко проникають у клітини-мішені і зв'язуються (в основному ліотиронін) з ядерним хромати­ном, що призводить до збільшення активності РНК-полімерази та посилен­ню утворення високомолекулярних РНК. Препарати активують синтез білка як пластичного матеріалу, білків ферментів - каталізаторів обмінних процесів. Внаслідок цього нормалізується функція клітин, тканин, органів і систем.

Фармакодинаміка

Тиреоідні препарати стимулюють основний обмін та енергетичні процеси росту і диференціювання тканин; підвищують потребу тканин у кисні ("калоригенний ефект").

Антитиреоідні препарати зменшують синтез гормонів: тироксину і трийодтироніну, знижують основний обмін.

Показання до застосування та взаємозамінність

При гіперфункції щитоподібної залози (тиреотоксикоз, дифузний токсичний зоб) підвищується обмін речовин, з'являється збудження симпа­тичного відділу нервової системи.

При гіпотиреозі (мікседема) - знижений обмін речовин, функцій сис­тем та органів.

При недостатності тиреоїдних гормонів у дитячому віці розвивається кретинізм.

При гіпотиреозі, мікседемі, ендемічному спорадичному зобі, раку щитоподібної залози призначають тиреоідні препарати.

Ожиріння, пов'язане з гіпотиреозом (тиреоїдин).

Кретинізм (тиреоїдин, левотироксин натрій).

Дифузний токсичний зоб (тіамазол).

Ліотиронін призначають тільки у гострих випадках (кома у хворих на мікседему), у разі порушення конверсії тироксину на трийодтиронін, а та­кож з діагностичною метою.

Побічна дія

Великі дози тиреоїдину викликають гіпертиреоз, виснаження енерге­тичних ресурсів, підвищення збудливості ЦНС, безсоння, біль у серці, тахі­кардію, тремор, аритмію.

Препарати тиреоідних гормонів можуть спричинити екзофтальм внаслідок потенціювання ефектів адреналіну і стійкого підвищення тонусу задньої стінки очної ямки, мускулатура якої має адренорецептори.

- 176-

Найбільш небезпечними є ускладнення з боку вінцевих судин у хво­рих на ішемічну хворобу серця.

При застосуванні антитиреоїдних препаратів можливі дерматит, аг­ранулоцитоз, гепатотоксичність, нудота, втрата смакової чутливості, артра­лгії.

Протипоказання

Застосування тіреоідних гормонів протипоказане при тиреотоксико­зі, цукровому діабеті, кахексії, аддисоновій хворобі.

Протипоказанням до використання антитиреоїдних препаратів є гі­потиреоз, вагітність, лактація.

Фармакобезпека

Препарати щитоподібної залози несумісні з антибіотиками.

Ефект левотироксину і трийодтироніну посилюється при взаємодії з саліцилатами, фуросемідом; послаблюється - з карбамазепіном, рифампі-цином.

Левотироксин підвищує дію непрямих антикоагулянтів.

Тіамазол, пропілтіоурацил не слід призначати одночасно з препара­тами, які пригнічують лейкопоез.

Зобогенний ефект - розростання і підвищення васкуляризації щито­подібної залози можна запобігти призначенням препаратів йоду.

Перед їдою приймають левотироксин натрій, тиреотом, тиреоїдин.

Після їди приймають тіамазол.

Порівняльна характеристика препаратів

Тиреоїдин діє завдяки присутності в його складі тироксину і трийод­тироніну. Вони беруть участь у регулюванні процесів окислювального фосфорилювання. Препарат посилює енергетичні процеси, необхідні для синтезу білків, росту та диференціювання тканини, збільшення всмокту­вання глюкози та її утилізації; підвищує потребу в кисні, функціональний стан нервової та серцево-судинної системи. У терапевтичних дозах має ана-болічний ефект, у великих дозах призводить до посиленого розпаду білків.

Ліотиронін - ефективніший, ніж тиреоїдин, виявляє дію вже через 6-8 годин, тому що лабільно зв'язаний з білками плазми крові і швидко проникає в тканину.

Левотироксин натрію — синтетичний лівообертальний ізомер ти­роксину. Препарат повільно всмоктується і повільно виводиться з ор­ганізму. Терапевтичний ефект може розвинутися через 7-12 днів.

Комбіновані препарати: тиреотом (ліотиронін + левотироксин), тиреокомб (ліотиронін + левотироксин + йод).

Антитиреоїдні препарати

Тіамазол, пропілтіоурацил є похідними тіосечовини (тіоаміди) - ос­новні тиреостатики.

Тіамазол - синтетичний препарат, який затримує поглинання йоду щитовидною залозою і синтез її гормонів, особливо тироксину. Відноситься до групи зобогенних препаратів, оскільки зменшує в крові кількість гор­монів щитовидної залози і сприяє виділенню передньою долею гіпофіза ти-реотропного гормону, що і призводить до гіпертрофії і гіперплазії залози.

-177-

Перелік препаратів

ПРЕПАРАТИ ГОРМОНІВ ПРИЩИТОПОДІБНИХ ЗАЛОЗ
_________________ Фармакомаркетинг

Препарати

Паратиреоідин Дигідротахістерол Кальцитонін Синтетичний кальцитонін лосося

Механізм дії

Важлива роль у біологічних процесах, які протікають в організмі, на­лежить іонам кальцію. Підтримання гомеостазу кальцію в організмі здійс­нюється паратгормоном (нормалізує вміст іонів кальцію при його знижен­ні); кальцитоніном (нормалізує рівень кальцію при його підвищенні), віта­міном D₃ (при зниженні концентрації Са²⁺ в плазмі крові відновлює всмок­тування його в кишечнику).

Прищитоподібна залоза, функція якої полягає в утворенні і секреції паратиреоідного гормону, є основним регулятором обміну кальцію та фос­фору в організмі людини і тварин. При зменшенні концентрації кальцію в сироватці крові та міжклітинній рідині відбувається секреція паратгормону. Останній взаємодіє з органами-мішенями (кістковою тканиною, кишечни­ком, нирками) і нормалізує рівень кальцію. При збільшенні вмісту кальцію в крові надмір його приводить до гальмування вивільнення паратгормону.

Фармакодинаміка

Дигідротахістерол, паратиреоідин регулюють обмін кальцію і фос­фору, підвищують їх вміст у крові.

Паратиреоідин сприяє вивільненню кальцію із кісток та підвищенню його вмісту в крові, посилює всмоктування кальцію слизової кишечника при участі вітаміну D. Паратиреоідин затримує зворотню реабсорбцію фо­сфатів у нирках канальців, але посилює реабсорбцію Са²⁺.

Кальцитонін бере активну участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну, сприяє переходу фосфатів і кальцію із крові в кісткову тканину, в зв'язку з чим вміст їх у плазмі крові знижується. Ці властивості препарату протилежні дії паратиреоідного гормону.

-178-

Показання до застосування та взаємозамінність

Гіпопаратиреоз, тетанія, спазмофілія (дигідротахістерол, паратиреої-

ДИН).

Остеопороз, гіперкальціємія, біль у кістках (кальцитонін).

Сповільнене зрощення переломів (синтетичний кальцитонін лосося, кальцитонін).

Посттравматична кісткова атрофія (всі препарати, крім дигідротахіс-теролу).

Побічна дія

Кальцитонін як поліпептид може викликати загальні та місцеві реа­кції гіперчутливості, нудоту.

Протипоказання

Кальцитрин не слід приймати при гіпокальціємії, вагітності та лак­тації.

Фармакобезпека

Дигідротахістерол не рекомендується поєднувати з препаратами кальцію, паратиреоїдними препаратами, вітамінами групи D.

Порівняльна характеристика препаратів

Паратиреоїдин - екстракт з пршцитоподібних залоз великої рогатої худоби, містить паратгормон. Максимальний терапевтичний ефект дося­гається через 12-18 годин після підшкірного введення, кумулює в організмі. Для термінового усунення судом одночасно з його введенням вводять у ве­ну глюконат або лактат кальцію.

Дигідротахістерол збільшує всмоктування Са ⁺ у кишечнику і ви­водить фосфор з сечею. Вживається при захворюваннях з порушенням фосфорно-кальцієвого обміну. На відміну від ергокальциферолу D-вітамінної активності не має.

Кальцитонін активно бере участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну. Пригнічує процес декальцифікації кісток, внаслідок чого знижує вміст йонів кальцію в крові. На всмоктування кальцію з кишечника не впливає.

Синтетичний кальцитонін лосося за фармакологічною дією та показаннями до застосування подібний кальцитоніну, але вищий за ак­тивністю кальцитоніну людини в ЗО раз, має більш тривалу дію. Рекомен­дується тривале приймання препарату.

_______________ Перелік препаратів________________

-179-

Естрогенні препарати

A. Стероїдної будова:

Природні естрогени - естрон, естрадіол, естрогени кон'юговані, ест­ріол

Напівсинтетичні - етинілестрадіол

B. Естрогенні препарати нестероїдної структури - гексестрол, ди-
местрол.

2. Антиестрогенні препарати — кломіфенцитрат

Механізм дії

Естрогенні препарати вибірково накопичуються в органах-мішенях: матці, піхві, молочній залозі, передній долі гіпофіза, печінці, де зв'язуються зі специфічним позаядерним білком естрофіліном, рецепторами плазмати­чних мембран клітин-мішеней, утворюючи з ними гормон-рецепторні ком­плекси. Вони проникають в ядро, активують синтез ДНК та РНК, вплива­ють на біосинтез білка.

Фармакодинаміка

Естрогенні препарати викликають проліферацію ендометрія, стиму­люють розвиток матки, статевих органів та вторинних статевих ознак, по­кращують кровопостачання матки, сприяють розвитку секреторного епіте­лію молочних залоз, посилюють скоротливість і тонус матки, гальмують секрецію гонадотропінів аденогіпофіза, виявляють антиандрогенну дію.

- 189-

Показання до застосування та взаємозамінність

Аменорея, безплідність, гіпоплазія статевих органів, слабкість поло­гової діяльності (всі естрогени, крім естріолу).

Атрофія слизової оболонки піхви (естріол).

Клімактеричні розлади (всі естрогени).

Рак молочної залози (етинілестрадіол, гексестрол, диместрол, кломі-фенцитрат).

Рак простати (етинілестрадіол, синестрол, диместрол).

Дисфункціональні маточні кровотечі, безплідність, андрогенна недо­статність у чоловіків, рак молочної залози (кломіфенцитрат).

Побічна дія

Естрогенні препарати у жінок можуть викликати маткові кровотечі, набряки, порушення функції нирок, у чоловіків - фемінізацію, зниження лі­бідо, потенції.

Побічна дія кломіфенцитрату - біль внизу живота, метеоризм, мено-рагія, диспепсичні явища, пришіиви, алергічний дерматоз, тромбоемболічні ускладнення.

Протипоказання

Естрогени протипоказані хворим з пухлинами статевих органів, мо­лочних залоз, при маткових кровотечах, захворюваннях нирок, печінки.

Протипоказання кломіфенцитрату - вагітність, злоякісні та добро­якісні пухлини, органічні захворювання ЦНС, кровотечі, не пов'язані з по­рушенням овуляції, схильність до тромбоутворення.

Фармакобезпека

Швидка інактивація естрогенів у печінці виключає можливість вве­дення природних естрогенів внутрішньо, у зв'язку з чим їх вводять парен­терально.

Естрогени несумісні з антикоагулянтами непрямої дії.

Порівняльна характеристика препаратів

Естрогенні препарати

Естрон - природний фолікулярний гормон, його добувають із сечі вагітних жінок, тварин.

Естрадіол активніший, ніж естрон, і діє значно триваліше (вводять ] раз через 2 дні).

Етинілестрадіол активніший, ніж естрон, в 50 разів, вживають все­редину.

Естрогени кон'юговані. Препарат вміщує комплекс природних ест­рогенів.

Гексестрол за активністю відповідає естрону. Використання обме­жене у зв'язку з побічною дією.

Диместрол - препарат пролонгованої дії, ефективний впродовж 7 днів.

Антиестрогенний препарат Кломіфенцитрат є конкурентом естрогенів, зв'язується з рецепто­рами естрогенів у гіпоталамусі та яєчниках. У малих дозах зменшує вміст естрогенів, у великих дозах інгібує секрецію гонадотропінів.

-190-

Здатність кломіфенцитрату стимулювати овуляцію зумовлює засто­сування його при безплідності.

Перелік препаратів

ПРОГЕСТИНИ ТА ЇХ АНТАГОНІСТИ

Гестагени - гормональні препарати, що містять гормони, які вироб­ляються жовтим тілом, плацентою, сітчастою зоною кори надниркових за­лоз, частково яєчками, а також їх синтетичні аналоги.

Основним гормоном жовтого тіла є прогестерон. Секреція цього го­рмону починається після розриву фолікула і триває протягом усієї другої половини менструального циклу (10-12 днів), а якщо відбулося запліднення яйцеклітини, то і під час вагітності.

Фармакомаркетинг

Препарати

Механізм дії

Механізм дії гестагенів грунтується на взаємодії з прогестиновими рецепторами, розташованими в органах-мішенях (репродуктивних органах)

-191-

і в тканинах головного мозку. Прогестинові рецептори зв'язуються з АТФ, каталізують її дефосфорилювання. Після взаємодії зі специфічними білками хромосом відбувається взаємодія з РНК-полімеразою і активується процес транскрипції.

Міфепристон блокує прогестинові рецептори матки.

Фармакологічні ефекти

Гестагени зменшують збудливість і скорочення матки та її чутли­вість до ацетилхоліну, викликають перехід слизової оболонки матки з фази проліферації в секреторну фазу, сприяють збереженню вагітності, стиму­люють розвиток молочних залоз. При заплідненні вони пригнічують овуля­цію, скорочення матки, забезпечуючи спокій міометрія, знижують його чу­тливість до окситоцину. Препарати проявляють анаболічну активність: ак­тивують синтез білка в матці, виводять натрій та затримують калій в органі­змі. Гестагени гальмують гонадотропну активність гіпофіза.

Показання

Маткові кровотечі (усі гестагени, крім алілестренолу).

Загроза спонтанного аборту при вагітності, загроза передчасних по­логів (усі препарати, крім прегніну).

Ендометріоз (норетистерон); безплідність, аменорея (прогестерон, прегнін); контрацепція (ацетомепрегенол).

Побічна дія

Гестагенні препарати у порівнянні з естрогенами рідко викликають побічні реакції. При їх застосуванні можуть виникати алергічні реакції, дис­пепсичні розлади, зміни лібідо, порушення менструального циклу, зміни маси тіла, рідко - анафілактоідні реакції і жовтяниця.

Протипоказання

Гестагени протипоказані при маткових кровотечах, раку молочної залози, порфірії, тромбофлебітах.

Фармакобезпека

Алілестренол не слід призначати одночасно з препаратами, що ви­кликають індукцію мікросомальних ферментів печінки.

Гестагени слід уважно призначати хворим на цукровий діабет, з ар­теріальною гіпертензією, з порушенням функції нирок, серцевої діяльності, при депресивних станах.

За тривалого застосування прогестини здатні викликати атрофію ен-дометрія, вони затримують в організмі воду і солі, збільшують вміст азоту в сечі, стимулюють виділення шлункового соку, пригнічують виділення жо­вчі, викликають легкий гіпертензивний ефект, сприяють збільшенню про-тромбінового індексу.

Порівняльна характеристика препаратів

Прогестерон нестійкий, швидко інактивується в печінці. Признача­ють у вигляді олійних розчинів внутрішньом'язово, підшкірно.

Етистерон - синтетичний аналог прогестерону, менш активний, призначають у таблетках під язик.

- 192-

Норетистерон - поряд з гестагенними властивостями володіг анд-рогснною активністю. Стійкий до ферментів органів травлення, застосопу сться внутрішньо.

Алілестренол є пероральним прогестином.

Ацетомепрегенол - високоефективний пероральний гестагсіїпиіі препарат.

Оксипрогестерону капронат діє повільно, але тривало (протягом 7-14 днів).

До протигестагенних засобів належить сполука стероїдної структури міфепристон. Він перешкоджає дії прогестинів, стимулює скорочення мі-ометрія і виникнення аборту.

_ Перелік препаратів

АНДРОГЕНИ

Андрогени - препарати чоловічих статевих гормонів.

Андрогени (тестостерон) виробляються в чоловічих статевих залозах інтерстиціальними клітинами Лейдига (насінників), а також можуть вироб­лятися корою надниркових залоз і яєчниками. Вироблення і секреція андро­генів проходить під впливом гонадотропних гормонів гіпофіза.

Фармакомаркетинг

* І

Препарати

Механізм дії

Значна частина тестостерону перетворюється в багатьох органах (наприклад, в передміхуровій залозі) в 5-альфа-дигідротестостерон, який володіє найбільшим афінітетом до андрогенних рецепторів, що ло­калізуються в насінниках, в передміхуровій залозі та в інших органах. Після

, 7 2-шз                                      - 193 -

і

зв'язування з лігандами андрогенних рецепторів змінюється конформація рецептора, він надходить в ядро клітин, де стимулюється синтез нової РНК.

Фармакодинаміка

Андрогени сприяють формуванню статевих органів чоловіків і роз­витку вторинних статевих ознак. Після статевого дозрівання організму вони регулюють сперматогенез, визначають потенцію у чоловіків, а також мають анаболічну та антиестрогенну дію. У великих дозах пригнічують секрецію гонадотропінів гіпофіза. Крім того, збільшують реабсорбцію в канальцях нирок води, Na⁺, Са ⁺, СГ, сприяють фіксації кальцію у кістковій тканині, підвищують активність ферментів, соматотропіну, активізують процеси тканинного дихання, окисного фосфорилування.

Показання до застосування та взаємозамінність

Інфантилізм, імпотенція, безплідність, євнухоїдизм; пухлини молоч­ної залози та яєчників; клімактеричний синдром (усі препарати).

Функціональні маточні кровотечі (тестостерону пропіонат, метилте­стостерон).

Побічна дія

У жінок можуть розвиватися симптоми маскулінізації, у чоловіків можливе порушення сперматогенезу, набряки, іноді підвищення темпера­тури тіла, гепатотоксична дія, атрофія яєчок.

Протипоказання

Андрогенні препарати не застосовуються у разі раку передміхурової зало­зи, первинних пухлинах печінки в анамнезі, гіперкальціємії, вагітності та лактації.

Фармакобезпека

Андрогенні препарати треба застосовувати з обережністю у разі серцевої, ниркової і печінкової недостатності, ішемічної хвороби серця, пацієнтами похилого віку, при епілепсії, мігрені, кісткових метастазах, хлопчиками препубертатного віку.

Порівняльна характеристика

Тестостерону пропіонат має властивості природного гормону, викликає збільшення маси скелетних м'язів. Застосовують його тільки па­рентерально, через 1-2 доби.

Метилтестостерон - синтетичний аналог тестостерону. За андро-генною активністю у 3-4 рази поступається тестостерону. Стійкий до дії ферментів травлення, застосовується внутрішньо та сублінгвально протягом тривалого періоду.

Тестенат - комбінований препарат пролонгованої дії. Андрогенний ефект зберігається протягом 3-4 тижнів.

Тетрастерон - комбінований препарат, має швидкий та тривалий ефект.

Тестобромлецит, окрім андрогенної і невеликої анаболічної дії, во­лодіє седативним ефектом. Його застосовують при вегетосудинних розла­дах, пов'язаних з гіпогонадизмом у чоловіків.

- 194-

Перелік препаратів                                 

АНАБОЛІЧНІ СТЕРОЇДИ

Анаболічні стероїди - це синтетичні деривати чоловічих статевих го­рмонів, які на відміну від природних, мають значно нижчу андрогенну ак­тивність і виражену анаболічну дію.

Фармакомаркетинг

__________________ Препарати__________________

Механізм дії

Анаболічні стероїди стимулюють синтез структурних і ферментних систем, що входять до складу цитохрому, сукцинатдегідрогенази, (3-глюкуронідази, а також гормонів поліпептидної структури. Зв'язуються з рецепторами клітин-мішеней, транспортуються в ядро клітини, активують синтез ДНК і РНК.

Фармакодинаміка

Для препаратів цієї групи характерний анаболічний ефект: виявля­ють позитивний вплив на азотний обмін, перешкоджають виведенню з ор­ганізму необхідних для синтезу білка калію, фосфору, сірки, стимулюють синтез білка, репарацію тканин, остеогенез. Анаболічні стероїди підвищують інтенсивність клітинного дихання та фосфорилування, масу тіла, вміст білків у плазмі. Крім того, препарати посилюють антитоксичну функцію печінки та еритропоез.

Показання до застосування та взаємозамінність

Кахексія, гіпотрофія різного походження, дистрофія, остеопороз, хронічні інфекції, травми, опіки (усі препарати).

Інфаркт міокарда (метандростенолон, нандролону фенілпропіонат, нандролону деканоат).

Виразкова хвороба шлунка (метандростенолон).

7*                                                         -195-

Прискорення заживления кісткових дефектів і віковий остеопороз (усі препарати).

При хронічній недостатності надниркових залоз, токсичному зобі (усі препарати)

Побічна дія

1. Вірилізація у жінок, при якій у них припиняється овуляція внаслідок гальмування звільнення гонадотропінів гіпофізом.

2. У чоловіків розвивається імпотенція.

3. Набряки внаслідок затримки натрію та води в організмі.

4. У дітей - передчасне закостеніння зон росту та статеве дозрівання.

5. Затримка росту та вірилізація плоду.

Протипоказання

Захворювання печінки, злоякісні пухлини передміхурової залози, ва­гітність, лактація.

Фармакобезпека

При тривалому вживанні анаболічних стероїдів проявляється андро-генна дія.

Нандролону деканоат обережно призначають з непрямими антикоа­гулянтами і пероральними протидіабетичними засобами.

Порівняльна характеристика препаратів

Метандростенолон за анаболічною дією подібний до тестостеро­ну, а за андрогенним ефектом значно поступається йому.

Нандролону фенЬїпропіонат характеризується високою анаболіч­ною активністю. Тривалість дії 7-15 діб.

Нандролону деканоат володіє більш пролонгованою дією, анаболі-чний ефект зберігається до трьох тижнів.

Силаболін. Анаболічна дія зберігається до 14 діб.

Метиландростендіол приймається сублінгвально, характери­зується меншою анаболічною активністю.

Перелік препаратів

ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПЕРИФЕРИЧНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: