До суб’єктивних засад зовнішньої політики держави відносяться

· Особисті якості людей, які працюють у апараті зовнішньополітичних установ, їх компетентність, патріотизм, відданість інтересам країни.

· Якість підготованих та підписаних зовнішньополітичних документів.

· Настрій, суспільна думка серед населення сприводу основних проблем, напрямів зовнішньої політики.

Відмінності між зовнішньою політикою та міжнародними відносинами є не лише термінологічними, а й змістовними. Пов’язані вони передусім із відмінностями між суб’єктами цих видів міжнародної діяльності. Коли йдеться про зовнішню політику, які іноді називають закордонною, то мається на увазі діяльність держави за межами своїх національних кордонів. При цьому держава може виступати і як територіально організоване й політично незалежне суспільство, і як політичний інститут – система організацій та установ. У першому випадку суб’єктами зовнішньополітичної діяльності крім держави як політичного інституту виступатимуть також інші політичні інститути – політичні партії, громадсько-політичні організації, суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У другому випадку суб’єктом зовнішньої політики є лише держава як політичний інститут. Найчастіше під зовнішньою політикою розуміють тільки закордонну діяльність держави як політичного інституту. Пов’язане це з тим, що держава є єдиним загальнонаціональним інститутом, уповноваженим здійснювати зовнішню політику, тільки вона наділена правом офіційно представляти все суспільство у зовнішніх зносинах, брати участь від його імені у відносинах з іншими державами й міжнародними організаціями, укладати договори, оголошувати війну тощо.

Крім держави та інших національних політичних інститутів, суб’єктами політики виступають також різноманітні організації міжнародного характеру. Для позначення багатоманітної діяльності всіх суб’єктів зовнішньополітичної діяльності і міжнародного політичного життя використовується термін «міжнародні відносини», тоді як термін «зовнішня політика» зазвичай позначає тільки закордонну діяльність держави.

У визначенні специфіки зовнішньої політики важливе значення має з’ясування її співвідношення з внутрішньою політикою. Існує кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Перший пов’язаний з теорією завоювання, яка пояснює виникнення держав завоюванням одних народів іншими. Відповідно до цієї теорії зовнішня політика, в результаті якої виникають та існують держави, є визначальною стосовно їх внутрішньої політики. Другою особливістю зовнішньої політики є її зумовленість певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені. Визначення і реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників. Третьою особливістю зовнішньої політики є її залежність не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав: залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або ускладнюється. Четверта особливість зовнішньої політики полягає у тому, що вона має власне інституціональне забезпечення.

 До принципів зовнішньої політик відносять:

1. принцип мирного співіснування – держав зобов’язані підтримувати мир на земній кулі, виявляти толерантність одна щодо одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних цивілізацій, політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, створює нормативну модель світового порядку, за якого не повинно бути місця насиллю й гнобленню народів у будь-якій формі.

2. принцип незастосування сили або загрози силою – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН. Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці. Агресивну війну оголошено міжнародним злочином, що тягне міжнародно-правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність осіб.

3. принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитися можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях сторін немає рівності, то вони ґрунтуються не на угодах, а на відвертому або прихованому протистоянні.

4. принцип непорушності державних кордонів – є підставою для заперечення територіальної експансії.

5. принцип територіальної цілісності.

6. принцип невтручання у внутрішні справи.

7. принцип поважання прав людини та її свобод як одного із основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави.

8. принцип взаємного інтересу. Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс. На зміну концепції балансу сил іде концепція балансу інтересів у зовнішній політиці держав.

9. принцип пріоритетів загальнолюдських цінностей над вузьконаціональними будь-якої держави.

10. принцип відповідальності нормам міжнародного права.

⇐ Предыдущая36373839404142434445Следующая ⇒

Поделиться: