Революція в Угорщині 1848-1849рр.

15 березня 1848 року слідом за віденськими подіями революція за­вирувала в Угорщині. Робітники, студенти, ремісники, інтелігенція вийшли на вулиці столиці—Пешта з вимогами національної незалежності і демократичних свобод, ство­рення нового уряду, скасування панщини. Свої ініціативи демократи виклали «12-ма вимогами».

Угорський сейм прийняв низку постанов: *про скасування дворянських привілеїв; *про знищення кріпацтва; *про запровадження парламен­таризму і т. д.; *виборчий закон був обтяженим високим майновим цензом. Очолив црвий уряд граф Лайош Баттяні. Його політика мала монархічно-ліберальний характер і спрямовувалася на підтримання відносин із Габсбургами. Боротьбу з цим урядом продовжили демократи під проводом великого угорсько­го поета Шандора Петефі. У національних областях імперії —Трансільванії, Хорватії, Воєводині, Закарпатській Україні, Славонії — заворушення почалися під впливом подій в Австрії та Угорщині. Тут, як ніде, переплелися суперечності со­ціальні з національними. У Тран­сільванії найактивніше виступало за зрівнювання в політичних правах румунське населення. Закарпатські українці домагалися представницт­ва у віденському парламенті, актив­но виступаючи за скасування кріпацтва. 12-17 червня 1848 року відбулося повстання у Празі. Робіт­ники і селяни Чехії виступили з ви­могами національної автономії. Мирні демонстрації були розстрі­ляні військами. Опір тривав близько тижня, штурм Праги закінчився повною поразкою повстанців. Революція в Угорщині і початок перетворень змусили імператора Фердінанда І вжити радикальніших заходів. У Відні почали готува­тися до введення військ. У відповідь на це 6 жовтня 1848 року в Австрії почалося нове повстання за участю десятків тис робітників, сту­дентів, ремісників, інтелігенції. Відправку військ було зірвано. Імператор з наближеними вдруге за часів революції залишив столицю. Близько місяця Відень перебував у стані облоги, і тільки 1 листопада урядові війська штурмом оволоділи містом. Після поразки почалися репресії і терор по всій Австрії. Пар­ ламент був розігнаний, імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь небожа Франца-Иосифа. Новий імператор послав свої війська в Угорщину і на початку січня 1849 р захопив Пешт.

4 березня 1849 року була уведе­на в дію Імперська конституція: *імперія Габсбургів зберігалась як двоєдина держава, яка складалась із формально незалежних Австрії та Угорщини; *відновлювалося єдине централі­зоване управління; *законодавча влада переходила в руки двопалатного парламенту; *вся повнота виконавчої влади передавалася імператорові. Скориставшись послабленням уваги до Угорщини під час прийнят­тя Імперської конституції, владу в Пешті захопили представники Комі­тету оборони на чолі з Лайошем Кошутом. Спираючись на радикальні сили в сеймі, вони створили досить сильну національну армію.

14 квітня 1849 року у відповідь на прийняття нової австрійської конституції угорський сейм прийняв декларацію про незалежність, про­голосивши повалення династії Габ­сбургів. Військові дії почалися з перемог угорської армії. Але уряд Л. Кошута не зміг у ході повстан­ня вирішити головне завдання: зміцнити відносини з селянством, проголосивши про передачу їм землі, і надати рівні права слов'янським народам, які перебували під владою проголошеної угорської держави. Ухвалення закону про аг­рарну реформу за два тижні до за­кінчення революції було вже не в змозі виправити становище. У травні 1849 р у Варшаві відбу­лася зустріч російського імператора Миколи І і Франца-Йосифа, на якій австрієць попрохав допомоги у придушенні революції в Угорщині. На початку червня почалася ро­сійська інтервенція в Угорщину. Європейські монархи привітали дії царської Росії, оскільки не хотіли, щоб, з одного боку, в центрі Європи з'явилася республіка, а з іншого — була втрачена така противага Росії, як імперія Габсбургів. На початку серпня після тяжких поразок, перебуваючи в цілковитій ізоляції, армія Угорщини капітулювала. У країні почався кривавий терор, більшість лідерів революції було страчено.

Утв. Австро-Угорщини.

Не зважаючи на провал конституційних реформ 1860–1861 рр., імператор Франц Йосиф I сподівався на вироблення компромісу з угорським національним рухом, що дозволив би зміцнити монархію. У 1865 р. почалися секретні переговори через посередників між імператором і представниками угорських лібералів. Австро-угорське зближення прискорили міжнародні події середини 1860-х рр. Різке послаблення Австрійської імперії при одночасному посиленні загрози з боку Росії і зростанні національних рухів слов’янських народів імперії (перш за все, чехів) стурбували угорських лідерів. Тактика «пасивного опору» позбавляла угорську еліту можливості брати участь в управлінні країною. Все це призвело до того, що угорські ліберали вирішили відмовитися від національної ідеології часів революції і значно знизили об’єм своїх вимог на переговорах з австрійським урядом. У той же час австрійські ліберали також прийшли до усвідомлення необхідності союзу з угорцями для збереження переваги австрійців у західній частині імперії. 8 лютого 1867 р. між Францем Йосифом I і представниками угорського національного руху був підписаний договір, відповідно до якого Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину. Австро-Угорська імперія була розділена на дві частини – австрійську й угорську, кожна з яких отримала повний суверенітет відносно внутрішніх справ, мали власний парламент, незалежний уряд, систему державної адміністрації, суду та юстиції. Загальноімперському уряду передавалися питання зовнішньої, військово-морської і фінансової політики. Для обговорення спільних для обох частин монархії справ також скликалися Коронна рада і рада спільних міністрів, включаючи, окрім спільних міністрів, глав урядів Австрії і Угорщини. За угодою 1867 р. Австрія брала на себе 70% загальноімперських витрат, Угорщина – 30%, надалі ця частка повинна була корегуватися кожні 10 років, виходячи з рівня економічного розвитку. В обох частинах держави були проголошені демократичні свободи, рівність усіх громадян, недоторканність приватної власності тощо. Уряди Австрії та Угорщини стали відповідальними перед відповідними парламентами. Монарх зберігав право попереднього схвалення законопроектів, призначав голів урядів і міністрів, залишався верховним головнокомандувачем єдиної австро-угорської армії. Франц-Йосиф I коронувався в Будапешті королем Угорщини. Сучасні історики вважають, що австро-угорська угода була єдиним можливим способом збереження для габсбургзької монархії статусу великої держави. Завдяки угоді до початку Першої світової війни Австро-Угорщина вступила в смугу бурхливого економічного розвитку і модернізації всіх аспектів

суспільного життя. Проте новий державний устрій мав недоліки, серед яких найбільш важливим було збереження сильної влади імператора, що фактично врівноважувала роль парламентських структур, і незадоволення інтересів інших націй імперії. Саме ці чинники за умов поразки у війні відіграли фатальну роль у долі Австро-Угорщини, викликавши крах і розпад імперії у 1918 р.

47. Імперія Габзбургів в епоху неоабсолютизму(50-60рр.19ст.)
уряд 1849 розробив свій законопроект , основним положенням якого було централізоване управління усією монархією, монрх прво вето. 7 березня 1849 було розпущено рейхстаг. Неоабсолютизм відзначається енергійністю. Багато р-м внутрішнього самоврядування. У межх терит орального адміністрування повіти було поділено на політичні та судові.Найменшими територіальними одиницями ставали громади, наділені првовим самоврядуванням. Для зміцнення безпеки в провінціях в 1849 р було ств жандармерію, яку очолив Йоган фон Кемпен.Було ліквідовано митний кордон між австрійцями та угорцями. До найважливіших реформ неоабсолютиського режиму належала реорганізація і оновлення освітньої системи, яку провір міністр освіти Лео Тун-Гогенштейн. 13 та 23 квітня 1850р були ліквідовані усі попередні заходи, які церква розцінювала як такі що устромляють їх права. Духовенству було дозволено вільне пересування куріями. 13 липня 1855р цісарський указ→усталив шлюбне право, а згодом шлюну юрисдикцію церкві, система освіти формув за католицько-конфесійним принципом.                                                                                                      4 червня 1859р під Магентою відб битва між австрійськими військами та оюєднанимифранц-сардинськими військами. Австрійці звільнили Ломбардію і відступили. Австрійці зробили ще одну спробу, але зазнали поразки в битві під Сольферіно. Було прийнято перемиря. Австрія відступила Ломбардію – за винятком фортець Мантуя і Пешієра Наполеонові, а той віддав її Сардинії. Цісар Франц Йосиф сподівався повернути Модену та Тоскану, але вони відійшли Сардинії.                                                                                20 жовтня 1860 уряд оприлюднив «Жовтневий патент»→передбачав існування рейхстагу, який би об’єднав під собою угорські землі і мав би компетенції у фіскальній та військових сферах. Остаточно рефдакція диплому 1861 р→рейхстаг отр статут, де наголошувалось на представництві Угорщини, а також розширену компетенцію корпорацій. Статути авсітріцських латнагів було уніфіковано. Було гарантовано віруючим-євангелістам повну рівноправність та самоуправління. Народи монархії знову отримали деякі права та свободи. Хорвати нарешті здобули власні органи адміністративного самовряду, незалежні від угорських. Проте, згідно з ухваленою в лютому 1861 конституцією країни, обмежувалися права регіональних парламентів - у тому числі й хорватського Сабору, - а також посилювався вплив центральних органів влади на ситуацію в регіонах. Протест хорватів виявився настільки рішучим, що Відень мусив достроково припинити роботу першого Сабору, скликаного після прийняття конституції 1861, й розпустити його. Наступного разу Сабор зібрався тільки в 1865, в надзвичайно складній ситуації. Політич криза в імперії поглиблювалася, необхідність її реформування усвідомлювалася більшістю політичних сил. Дискусії поступово звелися до обговорення основного принципу устрою держави, до пошуків відповіді на питання, чи залишиться вона унітарною, чи перетвориться на дуалістичну (вимога мадярів) або федеративну (цю ідею обстоювали хорвати Хорватський Сабор у черговий раз розпущено в 1867 коли після поразки Австрії у війні з Пруссією (1866) Відень підписав австро-угорський договір, згідно з яким імперія Габсбургів проголошувалася дуалістичною, такою, що складалася з двох майже рівних у правах частин - австрійської та угорської.

48. Національне питання в Австро-угорськвй імперії у 1867-1914рр.
Протиріччя між окремими частинами імперії, насамперед А та У, загострились після поразки Відня у авст-прус війні 1866. За цих умов реальною стала загроза розпаду імперії. Аби запобігти цього, австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала У значних автономних прав. Влітку 1868 делегація Сабору підписала в Будапешті хорват-угор договір, який визначав основні засади нового об'єднання двох народів у спільному адміністративно-державному утворенні. Хорватія, Славонія та Далмація як "Триєдине королівство" визнавалися окремою частиною У зі збереженням самовряд в адміністратив, шкільній, судовій та церковній галузях. Вищим законодавчим органом залишався Сабор, до складу якого мали обиратися представники катол та православ церков, дворянства, міст і населених пунктів, а також посланці від селянства ("недворяни" дістали право обиратися до Сабору після подій 1848).За цією угодою імперія перетворена на дуалістичну, яка дістала назву А-У і складалася з двох частин що були розділені р.Лейтою: А (Цислейтанії) та У (Транслейтанії). До складу А входили власне а землі, Чехія(Богемія), Моравія, Силезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина (землі корони св.Стефана), крім власне у земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словакію, Трансильванію, Закарп Укр. Вона дістала політичну і адміністративну автономію, власний уряд та парламент - сейм. А-у угода 1867 не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були насамперед Чех та Хорв. З останньою 1868 при сприянні Відня, У уклала угоду, яка на деякий час згладила непорозуміння. Однак з Чех домовитися не вдалося. 11 представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання т.зв. землям корони св.Вацлава (Чехії, Моравії та Сілезії) прав аналогічних угор. Внаслідок довготривалої боротьби австр уряд змушений піти на ряд поступок (дозвіл вживання чес мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького універу на чес та нім та ін.), однак повністю вирішити всі протиріччя так і не вдалося. 1873 до хорв-угор договору внесено низку змін і доповнень: кількість хорв депутатів у мадярському парлам збільшено, а мінімальний обсяг хорв бюджету визначено в розмірі 3,5 млн. гульденів, баном Хорв призначено І. Мажуранича. Нормалізації досягти не вдалося, 1880 Мажуранич пішов у відставку. Політика мадяризації хорватів тривала й навіть посилилась, особливо після того, як 1883 баном призначено представника радикально налаштованих угор націоналістів - К. Хедерварі, який залишався на цій посаді до 1903. В умовах постійного погіршення загальної політичної ситуації в Хорв тривали економ та соц перетворення, зумовлені скасуванням феодальних відносин і становленням капіталізму. Відбувалося соціальне розшарув суспільства та перерозподіл національного багатства на користь буржуазії. Характерною особливістю останньої третини століття стала масова еміграція до Америки, яка в більшості випадків мала економічний характер. А-У після поразок у війнах з Нім та Італією спрямована головним чином на Балкани. 1878 а-у війська окупували Боснію та Герцеговину, яка була анексована 5.10.1908. Це викликало загострення відносин А.-У. з Рос, результатом чого було укладення 7 жовтня 1879 таємної угоди з Нім, до якої 1882 приєдналася Італія. Так оформлено Троїстий союз, спрямований проти Рос та Фр. 28 червня 1914 у Сараєві було вбито наступника австр престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом до початку першої світової війни. 28 липня 1914 р. А.-У. оголос війну Сербії.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: