Українська барокова література: драматичне письменство, козацькі літописи, проповідницька та публіцистична проза, поезія.

Українська література другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. розвивалася у декількох провідних напрямах та жанрах.

У другій половині ХVІІ ст. розвивається жанр проповідницької і публіцистичної прози. Одним із найяскравіших представників його був Іоанікій Галятовський. Змолоду він уклав збірку проповідей “Ключ розуміння” з доданим до неї першим вітчизняним курсом гомілетики (теорії проповіді) “Наука, альбо способ зложення казання”.

Визначним представником зазначеного жанру був також Лазар Баранович (великі збірки проповідей “Меч духовний” і “Труби словес проповідних”) та особливо Антоній Радивиловський, який уважався найталановитішим проповідником доби.

Не можна оминути ще одне ім’я знаного у той час публіциста й проповідника – Інокентія Гізеля., він є автором кількох проповідницьких творів, найцікавішим із яких уважається “Мир с богом человеку”.

Визначними історичними творами, які вперше з’явилися наприкінці ХVІІ ст., були так звані козацькі літописи. Це літературні твори, у яких рельєфно, широкопланово змальовано події визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Провідне місце серед них займають літописи Самовидця (анонімного автора, який саме таким іменем підписав власний твір), Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони являють собою суттєве зрушення в українській історіографії, оскільки знаменують перехід від літописання до власне історичної науки, від хронологічного переліку подій до їх осмислення й прагматичної інтерпретації. Важливе значення для розвитку історичної думки в Україні та піднесення національної самосвідомості мала праця “Історія Русов іли Малой Росії”, автором якої найпевніше був полтавський шляхтич Григорій Полетика.

У другій половині ХVІІ ст. значного розвитку досягла драматична література, зокрема шкільна драма. Спочатку по школах ставилися комедії давніх римських письменників, але потім викладачі Київської академії самі почали писати п’єси, приурочені до кінця навчального року. За період з 1673 по 1695 рр. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

Основним змістом шкільної драми були релігійні, біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Ставилося за мету поглибити й закріпити знання релігійних істин і біблійних подій.

Великий крок уперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович (1681 – 1736 рр.).

У 1705 р. він написав свою знамениту історичну трагікомедію “Владимір”, до якої першим узяв тему з української історії.

Розвивався також жанр поезії. Демократичні традиції народного віршування найяскравіше відбилися у творчості “мандрівних дяків”. До цієї категорії належали студенти-вихідці з бідних родин, Вихованці Київської академії, колегіумів вивчали курс поетики, що давав їм добрі знання з основ літературознавства Вони обов’язково повинні були вміти писати вірші, драматичні твори, проповіді. Все це виробляло у студентів добрі смаки у художній літературі. Перебуваючи серед народу, студенти освоювали багаті здобутки народнопоетичної творчості. Це допомагало писати їм оригінальні твори – вірші, книжні пісні, орації (промови) та травестії (гумористичні вірші, близькі до пародії). Тематика таких творів переважно релігійна..

Найталановитішим протестним твором була “Ода на рабство” (1783 р.) В.Капніста, в якій крізь класицистичний канон уже цілком виразно проглядає романтичний світогляд автора.

Хоч віршована література ХVІІ – ХVІІІ ст. не дала жодного творчого велетня світового рівня, вона створила чимало мініатюр-перлин, які, підсилені народною словесністю, були плодоносним посівом під виниклу наприкінці ХVІІІ ст. нову українську літературу, що базувалася не на книжних традиціях, а на живій мові демократичних суспільних верств.

18. Українська барокове зодчество. Козацьке бароко в архітектурі Полтавщини.

Піднесеність, схвильованість, фольклорна життєрадісність, але й загадковість, незрозумілість характерна також для такого шедевру барокової архітектури, як Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях Полтавської області: в ньому більше сотні ікон, а розписи вражають експресією руху, енергійними ракурсами, внутрішньою напруженістю.

Композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами співзвучна кращим зразкам козацького бароко — собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

Серед пам’яток періоду високого бароко варто насамперед згадати Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684—1692) та Хрестовоздвиженський собор(1709).

Хрестовоздвиженський собор у Полтаві являє собою тринавний шестистовпний храм з однією гранчастою апсидою й сімома верхами (п’ять верхів розміщено по осях згідно з українською традицією, два з боків західного фасаду за давньоруською традицією.) Собор розчленований карнизом по горизонталі і прикрашений різноманітної форми вікнами, декоративними нішами та порталами.

Місце для спорудження підібрано досить вдало. Будівля храму органічно вписалася у м'які пластичні обриси пагорбів, а весь ансамбль монастиря став невід'ємною часткою ландшафту. За типологічною характеристикою це тринавовий, шестистовпний, одноапсидний храм з п'ятибаневим завершенням. Архітектурно-пластичне трактування форми карнизів, обрамлень вікон, порталів тощо органічно пов'язане з конструкцією і в основному визначається модулем цегли. Під час оновлення собору архітектурна пластика фасадів збагатилася соковитим ліпним орнаментом. Суцільне орнаментальне мереживо вкриває площини навколо вікон і порталів, підкреслює форми карнизів, наскільки й невичерпна.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: