Сутність історії як тотожність законів, що діють в різних суспільствах

Характерні для сучасної філософії серйозні сумніви стосовно ідеї прогресу з особливою гостротою порушили питання про сенс історії. Справді, впевненість у прогресивному ході історії заміняла проблему сенсу, змісту. Засноване на ідеї прогресу переконання під­тверджувало, що загалом все йде своїм порядком і рано чи пізно хід історії приведе людство до досконалого та гармонійного суспіль­ства. Однак прогрес аж ніяк не забезпечений, нe гарантований.

Поняття сенс історії пов'язане з вивченням об'єктивного, іманентного змісту історич­ного прогресу, спрямованості його реалізації, гуманізації суспіль­них відносин, з історичним пізнанням та історичною свідомістю. Поняття сенс історії — синтетична категорія, що охоплює буття та пізнання самого історичного процесу, історичну свідомість, історичну пам'ять. Сенс історії допускає єдність суб'єктивного й об'єктивного в історичному процесі, минулого та сучасного. Але сенс історії допускає розгляд їх із позиції спрямованості розвитку людського суспільства, осмислення логіки розвитку та розкриття суті спрямованої, доцільної діяльності людини. Поняття сенс історії характеризує діяльність людей, сповнених свідомістю, допускає почуття соціальної відповідальності кожного члена суспільства, не­обхідність свідомості, місця і ролі в соціальних умовах, спільності переживання за майбутнє людства.

Історія не тільки дає знання про те, як жили і про що думали предки, але й радить, як жити сучасникам, ким вони можуть стати в історії. Історик, для якого минуле є усуненою від нього даністю, перебуває поза ним, ставить завдання сформулювати, визначи­ти знання про минуле, прагнучи за можливістю уникнути якоїсь модернізації, з'ясування за аналогією з сучасним. Його інтерес до минулого суто теоретичний. Для філософа минуле існує лише стосовно себе, тобто людини, що живе в сучасності, для якої минуле є тільки передумовою, вихідною умовою власного життя й не вичерпує всього її змісту. Філософський інтерес до минулого має практичне значення і ставить завдання знайти в ньому важливий для сучасності практичний сенс. У філософії йдеться не про істо­ричне знання, а про історичну самосвідомість людини —- умову її власного історичного буття.

Знати історію і бути в історії — різні речі. У чому, насправді, історичне буття людини? Минуле історія дозволяє зрозуміти як відповідь на запитання, як раніше жили люди. Але відповідь не дає ніякої гарантії у правильності обрання життєвого шляху за сучас­них умов. Складається враження, що люди нічому не вчаться в іс­торії. Але питання змушує людей дивитися на минуле очима не тільки історика, але й філософа, бачити в минулому не замкну­тий та ізольований від людей світ, а й умови власного життя. Фі­лософія має справу зі свідомістю. Не зі свідомістю професійного історика, для якого історія є не фактом, даним у досвіді вивчен­ня історичних джерел, а цінністю, що має безпосередній зв'язок з буттям в історії і знаходиться за межами досвідного знання. Ні­яке знання історичних фактів, доступних історику, не може роз­крити людині сенс її буття, оскільки сенс лежить у сфері не тіль­ки сущого, а й належного, і не може бути осягнений розумом, що звик оперувати лише фактами.

Питання про те, ким люди є в історії і чим історія є для су­часності, тобто в чому людська цінність історії, і є тим головним питанням, на яке намагається відповісти філософ або будь-яка людина, що мислить філософськи. Якщо люди, людина в історії ніхто, то й історія для людей ніщо — порожнеча, позбавлена зміс­ту і значення. Але так, звичайно, не буває. Людина живе в історії й у будь-якому випадку є в ній чимось, із чого випливає — історія має для людини визначену цінність. Звичайно, цінність є різною в людей різних епох. Але там, де цінність уперше усвідомлюється людиною, виникає філософія з її прагненням раціонально уявити цінність у вигляді якоїсь більш-менш систематизованої ідеї історії. Якщо для історика ідея історії існує лише як дань свідомості, про походження якої він не завжди може скласти ясне уявлення, то для філософа свідома розробка такої ідеї — головна мета діяльності-Філософ, звичайно, не придумує ідею історії, як і будь-яку іншу-а знаходить її в історичній свідомості свого часу, експлікує з усього розумового матеріалу своєї епохи. Ідея прогресу й ідея кінця історії не вигадані філософами, а виникають як стихійно панівний умо­настрій епохи й лише потім одержують ідейне оформлення у фі­лософських текстах.

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: