Модель обчислювального середовища «клієнт—сервер»

Технологія «клієнт—сервер» є важливою концепцією в сучасних мережевих технологіях, особливо для Інтернету.

Завдяки технології моделі «клієнт—сервер» можна з різних місць отримати доступ до інформації, що зберігається на одному сервері. Можна встановити кілька серверних комп'ютерів, кожний з яких зберігає інформацію у певному вигляді: графічному, гіпертекстовому, мультимедійному тощо. Оскільки для взаємодії з сервером використовують програмне забезпечення клієнта, можна для різного способу подання інформації створити відповідне програмне забезпечення клієнта для різних апаратних платформ. Так, користувачі Windows і Macintosh, використовуючи відповідне програмне забезпечення клієнта, отримують доступ до інформації на сервері, що працює під управлінням UNIX чи Linux так само просто, як самі користувачі UNIX чи Linux.

 

ПРОТОКОЛ ЛОКАЛЬНИХ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

Для того, щоб комп'ютери могли обмінюватися повідомленнями, недостатньо мережевих адаптерів і кабелів. Необхідно, щоб існувала мова, за допомогою якої вони могли б домовлятися. Цю мову ми будемо називати протоколом.

Протокол — формалізовані правила прийому й передачі повідомлень між хостами (активними складовими мережі).

Для мереж на основі Windows 95/98 основними є протоколи:

NETBEUI—для об'єднання в мережу ПК, які працюють тільки з операційними системами типу Windows 95/98, Windows NT.

ТСР/IР — нині основний протокол, що дає змогу об'єднати в мережу комп'ютери з різною операційною системою (Unix, Mac OS) і різною апаратною платформою (Macintosh, Sun). На цьому протоколі базується робота Інтернет. У новій версії Windows 2000 протокол TCP/IP вибрано за основний.

IPX/SPX—протокол фірми Novell, лідера серед мережевих операційних систем. Дає Windows змогу бути клієнтом у мережі Novell.

Крім протоколу обміну, необхідна програма, яка взаємодіє з операційною системою та мережевим обладнанням.

Мережі на основі протоколу ТСР/IР

ТСР/IР — це сімейство протоколів, розроблених у сімдесятих роках у рамках спеціального проекту Управління перспективних досліджень і розробок Міністерства оборони США з метою розвитку системи зв'язку між навчальними закладами й науково-дослідними інститутами. Ці протоколи розроблялися для Unix-систем. Основні дослідження проводили в Каліфор-нійскому університеті (м. Берклі). Саме ці протоколи застосовують в Ін-тернеті і багатьох локальних мережах для об'єднання комп'ютерів.

Комплект TCP/IP складається з кількох різноманітних протоколів, кожен з яких виконує в мережі певне завдання. Існує два базових протоколи: протоколи керування передаванням (TCP) (забезпечує надсилання та приймання повідомлень) і міжмережевий протокол (IP) (відповідає за маршрутизацію). Інші протоколи виконують різноманітні мережеві функції, як-от: доступ до сервісів «служба доменних імен» (DNS). З'являється числовий еквівалент доменних адрес. Протокол пересилки файлів (ftp) дає змогу об-

мінюватися файлами між віддаленими комп'ютерами. Http забезпечує доступ до Web-сервісу, нині це найпопулярніша служба Інтернету.

Основні поняття: протокол TCP/IP, система доменних імен, маршрутизація

На рис. 15 наведено приклад типової конфігурації мережі, яку можна рекомендувати для використання в загальноосвітній школі.

Рис. 15. Приклад простої мережі

У цій мережі об'єднано кілька комп'ютерів, принтер і модем для доступу в Інтернет. Розглянемо, що нам необхідно для успішного функціонування мережі на основі протоколу TCP/IP. Насамперед потрібно визначитися з такими параметрами:

- унікальна IP-адреса кожного комп'ютера;

- адреса мережі; широкомовна адреса; адреса шлюзу (якщо такий є);

- адреса серверу імен; маска мережі.

IP-адреса — це унікальна адреса, що ідентифікує окремий комп'ютер мережі. Прийнята в IP-мережах адреса є 32-бітним числом. Для спрощення IP-адреса розбита на чотири 8-бітних числа (сегменти) і має свою структуру, в якій одна частина визначає адресу мережі, до якої підключено комп'ютер, а інша — конкретний хост-комп'ютер у цій мережі. Мережева частина адреси займає перші три сегменти, а адреса машини — останній сегмент. Разом ці сегменти утворюють унікальну адресу, за допомогою якої ідентифікується будь-який комп'ютер у мережі, що працює за протоколами TCP/IP.

Наприклад, у ІР-адресі 194.1.1.3 мережева частина — 194.1.1, а машинна частина—3. Цей комп'ютер є частиною мережі, адреса якої — 194.1.1.0.

Якщо локальна мережа не має ТСР/ІР-з'єднання з іншими мережами, можна використовувати будь-які адреси, але все-таки бажано користуватися загальноприйнятими правилами призначення адреси.

Для сайтів Inernet адреси виділяються NIC (Network Information Center). Після звернення до NIC ви не отримаєте адреси для кожного окремо взятого хоста, які ви плануєте використовувати. Замість цього вам нададуть номер мережі, що дає змогу призначати IP-адреси у межах певного діапазону хостам мережі за вашим бажанням.

Для чіткої структуризації існує кілька класів мереж, від яких залежить максимальна кількість адрес для хостів.

- Мережі класу А — мережі з 1.0.0.0 до 127.0.0.0. Номер мережі знаходиться в першому байті октету. Це забезпечує 24-розрядну частину для означення хостів. Дає змогу використати орієнтовно 1, 6 мільйона хостів у мережі.

- Мережі класу В —мережі з 128.0.0.0 до 191.255.0.0; номер мережі знаходиться в перших двох байтах октету. Це 16 320 мереж із 65 024 хостом у кожній.

- Мережі класу С —мережі з 192.0.0.0 до 223.255.255.0; номер мережі —перших три числа в октеті. Це 2 мільйони мереж із 254 хостами в кожній.

- Мережі класу D, Е, F — адреси в діапазоні з 224.0.0.0 до 254.0.0.0. Є або експериментальними, або збережені для подальшого використання і не описують жодної мережі.

Згідно з нашим прикладом, адреса 194.1.1.3 належить хосту з номером 3, мережі класу С з номером 194.1.1.

Адреси 0.0.0.0 та 127.0.0.0 зарезервовані. Їх не можна використовувати під час присвоєння адрес хостам. Перша адреса називається маршрутом за замовчуванням, а друга — адресою локального інтерфейсу.

Мережа 127.0.0.0 локально зарезервована для IP-трафіку на вашому хості. Найчастіше адресу 127.0.0.1 призначають спеціальному інтерфейсу

на вашому хості, який називається «інтерфейс петлі» (loopback). Це дає змогу розробляти й тестувати програмне забезпечення мережі без використання «реальної» мережі. Це буде корисним, якщо використовується мережеве програмне забезпечення на окремому (не під'єднаному до мережі) хості. Наприклад: UUCP-сайти взагалі не мають ІР-під'єднання, однак для роботи системи потребують новин INN, для роботи під Linux, INN — «інтерфейсу петлі» (loopback).

Для адрес хостів локальних мереж, які не мають адрес в Інтернеті (приватній мережі), зарезервовані адреси, що не транслюються в Інтернеті:

10.0.0.0— 10.255.255.255 — 1 мережа класу А;

172.16.0.0—172.31.255.255 —І6 мережа класу В;

192.168.0.0—192.168.255.255—256 мережа класу С

Адреса мережі

Адресу мережі можна легко встановити за адресою хост-комп'ютера. Адреса мережі — це мережева частина адреси хоста + нуль. Наприклад, у хост-адресі 194.1.1.3 адреса мережі — 194.1.1.0.

Системи визначають адресу мережі за адресою хост-комп'ютера за допомогою маски мережі, виконуючи порозрядну операцію і з маскою мережі й адресою хост-комп'ютера. При цьому машинна частина адреси обнуляється.

Якщо ви використовуєте тільки loopback, у вас немає адреси мережі.

Маска мережі (Netmask)

Маску мережі використовують для отримання адреси мережі, до якої ви підключенні. Під час визначення маски мережі адреса хост-комп'ютера є своєрідним трафаретом. Усі числа в мережевій частині хост-адреси встановлюються рівними 255, а в машинній частині ставиться нуль. Це і є маскою мережі.

Маска мережі для хост-адреси 194.1.1.3 — 255.255.255.0.

Мережева частина 194.1.1 замінена на 255.255.255, а машинна частина 3 замінена нулем. За допомогою цієї маски системи з вашої хост-адреси визначають адресу вашої мережі. Вони можуть встановити, яка частина адреси хост-комп'ютера є мережевою і з яких чисел вона складається.

Наведений приклад маски належить мережі класу С, для мереж класу В мережева маска відповідно буде 255.255.0.0. Для loopback мережева маска завжди 255.0.0.0, оскільки адреса порту loopback завжди 127.0.0.1.

Широкомовна (Broadcast) адреса

Широкомовна адреса дає змогу системі надсилати повідомлення одночасно всім системам у мережі. Як і мережеву адресу, широкомовну адресу можна легко визначити за адресою хост-комп'ютера; машинна частина в ній встановлена рівною 255, а мережева частина не змінюється. Наприклад, широкомовна адреса для адреси хост-комп'ютера 194.1.1.3 — 194.1.1.3 (тобто мережева частина адреси залишається старою, а машинна змінюється на 255).

Тільки-но ви використаєте loopback, у вас не буде broadcast-адреси.

Адреса шлюзу (Gateway)

Досить часто один із комп'ютерів мережі призначають шлюзом (gateway), який має забезпечувати взаємодію з іншими мережами. Шлюз — це комп'ютер, що перебуває одночасно в різних мережах, має IP-адреси різноманітних підмереж і керує передаванням пакетів між ними. Всі з'єднання з цієї мережі в іншу і навпаки здійснюються через цей шлюзовий комп'ютер.

Якщо ви працюєте в такій мережі, необхідно дізнатися адресу шлюзу в системного адміністратора мережі. Якщо шлюзу в мережі немає або якщо ви працюєте в автономній системі, то адресу шлюзу знати не обов'язково.

Як правило, адреса шлюзу має ту саму мережеву частину, що й адреса хост-комп'ютера, але в її машинній частині стоїть 1. Наприклад, якщо адреса хост-комп'ютера — 194.1.1.3, то адреса шлюзу (можливо) — 194.1.1.1. Проте це не є аксіомою для адрес хост-комп'ютерів.

Сервери доменних імен (Nameserver)

У багатьох мережах, зокрема в Інтернеті, є комп'ютери, що працюють як сервери доменних імен: для перетворення доменних імен мереж і хост-машин на IP-адреси. Це дає змогу ідентифікувати ваш комп'ютер у мережі, користуючись не IP-адресою, а доменним ім'ям, оскільки ІР-адреси досить складно запам'ятати, а ім'я комп'ютера — значно легше. Наприклад: main.tdpu.edu.te.ua. До інших систем теж можна звертатися за доменними іменами, тому їхню IP-адресу знати не обов'язково. Для цього необхідно знати IP-адреси серверів доменних імен своєї мережі. Ці адреси (їх може бути кілька) можна дізнатися в системного адміністратора. Зазвичай, якщо ви працюєте з провайдером Інтернету, вам потрібно знати адреси серверів доменних імен, які обслуговує цей провайдер.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: