Поняття «Західна традиція права» Г.Дж. Бермана та її ознаки.

Поняття східної та західної традицій права є одним із найчастіше вживаних у порівняльному правознавстві та галузевих науках тощо. В своїх працях цих феноменів торкаються практично усі відомі компаративісти, починаючи від класиків Р. Давида, Цвайгерта й Кьотца, та закінчуючи сучасними дослідниками, такими як Х. Бехруз, М. Дамірлі, Скакун О.Ф., Харитонов Є.О та численні інші.

Поняття «західної традиції права» в цьому контексті є достатньо безспірним та використовується більшістю дослідників відповідно до наукової доктрини Г. Дж. Бермана[7]. Єдиними різночитаннями у розумінні цього поняття є або вузьке тлумачення, за яким під «західною традицією права» розуміються держави Західної Європи, та широке - за яким цей феномен поширюються й на Центральну Європу та усі похідні від європейських держави.

Відповідно до ідей Бермана та інших дослідників «держави Заходу» (як називає їх Берман) не дивлячись на значні відмінності у розвитку, наявність унікальних особливостей та навіть належність до різних правових сімей, можні об’єднати у певну спільність під назвою «Західна традиція права». Ця спільність утворюється на ґрунті численних факторів, які є спільними для усіх означених держав у процесі їхнього історичного розвитку, більше того, наявність даних факторів у правовому розвитку певної держави дає можливість включати її до простору західної традиції права. Таких факторів є досить багато, й їхній перелік не є вичерпаним, хоча деякі зустрічаються у наукових працях частіше.

Першим важливим об’єднуючим фактором сам Г. Берман та усі його прихильники називають роль у формуванні європейського права Католицької Церкви, зокрема її корпусу канонічного права та безпосередньо папської революції. На думку Г. Бермана, папська революція сприяла створенню першої правової системи нового часу – канонічного права, слідом за яким виниклі й світські правові системи усієї Європи[8]. Так як поширення влади церкви не обмежувалося виключно континентальною Європою, Англія та країни Скандинавії так само зазнали цей вплив на свої правові системи у повній мірі.

Другим значним об’єднуючим фактором для права Західної Європи стала діяльність університетів. Юридичні школи Болоньї, Сорбони а згодом Севільї та Геттінгену приймаючи студентів з усіх земель християнського світу, викладали їм римську правову модель. Після завершення навчання, студенти роз’їжджалися по різни країнах, та займаючись юридичною практикою, впроваджували отримані ідеї у місцеві правові реалії, створюючи таким чином ще один пласт юридичного спільного ґрунту для об’єднання правової цивілізації Європи. Не менш важливим фактором, напряму пов’язаним із університетською діяльністю, в західній цивілізації стало поширення єдиної мови спілкування, науки, права та освіти – латини.

Наступним об’єднуючим фактором для правового поля Європи стала діяльність торговців. Окремі особи, торгівельні цехи, об’єднання й навіть союзи (наприклад, Ганза) з’єднували європейські землі мережею торгівельних шляхів. Переїжджаючи із місця на місце, вони несли із собою комплекси правових звичаїв цивільного та торгівельного права, способи укладання договорів та їх стандартні умови, поширюючи вдалі правові моделі та замінюючи ними локальні недосконалі норми. Таким чином створювалося нове раціональне приватне право, спільне для усієї Європи.

На формування європейського правового менталітету величезний вплив завдала культура античності. Цей вплив був дуже комплексним та багаторівневим та відбувався у декілька історичних етапів. Перший раз він мав місце у прямій формі, коли право майбутніх держав західної традиції опинилося у сфері правового регулювання Римської імперії. Так як рівень місцевого правового розвитку численних провінцій Риму був невисоким, а само римське право (в першу чергу, зрозуміло, цивільне) було побудовано на високих законодавчих техніках античності, відзначалося глибокою змістовністю, логічністю та раціональністю, його правові норми, окремі моделі чи цілі інститути швидко входили в обіг місцевих суспільств по усій Європі. Другий раз античні правові традиції поширилися через вплив церкви, описану вище діяльність університетів та рецепцію римського права. Причому це поширення відбувалося не тільки через правові норми CJC, але й через численні філософські твори Аристотеля та інших грецьких й римських філософів, яких тиражувала християнська церква. Наступним етапом античного впливу на правовий менталітет Європи стало поширення Ренесансу, та пов’язаного з ним повернення уваги до античних цінностей, культури та мислителів, в першу чергу тих, які оминалися увагою в офіційній доктрині церкви. Такі важливі явища й феномени західної традиції права як школа природного права, ідеали прав та свобод людини й громадянина, демократичні основи формування суспільства, навіть ідея правової держави безперечно ґрунтуються на античних правових досягненнях. Описаний вплив античності мав місце щодо усіх без виключення держав, які включаються дослідниками до західної традиції права, та став ще одним додатковим фактором їхньої правової спільності.

 Черговим об’єднуючим фактором для європейського права можна назвати політичні, військові та економічні союзи європейських держав, які формували у населення усвідомленні близькості, схожості інтересів та поступово створювали єдиний європейський правовий менталітет. Історично Європи декілька раз була у стані, близькому до створення єдиної пан-європейської державності: за часів Римської імперії, імперії Карла Великого, правління Наполеона та підвладних йому держав – Наполеонідів, та, врешті решт, при створенні ЄС. Спільні державницькі тенденції створювали спільність моделей у публічному праві, що й завершило формування західної традиції права – спільного правового комплексу для європейських країн, до якого з часом приєднувалися інші держави, які визнавали свою спорідненість, спільне походження чи розділяли систему європейських цінностей та правових моделей.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: