Кримінального права України

Питання на усну частину іспиту з Особливої частини

Кримінального права України

Поняття Особливої частини кримінального права. Співвідношення Загальної та Особливої частин кримінального права.

Особливачастинакримінального права - це система норм, щовстановлюють, якісамеконкретнісуспільнонебезпечнідіяння (діячибездіяльність) є злочинами, та яківидипокарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, щоїх вчинили. НормиОсобливоїчастинирозташовані за певною системою та у певнійпослідовності в окремихдвадцятирозділах КК України, у межах статей 109-447.

Система Особливоїчастиникримінального права побудованаголовним чином за родовимиоб'єктамизлочинів. НазвивідповіднихрозділівОсобливоїчастини КК здебільшого прямо вказують на цейоб'єкт

Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої частин кримінального права України:

1) основний масив норм і Загальної і Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі - Кримінальному кодексі України;

2) Загальна і Особлива частина мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця - вищого органу державної влади України;

3) Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної і Особливої частини, є:

- посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу щодо рецидивістів, осіб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

- пом'якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування видів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі за необережні злочини, щодо осіб, які вперше і випадково порушили кримінальний закон, вчинили малозначні злочини;

4) в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, економії кари і т. ін.);

5) норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена і застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окремих видів злочинів - положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання і вислання).

Відмінність між Загальною і Особливою частинами кримінального права України полягає:

1) в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій частині - які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;

2) структурі норм: норми Загальної частини, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини - з диспозиції та санкції (за винятком норм-дефініцій ("роз'яснювальних") та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини ("заохочувальних");

3) умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.

 

Криміналізація і декриміналізація: поняття і способи

Криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Ст.110

Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -

Кваліфікуючі ознаки:

Частина 2 ст. 110 КК передбачає такі

1) вчинення вказаних у ч. 1 ст. 110 КК дій особою, яка є представником влади;

 2) повторність;

3) за поперед­ньою змовою групою осіб;

 4) дії, поєднані з розпалюванням національної чи релігій­ної ворожнечі.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб має місце в тих випадках, коли його вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення.Для цієї кваліфікуючої ознаки не має значення, чи були всі учасники групи співвико-навцями, чи вони виконували різні ролі.

Дії, пов’язані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, мають місце в тих випадках, коли суб’єкт діє з метою викликати вороже ставлення до осіб іншої національності або релігії. Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти доведення до високого ступеня, граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому випадку кваліфікація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161, не потрібна.

 

Частина 3 ст. 110 КК передбачає особливо кваліфікуючу ознаку - вчинення дій, передбачених частинами 1 або 2 ст. 110 КК, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків Під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї людини.

Вбивство через необережність, вчинене під час скоєння дій, метою яких є незаконна зміна меж території або державного кордону України, повністю охоплюється ст. 110, а умисне вбивство потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 115 або іншої статті КК, яка передбачає відповідальність за умисне вбивство.

Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому ст. 110, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо. При цьому умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повністю охоплюється ст. 110 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 121,

 

 

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -

Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.

Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків-України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо); 2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо; 3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів І підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;

2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

 

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв'язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.

 

До інших дій. спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як Декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін.

Епідемія - це такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130. Загибель людей в результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть, бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії. можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років,

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на 'ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -

Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Об'єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері,

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема:

- у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері);

-у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній);

- у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній);

-у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній);

- у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:

 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2) шпигунство;

3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває У стані війни або збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги. Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в .інтересах ворога певні дії на шкоду України. Один лише факт надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця. Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих ЇЇ місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, Її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характеру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України, Проте перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина України до угруповань терористичного характеру, диверсійних загонів,

Шпигунство         ст 114

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану:

-зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

-з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);

-з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

-зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);

-зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе оборонне'значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

-зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації "особливої важливості", підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов'язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

-з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв'язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну ("тіньовий" уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особа без громадянства.

Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності; 1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу - лише виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв'язок і отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого наміру, то - незалежно від того, заявив він органам державної влади про вказаний зв'язок або не зробив цього, - підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п, 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111, Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відповідальності за ст. ї 11. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив'язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв'язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання,

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить Її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила Її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред'явлення їй доказів такого зв'язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, - органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час перебування громадянина України за КОРДОНОМ такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення. якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів,, що містять відомості, які становлять державну таємницю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної інформації, який засвідчує ступінь її секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"). Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць, але не може перевищувати для зазначених видів інформації відповідно 30, 10 і 5 років. Проте після закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України "Про державну таємницю". Ними інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" лише за умови, що вони належать до зазначених чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

Не належить до державної таємниці інформація; про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути засекречена. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам такої інформації не може кваліфікуватися як шпигунство.

 

Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомостей, крім тих, що становлять державну таємницю, у тому числі в одержанні яких зацікавлена іноземна розвідка (скажімо, відомостей про місткість того чи іншого аеродрому цивільної авіації, про пропускну спроможність того чи іншого напрямку залізниці, про потреби .певної галузі народного господарства у дорогоцінних металах і природних алмазах, про номенклатуру, обсяг і фінансування конкретної операції з експорту, імпорту певних видів сировини і продукції, про науково-технічне співробітництво України з окремою іноземною державою, відомостей про фахівців у галузі військових наук, про систему охорони конкретного військового арсеналу, про виробничу потужність конкретного підприємства з ремонту озброєння тощо) та які, на її погляд, можуть бути придатні для використання на шкоду інтересам України (для вчинення диверсій чи іншого використання в умовах воєнного стану чи в інший особливий період, або для виконання перспективних вербувальних завдань тощо), не містить складу злочину, передбаченого ст. 114.

З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням пощтового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо). Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів тощо}, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 114, тільки іноземець або особа без громадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до ст. ст. 7 і 8). Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

\

Юридичний аналіз складу злочину «Умисне тяжке тілесне ушкодження. Ознаки тяжкого тілесного ушкодження та їх зміст. Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність».

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, -

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, -

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина - громадянин України, особа без громадянства. іноземець.

Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів.

Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження:

1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило

2) втрату будь-якого органа або його функцій;

3) психічну хворобу;

4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

До небезпечних для життя ушкоджень належать: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у т.ч, без ушкодження мозку; б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки………….

За ознакою втрата будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика; 4) руки;5) ноги; 6) репродуктивної здатності.

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від ушної раковини.

Під втратою язика (мовлення) слід розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими,;для оточуючих. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

Під втратою руки, ноги слід розуміти відокремлення їх від тулу ба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).

Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою репродуктивної здатності слід розуміти втрату здатності до статевих зносин чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш якна одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв'язку з одержаною останньою травмою треба визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

6. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії.

Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст, 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови Вчинення Умисного тяжкого тілесного ушкодження -групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами.

Умисле тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

 

Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), -

Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, -

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, -

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, -

Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Безпосередній об’єкт цього злочину - земельні відносини як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами відносин є земля в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини опосередко­вуються правом власності на землю і регулюються ЗК та іншими нормативно-право­вими актами.

Предметом злочину є земельна ділянка як об’єкт права власності.

Земельна ді­лянка - це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем роз­ташування, з визначеними щодо неї правами суб’єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки (ст. 79 ЗК).

Об’єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки.

Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню (захоплен­ню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній), яка володіє нею на інших законних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, корис­тування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об’єктивної сторони може полягати у різних діях - у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні «своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удо­брення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт, завезення і розміщення будівельних матеріалів тощо. Але у всіх випадках осо­ба протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як «власник» чи «законний користувач» і при цьому порушує суб’єктивні інтереси учас­ників земельних правовідносин у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель.

Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об’єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 197-1 КК).

Злочин, передбачений ст. 197-1 КК, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володільцю буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього. Мотив і мета злочину - корисливі та інші.

Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 1971 КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тут встановлено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за цей злочин, передбачений цією стат­тею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

Самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель . Під останніми ро­зуміють окремі види земель, що з урахуванням їх агроекологічних, історико-культурних чи інших особливостей (висока родючість, наявність унікальних природних комплексів, історико-археологічних об’єктів або об’єктів культурної спадщини) становлять особливу цінність. На ці землі по­ширюється особливий правовий режим охорони, який гарантує запобігання їх викорис­тання для потреб, не пов’язаних із забезпеченням режиму таких земель. Але у кожному випадку висновок щодо визнання незаконним зайняття ділянки як землі, що є особливо цінною, має вирішуватися на підставі екологічної експертизи.

Самовільне зайняття земельної ділянки, на яку є певні обмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом), земель в охоронних зонах. Охоронні зони створю­ються: а) навколо особливо цінних природних об’єктів, об’єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти (ст. 112 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель в зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об’єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спо­рудам, водоводам, об’єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки, земель в санітарно-захисних зонах. Сані­тарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон за­бороняється будівництво житлових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструктури та ін­ших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах особливого режиму вико­ристання. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо вій­ськових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони дер­жавного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і до­вкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК).

У частині 3 ст. 197-1 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовіль­не будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небез­печність самовільного зайняття земельної ділянки (ч. 1 ст. 1971), яке супроводжу­ється самовільним будівництвом будівель чи споруд. Самовільним є таке будівництво житлових чи нежитлових приміщень або інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ тощо, які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать про те, що особа не лише самоправно зайняла земельну ділянку, а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно спричиняє більш тяжку шкоду еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність.

У частині 4 ст. 197[12] КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 1971 КК (особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель); б) або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин (див. коментар до ста­тей 89-91 КК); в) або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 КК.

 

Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, -

Юридичний аналіз складу злочину «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів».

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -

Вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, -

Суб’єкт – спеціальний 1) службових осіб підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності; 2) осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-якої іншої особи, яка зобов’язана сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі).

Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які виникають у сфері надання суб’єктам господарювання та іншим особам фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єктами можуть виступати власність або відносини по формуванню дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

 Предмет злочину - неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

 Об’єктивну сторону цього злочину характеризують незаконні дії - надання неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Респуб­ліки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам.

Банк- юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне пра­во надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків

Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти тих суб’єктів відносин у сфері господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити суб’єктам господарювання або іншим юридичним чи фізичним особам.

Субсидія - це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності.

Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, про­ектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання.

Дотація - це надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та під­вищення якості продукції тощо.

Кредит - це грошова чи товарна позика, що надаєть­ся кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Пільги щодо податків - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі.

 Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої ін­формації, незалежно від того, чи була обманута особа, якій інформація була передана, а також чи були фактично одержані субсидії, субвенції, дотації, кредити та пільги щодо податків.

 Суб’єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, який характеризується завідомістю, тобто усвідомленням винною особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату. Крім того, обов’язковою ознакою є мета одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг щодо податків.

Суб’єктом цього злочину з 16 жовтня 2011 р., коли набрали чинності зміни до ст. 222 КК, внесені Законом України від 22 вересня 2011 р. може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу, його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів та незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до них за відсутності ознак вимагання, -

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -

Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

Об’єкт злочину - свобода законної господарської діяльності. Додатковими об’єктами можуть виступати життя, здоров’я і недоторканність людини, власність. Відповідно до ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна кон­куренція.

 Об’єктивна сторона злочину виражається в протидії законній господарській діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 206 КК вона розуміється як протиправна вимога:

а) припинити займатися законною господарською діяльністю;

б) обмежити таку діяльність;

в) укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю;

 г) не виконувати укладену угоду, невиконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою …

 Для об’єктивної сторони достатньо поєднання одного виду вимоги з одним видом погрози.Загальною умовою кваліфікації дій за цією статтею є відсутність ознак вимагання. У разі їх наявності в конкретному випадку дії кваліфікуються лише за ст. 189 КК «Ви­магання».

 Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарюван­ня у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію про­дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГК

Протиправна вимога - це повідомлення іншій особі відомостей про дії або без­діяльність, які вона повинна негайно або у майбутньому вчинити відповідно до бажан­ня винної особи: припинити законну господарську діяльність або обмежити її, укласти зазначену угоду чи не виконувати її.

Протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю - це вимога фактично повністю припинити вже здійснювану суб’єктом господарювання (у тому числі підприємцем) законну господарську діяльність певного виду (видів) або всіх видів. Така вимога може поєднуватися із вимогою оформити це юридично як добровільну самоліквідацію суб’єкта господарювання, однак таке поєднання не є обов’язковим.

Протиправна вимога обмежити зайняття господарською діяльністю харак­теризується повідомленням потерпілому певних вимог щодо здійснення ним законної господарської діяльності у визначених винною особою межах, які не збігаються із бажанням потерпілого і суперечать його законним інтересам. Такі межі можуть сто­суватися обсягів виробництва певних товарів чи надання певних послуг, часу чи місця здійснення господарської діяльності, можливості вибирати партнерів чи укла­дати з ними певні угоди тощо.

Протиправна вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріаль­ної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, - це вимога укласти всупереч правам чи законним інтересам потерпілого певну угоду, яку він може укладати відповідно до законодавства при здійсненні за­конної господарської діяльності. Зокрема, це може бути угода про: а) виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг із певним ненадійним суб’єктом господарювання; б) прийняття на роботу чи переміщення по роботі певної небажаної потерпілому особи чи осіб; в) надання або передачу прав щодо управління юридичною особою певній особі чи особам.

Протиправна вимога не виконувати укладену угоду може стосуватися будь-якої угоди, яку особа законно уклала при здійсненні законної господарської діяльності, за умови, що її невиконання у конкретному випадку може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається такою діяльністю. Прак­тичне встановлення такої можливості при вимозі укласти угоду чи не виконувати укладену угоду повинно здійснюватись з урахуванням того, що зазначена шкода може бути заподіяна тій особі, якій була пред’явлена вимога, або іншим особам (наприклад, діловим партнерам), їх правам та інтересам.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення до потерпілого зазначеної вимоги, поєднаної з погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

 Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, поєднаним із метою припинення зайняття іншою особою законною господарською діяльністю або обмеження її, укладання угоди або невиконання угоди, про яку йдеться у ст. 206 КК. Вчинення зазначених у цій статті дій з корисливою метою незаконного одержан­ня чужого майна, права на таке майно або вчинення потерпілим дій майнового харак­теру, кваліфікується як вимагання (ст. 189 КК).

Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -

Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суспільна небезпечність незаконного полювання визначається посяганням на встановлені правовідносини: охорона, раціональне використання та відтворення тва­ринного світу.

Об’єктом злочину є законодавчо забезпечена охорона, раціональне використан­ня і відтворення диких звірів та птахів.

Предметом незаконного полювання виступають мисливські тварини, що пере­бувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у не­волі в межах угідь державних мисливських господарств і які належать до так званого державного мисливського фонду.

Державний мисливський фонд - мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств.

Мисливські тварини - дикі звірі та птахи, що можуть бути об’єктами полювання.

Мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добуван­ня мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь.

Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мис­ливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні таких дій:

1. порушення правил полювання;

2. незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах при­родно-заповідного фонду;

3. полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Чер­воної книги України.

Полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

До полювання прирівнюється також перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю, або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування з про­дукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку та одержали в установленому поряд­ку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю.

Документами, які надають право на полювання, є: посвідчення мисливця; щоріч­на контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мислив­ською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів із відміткою про допуск до полювання у поточному році в разі їх використання під час полювання.

Добування мисливських тварин здійснюється за дозволом - ліцензією або відстрільною карткою.

За ліцензією здійснюється полювання на ведмедя, кабана, лань, оленів благород­ного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, онда­тру, куниць лісову та кам’яну, норку американську, тхора лісового. Ліцензії видають­ся мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально вповноваженому центральному органі виконавчої влади у галузі мисливського госпо­дарства та полювання або визначеному ним органі.

За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля ди­кого , зайця-русака, єнотовидного собаку, вовка та лисицю. Відстрільні картки вида­ються мисливцям користувачем мисливських угідь.

Оскільки диспозиція ст. 248 КК є бланкетною, тому правила полювання та види їх порушення визначаються Законом України «Про мисливське господарство та по­лювання». До незаконного полювання віднесені:

- полювання без належного на те дозволу;

- полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;

- полювання в заборонених для цього місцях (на територіях та об’єктах природно- заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворю- вальних ділянках; у межах населених пунктів, за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Се­вастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволі; на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де мож­ливе перебування людей);

- полювання в заборонений час (у недозволені для полювання строки на відповідні види тварин; у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше годи­ни до його сходу));

- полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забо­роненими способами (клеїв, петель, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад; живих сліпих чи знівечених тварин як принади; звуковідтворювальних при­ладів та пристроїв; електричного обладнання для добування тварин; штучних світло­вих джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення; дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових ре­човин; з під’їзду на автомототранспорті, також на плавучих засобах з працюючим двигуном; літаків та вертольотів; немисливської (у тому числі військової) вогнепаль­ної, пневматичної та іншої стрілецької зброї; руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо); полюван­ня з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспор­та з допуском до полювання);

- транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в дозволі про їх добування;

- допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;

- полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мислив­ського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання;

- полювання на заборонених для добування тварин.

Для настання відповідальності за цим злочином достатньо вчинення хоча б одно­го виду незаконного полювання.

 

 Кримінальна відповідальність за полювання, незаконність якого полягала в по­рушенні встановлених правил, настає лише за умови заподіяння істотної шкоди. Такою шкодою, зокрема, можуть бути визнані: зникнення того чи іншого виду тварин у пев­ній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об’єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншо­го виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо. Якщо внаслідок незаконно­го полювання істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 1 або ч. 2 ст. 85 КУпАП.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, слід ураховувати не тільки кіль­кісні та вартісні критерії, а й інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання (див. пп. 5, 10 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004р. № 17).

 Здійснення незаконного полювання в заповідниках чи на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або полювання на звірів, птахів чи інші види тварин­ного світу, що занесені до Червоної книги України, тягне за собою кримінальну відповідаль­ність за ст. 248 КК незалежно від факту настання чи ненастання шкідливих наслідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною виною. Мотиви можуть бути різними, вони на кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

Суб’єктом незаконного полювання є особи, які досягли 16 років. Службові осо­би, що вчинили незаконне полювання з використанням свого службового становища, відповідають за ч. 2 ст. 248 КК.

 

Під способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу маються на увазі різні прийоми та методи, застосування яких призводить до винищен­ня тварин у великій кількості (наприклад, застосування автоматичної зброї, вибухових речовин, газів, електроструму, отрути, загін стада тварин на болото або в засаду тощо).

Під незаконним полюванням, вчиненим із використанням транспортних засобів (автомашин, мотоциклів, катерів, моторних човнів, вертольотів, тракторів тощо), розуміється їх застосування при вистежуванні або добуванні звірів і птахів (полюван­ня з під’їзду на автотранспорті, на плавучих засобах із працюючим двигуном, із літа­ків та вертольотів тощо).

 

 

Ті самі діяння, якщо вони вчинені із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -

 

Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він завдає шкоди рибним запасам та іншим водним тваринам в Україні шляхом їх хижацького знищення.

Об’єктом злочину є науково обґрунтоване, раціональне використання і охорона риб та інших водних тварин та їх відтворення.

Предметом даного злочину виступають риби різноманітних порід (прісні та морські), водні тварини (дельфіни, креветки, кальмари, восьминоги, раки, краби), що знаходяться в стані природної волі, а також деякі морські рослини (водорості і трави), які мають промислове значення для виробництва добрив, медичних препаратів і про­дуктів харчування.

Незаконне виловлювання водних хутрових звірів (видри, бобри, ондатри, хохулі) не охоплюється даним складом злочину, а кваліфікується як незаконне полювання.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що виро­щуються підприємствами й організаціями в спеціально облаштованих або пристосо­ваних водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або дикими тваринами і птахами, що перебувають у розплідниках і вольєрах, підлягають кваліфікації як крадіжка майна. У зв’язку із цим судам при розгляді справ слід з’ясовувати, у яких водоймах виловлено рибу або водних тварин, і залежно від встановленого кваліфікувати дії винних.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Відповідно до Закону України «Про тваринний світ» одним із видів використання об’єктів тваринного світу є рибальство. Рибальством вважається промислове добу­вання риби, водних безхребетних і морських ссавців, а також любительське і спор­тивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах.

Промислове рибальство - спосіб спеціального використання об’єктів тваринного світу підприємствами, установами, організаціями і громадянами, яким надається право ведення промислового рибальства та промислу водних безхребетних і морських ссавців на промислових ділянках рибогосподарських водойм, до яких належать усі поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування риби та інших об’єктів водного про­мислу або мають значення для відтворення їх запасів, а також у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України.

Любительське і спортивне рибальство - це рибальство та добування водних безхре­бетних для особистого споживання у визначених для цих цілей водоймах загального ко­ристування і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування.

Порушення правил промислового та любительського рибальства, якщо воно запо­діяло істотну шкоду, і є незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним промислом.

Під поняттям промислу розуміються випадки вилову риби і водних тварин із ви­користанням промислових засобів (сіток, неводів тощо). Промислом охоплюються як одиничний акт добування, так і дії, що складаються з ряду вольових актів.

Незаконність зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом має місце при здійсненні його без належного дозволу, у заборонений час, у недозво-лених місцях, а також забороненими способами і знаряддями лову.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть указувати, зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період не­ресту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наяв­ності до того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КУпАП (див. п. 12 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004р. № 17).

Суб’єктивна сторона злочину виражається у формі умислу.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років.

 

 

Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

Об'єктом злочину є громадська безпека. Злочинні організації, оскільки вони створюються з метою вчинення злочинів, становлять потенційну загрозу для самих різноманітних правоохоронюваних інтересів.

З об'єктивної сторони злочин може виразитися у таких формах: 1) створення злочинної організації; 2) керівництво злочинною .організацією; 3) участь у злочинній організації; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп - стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

Під створенням злочинної організації слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Особа, яка створила злочинну організацію, в майбутньому може й не бути її керівником чи учасником.

Керівництво злочинною організацією передбачає виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її. структурних підрозділів.

Участь у злочинній органі'зації передбачає перебування в складі злочинної організації, Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній організації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з іншими її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують вся організація та окремі Її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планувати їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Водночас, участь в організації не охоплює вчинення діянь, які становлять самостійні злочини. Вони кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини КК.

Консолідація організованої злочинної діяльності, тобто згуртування діяльності окремих злочинних організацій і організованих груп для посилення їх діяльності, полягає в різноманітних діях спрямованих на проведення зустрічей представників таких об'єднань.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч1 ст. 255.

Суб'єкт злочину загальний. Особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність лише за окремі злочини, вчинені у .складі такої організації (наприклад, за грабіж, заподіяння тяжкого, чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, Винний усвідомлює, що організація, яку він створює, якою керує, в якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації організованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає настання таких наслідків.

Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.

Примітка. 1. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

2. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

Об'єктом злочину є громадська безпека.

Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1) створення не передбачених законами України воєнізованих формувань; 2) участь у їхній діяльності (ч. 1 ст 260); 3) створення не передбачених законом збройних формувань; 4| участь у їхній діяльності |ч 2 ст 260); 5) керівництво зазначеними формуваннями; 6) їхнє фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. З ст. 260); 7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян |ч. 4 ст 260).

Суб'єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, відповідальність настає з 14-річно-го віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людини (ч. 5 ст. 260) характеризується непрямим умислом або необережністю, а до наслідків у вигляді заподіяння особі тяжкого тілесного ушкодження - прямим або непрямим умислом або необережністю.

 

Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті в частині погрози вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган про цей злочин, сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

 

Об'єктом злочину є громадська безпека.

Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258); 3) створення терористичної групи чи терористичної організації; 4) керівництво такою групою чи організацією; 5) участь у ній; 6) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (ч. 4 ст. 258).

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням - здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Про поняття підпалу і вибуху див. коментар до ст. 113. Інші дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерву руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо.

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 127, 152. Створення терористичної" групи чи терористичної організації, керівництво такою організацією, участь у терористичній організації, матеріальне, організаційне чи. інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо злочинних організацій та організованих груп (дивкоментар до ст. ст. 28 і 255).

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною-діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж. які вчиняються у зв'язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

Свіворення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258) полягають у таких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту,, зв'язку, забезпеченню споживачів водою, енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) .

 

 

Юридичний аналіз складу злочину «Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем ».

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства -

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем -

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, -

Об'єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів. Виокремлення протиправного безоплатного заволодіння ними в спеціальну норму пояснюється тим, що ці дії порушують громадську безпеку, порівняно з викраденням майна становлять підвищену суспільну небезпеку і в ряді випадків не охоплюються нормами про злочини проти власності.

Предметом злочину, передбаченого ст. 262, виступають:1) зброя (крім гладко ствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої; 5) радіоактивні матеріали.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) - це зброя, в якій снаряд (куля, шрот) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). До зброї, яка е предметом злочину, передбаченого ст. 262, належать всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а також атипічна зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї. Це - гармати, міномети, кулемети, автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети та револьвери тощо.

Бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. 

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти поєднання вибухових речовин із засобами ініціювання вибуху - зовнішніми джерелами імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатор, капсуль-детонатор. вогнепровідний та детонаційний шнури тощо) та засобами управління (годинниковими, радіокерованими, ударної дії), завдяки чому такі пристрої придатні для застосування.

Радіоактивні матеріали - це матеріали, здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бетаі гама-випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними нормативними актами. Предметом аналізованого злочину радіоактивні матеріали є за умови, що кількість речовини та інтенсивність випромінювання настільки великі, що здатні заподіяти шкоду здоров'ю людини.

Об'єктивна сторона даного злочину включає в себе вчинення таких дій щодо вказаних предметів: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 262); 6) розбій (ч. З ст. 262).

Під викраденням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, радіоактивних матеріалів слід розуміти протиправне таємне чи відкрите, в тому числі із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юридичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ними володіли.

Привласнення  вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів має місце при їх утриманні, неповерненні володільцю особою, якій вони були довірені для зберігання, перевезення, пересилання, надані у зв'язку з виконанням службових обов'язків тощо або в якої опинились випадково чи якою були вилучені в іншої особи, котра володіла ними незаконно.

Вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів полягає  в пред'явленні особі, яка законно чи незаконно ними володіє або у віданні чи під охороною якої вони перебувають, вимоги про їх передачу. Вимагання вважається закінченим складом злочину з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з відповідними   погрозою чи насильством.

Заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами шляхом шахрайства здійснюється за допомогою обману чи зловживання довірою, а шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем - внаслідок протиправного використання нею своїх владних повноважень.

Розбій з метою заволодіння вибуховим пристроєм кваліфікується за ст. 187.

Суб'єктом цього злочину, зчиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а у разі його вчинення в інший спосіб - 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа повинна знати про те, що предмет, яким вона заволодіває, належить до зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, розуміти Небезпечні властивості таких предметів та те, що заволодіння ними здійснюється протиправним способом.

Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Об'єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв.

Предметом злочину можуть бути; 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2| бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

До холодної зброї належать предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючоріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії механічного пристрою.

Кинджали, фінські ножі - вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфічної форми: кинджал - довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, що звужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж ("фінка") - короткого, товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною.

Кастет - вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар.

Інша холодна зброя - будь-які предмети, що спеціально призначені чи пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Це, зокрема, довгоклинкова холодна зброя (шабля, меч, шпага), метальні знаряддя (бумеранг, спис, праща, лук, арбалет), ударно-роздроблюючі пристосування (нунчаку, булава, кистень), рубаючі предмети (томагавк, бойова сокирка).

Об'єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут.

Всі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.

Під незаконним виготовленням холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.

Такими діями, зокрема, є перероблення ракетниці, стартового, будівельного, газового пістолета, інших пристроїв, пристосованих для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, у зброю, придатну до стрільби, або мисливської (у тому числі гладкоствольної) рушниці - в обріз, виготовлення вибухових речовин, вибухових пристроїв чи боєприпасів з використанням будь-яких компонентів, які самі по собі не є вибухівкою, але внаслідок цих дій набувають здатності до вибуху, тощо.

Ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв - це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням.

Під незаконною передачею вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.

Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв полягає в умисній передачі їх іншій особі поза встановленим порядком шляхом продажу, обміну, дарування, сплати боргу тощо.

Зберігання придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності

Суб'єкт злочину загальний

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною

Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або фальсифікація, незаконне видалення чи зміна її маркування, або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв -

Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, -

Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, поєднане із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації, руху транспорту тощо.

Винятковий цинізм - це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над немічними особами та ін.

Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи однієї з ознак - особливої зухвалості або виняткового цинізму.

 Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загально­визнаних правил поведінки і моральності. Ця ознака однаково характеризує як об’єктивну сторону хуліганства - грубе порушення громадського порядку, так і його суб’єктивну сторону - хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громад­ський порядок.

Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку,

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий прут, камінь, розбита пляшка тощо) Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства Водночас аналізована ознака відсутня, якщо під час хуліганства використовуються предмети, які підібрані на місці вчинення злочину і при цьому не пристосовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень

Осквернення або руйнування братської могили чи могили Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни - радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців, -

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з корисливих чи хуліганських мотивів, або щодо пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців, або поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, -

Прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин (далі - прекурсори) - речовини, які використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

4. аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні,   не включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів ( 770-2000-п ), хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють;

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, -

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори або фальсифіковані лікарські засоби у великих розмірах, -

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів, вчинена організованою групою, а також якщо предметом контрабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори або фальсифіковані лікарські засоби в особливо великих розмірах, -

Примітка. Поняття великий та особливо великий розмір наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, або фальсифікованих лікарських засобів, що застосовується в цьому розділі, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу.

Об'єктом злочину є здоров'я населення, а також встановлений з метою забезпечення охорони здоров'я населення порядок переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів через митний кордон України.Склад злочину, передбаченого ст. 305, є спеціальним щодо складу злочину, передбаченого ст. 201.

Предметом злочину є: 1) наркотичні засоби; 2) психотропні речовини; 3) їхні аналоги; 4) прекурсори. Хоча в законі йдеться про предмет злочину у множині, кримінальне караним вважається також діяння, предметом якого е лише один вид наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів чи прекурсорів.

Відомості про предмет злочинів, пов'язаних з наркотиками, містяться у Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі у цьому розділі - Перелік). Такий Перелік - це згруповані в списки наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, включені до таблиць І-IV згідно із законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР. Перелік затверджується КМ за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я і публікується в офіційних друкованих виданнях.

Наркотичні засоби - це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. До них належать, зокрема, гашиш, марихуана, опій, кокаїн. Зловживання наркотичними засобами призводить до захворювання на наркоманію

Психотропні речовини - це включені до Переліку речовини Природного чи синтетичного походження, препарати^ природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними До них належать, наприклад, ЛСД, мескалін, тетрагідроканнабінол, Зловживання психотропними речовинами спричиняє захворювання на токсикоманію.

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію котрих ці речовини відтворюють.

Прекурсори - це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку (зокрема етиловий ефір, ацетон, ефедрин; ангідрид оцтової кислоти, соляна і сірчана кислоти).

Об'єктивна сторона злочину передбачає дві альтернативні форми дій: 1) переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем; 2) переміщення зазначених предмет через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони контрабанди є місце вчинення злочину - митний кордон.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконно переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, іхніх аналогів або прекурсорів через митний кордон України. При Цьому незаконне переміщення може бути здійснене шляхом як перевезення, так і пересилання зазначених предметів через митний кордон.

Якщо предмети контрабанди виявлено під час огляду чи переогляду речей або ж особистого огляду, у т.ч. повторного, при виїзді за межі України, вчинене слід кваліфікувати за ст. ст. 15 і 305. Незаконне переміщення на територію України предметів контрабанди, які виявлено під час митного контролю, утворює закінченийсклад цього злочину.

Поєднане з контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення з метою збуту або без такої мети, а так само їх збут, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 305 і 307 або 309.

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

 

Особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини - включені до списків № 1 і № 2 таблиці I Переліку наркотичні засоби і психотропні речовини, які є особливо небезпечними для здоров'я населення (наприклад, героїн, ЛСД). Згідно із законодавством їх обіг в Україні заборонено. Ця кваліфікуюча ознака характеризує якісні параметри предмета злочину - при цьому враховано ступінь небезпечності зазначених засобів і речовин для здоров'я людини, яку вони можуть становити у разі зловживання ними. Оскільки список № 3 таблиці І у цьому визначенні не згадується, наркотичні засоби рослинного походження (гашиш, марихуана, опій, макова солома тощо), хоча вони й

У разі, коли предметом контрабанди були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги різних видів, розмір цих засобів (речовин) визначається виходячи з їх загальної кількості. Якщо ж предметом злочину поряд з наркотичним засобом, психотропною речовиною або їх аналогами був ще й прекурсор, об'єднувати їх кількість не можна. Можна складати лише кількість прекурсорів різних видів.

 

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини, -

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього, -

4. Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (частина перша цієї статті, частина перша статті 309 цього Кодексу).

Об'єктом злочину є правовий режим обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, під яким розуміються види діяльності, пов'язані з: культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до Переліку, що дозволяються та контролюються згідно з чинним законодавством,

Предметом злочину виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Об'єктивна сторона злочину описана як вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6} пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - це дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів та/або психотропних речовин із хімічних речовин та/або рослин. Серійне одержання зазначених засобів або речовин означає їх виготовлення серіями, за певним стандартом (нормою, зразком, мірилом), тобто вони є типовим виробом, що має задовольняти певним вимогам щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, форм і розмірів.

Виготовлення наркотичних засобів та/або психотропних речовин - це дії, включаючи рафінування та екстракцію, в результаті яких одержуються наркотичні засоби та/або психотропні речовини, а також відбувається перетворення наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів на готові для використання форми наркотичних засобів чи психотропних речовин або лікарські засоби, що їх вміщують.

Під виробництвом і виготовленням наркотичних засобів або психотропних речовин слід розуміти не сам технологічний процес, а отримання готового для вживання засобу (речовини), що має здатність привести у стан ейфорії, наркотичного чи токсичного сп'яніння, зняти абстинентний синдром. Сам же процес виробництва (виготовлення) наркотиків слід розцінювати як замах на вчинення цього злочину, а придбання, наприклад, фармацевтичних препаратів, що містять наркотичні субстанції (але не віднесені до наркотичних засобів чи психотропних речовин), для їх наступної переробки - як готування до злочину.

Придбання наркотичних засобів або психотропних речовин - це їх купівля, отримання в обмін на інші товари і речі, у вигляді позички, дарунка, нагороди, сплати боргу, привласнення знайденого, збирання (лише щодо наркотиків) дикоростучих конопель і маку (їх частин), а також післяжнивних залишків неохоронюваних посівів наркотиковмісних рослин, відходів виробництва, які містять наркотичні речовини, тощо. Отже, придбання зазначених предметів може бути як сплатним, так і безоплатним,

Зберігання - це будь-які умисні дії, пов'язані з незаконним перебуванням наркотичних засобів або психотропних речовин у володінні винної особи. При цьому не має значення тривалість зберігання і те, таємно чи відкрито і в якому саме місці зберігаються ці засоби чи речовини. Зберігання наркотичних засобів або психотропних речовин належить до триваючих злочинів. Ст. ст. 307 і 198 співвідносяться як спеціальна та загальна норми, тому в разі їх конкуренції повинна застосовуватися спеціальна норма.

Перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин - це переміщення їх з однієї території до іншої в межах України, причому обов'язковим елементом перевезення є використання будьякого транспортного засобу (потягу, літака, судна, автомобіля, трамвая, тролейбуса, електропоїзда метрополітену, мотоцикла, іншої самохідної машини, кінної запряжки тощо). Для визнання перевезення незаконним не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу, а також відстань, на яку здійснено перевезення

Від перевезення потрібно відрізняти перенесення наркотичних засобів або психотропних речовин, коли для переміщення їх у просторі не використовувався будь-який транспортний засіб. Такі дії мають розглядатись як незаконне придбання та/або незаконне зберігання зазначених засобів або речовин.

Пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин полягає у переміщенні їх у просторі шляхом відправлення з одного пункту в інший поштою, багажем, посильним тощо. Злочин вважається закінченим з моменту відправлення, наприклад, бандеролі, багажу, пакета, листа з наркотичним засобом. Факт отримання адресатом відправлених йому наркотиків правового значення не має.

Під незаконним збутом розуміються будь-які способи сплатного чи безоплатного розповсюдження наркотичних засобів або психотропних речовин серед невизначеного кола осіб (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позичання, за певних умов - введення наркотику чи психотропної речовини його володільцем іншій особі шляхом ін'єкцій, пригощання цигарками, які містять наркотик, тощо). Незаконний збут передбачає відчуження цих засобів чи речовин іншій особі, яка може розпоряджатися ними (або їх частиною) як своїм майном.

 Суб'єкт злочину загальний. При вчиненні злочину із залученням неповнолітнього або малолітнього (ч. ч. 2 і 3 ст. 307) та щодо малолітнього (ч. З ст. 307) суб'єктом може бути лише повнолітня особа.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні особою наркотичних засобів або психотропних речовин. Про умисел на збут наркотичних засобів або психотропних речовин можуть свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала чи виготовила ці засоби або речовини, так і сукупність інших обставин: їх великий або особливо великий розмір, упаковка та розфасовка, наявність сировини для їх виготовлення тощо

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин -

Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами, -

Юридичний аналіз складу злочину «Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».

1. Опір представникові влади, крім державного виконавця, приватного виконавця, під час виконання ним службових обов'язків -

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, державному виконавцю чи приватному виконавцю під час примусового виконання рішень, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -

Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу, працівникові органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю (у тому числі після звільнення з посади) чи їхнім близьким родичам, у зв’язку з виконанням службових обов’язків працівником правоохоронного органу або примусовим виконанням рішень державним виконавцем чи приватним виконавцем (у тому числі у минулому) -

Пропозиція чи обіцянка працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, надати йому (їй) або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення працівником будь-яких дій з використанням становища, яке він займає, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи -

Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання працівником підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник на підприємстві, в установі чи організації, або у зв’язку з діяльністю особи на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи -

Особа, яка запропонувала, пообіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 354, 368-3, 368-4, 369, 369-2 цього Кодексу, якщо після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона - до отримання з інших джерел інформації про цей злочин органом, службова особа якого згідно із законом наділена правом повідомляти про підозру, - добровільно заявила про те, що сталося, такому органу та активно сприяла розкриттю злочину, вчиненого особою, яка одержала неправомірну вигоду або прийняла її пропозицію чи обіцянку. Зазначене звільнення не застосовується у разі, якщо пропозиція, обіцянка чи надання неправомірної вигоди були вчинені по відношенню до осіб, визначених у частині четвертій статті 18 цього Кодексу.

Примітка. 1. Під особою, яка працює на користь підприємства, установи, організації, слід розуміти особу, яка виконує роботу або надає послугу відповідно до договору з таким підприємством, установою, організацією.

2. У цій статті під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.

3. Під пропозицією у статтях 354, 368, 368-3-370 слід розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.

4. Повторним у статтях 354, 368, 368-3, 368-4 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених зазначеними статтями.

5. У статтях 354, 368, 368-3 і 368-4 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Обєкт: правовідносини, що забезпечують додержання нормативно визначеного порядку здійснення громадянином своїх прав і свобод у частині взаємовідносин із підприємствами, установами чи організаціями.

Предметом злочину визначено неправомірну вигоду, під якою розуміють грошові кошти (вітчизняна чи зарубіжна валюти); інше майно (будь-які, за виключенням валюти, матеріальні предмети); переваги (додаткові вигоди матеріального чи нематеріального характеру, привілеї); пільги (передбачені нормативно-правовими актами соціальні, професійні та інші блага для відповідних категорій осіб); послуги (надання виконавцем іншій особі визначеного договором матеріального чи нематеріального блага), нематеріальні активи (право власності на результати інтелектуальної діяльності), будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру (похвальна характеристика, реклама товарів та послуг, протегування тощо), які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.

Суб’єкт злочину (частини 1, 2 ст. 354 КК) — фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину, відповідаль-ність за який передбачена ч. 1, ч. 2 ст. 354 КК, характеризується тим, що суб’єкт усвідомлює, що із зазначеною в ч. 1 ст. 354 метою (вчинення чи невчинення працівником, який не є службо-вою особою, будь-яких дій з використанням ста-новища, яке він займає, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організа-ції, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи) пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду вказаним в ній особам і бажає так чинити. Моти- ви можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, -

Об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причинним зв'язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, особа, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає) . Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

До інших самовільних дій, які не пов'язані з реалізацією дійсного або гаданого права, належать: самостійне, всупереч закону, виконання рішення суду про виселення боржника або звільнення приміщення від його майна; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у комунальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одержання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або підприємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незаконними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов'язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адміністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх кримінальне караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохоронюваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною. потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку. Матеріальну шкоду слід визнавати значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здоров'ю людини, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Суб'єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст. 365.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди, за загальним правилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, якщо особа сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупереч встановленому законодавством порядку.

Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, -

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, -

Пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища -

Юридичний аналіз складів злочинів «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни ».

1. Об'єктом злочину є мир (про його поняття див. коментар до ст. 1).

 

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями у п'яти можливих формах, перші чотири із яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 437: 1) планування агресивної війни чи воєнного конфлікту; 2) підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту;

 

3) розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту; 4} участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; 5) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

 

Про поняття агресивна війна і воєнний конфлікт див. коментар до ст. 436. Тут слід мати на увазі два моменти: по-перше, згідно з міжнародним законодавством війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН, по-друге, визначення агресії, що дається у відповідній резолюції ООН, може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не персоналій. До агресивних воєнних дій треба відносити воєнні дії, які ведуться ініціатором воєнного конфлікту не під час агресивної війни.

 

Планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розв'язування (обгрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо),

 

Підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту - це дії, пов'язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схилення населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

 

Під розв'язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту треба розуміти знищення останніх ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод, надання можливостей для розвитку агресії Розв'язування війни може проявитися, скажімо, в пред'явленні ультиматуму іншій державі, різноманітних агресивно-провокаційних діях на кордоні, у фактичному початку іншого воєнного конфлікту.

 

Участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій.

 

Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій - це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави

3. Суб'єкт злочину загальний. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися, як правило, лише службовою особою ЗС чи інших військових формувань України або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми

 

повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати агресивну війну (воєнний конфлікт), або ініціювати ведення агресивної війни чи віддати наказ про здійснення агресивних воєнних дій, - глава держави, Верховний головнокомандувач ЗС, секретар Ради національної безпеки і оборони, міністр оборони, начальник Генерального штабу ЗС тощо.

 

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Питання на усну частину іспиту з Особливої частини

кримінального права України

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: