ПОЛОГОВИЙ  ТРАВМАТИЗМ  РОДІЛЛІ  І  ПЛОДА

ПОЛОГОВИЙ  ТРАВМАТИЗМ  РОДІЛЛІ  І  ПЛОДА

 

 

ПОЛОГОВИЙ ТРАВМАТИЗМ РОДІЛЛІ

 

До пологового травматизму роділлі належать травматичні ушкодження під час пологів м'яких тканин пологових шляхів: шийки матки, піхви, вульви, про­межини; розходження та розрив симфізу (тазових з'єднань); розриви уретри, сечового міхура і прямої кишки.

 

Розриви  слизової  оболонки  вульви  і  піхви

 

Такого роду травми бувають мимовільними і насильницькими (при опера­тивному розродженні). Виникають переважно при статевому інфантилізмі, кольпіті, швидких і стрімких пологах, великому плоді та поєднуються з розри­вами промежини. Найчастіше трапляються розриви нижньої третини піхви та її бічних стінок. Діагностують розриви верхнього бічного склепіння піхви як наслідок продовження розриву шийки матки. Нерідко розриви піхви супро­воджуються ушкодженням судин припіхвової клітковини, навіть параметрія. Розриви верхньої частини піхви здебільшого циркулярні — відрив склепіння піхви від шийки матки (кольпопорексис).

Клінічна картина. Клінічними проявами розривів слизової оболонки вуль­ви і піхви є кровотечі різного ступеня вираженості наприкінці другого періоду, у послідовий або ранній післяпологовий період. Інтенсивність кровотечі ви­значається її локалізацією (різні ділянки слизової оболонки мають різне кро­вопостачання). Рясна кровотеча спостерігається при травмуванні ділянки клі­тора. Травма склепінь піхви може супроводжуватися помірною зовнішньою кровотечею і значною — в ділянці параметрія.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі ретельного огляду зовніш­ніх статевих органів і піхви. Огляду підлягають усі породіллі в ранній післяпо­логовий період.  

Лікування. Зашивають розриви піхви окремими або безперервними швами за правилами хірургічного лікування ран. Для зашивання розривів піхви їх оголюють за допомогою дзеркал і накладають шви. починаючи з верхнього кута рани. Ізольовані кровоточиві судини захоплюють затискачами і перев'язують. Кровотеча з ран піхви зазвичай припиняється після зашивання розриву. 

Окремі, ізольовані розриви стінки піхви, малих і великих соромітних губ

також зашивають.

 

Розриви  варикозних  вузлів  вульви  і  піхви

 

Лікування оперативне. Однак прошивання ранової поверхні, що кровото­чить, може спричинити ускладнення, тому що проколювання неушкоджених варикозних вен призводить до утворення гематом. Тільки відсепаровування ушкоджених судин з наступним їх перев'язуванням дає позитивний результат. Якщо не вдається накласти лігатуру на кровоточиві судини, здійснюють тугу тампонаду піхви на 24 год.

 

Розриви промежини

Розриви промежини — найпоширеніший вид травматизму роділей.

Класифікація. Розрізняють мимовільні (без зовнішнього впливу) і насиль­ницькі (при акушерських операціях, неправильному веденні пологів) розриви промежини. За клінічним перебігом розрізняють загрозливий розрив проме­жини, такий, що почався, і такий, що відбувся. Клінічними симптомами за­грозливого розриву промежини є ціаноз і набряк тканин унаслідок венозного застою, надалі шкіра стає блідою і блискучою. Про початок розриву свідчить поява кров'янистих виділень з піхви. За глибиною ушкодження розрізняють розриви промежини трьох ступенів:   

— І ступінь — розрив задньої спайки, невеликої ділянки шкіри промежини (не більше 2 см). м'язи промежини цілі;

— II ступінь — ушкодження шкіри промежини, стінок піхви та м'язів про­межини. М'яз — замикач відхідника та пряма кишка цілі;

— III ступінь — окрім розривів шкіри та м'язів промежини вибувається розрив зовнішнього м'яза — замикача відхідника (неповний розрив III ступе-ня); у разі розриву слизової оболонки прямої кишки діагностують повний розрив III ступеня.  

Рідкісним видом є центральний розрив промежини, при якому спостеріга­ються розриви задньої стінки піхви, м'язів тазового дна та шкіри промежини, а задня спайка і зовнішній м'яз — замикач відхідника залишаються цілими. Пологи відбуваються через новоутворений отвір.

Етіологія. Виникнення розривів промежини залежить від анатомо-функ-ціонального стану пологових шляхів і тактики ведення пологів. Розривів пере­важно зазнає висока, малопіддатлива, нееластична промежина роділь старшого віку, які народжують уперше, рубпево-змінена промежина після попередніх пологів. В етіології розривів промежини мають значення швидкі і стрімкі по­логи, розгинальні вставлення голівки, тазові передлежання, великий плід, не­правильне виконання прийомів захисту промежини, утруднення при виведен­ні плечового пояса, оперативні втручання та ін.

При розриві промежини можлива кровотеча різного ступеня вираженості. Рана є вхідними воротами для висхідної інфекції. Надалі рана промежини, що зажила вторинним натягом, сприяє зяянню соромітної щілини, порушенню фізіологічного середовища піхви, розладам статевої функції: розірвані м'язи тазового дна не можуть виконувати свою функцію, поступово розвивається опущення і випадіння матки й піхви. При розривах промежини III ступеня визначають нетримання газів і калу, що зумовлює інвалідизацію породіллі.

Діагностика. Після пологів здійснюють огляд пологових шляхів. В асептич­них умовах розводять великі і малі соромітні губи й уважно оглядають промежи­ну, піхву. За допомогою дзеркал оглядають шийку матки, уточнюють висоту розриву слизової оболонки піхви, ступінь ушкодження промежини. За підозри на розрив промежини III ступеня вводять палець у пряму кишку і, натискаючи па передню стінку, визначають наявність ушкоджень кишки і м'яза замикача відхідника  

Лікування. Цілість промежини відновлюють під місцевою чи провіднико­вою анестезією розчином новокаїну або під загальним наркозом. Промежину починають зашивати з верхнього кута розриву, потім послідовно зверху вниз накладають на край стінки піхви шви до формування задньої спайки. Голку варто проводити під всією рановою поверхнею, оскільки можуть залишитися " кишені", у яких накопичується кров. Такі гематоми перешкоджають первин­ному загоєнню рани.

При розривах промежини II ступеня спочатку накладають шви на верхній кут рани, потім з'єднують розірвані м'язи промежини, а потім уже накладають шви на слизову оболонку піхви до задньої спайки і на шкіру. Таким чином, при розриві промежини І ступеня накладені шви розташовуватимуться в один поверх, при II ступені — у два поверхи. 

При розриві промежини III ступеня стінку прямої кишки ушивають вузлу­ватими швами, занурюючи їх в отвір кишки. Потім ушивають зовнішній м'яз — замикач відхідника вузловими швами, безперервними швами ушивають задню стінку піхви, окремими швами — ніжки м'язів — підіймачів відхідника після їх виділення. Окремі шви накладають на шкіру промежини.

При зашиванні центрального розриву промежини спочатку розрізають но­жицями тканини, які залишилися неушкодженими в ділянці задньої спайки, і в такий спосіб перетворюють його на розрив промежини II ступеня. Потім рану зашивають у звичайний спосіб.

Післяопераційне ведення полягає в обробленні швів промежини тричі на добу і після кожного акту сечовипускання та дефекації. Після туалету шви просушують стерильним марлевим тампоном та обробляють розчином калію перманганату або І % спиртовим розчином брильянтового зеленого. Швидшо­му загоєнню рани сприяє ультрафіолетове опромінення промежини.

Профілактика. З метою профілактики розривів промежини під час пологів здійснюють її розсічення — перинеотомію або епізіотомію. В основі профілак­тики розривів промежини лежить правильна тактика ведення пологів при ви­веденні голівки і плечового пояса.

 

Розриви  шийки  матки

  

Класифікація. Розриви шийки матки можуть бути мимовільними і насиль­ницькими при форсованому або оперативному розродженні. Розрізняють розриви шийки матки трьох ступенів:

— І ступінь - розрив шийки матки завдовжки не більше ніж 2 см;

— II ступінь — розрив завдовжки понад 2 см, який не досягає склепіння піхви;  

— III ступінь — розрив шийки матки, який досягає склепіння піхви або який переходить на верхній відділ піхви. 

Етіологія і патогенез. Незначні бічні надриви шийки матки є фізіологічни­ми. Вони виникають практично в усіх роділь при перших пологах. Ці надриви можуть перетворюватися на розриви за наявності патоморфологічних змін у тканинах шийки матки (статевий інфантилізм, рубці, запальні процеси тощо), аномалій пологової діяльності, великого плода, насильницької травми при оперативному розродженні.

Клінічна картина. Розриви шийки матки проявляються кровотечею, що по­чинається відразу після народження плода. Інтенсивність кровотечі залежить віл калібру ушкодженої судини (від незначної до рясної).

Діагностика. Діагноз розриву шийки матки встановлюють при огляді ший­ки матки за допомогою дзеркал.   

Лікування. Розриви шийки матки зашивають вузловими швами. Для заши­вання шийку матки вікончастими щипцями підтягують до входу в піхву і від­водять у бік, протилежний розриву. Перший шов накладають трохи вище від місця розриву. Якщо верхній кут рани на шийці матки візуально не визна­чається, варто припинити огляд шийки матки в дзеркалах і виконати ручне дослідження порожнини матки для встановлення цілості її стінок.

Розриви шийки матки небезпечні ще й тому, що не тільки спричинюють кровотечу, а й виступають джерелом післяпологових виразок і висхідної інфек­ції в післяпологовий період. У процесі загоєння незашитого розриву шийки матки утворюються рубці, які сприяють вивороту шийки матки (ектропіон), розвитку псевдоерозій та інших фонових для раку шийки матки станів.

Профілактика. З метою профілактики розривів шийки матки проводять своєчасну підготовку шийки матки до пологів у роділь старшого віку при пер­ших пологах, у вагітних з тенденцією до переношування. Широко застосову­ють  кладають акушерські шинні з дотриманням усіх умов і правил.

Під час пологів слід запобігати ущемленню шийки матки між голівкою плода і лобковим симфізом. З появою кров'янистих виділень із пологових шляхів у другий період пологів лікар виконує піхвове дослідження і заправляє передню губу шийки матки за голівку плода.

 

Розриви  матки

 

Частота розривів матки — 0, 1—0, 05 % випадків від загальної кількості по­логів. Серед причин материнської смертності розриви матки займають одне з провідних місць. Кожен випадок розриву матки в роділлі або породіллі підля­гає розбиранню для з'ясування обставин, які призвели до тяжкого акушерсько­го травмування.

Класифікація. В акушерській практиці найбільшого поширення набула кла­сифікація МО. Рєпіної (1984).

За патогенезом:   

1) мимовільний розрив магки:

— при морфологічних змінах міометрія;

— при механічній перешкоді народженню плода;

— при поєднанні морфологічних змін міометрія та механічної перешкоди

народженню плода;   

2) насильницький розрив матки:

— чистий (при розроджувальних піхвових операціях, за наявності зовніш­ньої травми);  

— змішаний (при різних поєднаннях грубого втручання, морфологічних змін міометрія та механічної перешкоди народженню плода).

За клінічним перебігом:

1) загрозливий розрив матки;  

2) розрив матки, то розпочався;

3) розрив матки, що відбувся.                                                                    За характером ушкодження:

1) неповний розрив матки (не проникний у черевну порожнину);

2) повний розрив матки (прониклий у черевну порожнину).

За локалізацією:   

1) розрив у нижньому сегмсігті матки:

— розрив передньої стінки;

— бічний розрив;  

— розрив задньої стінки;

— відрив матки від піхвових склепінь;

2) розрив у тілі матки:

— розрив передньої стінки;

— розрив задньої стінки;

3) розрив у дні матки.  

Етіологія і патогенез. В патогенезі розриву матки основне місце займає поєднання гістопатологічного фактора з механічним. Патологічні зміни м'язів матки є сприятливим чинником, а механічний фактор — вирішальним. Від переважання того чи того фактора залежать особливості патогенезу і клінічної картини розриву.

За теорією Л. Бандля (1875) розрив матки є наслідком перерозтягнення нижнього сегмента, пов'язаного з механічною перешкодою для народження плода (вузький газ. великий плід, неправильні вставлення голівки, неправиль­ні положення плода, фіксовані в малому тазі пухлини яєчника або матки, значні рубцеві зміни шийки матки).

За теорією Я. Вербова (1911 — 1913) серед причин розривів матки виділя­ють морфологічні зміни стінки матки. При затяжних пологах відбувається значне порушення енергетичного метаболізму, яке супроводжується нагромад­женням токсичних сполук, що ушкоджують тканини (біохімічна травма мат­ки). М'язи матки стають в'ялими, легко рвуться. Розрив матки відбувається на тлі ослаблених скорочень або дискоординованої пологової діяльності.

До причин неповноцінності міометрія відносять інфантилізм і вади роз-. витку матки (матка бідна на м'язову тканину, низькоеластична). рубцеві зміни у зв'язку з абортами, ускладнений перебіг попередніх пологів, інфекційні про­цеси. Найпоширенішою причиною неповноцінності м'язового шару матки є рубець після попереднього кесаревого розтину, особливо в разі прикріплення плаценти в ділянці рубця.  

Клінічна картина. Клінічна картина загрозливого розриву матки:

1) інтенсивна пологова діяльність, часті інтенсивні болісні перейми, пога­не розслаблення матки поза переймами;

2) роділля неспокійна, збуджена; скарги на відчуття страху, сильний біль у животі й попереку, що не припиняється, незважаючи на введення спазмолітиків;

3) матка перерозтягнута, стоншена в ділянці нижнього сегмента, болюча при пальпації;  

4) при повному відкритті маткового вічка границя між тілом матки і ниж­нім сегментом (контракційне кільце) змішується до рівня пупка і займає косе положення. Матка набуває вигляду пісочного годинника;

5) круглі зв'язки матки напружені, сечовипускання болісне, прискорене або відсутнє внаслідок розвитку синдрому тиснення сечового міхура;

6) пальпація частин плода утруднена у зв’язку з напруженням матки;

7) при диспропорції плода і таза роділлі визначається позитивна ознака Вастена;

8) відсутнє просування передлежачої частини плода;

9) утворюється пологова пухлина на голівці плода, що поступово заповнює ділянку малого таза роділлі;

10) набрякання шийки матки, піхви і зовнішніх статевих органів;

11) передчасне, раннє вилиття навколоплідних вод.

Клінічні симптоми загрозливого розриву матки при морфологічних змінах міометрія наростають поступово і характеризуються:

1) патологічним перебігом прелімінарного періоду;

2) слабкістю пологової діяльності, відсутністю ефекту від пологостимуляціі;  

3) надмірною пологовою діяльністю після слабкості пологових сил у від­повідь на пологостимулювальну терапію;  

4) можливим больовим синдромом (постійний біль і локальна болісність після переймів у ділянці рубця на матні або нижнього сегмента, постійний біль невизначеної локалізації після переймів, який іррадіює в крижову ділянку; частіше — відсутність болю);

5) передчасним, раннім вилиттям навколоплідних вод;

6) клінічними проявами інфекційного процесу під час пологів (хоріонам-ніоніт, метрит);   

7) інтранатальною гіпоксією, антенатальною загибеллю плода.

У зв'язку зі збільшенням кількості випадків абдомінального розродження почастішали випадки розривів матки по лінії рубця після перенесеного кесаре­вого розтину. В аспекті діагностики неповноцінності маткового рубця важливе значення мають такі ознаки, як: І) гарячка в післяопераційний період; 2) нагноєння  післяопераційного шва. загоєння його вторинним иатягом; 3) корпо­-

ральний кесарів розтин; 4) поява при вагітності болю в животі; 5) дані УЗД, які вказують на стоншення (< 0, 5 см) та нерівномірність рубця. До факторів, які вказують на можливість розрнву матки по лінії рубця, відносять розташу­вання плаценти по передній стінці матки, невеликий (до двох років) інтервал між перенесеним кесаревим розтином і теперішньою вагітністю, поєднання рубця на матці з вузьким тазом, поперечним і косим положенням плода, не­правильними вставленнями голівки.

Клінічна картина загрози розриву матки по рубцю в нижньому сегментіпісля перенесеного кесаревого розтину включає такі симптоми:

1) біль унизу живота в ділянці рубця під час вагітності, в останньому її триместрі, а на початку пологів — між переймами;  

2) болісні перейми на тлі об'єктивно слабких скорочень матки;

3) слабка або дискоординована пологова діяльність, що не підлягає ко­рекції;  

4) підвищена болючість в одній з ділянок рубця на матці при пальпації, стоншення, симптом ніші;     

5) затримка просування плода при повному викритті.

Клінічна картина розриву матки, що розпочався, подібна до такої при за­грозливому розриві матки. Однак перейми набувають судомного характеру, з'являються кров'янисті виділення з піхви, у сечі — кров. Виникають симпто­ми гіпоксії плода, порушуються ритм і частота серцебиття.

Клінічна картина розриву матки, що відбувся:

1) момент розриву матки супроводжується відчуттям сильного раптового кинджального болю, іноді відчуттям того, що " в животі щось розірвалося". Роділля скрикує, хапається за живіт;  

2) пологова діяльність раптово припиняється (тиша в пологовій залі);

3) змінюються контури і форма матки, з'являються симптоми подразнення очеревини;  

4) плід виходить з порожнини матки і промацується під шкірою поруч із

маткою;    

5) серцебиття плода не вислуховується;

6) можливі кров'янисті виділення зі статевих органів. Однак переважно кровотеча відбувається в черевну порожнину. Ступінь крововтрати і характер розриву матки визначають картину геморагічного (і травматичного) шоку.

Певні труднощі при діагностиці становлять неповні розриви матки в ниж­ньому сегменті на тлі збереження цілості очеревини. Однією з головних ознак такого розриву є виникнення заочеревинних гематом у прилеглих до матки ділянках. З'являються симптоми внутрішньої кровотечі.

Летальність при розривах матки, що відбулися, досягає 80 %, причиною чого є геморагічний і травматичний шок.

Іноді симптоми розриву матки можуть буги не настільки яскраво вираже­ними. Тому якщо в процесі другого періоду пологів з'являються кров'янисті виділення незрозумілого генезу, народжується мертвий плід (або плід у стані тяжкої асфіксії) і раптово погіршується стан роділлі, терміново проводять ре-тельне ручне дослідження стінок матки.

При цьому слід звернути увагу на кровотечу зі статевих органів, відсутність    ознак відокремлення плаценти, біль при пальпації матки, можливі нудоту, блювання, симптом перекритого дна матки (дно матки не контурується), ви­явлення при пальпації ребра матки болісного утворення (гематоми).

Основні принципи надання невідкладної допомоги. У разі виникненнязагрози розриву матка:  

— припиняють пологову діяльність;

— проводять негайне розродження.

Пологову діяльність припиняють шляхом уведення токолітиків та введен­ня роділлі в наркоз. Наркоз має бути досить глибоким, щоб наступні аку­шерські маніпуляції не призвели до скорочення перерозтягнутої матки і не спровокували її розрив.  

Під час встановлення діагнозу загрози розриву матки за життєвими пока­заннями проводять термінове розродження. При живому плоді виконують ке­сарів розгин, в інших випадках — плодоруйнівні операції. У разі загрози розри­ву матки протипоказані поворот плода, накладення акушерських щипців, ви­тягання плода за тазову частину. Ці операції і навіть спроби їх застосувати неминуче призводять до розриву матки.

У разі загрози розриву матки по лінії рубця негайно виконують кесарів розтин 

При розриві матки, що відбувся, так само негайно проводять череворозтин на тлі лікування геморагічного шоку і повноцінного знеболення. Після розтину черевної порожнини здійснюють її ревізію, видаляють мертвий плід. Потім оглядають матку, особливо судинні пучки по обидва боки, тому що нерідко матка розривається по бічній стінці в місці перетинання м'язових волокон. Виявляють обсяг ушкодження, їх локалізацію, глибину розривів, стан нижньо­го сегмента матки, звертаючи увагу на структуру стінки. Ретельно оглядають прилеглі органи (сечовий міхур), які можуть бути ушкодженими при насильни­цьких розривах матки. Обсяг операції (зашивання розриву, ампутація, екстир­пація матки) залежить від тривалості розриву матки, характеру змін стінки матки, віку породіллі, наявності інфекції. Типовою операцією при розриві мат­ки, шо відбувся, є її екстирпація. Показаннями до органозбсрігальних операцій є неповний розрив матки, лінійний розрив із чіткими краями, відсутність оз­нак інфікування, збережена скоротлива здатність матки.

При масивній крововтраті з порушенням згортання крові виконують перев'язування внутрішніх клубових артерій. При великій травмі та значній крововтраті перев'язування внутрішніх клубових артерій виконують до початку основного етапу операції.

За відсутності досвідченого спеціаліста, який може виконати перев'язування внутрішніх клубових артерій, операцію починають з накладення клем на ос­новні судини по ребру матки.

У післяопераційний період проводять протишокову, інфузійно-трансфузійну та антибактеріальну терапію, профілактику тромбоемболічних ускладнень.

При тяжкому стані породіллі операцію проводять у два-три етапи, з опе­раційною паузою після зупинення кровотечі, під час якої тривають реаніма­ційні заходи щодо усунення шоку.

Профілактика. Для запобігання розривам матки виявляють і вчасно госпіталізують вагітних з групи ризику в допологове відділення. У стаціонарі їх ре­тельно обстежують і визначають тактику розродження: плановий кесарів роз­тин або ведення пологів через природні пологові шляхи. Групу ризику станов­лять вагітні з рубцем на матці, з кількома ускладненими пологами в анамнезі, кількома абортами або ускладненим абортом, вузьким тазом, великим плодом, неправильним положенням плода.

 

Виворіт  матки

 

Рідкісним вилом пологової травми є виворіт матки, що буває мимовільним і насильницьким. Акушерський виворіт матки, як правило, буває насильниць­ким. Він виникає при неправильних діях лікаря або акушерки в третьому пе­ріоді пологів: потягуванні за пуповину плаценти, що не відокремилася, засто­суванні прийому Креде — Лазаревича щодо виділення посліду та інше. 

Шляхом натиснення на дно розслабленої гіпотонічної матки можна легко спричинити її виворіт, що часто ускладнюється травматичним шоком. При цьому з піхви звисає пухлиноподібне м'яке яскраво-червоного забарвлення утворення, на якому іноді локалізується плацента. Лікування полягає у вправ­ленні матки під наркозом. У разі неефективності маніпуляції та за наявності ділянок некрозу в стінках матки, які виникають у зв'язку з різким порушенням кровопостачання органа після вивороту, а також інфікування застосовують хірургічні методи лікування (видалення матки).

 

Післяпологові  фістули

 

Сечостатеві і кишково-піхвові фістули — найтяжчі ускладнення пологів, що призводять до втрати працездатності, порушення статевої, менструальної, генеративної та інших функцій. 

Розрізняють міхурово-піхвові, шийково-міхурові, сечівниково-піхвові, се-човідно-піхвові. кишково-піхвові фістули. Фістули виникають унаслідок на­сильницького ушкодження суміжних органів інструментами при травматично­му оперативному втручанні, тривалого стиснення тканин між голівкою плода і тазом роділлі, з некрозом і наступним відторгненням ділянок тканин сечо­вивідних шляхів, прямої кишки і піхви. Тривале стиснення тканин пологового каналу спостерігається в разі невідповідності розмірів голівки плода розмірам таза вагітної (анатомічно або клінічно вузький таз, аномалії вставлення і перед-лежання, великий плід). Особливе значення мають затяжні пологи, що пов'я­зано зі слабкістю пологової діяльності. Прямокишково-піхвова фістула може сформуватися при неправильному ушиванні розриву промежини III ступеня (якщо лігатура проходить через пряму кишку).

Характерними клінічними ознаками фістул є нетримання сечі і виділення її через піхву (сечостатеві фістули), а також відходження газів і калу через піх­ву (кишково-піхвові фістули). Поява цих ознак у перші години після оператив­ного розродження вказує на те, що фістули спричинені травмуванням, на 6— 9-й день — некрозом тканини внаслідок стиснення.

Огляд піхви за допомогою дзеркал і дослідження за допомогою катетера дають змогу встановити локалізацію і розміри фістул. Для діагностики вико­ристовують цистоскопію та інші спеціальні методи дослідження. Щоденний догляд включає туалет статевих органів, змащування шкіри зовнішніх статевих органів і слизової оболонки піхви антисептичними маслами, емульсіями. Че­рез 3—4 міс після пологів показане хірургічне лікування.

 

ПОЛОГОВІ ТРАВМИ ПЛОДА

 

Під терміном " пологова травма" розуміють ушкодження плода, що виник­ли при його проходженні через пологові шляхи. Ушкодження плода внаслідок акушерських маніпуляцій (поворот, накладення щипців, хірургічні втручання) при ускладнених пологах прийнято визначати як акушерську травму.  Хронічна

і гостра внутрішньоутробна гіпоксія плода збільшує імовірність пологового травматизму навіть при фізіологічних пологах.

 

Кефалогематома

Кефалогематома — крововилив під окістя тім'яної або потиличної кістки, поширеність — І—2 % випадків. Флуктуюча пухлина ніколи не поширюється за межі кістки, над якою вона локалізується. Вона безболісна, не пульсує, має тенденцію до збільшення протягом першого тижня після пологів, потім її роз­міри поступово зменшуються і повна резорбція відбувається до 6—8-го тижня. При кефалогематомі великих розмірів і двобічній кефалогематомі часто (18— 20 % випадків) виявляють тріщину кісток черепа, для виключення якої варто виконати рентгенографію. 

Пункцію здійснюють при дуже великих, наростаючих кефалогематомах або при нагноєній гематомі (у поєднанні з антибіотикотерапією).

 

ПОЛОГОВИЙ  ТРАВМАТИЗМ  РОДІЛЛІ  І  ПЛОДА

 

 

123Следующая ⇒

Поделиться: