Соціально-економічний розвиток України в 90-х рр. ХХ ст., суспільна криза, причини і шляхи її подолання.

У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна, як і інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:

загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів:

- деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

- викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;

- гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації — складного соціально-еко­номічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці на рубежі тисячоліть?

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет Украї­ни» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Бездумно копіюючи російські реформи, Україна пішла по шляху формування дикого капіталізму зразка XVIII сторіччя — вільного ринку, — що заперечує регулюючу роль держави. Реформи у нас починалися без обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для України з урахуванням її інтересів та історичних особливостей.

Разом із тим економічні перетворення, здійснювані в Україні, мали певні відмінності від російських реформ. Так, керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарст­вом, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Перший рік самостійного існування української держави не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискореного падіння основних макроекономічних показників. Порівняно з попереднім роком національний дохід за 1992 р. становив 85%, промислова продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%. Майже в усіх галузях важкої промисловості панує криза. Видобуток вугілля, нафти та газу скорочується.

Після лібералізації цін у січні 1992 р. в Україні здійснюється відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів значної більшості населення. Уряд практично не намагався вдатися до жорсткої грошово-кредитної політики. Перебування у рублевому просторі, наявність єдиної валюти для колишніх радянських республік до цього не заохочувало.

У листопаді 1992 р. новий уряд Л. Кучми, що прийшов на зміну кабінету В. Фокіна, який не отримав підтримки парламенту, приймає відповідальне рішення про вихід із рублевого простору. У країні було введено карбованець як перехідну валюту, яка повинна була взяти на себе весь тягар інфляції.

Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку роз­в’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто знецінені, а отже, ліквідовані. На другому етапі процес із «зайвими грошима» довершили фінансові посередники, тобто трастові компанії, які остаточно обікрали людей України, особливо пенсіонерів і ветеранів, у чиїй психології ще залишилась довіра до держави, яка, проте, не взяла не себе регулюючих функцій у цій ситуації. Далі інфляція зупинила кредитування виробництва і спровокувала його бурхливе падіння. Яскравим свідченням цього є динаміка показників економічного розвитку України у 90-х роках.

Національний дохід у 1993 р. порівняно з 1992 р. скоротився на 15%, реальна зарплата — майже на 52%. У найгіршому становищі опинилася легка індустрія, де падіння виробництва відбулося майже на 1/3, і транспорт, де товарообіг скоротився на 29%. І лише в сільському господарстві за підтримки з боку уряду і завдяки високому врожаю відбулося незначне зростання виробництва продукції.

Певний перелом у сферу соціального захисту вніс 1995 р., коли вперше подолано тенденцію зниження життєвого рівня населення, зростання номінальної зарплати почало випереджати зростання цін на споживчі товари. Однак восени 1995 р., коли темп інфляції прискорився, ця тенденція змінилася. Позитивним у соціальній сфері є початок зростання з жовтня 1994 р. доларового еквівалента середньої зарплати.

Нинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни «Великої сімки», МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку постійно надають Україні кредитну підтримку. Проте це призвело до виникнення і зростання зовнішнього державного боргу. Якщо до 1993 р. Україна не мала зовнішнього боргу, то на 1999 р. його величина перевищує 10 млрд дол.

Таким чином, перетворення в народному господарстві України в 90-х роках мають досить складний і суперечливий характер. У силу цілого ряду причин становлення ринку відбувається непослідовно, без необхідної для цього міцності і рішучості, а сам процес формування нових економічних відносин було піддано сильному політичному протистоянню.

 

69. Незалежна Україна в міжнародних відносинах.

Говорячи про основні напрямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрями:

• європейська інтеграція;

• розвиток стратегічного співробітництва з Російською Федерацією;

• розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Штатами Америки;

• розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й іншими країнами.

Ці стратегічні напрями, безумовно, доповнюються розвитком відносин з іншими напрямами, що становлять інтерес для держави.

У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалізується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав.

Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих засадах, що їх запропонувала Україна.

І в цьому зв’язку особливий наголос було зроблено на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі.

Про активну регіональну позицію України свідчить також активізація діяльності в рамках об’єднання ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). У рамках ГУУАМ створений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн.

З ініціативи України нині здійснюють кроки з метою подальшої структуризації консультативного форуму.

Важливу роль відіграє Україна у миротворчих процесах. Як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН з підтримки світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 із 17 діючих операцій ООН з підтримки миру.

Починаючи з липня 1992 р. держава зробила відчутний внесок у миротворчі операції ООН. Упродовж 11 років у них взяли участь понад 12 тисяч військовослужбовців Збройних сил і близько 200 працівників органів внутрішніх справ України. Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Ґватемалі, Боснії і Г ерцеґовині, Македонії, Таджикистані, Хорватії. На жаль, за роки участі України в операціях з підтримки миру загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 дістали поранення.

Сьогодні країна націлена на реалізацію трьох самодостатніх, магістральних і взаємодоповнювальних векторів зовнішньої політики, а саме: європейський вибір, стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки.

 

 

70 . Політичні процеси в Україні на початку ХХІ століття.

На початку ХХі століття українське суспільство вступило в період динамічних модернізаційних змін у політичній, соціальній та економічній сферах. зростає роль політичного дискурсу щодо самоідентифікації громадян держави та їх впливу на прийняття політичних рішень структурами влади.

Вітчизняні дослідники, враховуючи нинішні реалії розвитку українського суспільства, в описі та аналізі процесів модернізації в Україні відмежовують політичні дискурси від наукових та будують теоретичні розробки, виходячи з двох базових аспектів. По-перше, вчені вказують на важливість у розробці проектів модернізації врахування історичних передумов, геополітичного становища, сучасної специфіки функціонування політичної, соціальної, економічної, духовної сфер українського суспільства. По-друге, науковці вважають, що у розробці проекту модернізації слід враховувати розробки різних теоретичних і практичних моделей модернізації.

Нинішня суспільна свідомість в Україні є складною і суперечливою, оскільки вона диференційована різноманітними соціальними та політичними критеріями історичного вибору української нації щодо цивілізаційної ідентифікації. Національна ідентичність є нині вагомим конструктом сучасного політичного дискурсу і одним з ефективних мобілізаційних механізмів формування суспільної й індивідуальної свідомості громадян.

Вибори президента України у 2004 р. та вибори до Верховної Ради України у 2006-2007 рр. показали домінування у середовищі української політичної нації «політичного співгромадянства», а саме - домінування його над етнічною, релігійною та іншими формами колективної ідентифікації. Така форма ідентифікації в суспільстві була обумовлена актуальністю проблем реалізації політичних і соціальних прав громадян, а також усунення будь-яких обмежень для задоволення цих прав та демократичних свобод.

Виборчі процеси виявилися каталізаторами формування в суспільстві ціннісно-етичної парадигми життя, подолання труднощів перехідного періоду, а саме - створення в масовій свідомості світоглядно-ідеологічного фундаменту трансформації ідеї незалежності України в ідеологему масштабного державотворчого світогляду нації, яка є носієм вартісної цивілізаційної мети. На ментально-побутовому рівні у суспільстві почав відбуватися перехід від стану активної нетерпимості у дискурс толерантності. Як результат цього - у предметному полі української політичної науки зростає роль досліджень стосовно регіональної, мовно-культурної, національної ідентичності українців.

Таким чином, в Україні остаточно утверджується демократичний політичний режим з відповідною національною специфікою прийняття та здійснення політичних рішень структурами влади. У такому ракурсі цей тип відповідає загальносвітовій гуманістичній тенденції збереження ідейних та політичних цінностей, які виявляють культурну і соціальну своєрідність кожного народу. Однією з найважливіших модернізаційних проблем українського суспільства залишається національно-культурна само ідентифікація громадян, оскільки відсутність нової модернізованої ідентичності оцінюється вітчизняними дослідниками як одна з реальних загроз для стабільності суспільства і цілісності держави. Тема модернізації суспільного життя в Україні в різних його вимірах визначається як провідна з 1990-х років у політичній та інших галузях наукових Досліджень.

⇐ Предыдущая123

Поделиться: