Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні су­дового рішення.

1. Якщо належність доказів - це придатність їх за змістом, то допусти­мість - за формою. Вона притаманна будь-якому явищу об'єктивної природи, зокрема і доказам у кримінальному провадженні. Вимогами дотримання про­цесуальної форми закон має на меті отримання доброякісних доказів, здатних з достовірністю встановлювати обставини справи. Зв'язок форми і змісту діа­лектичний. Форма не має значення, якщо вона не відповідає змісту. Без форми зміст не може існувати і виконувати своє цільове призначення. Форма судового доказу має істотне значення, оскільки зміст його залежить від об'єктивних влас­тивостей фактів і обставин, що підлягають доказуванню, проміжних і побічних фактів, від якості джерел, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на формування доказів. Традиційно в науковій та навчальній літературі вимоги допустимості визначаються у такий спосіб:

2. Законність джерела. Перелік процесуальних джерел доказів вказаний у ч. 2 ст. 84 КПК (показання, речові докази, документи, висновки експертів). Із цього випливає, що законодавець визнає джерелами доказів: свідка, потерпі­лого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, службових осіб - авторів до­кументів, які поділені відповідним процесуальним статусом у кримінальному процесі і від яких виходять докази. Не можуть бути доказами фактичні дані, отримані з анонімних джерел, чутки тощо. Джерело доказів існує в дійсності. Без людини належна інформація не може бути сприйнята, збережена і доведена до органів розслідування та суду. Особливості джерела доказів впливають на його зміст і форму. Без знання джерела не можна судити про якості доказу, його здатність встановлювати шукані факти. В цьому закладена ідея об'єктивної можливості перевірки доказів.

3. Законним повинен бути спосіб отримання доказів. КПК унормовує способи отримання доказів. Так, у ст. 223 КПК сформульовані загальні вимоги щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Статті 224-245 КПК містять норми щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових) Дій, як допит, пред'явлення особи для визнання, пред'явлення речей, трупа для визнання, проведення допиту, обшуку, огляду, експертизи. У гл. 21 КПК викла­дено вимоги, що пред'являються до законного проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відеоконтроль особи, накладення арешту на корес­понденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних те­лекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних сис­тем, обстеження публічно недоступних місць, житлачи іншого володіння особи, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, спостереження

228

229

за особою, річчю або місцем, аудіо-, відеоконтроль місця, контроль за вчинен­ням злочину, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльнос­ті організованої групи чи злочинної організації, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, використання конфіденційного співробітництва). На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій, порядок (процедура) їх провадження в законі не визначена. Це пояснюється тим, що вони мають розшуковий, таємний характер і порядок їх проведення у зв'язку з цим обумовлений конкретною ситуацією. Із змісту ч. 2 ст. 84 КПК випливає, що фактичні дані, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшу­кових) дій, можуть бути допущені як докази, якщо вони отримані та перевірені шляхом гласних слідчих (розшукових) дій з дотриманням прав і свобод людини або з правомірним обмеженням окремих прав і свобод, санкціонованих слідчим суддею. Така ідея знайшла своє відображення у змісті ст. 256 КПК (використан­ня результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні).

4. Процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих (розшукових) дій і негласних (розшукових) дій. Стаття 103 КПК передбачає такі форми фіксації процесуальних дій: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, і журнал судового засідання. У ст.ст. 104-108 КПК сформульовано вимоги до протоколу проце­суальної дії та журналу судового засідання. Правила фіксації кримінального провадження стосуються проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій. Особливості фіксації проведення останніх викладені в ст.ст. 252 і 265 КПК. Закон вимагає у протоколі вказувати всіх осіб, що брали участь у процесуальній дії, а також посвідчення правильності змісту протоко­лу виконаним діям підписами цих осіб. Протокол матиме доказове значення, якщо в ньому будуть засвідчені відповідними особами факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це дає можливість органам розслідування та суду пе­ревіряти і відслідковувати етапи формування фактичної основи доказів і бути

переконаними у їх дійсності.

5. Незалежний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів. Перелік незалежних суб'єктів, що мають право на отри­мання доказів, викладається у ч. 1 ст. 84 КПК. Це - слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд, що здійснюють конкретне кримінальне провадження. Відповідно до ст. 39 КПК право на здійснення досудового розслідування також має керівник органу досудового розслідування. За письмовим дорученням слідчого, проку­рора здійснювати слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії можуть також оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби Укра­їни, органів Державної митної служби України. Під час виконання доручень слідчого, прокурора оперативний співробітник користується повноваженнями слідчого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 КПК докази та відомості, одержані від за­питуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову до-

 

помогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із за­питуваною стороною.

Належним суб'єктом, що має право на проведення процесуальних дій, може бути учасник процесу, який виконує певну кримінальну процесуальну функцію, має процесуальний правовий статус і є суб'єктом кримінальних про­цесуальних відносин у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до ч. З ст. 93 КПК сторона захисту не наділена правом проведення слідчих (роз­шукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Як вказується у цій нормі, стороні захисту надана можливість лише ініціювати їх проведення. Постанова слідчого прокуратури про відмову в задоволенні клопо­тання про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшуко­вих) дій слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного пору­шення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдя­ки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод

Людини.

⇐ Предыдущая33343536373839404142Следующая ⇒

Поделиться: