Трипільська культура та її роль у подальшому розвитку української культури.

А в межиріччі Бугу і Дністра за неоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською Поселення:Майданецьке, Талянки, Доброводи.Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його. Кам'яний вік змінюється піком металів у II тисячолітті до н.е., після поширення бронзових знарядь праці. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Внаслідок цього виникає патріархальна організація суспільства. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Розміри поселень і кількість населення трипільців збільшуються. Окремі поселення за розмірами схожі на міста

вважається, що в них жило не менше 10 – 20 тис. чоловік.

Трипільські племена використовували знаряддя праці на тільки з каменю, а й з міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. Пізні трипільські поселення були добре укріплені і розташовувались у важкодоступних місцях. Причини зникнення цієї культури на рубежі 2.000 р. до н.е. до кінця не з'ясовані, але очевидно, що їй стали загрожувати зі степу войовничі кочівники.

 

 

6. Досягнення та значення скіфської культури.

Скіфи

У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців. За Геродотом, Скіфія-називають племенами, або союзами племен :

елліно-скіфи — населення з ознаками грецької та скіфської культур (Ольвія), аллозони(Молдова),орачі(Лісостеп правобережжя),землероби( лісостеп лівобережжя,)кочовики( схід Дніпра), царські скіфи(Крим) Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу — землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець, пращу. Захисний обладунок складався зі шкіряного панцира з нашитими на ньому металевими пластинками ("лускою"), щита, шолома, поножів.

З кінця III ст. до н.е. до IV ст. н.е. центром Скіфії був Крим, де скіфи заснували своє царство, відоме в літературі як Мала Скіфія, із столицею в Неаполі Скіфському. Розвиток скіфів у Криму відбувався під значним впливом греків. Другий (скіфський, або скіфо-античний) період епохи раннього заліза у Північному Причорномор'ї закінчився з приходом сарматів. . Велика Скіфія — сучасна наукова назва політичного утворення, що існувало у Північному Причорномор'ї в VII—IV століттях до н. е. В античні часи дане поняття було розмите і позначало собою всі невідомі їм землі сучасної Євразії на схід від сучасної України (Малої Скіфії), включно з нею самою. За свідченням Геродота, Велика Скіфія простягалася від Дунаю до Дону та на таку ж відстань від узбережжя Чорного моря на північ. Загибель Великої Скіфії пов'язана, зокрема, з погіршенням кліматичних умов і усиханням степів, з виснаженням господарства лісостепових районів унаслідок економічної експлуатації кочовиками.

 

7. Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Античні впливи на розвиток української культури.

Із загальної історії стародавнього світу згадаймо, що з VII ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса.

Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополіїТак з'являються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (КерчГрецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори)Економічним базисом полісів була антична форма земельної власності, яка у греків мала подвійний характер: як власність державна і як власність приватна. Вищим органом державної влади були народні збори (екклесія).

Нова держава — Боспорське царство ,а Пантикапей став центром Боспорського царства — об'єднувала територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря аж до гирла Дону. Державний устрій Боспорського царства — рабовласницька монархія. Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів. На чолі держави стояв спадковий цар. Функції виконавчої влади виконували посадові особи, призначені царем Земля в Боспорському царстві була державною власністю, і розпоряджатися нею міг лише цар. Водночас із рабською працею застосовувалася праця землеробського залежного населення (пелати). В 107 р. до н. е. Боспорське царство перейшло під владу царя Понту  Мітрідата Євпатора.Більшість грецьких міст-полісів припинила своє існування у IV ст. н.е. й лише Крим залишився в руках Візантії.Незважаючи на те, що грецькі міста-поліси були першими на території України організованими державами з високим рівнем культурного життя й мали позитивний вплив на інші, в тому числі і українські племена, все ж їх, а також Боспорське царство не можна вважати представниками української державності, хоч вони й діяли в Україні. Для грецьких колоністів «варвари» були тільки предметом експлуатації; грецькі колонії не зжилися з Україною, а репрезентували тут чужі інтереси.

 

8. Формування та особливості східнослов’янської культури.

Слов'яни – автохонне населення сучасної України.У VI ст. н.е. готський історик Іордан говорить про дві великі групи слов'ян, мешканців півдня Європи — склавінів і антів. Анти заклали підвалини етносів східних і південних слов'ян і були найбільшою племінною групою давніх слов'ян в IV-VII ст. Система господарювання східних слов'ян ґрунтувалася головним чином на землеробстві. Допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. У IV—VII ст. у східнослов'янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер — землеробства та військової справи. II ст. до н.е. — час, коли в лісостепових і лісових областях Середнього Придністров'я, на Волині, у Південній Білорусі набула поширення так звана Зарубинецька культура.

Голов ним заняттям племен цієї культури було землеробство. Займалися вони також скотарством, полюванням, рибальством та збиральництвом. На місцях поселень археологи виявляють залишки залізодобувних горнів. Глиняний посуд ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору, існували обмінні зв'язки з античними містами, римськими провінціями і сарматами. У II ст. н.е. ця культура перестала існувати. Переважає думка, що носіями цієї культури були праслов'яни.

У II ст, н.е, зарубинецька культура в південній, лісостеповій частині змінюється черняхівською,

Трапляються залізні наральники, серпи, сокири, струги, пилки, долота, свердла, ножі тощо. Головними заняттями племен черняхівської культури були орне землеробство та скотарство. Розвивалися гончарне ремесло, виготовлення ювелірних прикрас. Поселення були досить великими й нараховували іноді до 70 наземних будівель. Племена черняхівської культури вклонялися явищам природи, були язичниками. Вони входили до військово-політичного союзу на чолі з готами, до якого належали і слов'яни. Припинили своє існування наприкінці IV — у V ст. н.е.

Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII— IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам'янкою. Серед образів слов'янської міфології виділяються Даждьбог, можливо, Святовит, Сварог, Перун, Волос, Стрибог.

 

9. Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Київської Русі.

У сучасній вітчизняній історичній науці залишається дискутивним питання про час християнізації Русі. Деякі історики роблять спробу віднести цю акцію до часу Андрія Первозванного, дехто – до грецьких поселень Херсонеса, Ольвії. Реформа щодо запровадження християнства як державної релігії була проведена Володимиром Великим (літописна дата – 988 р.). Сумнівно, щоб в один день можна було розв’язати питання, пов’язане зі зміною світогляду цілого народу, який формувався впродовж століть.Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обґрунтувало право князя-імператора на владу. Створюються монастирські осередки як своєрідна концентрація інтелектуального потенціалу.Вплив народного світобачення на розуміння християнських догматів особливо вражаюче виявився в тому, що на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на ґрунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов’янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу – Рожаницю. Зміна акценту релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності. Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв’язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно ввійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначило зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності. Християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя.

10.Розвиток освіти Київської Русі. Основні види навчальних закладів, що з’явилися після прийняття християнства.

Піклування про цю культурну галузь із часу введення християнства взяли на себе держава і церква. Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. У 1086 р. дочка Всеволода Ярославича і сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Ще раніше у 1037 р. у новозбудованій Софії Київській Ярослав створює школу нового типу, яка стала фактично першим вищим навчальним закладом на Русі. Крім державних і церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський, один із засновників Києво-Печерського монастиря, одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він навчався в “єдиного учителя”. Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях та церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі.За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив щонайменше 130-140 тис. томів. Крім книгописців і палітурників, над книгою трудились редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в ХІ – ХІІІ ст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі.

Писемна література.

Літературу доби Київської Русі прийнято поділяти на перекладну та оригінальну. Всю князівську добу переважала перекладна література

 основні види перекладної літератури.

Біблійна література – це переклади Біблії та інших канонічних церковних книг. Найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі був Псалтир. Агіографічна (житійна) література є описом життя святих. У цих книгах оспівувались та звеличувались подвиги найвидатніших християнських діячів

Апокрифи – це твори, що не визнавалися церквою й заборонялися нею. Це так звані позабіблійні твори про створення світу, про життя й пригоди перших людей на Землі

Гімнографія – християнські богослужебні співи-гімни. Серед творів цього жанру поширені були такі:

- канон – прославляв святих, розповідав про євангельські події;

- кондак – складався з кількох пісень, що розкривали суть християнських свят, проповідували євангельські та житійні легенди;

- ікос – розповідав про обставини християнського свята або життя святого;

- акафіст – поєднання кондака та ікоса у складне ціле.

Перекладна література світського характеру була представлена повістями, історичними і природничо-науковими творами.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: