Технологія особистісно орієнтованого уроку.

Особистісно зорієнтована технологія — це освітня технологія, голов­ною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.

Основне завдання — надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї про­фесійної діяльності.

Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю в про­цесі навчання та розвитку учня.

Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.

Мета особистісно орієнтованої освіти полягає у створенні оп­тимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності і суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистенціальних* особистісних цінностей — особистість відповідно-відповідальна. Обов'язок у цьому випадку означає не обов'язок зовнішньо-примусовий, не прагнення підкоритися тиску зовнішніх сил, чужих буттю особистості та буттю в цілому, а щось таке, що випливає з розуміння й відчуття особистістю свого місця в бутті, це — потреба особистості здійснювати необхідні (моральні* вчинки по відношенню до себе, інших і буття в цілому.

Основні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І. Якиманська сформулювала таким чином:

¯ навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

¯ виклад матеріалу вчителем повинен спрямовуватися не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на перетворення набутого суб'єктного досвіду кожного учня;

¯ у процесі навчання необхідне постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом здобутих знань;

¯ активне стимулювання учня до самостійної діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження у ході оволодіння знаннями;

¯ навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, розв'язуванні задач;

¯ виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, продуктивно;

¯ необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;

¯ освітній процес має сприяти формуванню рефлексії, оцінки учіння як суб'єктної діяльності.

Особистісно орієнтований підхід до навчання

(за Л.О.Мілько*

Основні показники

Особистісно-орієнтований підхід

1. Настанова щодо учня

Учень – суб’єкт педагогічної взаємодії; інтерес до пізнання й розуміння унікальних особливостей, схильностей і інтересів дитини; сприйняття і розподіл відповідальності з учнем. Готовність допомагати самореалізації його можливостей. Учитель бачить в учнях особистості, шанує їхні думки, почуття, право па свободу вибору, визначає їхню неповторність, незамінність рівність, право на співтворчість.

2.Мета

Розвиток дитини як активної, самостійної особистості, її інтересів, здібностей, моральних почуттів, уміння жити у світі, що змінюється Особистісна захопленість учителя і учня, їх індивідуальна своєрідність. Створення умов для самовираження особистості, спрямованості на формування у школярів гуманітарного мислення.

3. Контакт при взаємодії вчителя з учнем

Двобічний, емоційний зв’язок, що створює загальне поле взаємодії; спілкування. Взаємодія базується на довірі, відвертості, відсутності страху. Конфлікти, що виникають, долаються творчо, розв’язуються на культурному рівні.

4. Засоби

Діалог, проблемне навчання, моделювання ситуацій успіху, заохочення, авансування, схвалення, "я" - повідомлення.

5. Процес

Гнучкий, що враховує дійсність і орієнтується на зону найближчого розвитку.

6. Результат

Сприятливий психологічний клімат

самостійність, творчість, позитивні внутрішні мотиви навчання, прагнення до саморозвитку.

2 пит. Особистісно орієнтоване навчання як система

Особистісно орієнтоване навчання — це таке навчання, цен­тром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І. С. Якиманська*.

Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

· пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу ;

· орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва;

· орієнтація на особистісні досягнення учнів ;

· створення емоційно-актуального фону уроку, ситуацій успіху;

· чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку ;

· раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання ;

· використання активних методів навчання мультимедійних систем;

· зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

· формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

· заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

1. Ціль — створення умов для прояву пізнавальної активності учня.

2. Засоби досягнення цілі: використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, створення атмосфери зацікавленості кожно­го учня в роботі класу, стимулювання учнів до висловлювання, вико­ристання різних способів виконання завдання без побоювань поми­литися або отримати неправильну відповідь, оцінка діяльності учня за результатом, заохочення бажання учня знайти свій спосіб виконання задачі, створення педагогічних ситуацій на уроці, які б дозволили кож­ному учню виявити ініціативу, самостійність.

3. Критерії ефективності проведення особистісно орієнтованого уро­ку: наявність індивідуального навчального плану класу; використан­ня проблемних, творчих завдань; використання завдань, які дозволя­ють учню самому обирати тип, вид, форму матеріалу, створення пози­тивного настрою на роботу в класі; обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки того, що вони дізналися, а й того, що сподобалося й чому, то хотілося б виконати те раз, то зробити по-іншому; оцін­ка (заохочення* під час опитування на уроці не тільки правильної від­повіді учня, а й аналіз того, як учень розмірковував, у чому помилив­ся й чому; домашнє завдання описується не тільки темою та обсягом, а й раціональними способами організації роботи вдома.

Методика проведення традиційного та особистісно орієнтованого уроку

Традиційне навчання

Особистісно орієнтоване навчання

Мета уроку, способи її досягнення

Учитель мету учням не повідомляє. Учні не мають уявлення щодо шляхів досягнення кінцевих результатів. Низька активність учнів.

Учні разом з учителем визначають мету, формулюють її самостійно, планують структуру уроку, загальний план теми (спільний план*, індивідуальні плани, графік самообліку.

Самовиявлення учнів

Вчитель реалізує свої знання, дії учнів обмежені.

Самореалізація учнів (відповіді на кожному уроці*. Учень відповідає класу, вчителеві, учневі-партнеру, виконує самостійну роботу з наступним контролем.

Спілкування учнів

Учитель подає інформацію, учень слухає (або не слухає*. Не відбувається зворотного зв’язку.

Учень вивчає навчальний матеріал через різноманітні джерела, виконує індивідуальний план. На уроці пояснює матеріал іншим, учневі - партнеру, учителю, працює в статичних, динамічних, варіаційних парах.

Урахування індивідуальних особливостей учнів

Об’єкт-суб’єктні відносини. Бездіяльність учнів. Поява зайвого часу у здібних учнів, його нестача в слабких.

Підвищення активності учнів, які оволодівають знаннями, найбільш прийнятними для них шляхами і темпами. Учитель приділяє достатньо часу кожному учневі. Здібні учні не очікують "слабких". "Слабкі" учні звертаються по допомогу до учителя і здібних учнів.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: