ТЕМА 1 . ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

 

План

1. Сутність і суспільне значення виробництва.

2. Предмет, мета та зміст курсу.

3. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва.

 

1.Сутність і суспільне значення виробництва

Вивчення теми доцільно починати з визначення понять «виробнича діяльність» і «виробництво» у сучасному розумінні. Цілеспрямована праця людей із виготовлення споживчих товарів та надання послуг для задоволення життєвих потреб розглядається як виробнича діяльність. Поняття «виробництво» має три основні напрями використання: комбінація виробничих чинників; тільки виготовлення продукції підприємством; ототожнення з поняттям «виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» - це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товарів, предметів, речей, послуг, інформації, знань тощо).

Виробництво визначає економічну безпеку, сталість фінансової системи держави та рівень життя людей.

Основна мета виробництва полягає в забезпеченні споживача необхідною продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента).

Економічний результат діяльності промислового підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від раціональної організації виробництва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо .

Організація виробництва — це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції, з найменшими витратами за належної якості й отримання

Вивчення теми доцільно починати з визначення понять «виробнича діяльність» і «виробництво» у сучасному розумінні. Цілеспрямована праця людей із виготовлення споживчих товарів та надання послуг для задоволення життєвих потреб розглядається як виробнича діяльність. Поняття «виробництво» має три основні напрями використання: комбінація виробничих чинників; тільки виготовлення продукції підприємством; ототожнення з поняттям «виготовлення», але в більш вузькій сфері промислового виробництва. У широкому розумінні «виробництво» - це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товарів, предметів, речей, послуг, інформації, знань тощо).

Виробництво визначає економічну безпеку, сталість фінансової системи держави та рівень життя людей.

Основна мета виробництва полягає в забезпеченні споживача необхідною продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента).

Економічний результат діяльності промислового підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від раціональної організації виробництва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо .

Організація виробництва - це координація та оптимізація в часі й просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції, з найменшими витратами за належної якості й отримання.

достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

У практичній діяльності під організацією виробництва розуміють сукупність правил, процесів і дій, що забезпечують форму, порядок поєднання праці та речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Провідна роль в організації виробництва належить технології, яка характеризується способами й варіантами виготовлення продукції та визначає, за допомогою яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт із потрібними властивостями.

Організація виробництва на основі аналізу можливих варіантів визначає конкретні значення параметрів технологічного процесу з метою вибору найбільш ефективного відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на підприємстві. При цьому всі природні, трудові, виробничі, інформаційні та інші ресурси, необхідні для ефективної діяльності підприємства, мають обмежений характер.

Завданнями технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виготовлення й поліпшення якості продукції та зниження норм витрат ресурсів під час її виготовлення.

Завданнями організації виробництва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених можливостей з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників роботи підприємства.

На практиці організація виробництва охоплює такі основні взаємопов'язані напрями:

- вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин її реалізації з метою виготовлення певного продукту;

- технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та підприємства в цілому;

- проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи;

- стандартизація та уніфікація процесів і складових компонентів виробів;

- дослідження, проектування та освоєння виробництвом нових виробів;

- технічне обслуговування виробництва;

- контроль якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції та технології;

- організаційне проектування та перепроектування виробничих систем.

 

2. Предмет, мета та зміст курсу.

Розглянувши сутність і суспільне значення виробництва та виробничої діяльності, взаємозв'язок технології та організації виробництва, можна переходити до розгляду другого блоку питань.

Із викладеного вище очевидно, що предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність і ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань.

Оптимальні кількісні та якісні показники залежності виробничих процесів, параметри й показники виробництва продукції є вихідною інформацією для планування роботи підприємства та його підрозділів. Плани реалізуються за допомогою управління.

Курс «Організація виробництва» спрямований на вивчення певного напряму економіки, тому належить до функціональних економічних наук і перебуває у взаємозв'язку з іншими науками. Організація виробництва як дисципліна ґрунтується на розумінні й використанні об'єктивних економічних законів і принципів. На основі знань низки прикладних і точних наук встановлюються деякі загальні для всіх підприємств та специфічні для підприємств різних галузей принципи, форми й способи найефективнішої організації виробництва.

Студентам треба розглядати організацію виробництва з позиції діалектичного методу, як безперервну творчу роботу, спрямовану на підвищення результативності виробництва.

Спираючись на діалектичний метод, слід використовувати такі провідні методи дослідження: економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, системного підходу. Системний підхід передбачає оптимізацію роботи не окремих частин, а цілісної виробничої системи .

Далі необхідно визначити безпосередній зв'язок організації виробництва з виробничим та операційним менеджментом, а також відмінності між ними. Якщо організація виробництва спрямована на вибір технології, розподіл та організаційне сполучення ресурсних складових виробничих систем для виготовлення конкретних матеріальних продуктів, то виробничий та операційний менеджмент являють собою сферу управління виробничими ресурсами на основі розроблення організаційних систем, що забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, кадрового потенціалу, устаткування й виробничих приміщень у процесі виготовлення продукції або надання послуг.

 

3. Історія розвитку теорії та практики організації виробництва.

Що стосується третього блоку питань, присвяченого історії розвитку теорії та практики організації виробництва, студентам треба акцентувати увагу на архітектурних аспектах об'єктів давнини.

Перші «зафіксовані на твердому матеріалі» ідеї організації виробництва належать до часів створення Великої китайської стіни, єгипетських пірамід, флотів Римської та Іспанської імперій, доріг та акведуків Стародавнього Риму.

у V—VI тис. до н. е. було започатковано практику письмових запитань і консультацій спеціалістів за різними окремими питаннями. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання їх ритмічності. Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця XVIII - початку XIX ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії та практики організації виробництва. Паровий двигун як джерело енергії для машин дозволив організувати машинне фабричне виробництво. Виникла необхідність в узгоджених діях усіх його ланок за допомогою встановлення й суворого виконання певних норм та пропорцій між усіма сторонами виробництва. Потреби в жорсткій регламентації спонукали визначення норм виробітку й оплати праці, максимальної швидкості роботи устаткування, оптимальних обсягів виготовлення продукції на основі вдосконалення організації виробництва й праці.

Англійський економіст Адам Сміт сформулював учення про розподіл праці (1776) як умову підвищення її продуктивності та основної складової організації виробництва.

Англійський текстильний фабрикант Р. Аркрайт, який спроектував ткацький верстат (1770), з метою найефективнішого його використання робітниками був вимушений створити фабричний кодекс, що передбачав суворий розклад, систему штрафів за відхилення від нього.

Концепція взаємозамінних частин виробів (1790), розроблена і обґрунтована Елі Уітні, поклала початок стандартизації.

Винахідник і розробник системи ефективного виробництва Фредерік Тейлор у праці «Принципи наукового управління» (1911) обґрунтував доцільність: відокремлення та вивчення елементів аерацій; хронометражу; нормування праці; обліку; контролю; стимулювання праці. Френк та Ліліан Гілбрети, досліджуючи динаміку трудового процесу, розробили принципи економії рухів на основі вибору варіантів структури мікроелементів, що сприяло виникненню промислової психології (1911).

Гаррі Гант відкрив значення нематеріального стимулювання робітників та розробив діаграму графіка робіт (1912), що відображає планові, реальні та очікувані показники діяльності.

Харрінгтон Емерсон застосував ідеї Тейлора до організаційної структури виробництва та сприяв використанню експертів для підвищення організаційної ефективності.

Генрі Форд на власному автомобільному заводі здійснив диференціацію та стандартизацію елементів виробництва, застосував складальну конвеєрну лінію, що стало основою поточної організації масового виробництва (1913).

У 1915 р. Ф. Харріс розробив математичну модель управління запасами та визначення економічно доцільного розміру партії замовлення.

А. Адамецький у 1920-х рр. створив моделі побудови виробничих процесів у часі, графіків руху деталей за операціями, вивів формули розрахунку виробничого циклу.

Дослідженням мотивації праці (1930) було присвячено праці Елтона Мейо. Він довів, що, крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу, принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація праці робітника.

У 1930-х рр. У. Шухарт, X. Додж, X. Ромінг, Л. Тіппет розробили методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості.

Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та розповсюдженню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві, у 1940-х рр. були розроблені С. П. Митрофановим.

Тоді ж Г. Мейнард, В. Іоффе розробили систему мікроелемент-ного нормування праці (МТМ).

Велика кількість фахівців у 1950—60-х рр. досягла певних результатів у методах дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (РЕК.Т та СРМ).

1960-—70-ті рр. характеризуються широким використанням фірмами-виробниками, дослідниками та користувачами комп'ютерної техніки графіків закупівель, управління запасами, прогнозування, управління проектами, планування матеріальних потреб (МКР).

На початку 1980-х рр. на основі праць Т. Оно, У. Демінга, Д. Юра-на та інших дослідників сформувалися концепції якості та гнучкості

виробництва, конкуренції на основі часового чинника: ЛТ (точно вчасно), Канбан, ТQС (всеохоплюючий контроль якості) та автоматизація виробництва (Роkа-у]ке8, СІМ, САD/ САМ, роботи та ін.).

У 1990-х рр. фірми почали застосовувати концепцію загального управління якістю, розгортання функції якості, сумісне проектування, функціонально-вартісний аналіз, модель безперервних поліпшень. Міжнародна організація стандартизації ввела в дію міжнародні стандарти МС ІSО 9000.

М. Хаммер та консалтингові фірми запровадили моделювання оновлення бізнес-процесів та радикальних змін.

На початку XXI ст. Міжнародна організація зі стандартизації почала роботу з екологічного менеджменту, з метою зменшення забруднення довкілля було введено системи міжнародних стандартів МС ІSО 14000.

 

План семінарського заняття

1. Сутнісно-змістова характеристика виробничої діяльності та

виробництва.

2. Поняття організації виробництва, її цілі та завдання.

3. Методологічні особливості вивчення курсу «Організація

виробництва».

4. Етапи розвитку теорії та практики організації виробництва.

 

Література: [2,8,9,11,14, 22].

 

Термінологічний словник

Виробництво - безпосереднє виготовлення продукції чи надання послуг.

Виробнича діяльність - цілеспрямована праця з виготовлення споживчих товарів та надання послуг.

Організація виробництва - сукупність правил, процесів і дій, що забезпечують форму, порядок поєднання праці та речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Технологія - можливі способи та варіанти виготовлення продукції, які визначають, за допомогою яких знарядь праці економічно доцільно перетворювати предмети праці в конкретний продукт з потрібними властивостями.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: