Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Оцінка стану тканин пародонту.



Оцінка стану тканин пародонту.

Для оцінки стану тканин пародонта серед клінічних методів у сучасній пародонтології використовують різноманітні індекси. Індексна оцінка дозволяє лаконічно і зручно відобразити статичний стан тканин пародонта в кількісному вираженні. З їхньою допомогою можна одержати представлення про поширеність, ступінь важкості, перебіг запально-деструктивного чи дистрофічного процесу, оцінити ефективність проведеного лікування і якість диспансерної роботи в конкретного хворого чи диспансерній групі.

Група індексів для оцінки стану тканин пародонта включає:

— індекси гінгівіту (ІГ):

— індекс РМА;

— індекс гінгівіту;

— пародонтальні індекси:

— пародонтальний індекс (РІ);

— індекс Рамфє'ра;

— індекс CPITN (ВООЗ).

 

При хронічному запаленні пародонта іноді його ознаки (гіперемія, набряк) є скритими. У таких випадках проводять пробу Шиллера - Пісарєва. Для цього ясна в ділянці нижніх фронтальних зубів за допомогою невеличкої ватної кульки змащують розчином , який містить йод. При наявності прихованого запалення в яснах значно збільшується кількість глікогену і тому розчин надає їм жовто- бурого забарвлення різної інтенсивності. При світло-жовтому забарвленні проба від’ємна, а при темно-бурому - позитивна.

Індекс (CPITN) (ВООЗ, 1989)

Для визначення необхідності лікування захворювань пародонта застосовують колірний індекс CPITN. Для оцінки цього індексу використовують три чинники:

1. Наявність чи відсутність кровоточивості ясен;

2. Наявність над - чи під'ясенного каменю;

3. Пародонтальні кишені — неглибокі (4-5 мм) і глибокі (6 мм і більше).

Для позначення відділів ротової порожнини використовують коди, прийняті Міжнародною організацією за стандартами:

01 — верхня щелепа;

02 — нижня щелепа.

03-08 — секстанти в ротовій порожнині в такому порядку:

секстант 03 — верхні праві премоляри і моляри;

секстант 04 — верхні ікла і різці;

секстант 05 — верхні ліві премоляри і моляри;

секстант 06 — нижні ліві премоляри і моляри;

секстант 07 — нижні ікла і різці;

секстант 08 — нижні праві премоляри і моляри.

Двозначними цифрами позначають певні зуби згідно із системою, прийнятою Міжнародною стоматологічною федерацією (МСФ). Перша цифра означає квадрант ротової порожнини, друга — зуб.

Тимчасові                                 55 54 53 52 51 61 62 63 64 65                   Верхня

Постійні                     18 17 16 15 14 13 12 11 21 22 23 24 25 26 27 28    щелепа

Постійні                     48 47 46 45 44 43 42 41 31 32 33 34 35 36 37 38 Нижня

Тимчасові                                  85 84 83 82 81 71 72 73 74 75                   щелепа                             

При позначенні зуба рекомендується назвати номер квадранта, а потім номер зуба. З метою дослідження ротову порожнину поділяють на 6 секстантів, які визначають зубами з кодовими номерами 18-14,13-23,24-28,38-34,33-43,44-48. Секстант оглядають тільки в тому разі, якщо в ньому є два і більше зубів і немає показань до їх видалення. Якщо у секстанті зберігся лише один зуб, його слід включити до складу попереднього секстанта. Для визначення індексних зубів у осіб віком до 19 років оглядають тільки 6 зубів: 16,11,26 і 36, 31, 46. Під час огляду дітей віком до 15 років реєстрацію кишень не виконують, тобто враховують лише кровоточивість ясен і наявність каменю. Якщо у секстанті, що його потрібно оглянути, немає жодного індексного зуба, заміною можуть слугувати окремі різці чи премоляри, які повністю прорізались. Зондування виконують біля різця і перших молярів (у осіб молодших 19 років).

Індекс CPITN оцінюють за такими кодами:

0— ознаки запалення відсутні;

 1— кровоточивість ясен після зондування;

2— наявність над- і під'ясенного зубного каменю;

3— патологічна кишеня глибиною 4...6 мм;

4— патологічна кишеня глибиною 6 мм та більше.

Формула для обчислення:

РІ = сума балів усіх досліджених зубів / число досліджених зубів

Інтерпретація:

0 – лікування не потрібне

1 – слід покращити гігієну

2 – потребує проведення курсу професійної гігієни

3 – показана місцева протизапальна терапія

4 – показане комплексне лікування

М'ЯЗИ ЖУВАЛЬНОГО АПАРАТА

В акті жування беруть участь кілька м'язів, проте жувальними називають тільки чотири, які починаються на кістках черепа й прикріплюються до нижньої щелепи. Крім того, жувальні м'язи здійснюють ковтальні рухи й частково беруть участь в акті мовлення.

 

Назва м’яза Основна функція Додаткова функція
Скроневий (M.temporalis) Піднімає нижню щелепу Задні пучки злегка тягнуть нижню щелепу назад
Власне жувальний (m.masseter) Піднімає нижню щелепу при двостороньому скороченні При одностороньому скороченні зміщує нижню щелепу у бік м’за, що скорочується
Внутрішній крилоподібний (m.pterigoideus medialis) Піднімає нижню щелепу при двостороньому скорочені При одностороньому скороченні переміщає нижню щелепу в протилежну сторону
Зовнішній крилоподібний (m.pterigoideus lateralis) Висуває вперед при двосторонньому скороченні Переміщає в протилежний бік при однобічному скороченні й бере участь в опусканні нижньої щелепи при двосторонньому скороченні
Підборідно- під'язичний (m.geniohyoideus) Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й допереду при фіксованій нижній щелепі  
Щелепно-під’язичний (m.mylohyoideus) Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й вперед при фіксованій нижній щелепі При односторонньому скороченні сприяє рухам нижньої щелепи в протилежний бік
Двочеревцевий (digastricus) Зближає під'язичну кістку з нижньою щелепою, тобто опускає й рухає назад нижню щелепу при фіксованій під'язичній кістці або переміщає під'язичну кістку догори й вперед при фіксованій нижній щелепі При односторонньому скороченні зміщує нижню щелепу в бік м’яза що скорочується

МІМІЧНІ М'ЯЗИ

 

Назва м’яза Функція
Виличний м’яз (m.zygomaticus) Підтягує кут рота убік і догори
М’яз сміху (t.tisorius) Відтягує кут рота до зовні й приводить до утворення ямки сміху
Трикутний м’яз рота (m.triangubaris oris) При однобічному скороченні тягне кут донизу й випрямляє кривизну носо-губної складки, при двосторонньому - тягне всю губу донизу
Квадратний м’яз верхньої губи (m.quadratus labii superioris) Відтягує догори верхню губу, піднімаючи носо-губну складку
Круговий м’яз рота (m.orbicularis oris) Закриває й загострює рот. Являється антагоністом колових м'язів рота, розташованих радіально
Різцевий м’яз верхньої губи (m.incisivus labii superioris) Відтягує кут рота досередини й доверху
Собачий м’яз (m.canincus) При односторонньому скороченні піднімає кут рота, при двохстороньому - всю нижню губу. Являється антагоністом трикутного м’яза
Квадратний м’яз нижньої губи (m.quadratus labii inferioris) Відтягує кут рота досередини й догори
Різцевий м’яз нижньої губи (m.incisivus labii inferioris) Відтягує кут рота медіально й донизу
Підборідковий м’яз (m.mentalis) Піднімає й зморщує шкіру підборіддя. Витягає нижню губу до переду
Щічний м’яз (m.buccinator) Відтягує кут рота дозаду, притуляє щоки до зубів та альвеолярним відросткам щелеп

 

1.9 Функціональна анатомія СНЩС

Скронево-нижньощелепний суглоб є одним с найбільш активно працюючих суглобів людини. Рухи нижньої щелепи відбуваються майже постійно – під час функції жування, мови і т.д.

За будовою його відносять до діартрозних або сіновіальних суглобів, він складається з цілого комплексу утворень, які забезпечують рухи нижньої щелепи. До цього комплексу входять кісткові та хрящові структури суглобових поверхонь, зв’язки та м’язи. До кісткових структур відносяться: голівка нижньої щелепи, суглобова ямка та суглобовий горбик скроневої кістки.

.

Суглобові поверхні суглобової голівки та суглобової впадини мають фіброзно-хрящеве покриття, яке представлене загалом колагеновими волокнами..

Між голівкою суглобового відростка та суглобовою ямкою розташований суглобовий диск двояко увігнутої овальної форми. Всі згадані структури оточені суглобовою капсулою, яка являє собою сполучнотканинну оболонку. Зверху капсула кріпиться до скроневої кістки, знизу – до шийки суглобового відростка. З’єднання капсули з диском зміцнюється внутрішньо суглобовими зв’язками, які кріпляться до диску та кістковим структурам суглобової ямки та голівки суглобового відростка. Капсула та задні дискові відділи утворюють паралельні вісі, які макроскопічно зливаються з диском. Це так звані придискові виступи, які складаються з двох частин: задньої – між диском та капсулою та передньою, яка виходить назовні від капсули та вплітається в зв’язки і м’язи. Волокна цих виступів утворюють складки, а їх кісткові прикріплення дозволяють контролювати рухи диску. Передньодисковий край переддискового шару – це місце прикріплення капсулодискальної голівки до жувального м’яза. Шар цього м’яза (довжиною 20-30 мм та товщиною 10 мм) іде доверху та назад і прикріплюється до цього виступу. Зв’зочна частина вказаного пучка прикріплюється в центрі мандибулярної ямки на зовнішній стороні. До середньої та передньої частинам виступу прикріплюється капсула суглоба, яка сходить з задньої третини скроневого м’яза. Волокна скроневого м’яза ідуть вниз, назад та косо від луски скроневої кістки, а капсулодискальна частина латерального крилоподібного м’яза переходить в сухожильну частину передньої голівки цього м’яза.

Таким чином, не тільки латеральний крилоподібний м’яз, але й власне жувальний та скроневий мають відношення до рухів диску. Верхні еластичні зв’язки обертають диск назад при передньому його переміщенні, а нижні, грубі, допомагають утримувати його від переднього зміщення. З боків диск підвішений до полюсів голівки та відділений від капсули.

Кровопостачання СНЩС відбувається з басейну зовнішньої сонної артерії за допомогою поверхневої скроневої, глибокої вушної, передньої барабанної, середньої артерії, твердої мозкової оболонки та крилоподібної артерії.

Крім хрящових та м’якотканинних компонентів СНЩС в ділянці нижньої щелепи прикріплюється велика кількість м’язів, які приймають безпосередню участь в здійсненні її функцій.

Рухи у СНЩС виконуються за рахунок скорочення м’язів, які прикріплюються до нижньої щелепи, їх іннервація відбувається руховою порцією третьої гілки трійчастого нерва. Рухові нерви, іннервуючи ті чи інші м’язи носять відповідні назви.

За механікою СНЩС – складний суглоб. Під час відкривання рота всі системи суглоба функціонують послідовно. Спочатку – верхньопередня частина: голівка і зв’язки з диском. Відбувається ротація голівки навколо поперечної вісі, яка закінчується в нижньому поверсі суглоба. Потім комплекс диск-голівка рухається донизу до верхівки суглобового горбика, тобто рух здійснюється та закінчується у верхньому поверсі суглоба. Ротаційні рухи відбуваються в нижньому поверсі, впадиною є нижня поверхня диска, а вісь обертання йде поперек через центр суглобової голівки.

Верхній полюс голівки при ротації переміщується вентрально; під час ротації змінює своє положення та диск – починає рухатись по задньонижній поверхні суглобового горбика. Це не прямий шлях, а вигнутий, і його вісь лежить в центрі суглобового горбика при закінченні відкривання рота. При вказаному зміщенні спочатку подразнюються та натягуються нижні фіброзні пучки зв’язки, потім – еластичні верхні, викликаючи сенсорну активність рецепторів, розташованих між ними. Рефлекс по ЦНС передається м’язовим волокнам, які стабілізують положення голівки. Цей механізм захищає та стабілізує суглоб. При переході із фізіологічного спокою в оклюзію відмічається лише невелика ротація суглобової голівки.

Під час жування рухи в суглобах набагато складніші, тому що з’являються робоча та балансуюча сторони нижньої щелепи. При бічних рухах на робочій стороні ротації не має, а на балансуючій відбувається туберкулярная ротація, але не навколо поперечної, а навколо прямої вертикальної вісі, яка йде від центра горбика з балансуючої сорони до центра голівки робочогї сторони. При цьому перед першим зубним контактом реєструється максимальний розвиток сили м’язів. При появі зубного контакту відбувається збудження м’язів, і суглоб розвантажується. У 60% людей в нормі під час жування перший зубний контакт настає на боці, протилежному жуванню. Тому фізіологічне навантаження суглобів ніколи не перевищує можливих меж.

Таким чином, СНЩС – дуже складне анатомічне утворення, у формуванні якого беруть участь кісткові ті м’якотканинні структури. Рухи нижньої щелепи здійснюються за допомогою м’язів при переміщенні складових суглоба, які координуються ЦНС, яка отримує інформацію від рецепторного апарата капсули, зв’язок та пародонта.

 

Трійчастий нерв

V пара - змішаний.

Чутливі волокна іннервують:

1. Шкіру обличчя, передній відділ голови, очей.

2. Слизові оболонки носової та ротової порожнин, придаткові пазухи носа.

Є основним чутливим нервом голови за кількістю ділянок голови, що іннервуються.

Рухливі волокна іннервують:

1. Жувальні м’язи.

2. М’язи дна рота.

3. М’яз, який натягує м’яке піднебіння та один із м’язів барабанної порожнини.

Чутливі волокна є відростками чутливих нейронів, що утворюють на вершині піраміди вузол трійчастого нерва.

Периферичні відростки цих клітин утворюють три гілки трійчастого нерва:

1. Перша - очний нерв.

2. Друга - верхньощелепний нерв.

3. Третя - нижньощелепний нерв.

Перші дві гілки за своїм складом чутливі, третя гілка змішана, так як в її склад входять всі рухливі волокна трійчастого нерва.

Очний нерв йде в очницю через верхню очну щілину і там ділиться на три основні гілки, які іннервують:

1. Уміст очниці.

2. Очне яблуко.

3. Шкіру верхнього повіка.

4. Кон’юктиву ока.

5. Слизову оболонку верхньої частини носової порожнини, лобної, клиноподібної пазух та комірок решітчастої кістки.

Кінцеві гілки виходять з очниці, іннервують шкіру лоба.

Верхньощелепний нерв проходить через круглий отвір в крилопіднебінну ямку, де віддає гілки, які йдуть у ротову порожнину, носову порожнину та очницю. Ці гілки іннервують:

1. Слизову оболонку м’якого та твердого піднебіння, носової порожнини.

Через малі отвори бугра верхньої щелепи входять задні альвеолярні нерви, що підходять до жувальної групи зубів верхньої щелепи.

В очницю через нижню очну щілину йде продовження верхньощелепного нерва – підочний нерв. Від нього відходять нерви, які йдуть до зубів верхньої щелепи, а сам нерв через однойменний отвір виходить на обличчя та іннервує шкіру від розрізу очей до розрізу рота. В крилопіднебінній ямці верхньощелепний нерв зв’язаний з парасимпатичним крилопіднебінним вузлом. Відростки клітин цього вузла направляються до слизової оболонки носової та ротової порожнин та до слізної залози.

Нижньощелепний нерв виходить з черепа в нижньоскроневу ямку через овальний отвір, де ділиться на гілки.

Рухові гілки підходять до:

1. Жувального м’яза.

2. Скроневого м’яза.

3. Медіальної та латеральної крилоподібних м’язів.

4. Щелепно – під’язичного м’яза.

5. Передньому черевцю двочеревцевого м’яза.

6. М’яз, що натягує м’яке піднебіння.

7. М’яз, що натягує барабану препонку.

Чутливі гілки входять у склад 4 основних гілок:

1. Щічний нерв іннервує слизову оболонку щоки.

2. Язичний нерв йде до передніх ⅔ язика. До нього приєднується гілка лицьового нерва – барабанна струна, що складається зі смакових та парасимпатичних волокон. Смакові волокна йдуть в складі язичного нерва до смакових сосочків, а парасимпатичні – відділяються від язичного нерва й направляються до підщелепної та під’язичної залоз.

3. Нижній альвеолярний нерв входить у канал нижньої щелепи, іннервує зуби та ясна, виходить через підборідковий отвір і іннервує шкіру підборіддя.

4. Вушно-скроневий нерв іннервує шкіру вушної раковини, зовнішнього слухового проходу та скроні. В його складі проходять секреторні (парасимпатичні) волокна до привушної слинної залози.

Лицевий нерв

VII пара - руховий. Іннервує мімічні м’язи обличчя та шиї.

До лицьового нерва приєднується проміжний нерв, до складу якого входять волокна смакової чутливості для іннервації смакових сосочків передніх ⅔ язика та парасимпатичні, які іннервують:

1. Слізну залозу.

2. Залози слизової оболонки носової та ротової порожнини.

3. Підщелепну і під’язичну слинні залози.

Лицевий та проміжний нерви виходять поряд з мозку, входять у внутрішній слуховий прохід, потім, складаючись в один стовбур, проходять у каналі лицьового нерва, де смакові волокна утворюють вузол.

У каналі від лицьового нерва відходить великий кам’янистий нерв, який несе парасимпатичні волокна до крилопіднебіного вузла, і виходить з каналу через отвір на верхній поверхні пірамідки.

Рухові волокна лицьового нерва іннервують стремячковий м’яз в барабанній порожнині, далі лицьовий нерв виходить з каналу через шилососкоподібний отвір, проходить через привушну залозу і ділиться на свої кінцеві гілки, які підходять до мімічного м’яза обличчя та підшкірного м’яза шиї. При виході з каналу від лицьового нерва відходять гілки до мязів потилиці, вушної раковини, заднього черевця двочеревцевого м’яза та шило-під’язичного м’яза

 

1.22. Знеболення в амбулаторній стоматологічній практиці, класифікація видів

знеболення. Знеболення в амбулаторній стоматологічній практиці, класифікація видів знеболення

 

Знеболення при стоматологічних маніпуляціях - акт гуманного ставлення до пацієнта. Якісне знеболення дозволяє стоматологу спокійно, без поспішності проводити необхідні втручання на високому технічному рівні, створює сприятливі умови для лікування, видалення зубів та протезування.

Місцева анестезія - основний засіб знеболення на амбулаторному стоматологічному прийомі. До місцевих анестетиків висуваються такі вимог:

1) вони повинні мати сильну знеболюючу дію, легко дифундувати в тканини і утримуватись там якомога довше;

2) мати малу токсичність і, відповідно, викликати мінімальну кількість як загальних, так і місцевих ускладнень.

За останні роки з’явилось близько 100 анестетиків місцевої дії, в основному на базі лідокаїну, мепівакаїну, артикаїну і бупівакаїну гідрохлориду. Це дає можливість вибрати для знеболення найбільш ефективний та безпечний препарат.

За класичним положенням Н.Е. Введенского, місцеві анестетики діють на функціональний стан нерва, змінюючи його провідність та збудливість. При цьому в нервовій тканині розвивається зворотній процес парабіотичного гальмування, який перешкоджає проходженню в ній імпульсів.

Для того, щоб настала анестезія, необхідна блокада больового імпульсу на шляху з периферичних нервових закінчень до головного мозку. Цього можна досягнути при ін’єкційному введенні місцевих анестетиків, що забезпечує наявність знеболюючого розчину на зовнішній поверхні мембрани нервового волокна.

В стоматології з основних трьох анестетиків (артикаїну, мепівакаїну і лідокаїну), які використовують для місцевого знеболення, за своїми фармакокінетичними властивостями найбільшу перевагу має артикаїн - анестетик 5-го покоління. Анестезуючий розчин на основі 4% артикаїну гідрохлориду має найкращий знеболюючий ефект і в той же час забезпечує найбільшу безпеку для пацієнта. З цієї причини анестетик артикаїн є найбільш уживаним у багатьох країнах Європи, наприклад: в Німеччині 90% місцевих анестетиків - на основі артикаїну, зокрема Ultracain DS/DS forte.

Інфільтраційна анестезія

Інфільтраційна анестезія - це просочення знеболюючим розчином тканин при ін’єкції, при цьому анестетик діє на нервові закінчення, які безпосередньо іннервують цю ділянку.

Розрізняють пряму і непряму інфільтраційну анестезію. При прямому інфільтраційному знеболенні анестетик вводять безпосередньо в ті тканини, де будуть проводити оперативне втручання. Так поступають при операціях на м’яких тканинах.

При непрямому (так званому дифузному) інфільтраційному знеболенні анестетик вводять на деякій відстані від ділянки, яку потрібно знеболити, і звідти він, внаслідок дифузії, поширюється до тканин, які необхідно знеболити. Приклад: при введенні знеболюючого розчину під окістя він поступово проникає в альвеолярний відросток, просочується до зуба який підлягає знеболенню.

Анестетик можна вводити навкруги операційного поля - при амбулаторних операціях, розтині абсцесу тощо - при цьому знеболення відбудеться внаслідок дифузії. При непрямій анестезії знеболюючий розчин поширюється від центру до периферії. Дія розчину залежить від фармакокінетичних властивостей анестетика, концентрації і кількості знеболюючого розчину, а також від стану тканин зони знеболення (наявність запального процесу, рубці зменшують силу дії анестетика). В даний час інфільтраційна анестезія займає чільне місце - при проведенні амбулаторних стоматологічних втручань 2/3 анестезії і більше - інфільтраційні.

Провідникова анестезія - це такий вид місцевого знеболення, при якому місце введення анестетика віддалене від ділянки, на якій проводять втручання. Розрізняють: 1) центральну провідникову анестезію, при якій анестетик вводять біля одного з головних нервових стовбурів трійчастого нерва; 2) периферичну провідникову анестезію, при якій розчин анестетика підводять до однієї з гілок головного нервового стовбура.

Для отримання провідникового знеболення потрібно довести розчин анестетика до цільового пункту. Найчастіше - це кістковий отвір (канал), де проходить нервовий стовбур. Від вміння знаходити потрібний для даної провідникової анестезії цільовий пункт в значній мірі залежить якість провідникового знеболення.

 

23. Провідникове знеболення на верхній щелепі – методики, зони знеболення.

Провідникове знеболення на верхній щелепі – методики, зони знеболення

 

Орбітальний шлях.

Спочатку на голці відмічають довжину трагоорбітальної лінії (рис. 46), яка дорівнює відстані від нижнього краю очної ямки до овального отвору. Поблизу нижньозовнішнього кута орбіти вказівним пальцем лівої руки намацують та фіксують місце вколу. Проколю­ють шкіру і випускають невелику кількість анестезуючого розчину. Потім кінець голки переводять через нижній край та просувають в глиб очної ямки, на її нижню стінку. Під час просування голки по нижній стінці потроху випускають анестетик. На глибині 2-2,5 см гол­ка втрачає контакт з кісткою, що свідчить про її проникнення в підскроневу ямку через латеральну частину нижньої орбітальної щілини. Продовжуючи випускати знеболюючий розчин, просувають голку в глибину, злегка донизу з невеликим нахилом внутрішньо по­трапляють на зовнішню пластинку крилоподібного відростка. Втрата контакту голки з кісткою крилоподібного відростка свідчить про досягнення голкою овального отвору.

Нижньощелепний шлях.

А натомічні передумови. Овальний отвір знаходиться в одній фронтальній площині з нижньощелепним отвором. Тому місце вколу для нижньощелепного шляху анестезії біля овального отвору розташоване біля нижнього краю нижньої щелепи на 1,5 см допереду від заднього краю її гілки. На голці довжиною 8 см відмічають відстань від місця вколу до нижнього краю виличної дуги, що дорівнює відстані просування голки до овального отвору. Ця обставина пояснюється наступним: нижній край виличної дуги знаходиться в одній горизонтальній площині з овальним отвором. Гілка нижньої щелепи поділяє відстань від овального отвору до виличної дуги пополам. Відстань між овальним отвором і нижнім краєм виличної дуги є основою рівнобедреного трикутника, вершина якого знаходиться в місці вколу - на нижньому краї нижньої щелепи, а відстань від місця вколу до нижнього краю виличноїдуги і до овального отвору є його боковими сторонами.

Потім фіксують пальцем та проколюють шкіру і просувають голку по внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи на 0,5-0,75 см. Далі відводять шприц назовні під кутом 15° і просувають голку до відміченого на ній місця, випускаючи на шляху невелику кількість анестетика. В цільовому пункті випускають 3^ мл анестетика. Для профі­лактики гематоми проводять аспіраційну пробу.

Знеболювання щічного нерва

Анатомічні передумови. Щічний нерв відходить від рухового корінця нижньощелепно­го нерва. Він проходить своїми кінцевими гілочками через щічний м'яз і дає чутливі волок­на до слизової оболонки нижньої частини щоки та ясен нижньої щелепи від середини корон­ки першого премоляра до середини коронки другого моляра.

 

Термінальна щічна анестезія

 

Термінальна щічна анестезія. Для виключення больової чутливості слизової оболонки на зовнішній поверхні альвеолярного відростка нижньої щелепи, в ділянці розгалуження щічного нерва, вводять розчин знеболюючої ре­човини по перехідній складці біля зуба, що вида­ляється, або ж, при наявності в цій ділянці патоло­гічних процесів, що перешкоджають впорскуван­ню розчину, наприклад, виразок - в товщу щоки по горизонтальній лінії, яка йде на рівні жувальної поверхні нижніх молярів.

Зона анестезії. Слизова оболонка альвео­лярного відростка та щоки в ділянці інфільтрації розчину анестетика.

Провідникова щічна анестезія. При широ­ко відкритому роті голку вколюють біля пере­днього краю гілки на рівні жувальної поверхні верхніх кутніх зубів. На глибині близько 1-1,5 см впорскують розчин анестетика.

 

Провідникова щічна анестезія

Зона анестезії. Слизова оболонка нижньої частини щоки та частково ясен нижньої щелепи від середини коронки першого премоляра до се­редини коронки другого моляра.

Лабораторні етапи

6. Отримання гіпсової моделі (робочої та допоміжної).

7. Ізоляція гіпсової моделі.

8. Моделювання коронки з пластмаси.

9. Спікання пластмасової коронки.

10. Припасування коронки на гіпсовій моделі.

Клінічний етап

11. Припасування коронки в порожнині рота.
Лабораторний етап

12. Кінцева обробка коронки (полірування).
Клінічний етап

13. Фіксація коронки у порожнині рота (на тимчасовий цемент).

2.10. Технології виготовлення пластмасових коронок. Акрилові пластмаси – склад,властивості

Препарування опорного зуба під пластмасову коронку має свої особливості. Необхідно врахувати, що у разі виготовлення міцної пластмасової коронки виникає потреба у значному препаруванні опорного зуба. Вихідним орієнтиром може служити підготовлений зуб під металеву штамповану коронку (мал. 56).

 Найкраще проводити препарування зуба з уступом, але цей метод вимагає високого мистецтва, тому лікарі стоматологи-ортопеди препарують без уступу. Препарування починають з різальної або жувальної поверхні, знімаючи шар твердих тканин до 1,5 мм. Дуже уважно препарують піднебінну поверхню фронтальних зубів, тому що існує загроза розкриття порожнини зуба

Ступінь розімкнення між зубами-антагоністами має складати 1-1,5 мм. Бічні стінки додатково препарують для отримання ледь вираженого конусу, нахил не більше 3-5 градусів.

У кінці препарування ретельно згладжують гострі кути та проводять перевірку підготовленого зуба щодо зубів-антагоністів яку положенні центральної оклюзії, так і під час бічних рухів. Відбитки знімають силіконовими масами й отримують подвійні відбитки. Визначають колір пластмаси, і на цьому закінчується перший клінічний етап.

У зуботехнічній лабораторії за отриманими відбитками виготовляють модель із супергіпсу. Намоделі зрізають ясенний край до найглибшого його відбитка в ясенній борозні. Цей метод вважається доцільнішим, ніж гравірування шийки зуба. Після підготовки пришийкової ділянки, яка повинна забезпечити мінімальне занурення пластмасової коронки в ясенну борозну (не більше ніж 0,5 мм), здійснюють моделювання анатомічної форми зуба. Воскову репродукцію майбутньої штучної коронки моделюють збільшених розмірів у розрахунку на усадку пластмаси та обробку після полімеризації.

Модель опорного зуба з восковою репродукцією штучної коронки вирізають разом з розміщеними зубами у вигляді блоку(мал. 57). Конусоподібно зрізають гіпсові зуби, що контактують з восковою моделлю, а весь гіпсовий блок гіпсують у спеціальній стоматологічній кюветі

Поверхню гіпсу, який затвердів,змазують вазеліном, накладають верхню частину кювети і заливають її гіпсом. Після кристалізації гіпсу кювету вміщують у киплячу воду на 10-15 хв і потім відкривають. Залишки розплавленого воску повністю вимивають гарячою водою і охолоджують кювету.

Пластмасову коронку можна виготовити і двоколірною. Для цього гіпсування не- обхідно провести так, щоб уся присінкова поверхня була відкрита. Для виготовлення пластмасових коронок використовують пластмаси "Синма-74" та "Синма-М". їх випускають у вигляді комплекту "порошок-рідина". Пластмасове тісто готують двох кольорів відповідно до кольору зуба. Формування проводять спочатку кольором, який вказаний основним, а потім — по різальному краю. Витримавши режим полімеризації, коронку вивільняють з кювети, видаляють з її поверхні залишки гіпсу, обробляють, шліфують і полірують, після чого передають у клініку.

У клінічному залі починається другий клінічний, завершальний, етап виготовлення пластмасової коронки. Готову коронку лікар оглядає, визначаючи якість її виготовлення. Після дезінфекції коронку приміряють на опорний зуб. Звичайно необхідно проводити корекцію коронки. Для цього використовують копіювальний папір, силіконові відбиткові маси. Критерієм повного накладання коронки на опорний зуб є занурення краю коронки в ясенну борозну. Потім перевіряють оклюзійні контакти. Надлишок пластмаси, який порушує оклюзійні взаємовідношення, зішліфо- вують борами або фасонними головками. Особливу увагу необхідно приділяти відновленню міжзубних контактів. Перевірку коронки в ротовій порожнині завершують оцінкою анатомічної форми і, якщо є необхідність, проводять її корекцію, після чого відновлюють поверхню поліруванням. Фіксацію здійснюють на цемент, який підбирають залежно від кольору коронки.

 



НЕРЖАВІЮЧА СТАЛЬ

Основу всіх сталей складає залізо, вони також містять хром, нікель і невелику кількість вуглецю. Для поліпшення ливарних, міцнісних та інших властивостей сталей до них уводять добавки. Сталь для зубних протезів містить 1 % титану. Залізо — поширений у природі метал. Залізні руди містять хімічні сполуки його з киснем. Найважливішими залізними рудами є магнітний залізняк (магнетит) Fe304 , червоний залізняк (гематит) Fe20.,, бурий залізняк 2Fe203"3H20, шпатовий залізняк (сидерит), що містить залізо в карбонаті FeCOa. Залізо отримують також із руд, які містять хром (хроміти), хромо-нікелевих, титано-магнетитових руд тощо. Чисте залізо має синювато-сріблястий колір, у хімічному відношенні нестійке. У вологому середовищі воно піддається корозії. Розчиняється у розчинах солей і кислот.

Залізо — дуже пластичний метал, проте отримати його в чистому вигляді і захистити від корозії дуже важко. Широке застосування знайшли різноманітні сплави на основі заліза, із яких найпоширенішими є різноманітні сталі. У зубопротезній практиці застосовують маловуглецеві сталі із вмістом вуглецю до 0,15 %. Велика кількість вуглецю робить сталь більш твердою і менш стійкою до корозії. Рецепт сталі для виготовлення зубн их протезів у нашій країні в 30-х роках XX ст. запропонував Д.Н. Цитрін. Застосування її значно зменшило використання золота і платини, що було дуже важливо для розвитку стоматологічної допомоги населенню країни в широких масштабах.

Нержавіюча сталь, яка застосовується в ортопедичній стоматології, — багатокомпонентний сплав. До нього входять залізо, хром, нікель, вуглець, титан та низка інших домішок. Головним компонентом, який забезпечує корозійну стійкість сплаву, є хром. Його вміст у сплаві — 17-19 %. Мінімальний вміст хрому, що забезпечує корозійну стійкість сплаву, повинен бути не меншим ніж 12-13%. Для підвищення пластичності сплаву в нього додають 8-11 % нікелю. Наявність нікелю робить сплав ковким, що полегшує обробку тиском. Найпоширенішою у зуботехнічній практиці є нержавіюча сталь марки 118Н9Т. Цей сплав складається з 72% заліза, 18% хрому, 9% нікелю, 0,1 вуглецю і до 1% титану. У сплаві завжди є домішки інших металів, найбільш небажані з них сірка і фосфор. Температура плавлення нержавіючої сталі 1450°С. Залізо з вуглецем у сплавах може знаходитися у різноманітних співвідношеннях: у вигляді хімічного з'єднання карбіду заліза Fe3C або у вигляді твердого сплаву, коли атоми вуглецю розташовуються у кристалічній решітці між атомами заліза.

Вуглець у сплаві може знаходитися у вільному стані у вигляді графіту. Різноманітні види зв'язку заліза з вуглецем спостерігаються під час термічної обробки сталі, її викристалізації із сплаву. Нержавіюча сталь знайшла широке застосування у виготовленні зубних протезів. З неї виготовляють різноманітні види знімних зубних протезів, металеві частини знімних протезів (кламери, ортодонтичні дуги) Стоматологічна промисловість випускає 22 розміри гільз діаметром 6-18 мм. З цієї ж сталі роблять дріт діаметром 0,6, 0,8, 1,1,2, 1,5 і 2 мм для виготовлення різноманітних ортодонтичних апаратів, кламерів, штифтів. Крім того, випускають 2 види стандартних кламерів діаметром 1 і 1,2 мм.

СПЛАВИ ХРОМУ ТА КОБАЛЬТУ

Кобальт зустрічається в природі у вигляді рудних з'єднань: миш'яковисто-кобальтових, сірчасто-кобальтових тощо. Його виділяють із руд у результаті складного технологічного циклу. Кобальт — срібно-білий метал із червонуватим відтінком. На повітрі і в воді не окислюється, стійкий до впливу органічних кислот, погано розчиняється у їх розчинах. Кобальт має високі механічні властивості, достатню пластичність. Його використовують для отримання сталі з підвищеною міцністю, твердих сплавів для різального інструменту (победит, стеліт тощо), сплавів з високими магнітними властивостями. У зубопротезній техніці знайшли широке застосування сплави на основі кобальту і хрому, де кобальт забезпечує високі механічні властивості.

Хром. Хромистий залізняк— Fe(Cr02)2 — є основною рудою для отримання хрому. Вивільнення металевого хрому проводиться шляхом відновлення його під час плавки. Хром — білий, із синюватим відтінком метал. Він має високу корозійну стійкість. На хром не діє азотна кислота. Розчиняється він у хлористоводневій кислоті. Лише за умови високих температур вступає у реакцію з киснем, утворюючи окис хрому Сг20.( і хромовий ангідрид СгОг Хром крихкий. З вуглецем він утворює кілька з'єднань — карбідів: Сг3С2, Сг<С, Сг3С2.

Хром широко застосовується у промисловості для отримання різноманітних антикорозійних сплавів, покриття металевих виробів тонкою плівкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для покриття паяних незнімних стальних зубних протезів, переважно для захисту від корозії припою. Він надає сталі велику твердість, високу антикорозійність. Окис хрому Сг20., використовують для приготування полірувальних паст, які застосовуються для поліровки металевих частин протезів. Варто мати на увазі, що у разі додавання хрому до сплавів можливість їх паяння погіршується.

Наступний етап моделювання

Значно важливу роль на даному етапі роботи виконують моделювальні воски. Кожен віск призначений для визначеної операції має особливі властивості. Усадка каркаса після литва утвориться унаслідок виникнення напруг у восковій композиції при з'єднанні воскових ковпачків. Напруга виникає при застиганні (перехід з рідкого стану у тверде) воску. Чим нижче температура застигання воску, тим менше імовірності виникнення напруг у воскової репродукції, а внаслідок цього відсутність усадки. У процесі моделювання в основному використовують 4 типи воску: занурений, пришійковій, спеціальний (для з'єднання воскових ковпачків) і моделювальний (універсальний). Для створення більш досягненної віскової композиції потрібно використовувати більш широкий спектр вісків.

Після занурення штампика в рідкий віск із використанням техніки занурення, що рекомендується, вісковий ковпачок відповідає усім вимогам ливарної техніки. Після видалення надлишків воску шпателем необхідно використовувати пришиїковий віск для створення більш чіткого цервикального (пришийкового) воскового ковпачка. У процесі нанесення воску на цервикольний край воскового ковпачка, не перевищуйте робочу температуру електрошпателя щоб уникнути змішання вісків і утворення дефектів на внутрішній поверхні ковпачка.

Мінімальна товщина воскової репродукції опорної коронки - 0,3 -0,4 мм, у противному випадку існує небезпека появи дір у каркасі після литва.

І суцільнолитих каркасів

Формувати ливникову систему потрібно так, щоб у ній не виникало напруг. Для цього потрібно стежити за тим, щоб віск, що склеює ливниковий канал, цілком затвердів, а ливниковий віск, з якого формуються канали, потрібно якнайменше піддавати згинанню.

При всіх способах і методах лиття розплавлений на поверхні ливарної форми сплав потрібно підвести до виливка. Це можливо завдяки створенню ливникової системи. При цьому домагаються, щоб усі ділянки виливка знаходилися під час лиття в рівних умовах, але до більш тонких ділянок виливків підводився б додатковий літник. У товстостінних виливків повинні бути додаткові депо. Це запобігає деформації конструкції в ході остигання сплаву.

Знімати воскову конструкцію з моделі потрібно тільки після повного формування і затвердіння всієї ливникової системи. При врахуванні всіх цих факторів знижується імовірність балансу у відлитому металевому каркасі.

Після того, як зубний технік або ливар знежирить усю воскову конструкцію спеціальною рідиною, потрібно дочекатися, коли ця рідина цілком висохне, інакше на металевому каркасі буде безліч дрібних кульок.

Пакування

Пакувальна маса і рідина перемішуються вручну за допомогою шпателя, у відповідності; на 100г порошку 18-20 мл рідини 60% концентрату, до утворення однорідної маси. Отримана маса в 60 сек. перемішується у вакуумному змішувачі.

Потім маса швидко міститься на вібратор при середньому ступені інтенсивності його роботи. Внутрішність коронки акуратно заповнюється рідкою масою за допомогою канюли. Формувальний матеріал затвердіває щонайкраще в компресорній камері протягом перших 10 хвилин. Потім віддаляються муфельні кільця й протягом наступних 20 хвилин опокам необхідно дати затвердіти перед наступним литвом.

Час витримки: 30 хвилин.

Попередній прогрів

Для одержання якісного лиття важливе значення має точний температурний режим для прогріву печі. У муфельній печі під час термічної обробки швидкість підйому температури потрібно регулювати в залежності від довжини мостоподібного протезу. Чим більше мостоподібний протез, тим менше повинна бути швидкість підйому температури. Це знижує імовірність усадки у відлитому протезі. Опоку в печі краще ставити на бік, щоб з конуса залишки пилу або крихти опокової маси (які могли потрапити в конус) випливали б разом з розплавленим воском.

Тигель, у якому розплавляється сплав потрібно ретельно очистити від шлаків і пилу, що залишаються від попередньої плавки. Це також знижує імовірність не якісного литва у відлитому металевому каркасі.

Термічна обробка опоки підбирається індивідуально до кожного типу пакувальних мас.

Д Є Є

Мал. 282. Форми промивної частини мостоподібного протеза: а — дотична для фрон­тальної групи зубів; б — промивна у разі високих клінічних коронок; в — промивна у разі низьких клінічних коронок; г — сідлоподібна металева; д, є — промивна з обли­цюванням губної або губно-жувальної поверхні; є — сідлоподібна з облицюванням жу­вальної та бічної поверхонь

На ньому встановлюють воскові петлі для надійного кріплення облицювання. Виливання тіла протеза роблять за стандарт ної технології. Перевіряють точність виливки на гіпсовій моделі, а потім спаюють її з опорними коронками. Відбі люють каркас протеза, обробляють місця спайки, протез шліфують і полірують. Ложі для пластмасового облицювання покривають спеціальним лаком, що маскує колір метал а (ЕДА, коналор і т.д.), моделюють з воску вестибуляр ну або вестибулярно-жувальну поверхню і заміню ють віск пластмасою, попередньо підібраною за кольором до природних зубів.
Якщо разом з проміжною частиною облицьовуються також опорні коронки, це повинно враховуватися при препаруванні опорних зубів. З них знімається додатковий шар твердих тканин для розміщення облицювальної частини на штампованої коронки. Створення вікна на штампованій коронці значно послаблює міцність всієї конст рукції мостоподібного протеза. Тому мостоподібні про тези, у яких облицьована тільки проміжна частина, краще застосовувати для заміщення включених дефектів в бокових відділах зубних рядів. Застосування ж в якості опори штампованих комбінованих коронок, ослаб ляющих жорсткість всієї конструкції, показано більше при дефектах, розташованих в передніх відділах зубних дуг.
Вікно на штампованої металевої коронки створюється після паяння з проміжною частиною мостоподібного протеза. Нанесення облицювального покриття з пластмаси проводиться одночасно як на проміжну частину мостоподібного протеза, так і на опорні коронки.
Після обробки, шліфування й полірування протез перевіря ється в порожнині рота. Труднощі можуть бути пов'язані насамперед із застосуванням комбінованих штампованих ко ронок, які вимагають додаткової припасовки при накладенні протеза. Крім того, створення облицювання на проміжній частині може стати причиною надмірного тиску її на ясна. У разі індивідуальної непереносимості пластмаси слід моделювати проміжну частину так, щоб повністю виключити контакт пластмаси зі слизовою оболонкою.

В даний час число прихильників застосування па яних мостовидних протезів поступово скорочується. При чин цьому декілька. Через присутність в порожнині рота ви димих при посмішці або розмові металевих частин,які грубо порушують вимоги естетики. Наявність припою в протезі нерідко призводить до зміни його кольору (по темніння) або появи алергічних реакцій на деякі метали, що окислюються в середовищі порожнині рота. Можлива і поломка протеза по лінії спайки. Застосування штампованих комбінованих коронок, як вже було зазначено, послаблює конструкцію мостоподібного протеза, робить її менш жорсткою. Це, у свою чергу, може бути причиною відшаровування пластмаси на опорних комбінованих коронках. Крім того, самі по собі штамповані комбіновані коронки мають ряд істотних недоліків, відмічених нами раніше, які перешкоджають їх широкому застосуванню не тільки у вигляді одиночних коронок, але і як опори для мостовидних протезів.
В ході пошуків більш досконалих конструкцій була створена ціла серія суцільнолитих протезів, що перевершують за своїми якостями паяні.
Технологія виготовлення суцільнолитого мостоподібного про теза з пластмасовим покриттям має кілька варіантів залежно від способу нанесення пластмаси та її виду. Металева основа робиться так само, як і при суцільнолитих мостоподібних протезах
При користуванні пластмасою типу порошок - рідина в процесі моделювання воскової репродукції ті ла протеза передбачають різні механічні пристосування для її утримання (петлі, скобочки, кульки, рамки, намистини, гранули та ін.) На вестибулярній поверх ні литих коронок передбачають ретенційні за хвати для шару пластмаси.
В якості облицювального шару суцільнолитого мостоподібного протеза можна застосувати спеціальну пластмасу «Піропласт» (ФРН), яка складається з трьох видів порош ків (опакового, дентинного емалевого).
В даний час застосовується нове покоління пласт мас для облицювань, відомих під загальною назвою «Ізо-зит».

 

 

2.27. Технологія виготовлення керамічного облицювання суцільнолитих комбінованих

мостоподібних протезів.

Технологія виготовлення керамічного облицювання суцільнолитих комбінованих мостоподібних протезів.











СХЕМА

І. Зовнішній огляд.

1. Порівняльний аналіз симетричності обличчя (асиметрія за рахунок набряку, новоутворів, відсутності органа чи його частин, парезу лицевих м'язів, розщелини верхньої губи, носа)

2. Визначення пропорційності обличчя (зниження нижньої третини обличчя за рахунок втрати міжальвеолярної висоти (втрата зубів, патологічна стертість, зміщення зубів при пародонтиті), завищення нижньої третини обличчя за рахунок неправильно виготовлених протезів, вираженість носогубних і підборідкової складок)

3. Визначення зовнішніх ознак прикусу (положення верхньої і нижньої губ, підборіддя, лінія змикання губ, відкрита ротова щілина)

4. Обстеження шкіри обличчя та червоної облямівки губ (тріщини, ороговіння, мацерації, новоутвори і т.п.)

5. Пальпація кісток лицевого черепа та регіонарних лімфовузлів II. ІІ. Внутрішньоротовий огляд.

1. Огляд переддвір'я ротової порожнини (його глибини, точки прикріплення та довжина вуздечок верхньої і нижньої губ, бокових щічно-альвеолярних тяжів, стан слизової оболонки переддвір'я, верхньої та нижньої губ)

2. Обстеження м'яких тканин ротової порожнини: слизової оболонки альвеолярних відростків в/щ і н/щ, верхньощелепових горбів, твердого і м'якого піднебіння, торуса, крило-шелепових складок, дна ротової порожнини, ретромолярної ділянки, внутрішньої косої лінії, вуздечки язика, слизової оболонки щік, язика (окремо - стан слизової оболонки під знімними протезами).

3. Огляд зубів верхньої та нижньої щелеп (колір, форма, наявність чи відсутність дефектів твердих тканин, їх локалізація, наявність пломб та їх стан, щільність зубо-ясенного прикріплення (кишеня, її глибина), ступінь оголення коренів і рухомість зубів, кровоточивість ясен при зондуванні, наявність твердих і м'яких зубних відкладень, стан наявних в ротовій порожнині зубних протезів (цілісність, щільність фіксації, співвідношення з оточуючими тканинами)

4. Огляд зубних рядів (форма зубного ряду верхньої і нижньої щелеп, положення окремих зубів в зубній дузі (нахил в оральний чи вестибулярний боки, в бік дефекту зубного ряду, поворот по осі, супра- та інфраположення відносно протетичної площини), комплектність зубної дуги (наявність дефектів зубного ряду або верх комплектних зубів)

5. Визначення прикусу (характеру змикання зубних рядів в положенні центральної оклюзії), визначення міжальвеолярної висоти, виявлення передчасних контактів, характер рухів н/щ у скронево-нижньощелеповому суглобі (симетрія, плавність, об'єм рухів)

 

3.2 Підготовка порожнини рота до протезування ЧЗП.


Найбільш важливим етапом, що забезпечує загальний успіх протезування, є попереднє лікування. Воно складається із загальносанаційних і спеціальних заходів. Перші включають оздоровче лікування; видалення зубів і коренів, що не підлягають лікуванню, лікування карієсу та його ускладнень (пульпіти, періодонтити), а також захворювань слизової оболонки, видалення зубних відкладень.

Загальносанаційні заходи багато в чому визначають результат ортопедичного лікування. Від їх якості залежить здоров’я порожнини рота, тобто і довговічність накладених протезів, їх функціональна цінність.

Грамотно складений план оздоровчих заходів є основою раціонального ортопедичного лікування. Планування загальносанаційних заходів ґрунтується насамперед на ретельному клінічному і рентгенологічному обстеженні. При цьому в першу чергу звертають увагу на наявність коренів із зруйнованою коронкою зуба, розташування їх на альвеолярному відростку, ступінь руйнування, стан поверхні кореня, зверненої в порожнину рота (поразка карієсом), стан пародонту. При обстеженні коренів головним завданням є визначення придатності їх до протезування. Корені, не придатні до протезування видаляють.

Під час підготовки порожнини рота до протезування нерідко доводиться прибігати до видалення зубів з хворим пародонтом. При вирішенні цього питання необхідно, по-перше, мати на увазі функціональну цінність зуба, а по-друге, можливість використання його при ортопедичному лікуванні. Визначення функціональної цінності потребує, насамперед, з'ясування міри його патологічної рухомості та глибини поразки пародонту, тобто ступеня атрофії лунки, наявності патологічних ясенних і кісткових кишень, їх ширини, глибини і локалізації. У більшості випадків ступінь патологічної рухливості зуба тісно пов'язана з величиною атрофії лунки і ін. Але у деяких хворих, наприклад з дистрофічними формами захворювання пародонту, такого зв'язку не простежується. Більше того, при крайніх, глибоких формах резорбції альвеолярного відростка зуби довго зберігають стійкість. Проте запалення, що приєднується, різко погіршує клінічну картину, а зуби можуть швидко набути патологічну рухливість. Гарною підмогою в цьому випадку є рентгенологічне обстеження, що істотно доповнює клінічну картину і дозволяє зіставити виразність клінічних проявів з даними рентгенографії.

При патологічній рухливості третього ступеня, коли компенсаторні можливості пародонту повністю вичерпані, зуби підлягають видаленню. Проте навіть і в цьому випадку крайній ступінь рухливості може бути наслідком загострення запального процесу. Ліквідація останнього може привести до зміцнення зуба, зниженню рухливості і, можливо, дозволить використати цей зуб для шинування або протезування. Таким чином, ретельна оцінка рухливих зубів з хворим пародонтом, особливо після проведеного курсу медикаментозної терапії, може істотно вплинути на остаточне рішення про їхнє видалення.

При патологічній рухливості першого і другого ступеня також здійснюється оцінка ступеня атрофії лунки. Лише при крайніх формах, тобто атрофія альвеоли більш ніж на 2/3 лунки і рухливості. II - III ступеня, зуби видаляють. Зуби, що володіють більшою стійкістю, що мають рухливість в межах 1 ступеня на тлі дистрофічної поразки пародонта, коли запальні зміни виражені слабо або цілком відсутні, можуть бути збережені.

Спеціальна підготовка перед протезуванням при частковій втраті зубів проводиться відповідно до плану ортопедичного лікування, складеного для цього хворого. Вона складається з терапевтичних, хірургічних і ортопедичних заходів.

Терапевтичні заходипри підготовці порожнини рота до протезування. До спеціальних терапевтичних заходів відноситься депульпирование зубів. Видалення пульпи показане при: 1) необхідності видалення товстого шару твердих тканин для підготовки зуба під напівкоронку, вкладку, пластмасову, фарфорову або металокерамічну коронки, якщо рентгенологічно визначається широка порожнина зуба. В цьому випадку після зняття твердих тканин залишається тонкий шар дентину, нездатний захистити пульпу. Можливо також розкриття пульпи; 2) значному медіальному нахилі зуба, коли необхідно створити паралельність опорних зубів мостоподібного протеза; 3) необхідність значного укорочення коронки зуба, що порушує оклюзійну поверхню; 4) перед шинуванням передніх зубів, з ураженим пародонтом, коли показано зменшення висоти клінічної коронки.

 

Власне хірургічна підготовка складається з великої кількості операцій, які Wassmund (1931) ділить на такі:

1) поглиблення присінка ротової порожнини;

2) перенесення місця прикріплення м'язів убік від розміщення меж протеза;

3) відновлення коміркового відростка;

4) поглиблення піднебінного склепіння;

5) видалення основи виличного відростка верхньої щелепи.

За Buisson та Solas (1958) усі операції поділяються на підготувальні та коригувальні. Кожна операція має свої завдання і технічні особливості проведення. З цієї точки зору необхідно виділити такі операції:

1) видалення одиночних збережених зубів;

2) виправлення форми коміркових відростка та частини;

3) пластика коміркових відростка та частини;

4) створення штучної комірки;

5) підсадка металевого піднадкісткового або іншого імплантата;

6) підготовка твердого піднебіння;

7) ліквідація тяжів та рубців на слизовій оболонці протезного ложа;

8) поглиблення присінка та дна ротової порожнини. Питання щодо видалення одиноких збережених зубів на верхній та нижній щелепах описано в попередньому підрозділі.

ВИДАЛЕННЯ ЕКЗОСТОЗІВ

 

3.3 Види ЧЗП, їх конструктивні складові, особливості трансформації жувального тиску різними видами ЧЗП.

Існує кілька видів даних протезів:

1. пластинчаті – використовують при втраті молярів або дефекті зубного ряду; знімні сектори – це односторонні протези і використовуються вони, коли відсутні кілька зубів підряд;

2. іммедіат протези тимчасово використовуються для заміщення зубного ряду при ортопедичному лікуванні;

3. бюгельні – найпопулярніші системи, які не потрібно знімати на ніч, це дає можливість швидше до них звикнути, а завдяки їх конструкції, навантаження рівномірно розподіляється на всю щелепу.

Існують такі види часткових знімних протезів:

1. ЧЗП пластинчаті ( з пластмасовим базисом, з металевим базисом)

Складовими конструктивними елементами таких протезів є: базис, який може бути металевим чи пластмасовим, кламера (гнуті з проволоки чи литі), штучні зуби (пластмасові, композитні, порцелянові)

2. ЧЗ бюгельні протези

Складовими конструктивними елементами таких протезів є: лита дуга та сідла, литі кламера (або інші системи кріплення), базис зі штучними зубами.

3. Малі сідлоподібні протези

Складовими конструктивними елементами таких протезів є: литий каркас, що являє собою сідлоподібну частину, фіксуючі елементи, переважно представлені замковими кріпленнями, рідше - опорно-утримуючими кламерами, базисом зі штучними зубами.

Показанням до застосування бюгельних протезівє наявність на щелепі не менше, ніж 6 стійких (або шинованих) зубів. Бюгельні протези здійснюють передачу жувального тиску як на слизову оболонку (сідлоподібна частина, базис) ротової порожнини, так і на зуби (опорно-утримуючі кламери). Застосування опорно-утримуючих кламерів дозволяє зменшити площу базису, але вимагає наявності достатньої кількості зубів на щелепах.

Бюгельні протези це протези, в яких металева частина, яка поєднує сідловидні частини, має вигляд дуги (bugel – дуга). Крім цього в конструкцію бюгельних протезів входять опорно-утримуючи кламери або замкові кріплення різної конструкції. Бюгельні протези володіють комбінованим типом передачі жувального навантаження. За рахунок опорно-утримуючих кламерів – на опорні зуби, завдяки сідловидним частинам – на альвеолярний відросток. Крім того введення додаткових елементів кріплення надає таким протезам шинуючої функції, що особливо актуально при протезуванні пацієнтів з захворюваням тканин пародонту.

Малі сідлоподібні протезизастосовуються для заміщення односторонніх дистально необмежених дефектів зубного ряду. За конструкцією і за технологією виготовлення дані протези подібні до бюгельних, але не мають дуги і фіксуються лише на боці дефекту. Мають досить обмежені показання до застосування, оскільки потребують добре вираженого альвеолярного відростку ( протидія трансверзальному зміщенню протеза); дефект зубного ряду при цьому повинен обмежуватися пре моляром, в якості опорних зубів має бути не менше 2-х стійких зубів.

Часткові знімні пластинчаті протези застосовують на щелепах, кількість наявних зубів на яких не перевищує 6. При малій кількості збережених зубів перерозподіл жувального навантаження здійснюється за рахунок збільшення площі базисної частини, що опирається на альвеолярний відросток.

 


Магнітна фіксація

Магнітні фіксатори можна розділити на три типи:

1. Міжщелепні відштовхуючі - внутрішньопротезної дії.

2. Однощелепні притягаючі - магнітні імпланти.

3. Внутрішньокореневі магнітні притягаючі фіксатори.

 

Покази:

• При неможливості зробити паралельними всі опорні зуби і встановити єдиний шлях введення протеза.

• Для розділення протяжних незнімних конструкцій на окремі частини, щоб усунути вплив лінійної усадки металевого каркаса на етапі литва і попередити сколи керамічного облицювання.

• При сумнівному прогнозі функціональної придатності деяких опорних зубів.

• При протезуванні на імплантатах.

• Для надійного з'єднання штучної коронки і опорного зуба при невисокій коронковій частині можна використовувати допоміжне замкове кріплення у вигляді втулки і утримуючого гвинта.

 

3.29 Перевірка конструкції бюгельного протезу на моделях та перевірка в порожнині рота. Накладання бюгельного протезу.

 

Клінічний етап припасування бюгельних протезів складається з двох підетапів:

- контроль якості протеза;

 - введення протеза в дефект зубного ряду

Перший підетап відбувається поза ротовою порожниною рота, а другий - в порожнині рота пацієнта.

Спочатку готовий протез накладають на модель по визначеному попередньо шляху введення, протез на модель накладають так само, як будуть накладати його і в порожнині рота, при певних балансуваннях його корегують (кріплення опускають чи піднімають, краї базиса тощо)

Після попереднього препарування вводимо протез в порожнину рота аналогічно як і на модель, та просимо пацієнта виконати різні мімічні рухи та жувальні функції.

3.30 Вплив базисів знімних протезів на слизову оболонку порожнини рота. Протезні стоматити.

Протез може здійснювати на тканини порожнини рота безпосередній і опосередкований вплив. Безпосередній вплив спостерігається при контакті з тканинами протезного ложа. Результатом опосередкованого впливу є зміни функції м’язів, суглоба при зниженні або підвищенні міжальвеолярної висоти, дистрофія пародонта при функціональному перевантаженні опорних зубів, тощо. Е.І Гаврилов і А.С.Щербаков пропонують виділяти побічний, токсичний, алергічний і травматичний вплив протеза. Побічний вплив заключається в передачі жувального тиску на тканини протезного ложа. Жувальний тиск не є адекватним подразником для слизової оболонки. До побічного впливу відносять порушення самоочищення, терморегуляції, мови, смакових відчуттів. Функціональне перевантаження пародонту опорних зубів кламерними системами, парниковий ефект і вакуум також відносять до побічного впливу знімних протезів.

Основним компонентом виникнення акрилових токсичних стоматитів є мономер. За своєю хімічною будовою він - метиловий ефір метакрилової кислоти. У високих концентраціях мономер є протоплазматичною отрутою. Його дія на слизову оболонку ротової порожнини вкрай негативна, негативна його дія і на весь організм. Причиною виникнення токсичних стоматитів може бути і вільний мономер, що вивільняється під час старіння пластмаси, тобто під час процесів деполімеризації. Іншим механізмом пояснюється виникнення токсичного бактеріального стоматиту. У разі поганого догляду за ротовою порожниною та за базисами повних знімних протезів створюються умови для розмноження бактеріальної мікрофлори, збільшується кількість грибкових форм. Діагностика такого стану досить легка, про нього свідчить стан протезів - наявність пор, часті направки, погане полірування. Хворий повинен знати терміни користування протезами та про необхідність їх заміни. Причинами виникнення алергійного стоматиту можуть бути мономер, гідрохінон, перекис бензоїлу, окис цинку та барвники. Виділити якийсь один інгредієнт дуже важко. Речовини, які зумовлюють контактну алергійну реакцію, не мають білкової природи. Цих властивостей вони набувають після хімічного сполучення з білками організму. Такі речовини називаються гаптенами.

 

 

Оцінка стану тканин пародонту.

Для оцінки стану тканин пародонта серед клінічних методів у сучасній пародонтології використовують різноманітні індекси. Індексна оцінка дозволяє лаконічно і зручно відобразити статичний стан тканин пародонта в кількісному вираженні. З їхньою допомогою можна одержати представлення про поширеність, ступінь важкості, перебіг запально-деструктивного чи дистрофічного процесу, оцінити ефективність проведеного лікування і якість диспансерної роботи в конкретного хворого чи диспансерній групі.

Група індексів для оцінки стану тканин пародонта включає:

— індекси гінгівіту (ІГ):

— індекс РМА;

— індекс гінгівіту;

— пародонтальні індекси:

— пародонтальний індекс (РІ);

— індекс Рамфє'ра;

— індекс CPITN (ВООЗ).

 

При хронічному запаленні пародонта іноді його ознаки (гіперемія, набряк) є скритими. У таких випадках проводять пробу Шиллера - Пісарєва. Для цього ясна в ділянці нижніх фронтальних зубів за допомогою невеличкої ватної кульки змащують розчином , який містить йод. При наявності прихованого запалення в яснах значно збільшується кількість глікогену і тому розчин надає їм жовто- бурого забарвлення різної інтенсивності. При світло-жовтому забарвленні проба від’ємна, а при темно-бурому - позитивна.


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-11; Просмотров: 394; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.201 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь