Кількісні і якісні зміни сечі зміни питомої ваги, добового діурезу, патологічні домішки в сечі.

Поліурія - збільшення кількості сечі. виділеної за добу. Добовий діурез при цьому досягає 2-5 л, іноді становить понад 10л. Відносна густина сечі-1, 002-1, 015. ІІри цукровому діабеті відносна густина сечі досягає 1, 030 і вище. Поліурія спостерігається не лише при урологічних хворобах (хронічний пієлонефрит, аденома передміхурової залози, ускладнена хронічною недостатністю нирок, та ін.), а й при цукровому та нецукровому діабеті. Вона буває й у здорових людей, які вживають велику кількість рідини. Іноді рефлекторна поліурія з'являється після інструментального дослідження сечових шляхів. Опсіурія - сповільнене, пізнє виділення великої кількості сечі (через добу і більше) після надмірного вживання рідини; спостерігається при гіперглікемії, недостатності серця, гіперфункції щитовидної залози, недостатності нирок тощо (через добу і більше) після надмірного вживання рідини: спостерігається при гіперглікемії, недостатності серця, гіперфункції щитовидної залози, недостатності нирок тощо.

Олігурія - зменшення кількості виділюваної нирками сечі (до 500 мл на добу). Спостерігається при надмірному виділенні поту, поносі, блюванні, кровотечі, лихоманці. різкому обмеженні в раціоні рідини, а також у разі захворювань серця в стадії декомпенсації. Функція нирок не порушена, відносна густина сечі висока. При урологічних захворюваннях олігурія є симптомом недостатності нирок. В основі патогенезу її лежать тяжкі порушення ниркової гемодинаміки і зміни в паренхімі нирок. Пригнічуються фільтраційна, реабсорбційна та секреторна функції нирок. Відносна густина сечі низька, розвивається анурія.

Олігурія, як і поліурія, може бути ренальною і екстраренальною. Втрата рідини позанирковим шляхом (понос, блювання, потіння) теж зменшує діурез. Особливо це помітно у дітей. У них добовий діурез настільки малий, що при одному-двох блюваннях вичерпується норма виділюваної рідини. Це короткочасна олігурія, і при введенні достатньої кількості води вона швидко минає. Олігурія супроводжує набряки, асцит, анасарку. В той же час фільтраційна функція нирок збережена, що певною мірою забезпечує виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин.

Якщо при олігурії відносна густина сечі висока, тобто олігурія є наслідком дефіциту води в організмі, доцільно вводити велику кількість рідини. Набряки характеризуються не дефіцитом води, а патологічним її розподілом. Тому водне навантаження під час набряків не має значення.

Якщо добовий діурез становить лише 30 % норми, говорять про олігоанурію -перехідний стан між олігурією і анурією.

Анурія - відсутність сечі. Цей термін застосовують, коли добовий діурез становить 5 % норми. Це один із перших тяжких симптомів гострої недостатності нирок. Вона розвивається внаслідок різних шокогенних впливів (шокова нирка). Причинами анурії можуть бути раптовий розлад кровопостачання нирки, різні токсичні впливи (отруєння. бактеріальна токсинемія), переливання несумісної крові, бактеріємічний шок та ін. У разі анурії в сечовому міхурі сечі немає. Це зумовлюється двома причинами: а) нирки не виробляють сечу - ренальна, або секреторна, справжня, анурія; б) вироблена нирками сеча не доходить до сечового міхура внаслідок механічної перешкоди у верхніх сечових шляхах - постренальна, або екскреторна, несправжня, анурія.

Секреторна анурія може бути спричинена відсутністю обох нирок (уроджена агенезія, видалення єдиної нирки - аренальна анурія): припиненням кровопостачання нирки, наприклад, внаслідок тромбозу ниркової артерії, бактерїємічного шоку, зневоднення організму - преренальна анурія. До цієї ж групи належить анурія, яка розвивається в період формування набряків. Внаслідок гіповолемії через нирки проходить невелика кількість плазми, токіу фільтраційний тиск низький. Якщо анурія пов'язана з відмиранням усієї чи більшої частини функціонуючої паренхіми нирки, вона має назву власне секреторної.

До причин порушення прохідності обох сечоводів (або сечовода єдиної нирки) належать конкременти, здавлення новоутвореннями, що спостерігається у хворих на рак шийки матки, сечового міхура (з інфільтруючим ростом пухлини), передміхурової залози.

Здавлення сечовода може бути зумовлене ретроперитонеаль-ним фіброзом. Найчастіше це спостерігається в тазовому відділі, рідше - в поперековому чи на всьому протязі сечовода. Анурія настає незважаючи на те, що сечоводи закупорені не повністю (можна провести катетери). Певну роль відіграє й функціональний чинник. Захворювання не супроводжується болем. Діагноз встановлюють на підставі результатів рентгенологічного дослідження.

Постренальна анурія може мати ятрогенне походження. Вона виникає у разі перев'язування обох сечоводів під час операції з приводу раку матки, прямої кишки. Це спостерігається в результаті порушення взаєморозташування органів, а також виникнення під час операції небезпечних для життя кровотеч (судини захоплюють разом із сечоводами).

Хворі з преренальною (зумовленою шоком - септичним, пост-транфузійним, травматичним) та ренальною (внаслідок ураження паренхіми нирок) анурією підлягають спостереженню у нефролога. До урологічних причин анурії, крім двостороннього пієлонефриту, належать усі види облітерації обох сечоводів (постренальна, або секреторна анурія) чи сечовода єдиної нирки.

Дуже важливо з'ясувати причину анурії. Якщо вона має механічне походження, необхідне хірургічне втручання, а якщо анурія секреторна - інші екстрені заходи. Відрізнити механічну анурію від секреторної не важко. При механічній анурії нирки напружені, хворий відчуває сильний біль. Визначити рівень перешкоди можна за допомогою катетера.

ЯКІСНІ ЗМІНИ СЕЧІ

Лабораторне дослідження сечі проводять між фізичним та інструментальним дослідженнями. Це пояснюється тим, що аналіз сечі після інструментального дослідження не відображає справжнього стану організму: після нього в сечі можуть з'явитись еритроцити та лейкоцити, яких до того не було або було набагато менше. Сечу збирають у чистий посуд після ретельного туалету статевих органів. У противному разі з препуціального мішка чи статевої щілин'' в сечу потрапляють патологічні елементи. Сечу треба зберігати в закритому посуді в холодному приміщенні. Іноді сечу досліджують до консультації уролога, і саме виявлення в ній патологічних змін є приводом для візиту до спеціаліста. Це стосується передусім хворих, у яких прояви захворювання " невиразні".

Протягом доби здорова людина виділяє з сечею близько 60 г твердої речовини -органічних і неорганічних солей. Вони розчинені у сечі й визначають її відносну густину. У різні періоди доби вона коливається в межах 1, 010-1, 025 при рН 6-7. Підвищення відносної густини до 1.030 і більше-це гіперстенурія, зниження до 1, 005 і менше-гіпостенурія, монотонна відносна щільність - ізостенурія. Причину гіперстенурії (в усіх порціях сечі відносна щільність перевищує 1, 025) слід шукати за межами нирок.

Це можуть бути цукровий діабет, гіперпаратиреоз, тривала втрата організмом рідини.

Гіпостенурія спостерігається при надмірному вживанні рідини, недостатності нирок.

Ізостенурія (відносна густина сечі становить 1, 013-1, 015) свідчить про початок недостатності нирок, оскільки вказує на неспроможність їх адаптуватись до умов протягом доби. Гіпоізостенурія (відносна густина 1, 002-1, 004) -ознака термінальної недостатності нирок.

При вживанні великої кількості рідини відносна густина сечі знижується, при малому її об'ємі - збільшується. Тому після одного дослідження сечі не можна робити висновок щодо концентраційної здатності нирок. Для цього проводять проби на розведення і концентрацію. Найбільш поширена проба Зимницького. Вона грунтується на визначенні кількості і відносної густини сечі у 8-годинних її порціях протягом доби. Пробу проводять у звичайних умовах харчування і водного режиму. Сечу збирають нротяюм доби через кожні 3 год, вимірюють об'єм кожної порції, визначають відносну густину, рівень сечовини і натрію хлориду. Чим різноманітніші результати, тим вища здатність нирок пристосовуватись.

Нирки в нормі виділяють удень 70-75 % добової кількості сечі. У хворих на недостатність серця, хронічний гломерулонефрит, нефросклероз, цироз печінки, нецукровий діабет, аденому передміхурової залози така кількість сечі може виділятися вночі.

У разі сумніву в діагнозі вдаються до проб Фольгарда (на концентрацію і розведення). Проба на концентрацію Протягом 12 год хворий до гримується постільного режиму і не приймає їжу. Через кожні 2 год визначають кількість виділеної сечі і її відносну густину. Показником норми є максимальна відносна густина на кінець дослідження, яка становить 1.025-1.030 і більше при добовому споживанні близько 800 мл рідини.

Проба на розведення Протягом дослідження хворий перебуває на постільному режимі. Вранці натще після спорожнення сечового міхура протягом 15-30 хв він випиває 1, 5 л води Після цього протягом 4 год через кожні ЗО хв визначають кількість виділеної сечі, її відносну густину. У нормі кількість виділеної за цей період сечі повинна приблизно відповідати об'єму випитої рідини. Відносна густина сечі в останніх порціях має бути не нижчою 1.003.

Визначені величини відносної густини та їх коливання залежно від раціону, стану (спокою чи при фізичному навантаженні) мають велике значення для урологічної семіотики, оскільки вони дають уявлення про функцію нирок у цілому. При нормальній функції нирок під час блювання, поносу, високої температури тіла об'єм сечі різко зменшується, але збільшується її відносна густина. Надмірне приймання рідини призводить до збільшення діурезу і зниження відносної густини сечі. Винятком е хворі на цукровий діабет, у яких відносна густина сечі, незважаючи на високий діурез, не знижується внаслідок значного вмісту глюкози.

Основншт компонентами сечі, які визначають її відносну густину, є сечовина. натрій, калій та хлор. Порушення їх виведення при недостатності нирок зумовлюють зниження відносної густини сечі.

Реакція сечі в нормі слабокисла. Ступінь кислотності залежить від рівня в ній вільних Н-іонів. У нормі рН сечі коливається від 5 до 7 і залежить від харчування. Основна (лужна) реакція сечі спостерігається при запальних процесах, які супроводжуються основно-аміачним бродінням.

Запах. Сеча, що деякий час стояла на повітрі, має запах аміаку, оскільки в ній відбувся процес бродіння. При наявності процесів гниття та міхурово-кишкової нориці сеча має запах калу.

Колір сечі (прозорість, каламутність) залежить від наявності в ній гною, солей. бакгерій. Сеча здорової людини прозора, колір має від світло-жовтого до насиченого солом'яного. Помутніння свідчить про наявність у сечі патологічних елементів. Червоний колір сечі свідчить про наявність у ній крові (гематурія). Іноді сеча набуває червоного відтінку внаслідок приймання деяких лікарських засобів (антипірину, фенолфталеїну та ін.), великої кількості буряків, моркви. Червоний колір сечі може також бути наслідком міоглобінурії - накопичення у ній червоно-бурого пігменту, яке спостерігається при травматичному токсикозі (синдромі роздавлювання).

Коли домішки крові видимі оком, ідеться про макрогематурію. якщо ж кров виявляють лише під мікроскопом - про мікрогематурію (еритроцитурію). Усі захворювання нирок супроводжуються виділенням крові з сечею, проте при одних макрогематурія є обов'язковим симптомом, а при інших - випадковим. Макрогематурія характерна для злоякісних пухлин нирки, ниркової миски, сечового міхура: виявляється вона також у хворих на сечокам'яну хворобу, гідронефроз та ін.

Залежно від того. коли виділяється кров, розрізняють ініціальну (на початку сечовипускання), термінальну (наприкінці) і тотальну гематурію. Такий поділ має велике практичне значення, оскільки дозволяє встановити локалізацію патологічного процесу.

Ініціальна гематурія - забарвлення лише першої порції сечі - свідчить про патологію в сечівнику. Макрогематурію слід відрізняти уретрорагії, при якій кров виділяється не лише під час сечовипускання, а незалежно від нього, що свідчить про порушення цілості сечівника.

Термінальна гематурія виникає у разі запального процесу чи пухлини шийки сечовою міхура, її скорочення наприкінці сечовипускання зумовлює кровотечу. Інколи термінальна гематурія виражається появою лише кількох крапель крові по закінченні сечовипускання.

Тотальна гематурія може бути зумовлена ураженням не лише нирки, а й сечового міхура. Проте при нирковій гематурії згустки крові мають вигляд черв'ячків (за формою повторюють просвіт сечовода). При дифузних процесах у нирках виділення згустків крові спостерігається надзвичайно рідко.

Гематурія може бути симптомом і екстраренальних захворювань (хвороба Верльгофа, або, тромбоцитопенічна пурпура, геморагічний васкуліт тощо). Для уточнення її причини необхідні спеціальні методи дослідження, зокрема цистоскопія, за допомогою якої можна виявити травму сечового міхура, з'ясувати ступінь ураження нирок (одна нирка кровоточить чи обидві). Цитоскопію виконують на висоті гематурії.

Іноді для виявлення гематурії досить розпитати хворого, але краще застосувати пробу трьох склянок, за допомогою якої можна встановити вид геморагії. Під час огляду хворого йому пропонують випустити сечу в три склянки. Можна проводити пробу і з двома склянками.

У разі тотальної гематурії при збиранні анамнезу треба уточнити у хворого умови виникнення кровотечі, її тривалість, інтенсивність, форму згустків крові, характер порушення сечовипускання. Так, при сечокам'яній хворобі спочатку виникає ниркова колька, а потім з'являється кров у сечі. Під час новоутворень, туберкульозу та інших захворювань спочатку виділяються згустки крові, а згодом з'являється біль. У разі сечокам'яної хвороби кровотечу провокує інтенсивний рух, їзда по нерівній дорозі, при інших захворюваннях вона виникає без видимої причини. Червоподібні згустки свідчать про нирковий характер кровотечі, а дизурія - про ураження сечового міхура.

Тотальну гематурію досить легко встановити при травмі нирки, проте і в цьому випадку доцільно виконати цистоскопію із застосуванням барвника (для визначення не стільки з якого боку кровотеча, скільки функції другої нирки). З цією ж метою застосовують і екскреторну урографію.

Іноді дослідження не дозволяє встановити причину гематурії. Раніше таку гематурію називали есенніальною. Тепер доведено, що в більшості випадків її спричинює порушення венозного кровотоку, зокрема венозна гіпертензія, форнікальні розриви вен. Гематурія може бути зумовлена захворюваннями, які не належать до урологічних чи нефрологічних. Це деякі хвороби крові та інфекції. Особливу увагу слід приділяти інфаркту нирки при септичному ендокардиті. Потрапляння ембола в одну з ниркових артерій спричинює виникнення болю й гематурії. Іноді ці симптоми трактують неправильно, що призводить до хірургічного втручання.

Мікрогематурія (еритроцитурія) спостерігається значно частіше, ніж макрогематурія. Для визначення клітин крові в осаді сечі застосовують кількісні методи, якими виявляють і приховану еритронитурію.

Цистоскопію потрібно виконувати на висоті гематурії. Рентгенологічне дослідження (за винятком випадків травматичного пошкодження, коли слід отримати інформацію негайно) проводять через кілька днів після припинення кровотечі, щоб не сприйняти дефект наповнення, зумовлений згустком крові, за новоутворення миски чи сечовода. В таких випадках найбільшінформативна ангіографія нирок. Диференціально-діагностичні ознаки гематурії наведено в табл. 4, 5.

Гемоглобінурія зумовлена наявністю у сечі пігмента крові гемоглобіну у вільному вигляді. Як і при іематурії, сеча має червоний колір, проте зберігає прозорість, оскільки в ній немає еритроцитів. У таких випадках аналізують дані анамнезу (чи не було захворювань крові, переливання крові, отруєння, сепсису) і виконують мікроскопію осаду сечі.

Каламутна сеча - один з проявів урологічних захворювань. Помутніння сечі має значення лише тоді, коли воно визначається у свіжій порції, оскільки в теплі сеча швидко стає каламутною через зміну рН та випаровування солей. Помутніння сечі спричинюють різні домішки, солі.

Протеїнурія (кількість протеїну в сечі) при урологічних захворюваннях не перевищує 1 г/л (в нормі-0, 033 г/л). Вищий ступінь протеїнурії спостерігається лише у разі масивної гематурії чи піурії. Протеїнурія при урологічних захворюваннях належить до ка тегорії несправжньої, оскільки є наслідком домішок крові та гною.

Під час ураження нефронів спостерігається справжня Протеїнурія, яка є результатом порушення фільтрації і реабсорбції протеїнів плазми. Вона зумовлена змінами у мембранах клубочків нирок. Залежно від кількісного складу уропротеїнів виділяють гломерулярну. тубулярну та змішану протеїнурію.

Для гломерулярної протеїнурії характерна наявність у сечі високомолекулярних протеїнів крові, маса яких перевищує 200 000. Спостерігається при гломерулонефриті, нефропатії вагітних тощо. Ця форма протеїнурії пов'язана із системним пошкодженням гломерулярних базальних мембран.

Тубулярна Протеїнурія зумовлена наявністю низькомолекулярних протеїнів крові з масою близько 200 000. Спостерігається при тубулопатІЇ (гострому і хронічному пієлонефриті тощо). Свідчить про локалізацію патологічного процесу в канальцях нефронів.

У разі змішаної протеїнурії в сечі поряд з низької середньо-молекулярними протеїнами крові з'являються окремі високомолекулярні. Характерна для пошкодження клубочків ниркових тілець і канальців нефронів. Протеїнурія спостерігається при всіх захворюваннях нирок.

Лейкоцитурія (наявність лейкоцитів у сечі) - ознака запального процесу в нирках або сечових шляхах. Поодинокі лейкоцити виявляють і в сечі здорових людей. Якщо лейкоцитурія значна, каламутність сечі можна помітити неозброєним оком. У деяких випадках лейкоцитурію виявляють лише при мікроскопічному дослідженні осаду сечі. Латентний перебіг запального процесу характеризується прихованою лейкоцитурією. її визначають підрахуванням клітинних елементів осаду за певний проміжок часучи в певному об'ємі сечі. Лейкоцити, здатні до броунівського руху в нативному мазку, дістали назву активних, а ті, що змінили свої властивості внаслідок зниження осмологічної густини сечі, - юіітин Штернгеймера - Мальбіна. їх виявляють при забарвленні осаду сечі водно-спиртовою сумішшю генціанвіолету чи сафраніну. Звичайні лейкоцити забарвлюються в червоний чи фіолетовий колір, а клітини Штернгеймера - Мальбіна - в світло-блакитний і мають темні грудочки ядер. Поява 10 % таких клітин свідчить про патологію.

Метод виявлення активних лейкоцитів оснований на штучному створенні в сечі низького осмотичного тиску шляхом додавання до барвника дистильованої води. Активні лейкоцити при цьому забарвлюються в світло-блакитний колір. Зміна осмотичних властивостей сечі може впливати на морфологію лейкоцитів, внаслідок чого утворюються так звані павукоподібні лейкоцити. Під час латентного запального процесу в нирках для виявлення лейкоцитурії застосовують провокаційні тести -преднізолоновий та пірогеналовий. Введення цих речовин провокує у хворих на хронічний пієлонефрит вихід протягом перших 3 год лейкоцитів із осередку запалення.

При помутнінні сечі внаслідок великої кількості лейкоцитів - піурії (гною в сечі)-теж застосовують пробу двох чи трьох склянок. Клінічно розрізняють три види піурії: початкову (ініцісіцьну), кінцеву (термінальну) і повну (тотальну). Визначити вид піурії можна за допомогою проби двох або трьох склянок. Хворому пропонують випустити сечу по черзі в три склянки, не перериваючи струменя. Вміст кожної склянки досліджують макро- і мікроскопічне. Наявність гною лише в першій склянці (початкова піурія) вказує на запалення в сечівнику, в третій (термінальна піурія) - в передміхуровій залозі чи сім'яних міхурцях, у всіх склянках (тотальна піурія) - в нирці та верхніх сечових шляхах, та сечовому міхурі.

Помутніння сечі може зумовлюватись наявністю в ній великої кількості бактерій - бактеріурією. Визначають її бактеріоскопічно і шляхом посіву сечі - бактеріологічно; у разі туберкульозної інфекції використовують метод щеплення гвінейській свинці, яка чутлива до мікобактерій туберкульозу. Виявлення бактерій у сечі ще не свідчить про інфекцію сечових шляхів чи небезпеку її виникнення. Бактеріурія завжди е провісником запалення. Для визначення ролі бактерій підраховують їх в 1 мл сечі. Якщо висіюється понад 10 бактерій, йдеться про справжню бактеріурію, менше цієї кількості - несправжню. Справжня бактеріурія свідчить про патологічний стан лише в тих випадках, коли хворі не приймали антибіотиків. Тому цим показником керуються під час профілактичних оглядів вагітних та дітей.

Роблять посів сечі та визначають мікробне число (підраховують бактерії). У кожному випадку стійкої піурії у дітей потрібне їх ретельне обстеження, щоб не пропустити аномалію чи обструкцію сечових шляхів. Якщо встановити діагноз захворювання не вдається, досліджують сечу на мікобактерії туберкульозу. Під час хронічних специфічних і неспецифічних запальних процесів у нижніх сечових шляхах обов'язково досліджують нирки, оскільки інфекція може бути як низхідною, так і висхідною.

Сама по собі бактеріурія не є достатньою підставою для діагнозу пієлонефриту. В той же час пієлонефрит не завжди супроводжується бактеріурією. Для визначення кількості бактерій у сечі застосовують методи посіву мазком-штрихом і розведення. Бактеріологічні методи дозволяють визначити вид збудника і встановити його чутливість до лікарських засобів.

Помутніння сечі часто зумовлюється наявністю в ній розчинених.солей. Високий вміст солей сечової кислоти (уратів) -уратурія. У нормі в добовій сечі міститься близько 250 мг солей сечової кислоти. Характер солей визначають не лише за допомогою мікроскопічного дослідження. Про їх наявність свідчить осад коричнево-червоного кольору. Під час нагрівання сеча, яка містить урати, стає прозорою. Білий колір сечі спостерігається при високій концентрації карбонатів - карбонатурія. Про вміст цих солей свідчать виділення газу із сечі після додавання оцтової кислоти і нагрівання, вона також стає прозорою. Якщо сеча стає прозорою і не виділяється газ, ідеться про наявність у ній фосфатів - фосфатурію.

Розрізняють справжню (первинну) і несправжню (вторинну) фосфатурію. Справжня фосфатурія є симптомом порушення обміну речовин, захворювань центральі|рї нервової системи, порушень функції прищитовидних залоз тощо. Фосфатурія може бути наслідком порушення реабсорбції фосфатів на рівні клітин канальців нефронів, зумовленого природженою ферментопатією. Несправжня фосфатурія завжди є наслідком інфекції, підвищення рН сечі, яке призводить до випадіння фосфатів при нормальній їх загальній кількості в сечі. Якщо сеча при нагріванні і додаванні хлороводневої (соляної) кислоти стає прозорою, це свідчить про наявність оксалатів - океалурію. У нормі концентрація їх не перевищує 0, 8236 ммоль/л. Сеча може мати колір і консистенцію молока. Це явище дістало назву хілурії. Воно зумовлюється домішками лімфи. Хілурія виникає при паразитарній інвазії, спостерігається в районах поширення філяріозу, і є наслідком утворення нориці між верхніми сечовими шляхами і лімфатичними судинами. Хілурія посилюється після їжі і в положенні стоячи. Під час мікроскопії осаду сечі виявляють клітини жиру. Надзвичайно рідко хілурія виявляється при прориванні в ниркову миску лімфи з розширених лімфатичних шляхів при їх блокаді.

Сеча буває каламутною при запальних процесах у нижніх сечових шляхах внаслідок наявності у ній ниток чи плівок фібрину, слизу і злущеного епітелію.

Фібрину рія спостерігається при фібринозно-виразковому циститі. Нитки слизу і злущеного епітелію з'являються при уретриті, простатиті.

Під час лабораторного дослідження сечі виявляють і інші зміни, проте не всі вони є ознаками урологічних захворювань.

Наявність циліндрів у сечі-циліндрурія-є симптомом ураження канальців нефронів, хоч деяка їх кількість міститься в сечі і при інших урологічних захворюваннях, особливо у разі пієлонефриту.

Розрізняють справжню і несправжню циліндрурію. При справжній у сечі містяться гіалінові, зернисті та воскоподібні циліндри, при несправжній - циліндри із солей сечової кислоти, міоглобіну, бактерій. Циліндри з нашаруванням лейкоцитів (лейкоцитарні), а також циліндри з бактерій характерні для пієлонефриту. Циліндри з уратів свідчать про перенасичення сечі цими солями.

Клітини епітелію мають діагностичне значення лише при типовій формі. Іноді клітини різних відділів сечових органів схожі між собою. Можна бути певним у тому, що йдеться про епітелій канальців нефронів лише тоді, коли клітини епітелію нашаровуються на циліндри, тобто утворюються епітеліальні циліндри. У сечі можна виявити атипові клітини. Для цього необхідне спеціальне забарвлення її осаду. Цитологічне дослідження сечі проводиться, якщо є підозра на злоякісне новоутворення.

Ліпідурія (ліпурія) - поява в сечі жирових речовин; спостерігається при жировій емболії капілярів нирок внаслідок перелому трубчастих кісток, цукрового діабету, нефротичного синдрому.

Гідатидурія (ехінококу рія) - поява в сечі дрібних ехінококових міхурців. Вони потрапляють у сечові шляхи з ураженої ехінококом нирки.. Крім того, в сечі виявляють оболонку міхурців, гачки паразитів. У рідкісних випадках із сечі урологічних хворих виділяють актиноміцети (при актиномікозі), яйця шистосом (при шистоматозі).

Ферментурія характеризується появою в сечі ферментів. Сперматурія - наявність в осаді сечі елементів сперми (сперматозоонів, клітин сперматогенезу). Спостерігається при деформації задньої частини сечівника та сім'яного горбика, атонії внутрішніх статевих органів (застійний везикуліт, колікуліт).

Якщо в сечі є гриби, треба простежити, щоб посуд для збирання її був чистий, і зробити аналіз повторно. Гриби містяться в сечі у разі глюкозурії (при нормальному рівні глюкози в крові); іноді гриби з'являються під час лікування антибіотиками. В такому разі лікування слід припинити, а якщо це зробити неможливо, - вводити паралельно з антибіотиками ністатин, леворин та ін. Дослідження сечі слід проводити в динаміці, що дозволяє стежити за перебігом хвороби.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: