Особливості роботи з пеніцилінами ⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 33Следующая ⇒ - необхідно зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то провести внутрішньошкірні проби на чутливість); - якщо під час курсу лікування виникли незначні алергійні реакції, то лікування слід продовжувати з додаванням антигістамінних засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо); - пеніциліни несумісні з макролідами, адреналіном, глюкозою, калію йодидом, вітамінами С, Р, К, В1 й В12, антикоагулянтами, стрептоміцином, левоміцетином; - оксацилін й ампіцилін доцільно призначають як парентерально, так і перорально за 1-1,5 год до їди. 4. Цефалоспорини. Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особливостями протимікробного спектра дії та фармакокінетики. Для цефалоспоринів характерними є: * стійкість до β-лактамази стафілококів; *однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу); * широкий спектр протимікробної дії. Показання до застосування:  інфекційні захворювання дихальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легенів), особливо їх важкі форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин, тяжкі госпітальні інфекції. Таблиця 4. Класифікація цефалоспоринів Шлях введення	Генерація (покоління)
I	II	III	IV
Парентеральний (внутрішньом’язово, внутрішньовенно)	Цефалоридин (цепорин) Цефазолін (кефзол, цефазолін- КМП)	Цефуроксим (кетоцеф)	Цефотаксим (клафоран, цефотаксим- КМП) Цефтазидим (фортум, цефатазидим-КМП) Цефтріаксон (лендацин, цефтріаксон-КМП)	Цефепім (максипім) Цефпіром (кейтен)
ентеральний (всередину)	Цефалексин (цепорекс) Цефадроксил (дурацеф)	Цефаклор (верцеф, біклор- КПМ)	Цефіксим (цефіксим - КМП)

 

Побічні ефекти: алергійні реакції (в тому числі перехресні з пеніцилінами); біль при введенні внутрішньом’язово, тому препарати необхідно розводити у розчині новокаїну. При введенні у вену можливий флебіт (слід вводити повільно, а краще крапельно); при вживанні всередину можливі диспепсичні розлади; нефротоксичність (особливо при застосуванні цефалоридину); гематологічні реакції (лейкопенія, еозинофілія).

 

Особливості роботи з цефалоспоринами

· цефалоспорини І і ІІ покоління не діють на синьогнійну паличку;

· цефазолін, цефуроксим, цефтріаксон, цефепім несумісні з петльовими діуретиками, а також із спиртом етиловим (порушують метаболізм спирту етилового, внаслідок чого можливі діарея, нудота, тахікардія тощо);

· розчини цефотаксиму, цефтріаксону, цефалоридину не сумісні з розчинами інших антибіотиків в одному шприці;

· цефтазидим, цефепім не сумісні з аміноглікозидними антибіотиками, амфотерицином В, циклоспорином, ванкоміцином, поліміксином В, фуросемідом.

5. Макроліди і азаліди. Антибіотики цієї групи в основі своєї молекули містять макроциклічне лактонне кільце, що зв’язане з різними цукрами.

Макроліди та азаліди мають широкий спектр протимікробної дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикетсії, збудники трахоми та сифілісу. Фармакологічний ефект - бактеріостатичний. До них швидко виникає резистентність, тому курс лікування складає до 7 діб.

Особливості:

- гепатотоксичність;

- дисбактеріоз (особливо при вживанні всередину).

 

Таблиця 5. Класифікація макролідів і азалідів

І покоління	ІІ і ІІІ покоління	Комбіновані препарати макролідів та тетрациклінів
макроліди	азаліди
Еритроміцин Олеандоміцин	Рокситроміцин (Рулід) Спіраміцин (Роваміцин) Кларитроміцин Азитроміцин (Сумамед)	Олететрин Ерициклін

 

Еритроміцин призначають всередину. Біодоступність складає 30-70%, таблетки слід запивати лужною мінеральною водою або розчином натрію гідрокарбонату. Призначають також внутрішньовенно та зовнішньо. Препарат добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагітним). Не можна призначати жінкам у період годування груддю, оскільки препарат інтенсивно накопичується в грудному молоці. Виводиться із сечею і жовчю.

Олеандоміцину фосфат. За спектром протимікробної дії близький до еритроміцину, але за активністю поступається йому. Ефективний при захворюваннях, спричинених стійкими до пеніциліну та інших антибіотиків збудниками, але мікрофлора швидко стає стійкою, тому комбінують з тетрацикліном.

Олететрин – це суміш олеандоміцину фосфату і тетрацикліну у співвідношенні 1:2. Препарат виявляє широкий спектр протимікробної дії.

Азитроміцин (сумамед) - напівсинтетичний антибіотик II покоління з широким спектром бактерицидної дії, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься; високоефективний при захворюваннях дихальних, сечових шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).

Порівняно з еритроміцином більш ефективний у відношенні грамнегативних мікроорганізмів

Показання до застосування: нетяжкі форми бронхіту, тонзиліту, опіки, мастит; кашлюк і дифтерія; хламідійний кон'юнктивіт; пневмонія; первинний сифіліс і гонорея; холецистит, холангіт, ентерит, коліт; токсоплазмоз; урогенітальна інфекція.

Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея); перехресна стійкість; нефротоксичність, особливо у простроченних препаратів;

Особливості роботи з макролідами та азалідами

      - Макроліди і азаліди виявляють антагонізм з пеніцилінами, цефалоспоринами, лінкозамідами. Синергізм - з тетрациклінами, стрептоміцином, сульфаніламідами.

- Еритроміцин не сумісний з пеніциліном, тетрацикліном, ловастатином, амінофілліном, астемізолом.

-  Макроліди не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.

6. До препаратів тетрацикліну належать:

- природні препарати короткої дії, одержані біосинтетичним шляхом з грибів Streptomyces aureofacieus (тетрациклін, тетрацикліну гідрохлорид);

- напівсинтетичні препарати довгої дії: доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин), метацикліну гідрохлорид (рондоміцин).

 

Спектр протимікробної дії: збудники особливо небезпечних інфекцій, грампозитивні і грамнегативні бактерії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, крупні віруси. Доксициклін впливає на Helicobacter pylori. Тип дії - бактеріостатичний.

Показання до застосування: особливо небезпечні інфекції (холера, чума, бруцельоз, туляремія); рикетсіози; хламідіози; урогенітальна інфекція, зумовлена хламідіями, трепонемою або гонококом та ін.

Тетрацикліну гідрохлорид. На відміну від тетрацикліну має кращу розчинність, тому препарат призначають всередину, внутрішньом’язово та використовують для введення в порожнини. Застосовують при гнійно-септичних, кишкових, урогенітальних інфекціях. Місцево призначають при кон’юнктивіті, кератиті, опіках, флегмоні, маститі, піодермії.

Метацикліну гідрохлорид (рондоміцин). Виявляє більшу активність у відношенні стафілококів, стрептококів, пневмококів, швидко всмоктується. Виводиться повільно (з сечею та жовчю), не спричинює фотосенсибілізації.

Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин). За спектром протимікробної дії наближається до тетрацикліну. Добре всмоктується в травному каналі та повільно (протягом 24 год) виводиться з організму.

Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні розлади; гепатотоксичність, фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультрафіолетового опромінення); порушення утворення зубної і кісткової тканини у дітей (може виникнути синдром тетрациклінових зубів); дисбактеріоз, кандидоз.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: