Слово вчителя з елементами бесіди. Прослух ову вання пісні Світлани Копилової «Богатый и бедный»

У Евангелії сказано: «жизнь человека не зависит от изобилия его имения» (Лк 12, 15). Як ви розумієте цей вислів? (Відповіді дітей)

Чи завжди багаті люди щасливі? Чому? (Відповіді дітей)

Часто з екранів телевізорів на нас дивляться люди, що всміхаються — вони або купили іномарку в кредит, або отримали неперевершене задоволення від шоколаду. По всіх вулицях розставлені білборди. Якщо вірити зображеному на них, по-справжньому щасливі лише ті люди, які палять дорогі цигарки у власному багатоповерховому котеджі в екологічно чистому містечку. Проповіді про те, що гонитва за багатством не робить людину щасливою, на цьому фоні виглядають малопереконливо. Колишні однокласники, зустрічаючись через багато років, перш за все запитують один одного, хто де працює і скільки заробляє. На бідних при цьому дивляться співчутливо. Розповіді про те, що щастя не вимірюється кількістю вічнозелених одиниць, не сприймаються серйозно. 

У канадських і американських соціологів є такий термін — «суб'єктивно визначуване щастя». Об'єктивним воно бути не може — адже йдеться про настрій окремої людини. Багато років вважалося, що рівень щастя залежить від доходів. Тобто чим більше чоловік заробляє, тим більше упевненим і щасливим він себе вважає. 

Професор психології Елізабет Данн з Канадського університету Британської Колумбії разом зі своїми колегами з Гарвардської бізнес-школи вирішили виміряти щастя не зарплатою, а витратами і організували дослідження для своєї роботи по «суб'єктивно визначуваному щастю». Було опитано більш 600 американців, які отримують на рік від $20 тис. до $100 тис. Перші підсумки нічого не дали — зв'язки між витратами і щастям не було. Тоді учені пішли далі. Вони вирішили з'ясувати — на що ж саме люди витрачають гроші, і як це впливає на їхній настрій. Ті, хто витрачав свої доходи на оплату рахунків або дарунки собі, нічим не відрізнялися від будь-якого американця або канадця. А ось ті, хто витрачав гроші на пожертвування або дарунки друзям, були набагато щасливіші. 

«Блаженнее давать, нежели принимать», — більш ніж за дві тисячі років до цих досліджень говорив Господь.

 

Прослух ову вання пісні Світлани Копилової «Богатый и бедный»

З подальшим обговоренням

А зараз послухайте пісню автора-виконавця Світлани Копилової «Богатый и бедный».

У пісні є такі слова:

«Они готовы Бога за всё благодарить,

А нам всегда чего-то не хватает…».

Як ви їх розумієте? (Відповіді дітей) (Постійно зростаючі бажання людини неможливо задовольнити. Вона завжди залишається нещасною, якщо прагне н е того, до чого покликана.) 

Кого можна назвати багатим, а кого – бідним з пісні автора?

В Євангелії є такі слова: «Не собирайте себе сокровищ на земле, где моль и ржа истребляют и где воры подкапывают и крадут, но собирайте себе сокровища на небе, где ни моль, ни ржа не истребляют и где воры не подкапывают и не крадут, ибо где сокровище ваше, там будет и сердце ваше» (Мф. 6, 19-21) Як ви їх розумієте? (Відповіді дітей)

Послухайте притчу. 

 

Читання притчі Віктора Кротова «Шик Пшику» з подальшим обговоренням[8]

Богатый Пшик любил шик. Одевался с шиком. Ездил с шиком. Гостей принимал с шиком.

А уж с каким шиком его хоронили!..

И на том свете торжественно встретили. Только попросили от шика отскрестись. Там он ни к чему.

Отскребался Пшик, отскребался – ох, сколько отскреб!

Смотрят: целая гора шика, а Пшика не видно. Так и не отыскали его.

 

Слово вчителя

Всі люди смертні. Кожен знає це, але багато хто прагне забути, відсунувши подалі той момент, коли про смерть доведеться замислитися серйозно. А будь-які роздуми про смерть неминуче приводять до двох головних питань: «Що залишиться після мене?» і «Що візьму я з собою?». Смерть – той рубіж, який знецінює багато земних цінностей. Адже людина не візьме з собою ні гроші, ні маєток, ні славу, ні владу. Але щире добро, зроблене людиною, не зникне і не зітліє, воно – те єдине, що він може узяти з собою, що збережеться у вічності.

Послухайте оповідання «Уродливый»

 

Читання оповідання « Уродливый »[9]

Каждый обитатель квартиры, в которой жил и я, знал, насколько Уродливый был уродлив. Местный Кот. Уродливый любил три вещи в этом мире: борьба, поедание отбросов и, скажем так, любовь. Комбинация этих вещей плюс проживание без крыши оставила на теле Уродливого неизгладимые следы. Для начала, он имел только один глаз, а на месте другого зияло отверстие. С той же самой стороны отсутствовало и ухо, а левая нога была когда-то сломана и срослась под каким-то невероятным углом, благодаря чему создавалось впечатление, что кот все время собирается повернуть за угол. Его хвост давно отсутствовал. Остался только маленький огрызок, который постоянно дергался…

Если бы не множество болячек и желтых струпьев, покрывающих голову и даже плечи Уродливого, его можно было бы назвать темно-серым полосатым котом. У любого, хоть раз посмотревшего на него, возникала одна и та же реакция: до чего же уродливый кот. Всем детям было категорически запрещено касаться его. Взрослые бросали в него камни. Поливали из шланга, когда он пытался войти в дом, или защемляли его лапу дверью, чтобы он не мог выйти.

Уродливый всегда проявлял одну и ту же реакцию. Если его поливали из шланга — он покорно мок, пока мучителям не надоедала эта забава. Если в него бросали вещи — он терся о ноги, как бы прося прощения. Если он видел детей, он бежал к ним и терся головой о руки и громко мяукал, выпрашивая ласку. Если кто-нибудь все-таки брал его на руки, он тут же начинал сосать уголок рубашки или что-нибудь другое, до чего мог дотянуться.

Однажды Уродливый попытался подружиться с соседскими собаками. В ответ на это он был ужасно искусан. Из своего окна я услышал его крики и тут же бросился на помощь. Когда я добежал до него, Уродливый был почти что мертв. Он лежал, свернувшись в клубок. Его спина, ноги, задняя часть тела совершенно потеряли свою первоначальную форму. Грустная жизнь подходила к концу. След от слезы пересекал его лоб. Пока я нес его домой, он хрипел и задыхался. Я нес его домой и больше всего боялся повредить ему еще больше. А он тем временем пытался сосать мое ухо. Я прижал его к себе. Он коснулся головой ладони моей руки, его золотой глаз повернулся в мою сторону, и я услышал мурлыкание. Даже испытывая такую страшную боль, кот просил об одном — о капельке привязанности! Возможно, о капельке сострадания. И в тот момент я думал, что имею дело с самым любящим существом из всех, кого я встречал в жизни. Самым любящим и самым красивым. Никогда он даже не попробует укусить или оцарапать меня, или просто покинуть. Он только смотрел на меня, уверенный, что я сумею смягчить его боль.

Уродливый умер на моих руках прежде, чем я успел добраться до дома, и я долго сидел, держа его на коленях. Впоследствии я много размышлял о том, как один несчастный калека смог изменить мои представления о том, что такое истинная чистота духа, верная и беспредельная любовь. Так оно и было на самом деле. Уродливый сообщил мне о сострадании больше, чем тысяча книг, лекций или разговоров. И я всегда буду ему благодарен.

У него было искалечено тело, а у меня была травмирована душа. Настало и для меня время учиться любить верно и глубоко. Отдавать ближнему своему все без остатка.

Большинство хочет быть богаче, успешнее, быть любимыми и красивыми. А я буду всегда стремиться к одному — быть Уродливым…

 

Прослухайте цю історію в музичній обробці автора та виконавця Світлани Копилової.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: