Поняття та зміст міжнародної правосуб'єктності. Обмеження міжнародної правосуб'єктності

Міжнародна правосуб'єктність виражається в володінні певними правами та обов'язками, що виникають з норм міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність складається з міжнародної право­здатності, дієздатності та деліктоздатності. Міжнародна правоздатність - це здатність володіти міжнародними правами та обов'язками, тоді як міжнародна дієздатність - це здатність набувати власними діями міжнародні права та нести міжнародні обов'язки. Під міжнародною деліктоздатністю розуміється здатність нести міжнародно-правову відповідальність.

Зміст міжнародної правосуб'єктності залежить від виду суб'єкта міжнародного права. Найширший він у держав, міжнародна правосуб'єктність якихєуніверсальною (повною) тавключаєздатністьдо:

- укладення міжнародних договорів;

- підтримання дипломатичних та консульських стосунків;

- участь у міжнародних організаціях;

- звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;

- застосування самооборони;

~ несення міжнародно-правової відповідальності* Зміст міжнародної правосуб'єктності похідних суб'єктів визнача­ється намірами суб'єктів, що їх створюють. Так, зміст правосуб'єктності міжнародних організацій витікає з положень їх статутів, у зв'язку з чим говорять про спеціальний характер правосуб'єктності міжна­родних організацій.

В історичній ретроспективі міжнародному праву відомі декілька засобів обмеження міжнародної правосуб'єктності, а саме: відносини васалітету, колоніальні території, території домініонів і протектора­тів, кондомініуми, несамоврядні території, підмандатні та підопічні території, а також території з невизначеним статусом. Ці території характеризувалися обмеженням або відсутністю суверенітету, а звідси - міжнародної правосуб'єктності.

Васалітет був одним з видів міжнародної опіки, за яким держава-сюзерен в міжнародних відносинах повністю або з найважливіших справ представляла васальну державу. Васалітет виникав на підставі укладення міжнародного договору.

Колонії - це залежні території, що знаходяться під владою іноземної держави (метрополії), без самостійної політичної та економічної влади, управління якими здійснюється в особливому порядку.

В залежності від ступеню самоврядування колонії поділялися на:

- самоврядні колонії - домініони, які пройшли розвиток від повної відсутності міжнародної правосуб'єктності до часткової правосуб'єктності, а згодом й до повної правосуб'єктності;

- колонії, що користувалися самоврядуванням з питань внутріш­ньої політики;

- колонії, державне управління в яких здійснювалося метрополією;

- протекторати;

- підмандатні території.

Протекторат - це договірні відносини між двома державами (сильною та слабкою), що встановлюють взаємні права та обов'язки. Відповідно до договору більш сильна держава (держава-протектор) брала на себе зобов'язання захищати свого партнера, а слабка держава, формально зберігаючи свій суверенітет, зобов'язувалася виконувати певні обов'язки, обумовлені договором. Держава-протектор таким чином виконувала щодо держави, яка знаходиться під протекторатом, зовнішньополітичні та оборонні функції при зовнішньому збереженні доколоніальних форм управління.

Близькі до колоній за своїми правовими ознаками кондомініуми - території, що знаходяться під спільним управлінням декількох держав Прикладом сучасного кондомініуму є Андорра, яка знаходиться під спільним управлінням Іспанії та Франції.

Підмандатні та підопічні території за своїм правовим статусом подібні до відносин протекторату, але на відмінну від останнього ба­зувалися не на договорі, а на нормах міжнародного права.

Система мандатів, що вводилася Статутом Ліги Націй (стаття 22), поділялася на три категорії («А», «В» і «С»), які відрізнялися за ступенем колоніальної залежності від держав-мандатаріїв. За влучним виразом судді Міжнародного суду Макнейра, «Суверенітет над підмандатною територією знаходився в призупиненому стані; якщо і коли населення території отримає визнання в якості незалежної держави... суверенітет відновиться і буде належати новій державі».

Система опіки «для управління тими територіями, що можуть бути включені до неї наступними індивідуальними угодами й для нагляду за цими територіями» була схвалена Статутом ООН (стаття 75). В системі опіки головною задачею управляючої держави було формування суве­ренітету. Нагляд за управлінням підопічними територіями покладався на діючу під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН Раду з Опіки (глава XIII Статуту ООН).

Правовий статус несамоврядних територій визначений у главі XI Статуту ООН, в якій закріплена відповідальність членів ООН за управління територіями, народи яких не досягай ще повного само­врядування.

Правовий режим території з невизначеним статусом (sub judice) характерний для територій, які знаходяться під окупацією або іншим незаконним володінням, що не призводить до визнання над ними суверенітету держави, яка володіє цими територіями.

Проголошуючи в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. принцип рівноправ'я та самовизначення народів, було визнано окремий статус територій колоній та несамоврядних територій, який буде існувати до тих пір, поки народ даної колонії або несамоврядної терииторії не здійснить своє право на самовизначення відповідно до Статуту ООН.

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: