Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Предмет і теоретичні засади мікроекономіки.



Мікроекономіка базується на припущеннях:

 рідкісності або обмеженості ресурсів; закон спадної віддачі від додаткових ресурсів; принципі раціональності поведінки суб'єктів.

Перед економічними суб'єктами виникає проблема вибору внаслідок обмеженості ресурсів.

Вибір — це компроміс, це альтернатива яку змушені обирати економічні суб'єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб.

Альтернатива - це суб'єктивна оцінка благ, якими він змушений пожертвувати, за для одержання бажаних благ; це цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю блага, від якої потрібно відмовитись.

Раціональність поведінки економічного суб’єкта означає, що основною метою його діяльності є одержання безпосередньої вигоди. Максимізація власного добробуту економічного суб'єкта спонукає приймати рішення на основі критерію "витрати - вигоди".

Ринкові ціни є сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів їх зміна мотивує зміну споживання чи виробництва, в результаті чого формуються попит і пропозиція на ринку.

Виділяють дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропозиції, ціни, без втручання будь-яких інституцій. Ринки недосконалої конкуренції це кілька ринкових структур - чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці здатні впливати на ринкову ціну.

Попит і пропозиція.

Ринок характеризують такі змінні: попит, пропозиція, ціна. Ринкова ціна це результат взаємодії продавців і покупців. З одного боку, ціна виступає як функція попиту і пропозиції, а з іншого — вона впливає на величину попиту і пропозиції, які є функцією ціни. Всі ці змінні пов'язані між собою і взаємно впливають, формуючи ринковий механізм саморегулювання.

Попит це форма виразу економічних потреб, забезпечених грошовими засобами. Розрізняють індивідуальний (окремих економічних суб'єктів) та ринковий (агрегований окремих суб'єктів) попит.

Графічним відображенням функції попиту є крива попиту, яка звичайно є спадною і у більшості випадків - нелінійною.

Пропозиція — це кількість товарів, яка є або може бути доставлена на ринок. Розрізняють індивідуальну пропозицію (окремої фірми) та ринкову пропозицію (сумарний обсяг індивідуальної пропозиції всіх фірм галузі).

Пропозиція — це множина співвідношень цін і відповідної кількості товару.

Обсяг пропозиції - це конкретна кількість товару, яку продавці бажають і можуть поставити на ринок за деякий період часу за певного значення ціни.

Графічним відображенням функції пропозиції є крива пропозиції, яка звичайно є висхідною і також нелінійною.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу - такий стан ринку, за якого обсяги попиту та пропозиції збігаються.

Ціна рівноваги - це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції і яка задовольняє і продавців, і покупців. За цією ціною їхні інтереси збігаються, а на ринку не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції. Рівноважний обсяг продукції - це обсяг попиту та пропозиції за ціною рівноваги.

Зміни параметрів ринкової рівноваги можуть відбуватись в результаті втручання держави, зокрема шляхом встановлення податків і надання субсидій.

Втручання держави або інших регулюючих інституцій в процес ринкового ціноутворення може бути спрямованим на відхилення цін від рівноважних. Якщо ціна встановлюється на рівні, вищому за рівноважну (нижня межа або "підлога" ціни), з'являється надлишок продукції. Якщо ціна відхиляється вниз від рівноважної (верхня межа або "стеля" ціни), виникає дефіцит.

Таке втручання частково руйнує ринок, ціна втрачає свою роль регулятора. Ринкова система втрачає здатність до саморегулювання.

Як попит так і пропозиція реагують на зміни. Еластичність показує ступінь їх чутливості до цих змін. Еластичність - це міра чутливості пов'язаних величин. Вона визначається як співвідношення змін у відсотках залежної і незалежної змінних.

Розрізняють наступні види еластичності попиту: еластичність попиту за ціною; еластичність попиту за доходом; перехресну еластичність попиту.

Для товарів-субститутів перехресна еластичність попиту додатна, для товарів-комплементів від'ємна.

Еластичність пропозиції характеризує чутливість продавців до зміни ціни продукції.

Цінова еластичність пропозиції - це відсоткова зміна обсягу пропозиції, обумовлена одновідсотковою зміною ціни товару:

Ринкова рівновага.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.

Закон зростання сукупної корисності полягає у тому, що зі збільшенням споживання якогось блага загальна сума корисності зростає. Зростання сукупної корисності визначається зменшенням граничної корисності. Сукупна корисність досягає максимуму за нульового значення граничної корисності.

Припущення щодо уподобань завжди стосуються особи, яка сформувала стале уявлення про цінність набору для певного періоду часу.

Крива "дохід - споживання" показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що він купує і сполучає всі точки рівноваги споживача, пов'язані з різними рівнями доходу.

Ціна визначається суб'єктивною оцінкою корисності товару споживачем, а вибір залежить від рівня ринкових цін.

Крива "ціна - споживання" показує залежність між обсягом споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов'язані зі зміною ціни одного з товарів. На її основі будується крива індивідуального попиту.

Властивості кривої попиту:

відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві;

у кожній точці кривої попиту споживач максимізує корисність, оскільки кожна точка є оптимумом споживача на певному рівні корисності.

Ринковий попит обчислюється додаванням показників величини індивідуального попиту всіх покупців даного товару за кожного значення ціни і зсувається по горизонталі.

Криві індивідуального попиту утворюються на основі уподобань певних споживачів. Часом виникає ланцюговий ефект, який з'являється при бажанні споживача наслідувати моду, придбати те, що мають інші. Крива індивідуального попиту зміщується праворуч, а ринковий попит стає більш еластичним.

Крива попиту визначає ціну, яка відображає бажання платити граничного споживача, а також готового першим залишити ринок за найменшого підвищення ціни.

Невизначеність умов формування споживчого вибору є джерелом ризику для бізнесу. Під ризиком розуміють можливість відхилення від цілі, яку ставила перед собою людина, а також, можлива відсутність позитивного результату. Схильність до ризику пов'язана з майновим станом людини. Більшість людей не схильна до ризику сумами, які вважає значними. І навпаки, ризик може стати привабливим, якщо суми, якими ризикують, невеликі порівняно з виграшем.

Не схильні до ризику, ведуть себе відповідно до закону спадної граничної корисності грошового доходу. Люди, схильні до ризику, вважають, що кожна додаткова одиниця багатства стає все більш корисною.

Основне правило зменшення ризику - "не кладіть всі яйця до одного кошика".

 

Теорія виробництва.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами. Вони включають постійні і змінні витрати:

Постійні витрати - це фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. Це витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва.

У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги всіх ресурсів одночасно, або масштаб виробництва. Зміна технології веде до зміни залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються одно-, дво- і багатофакторні виробничі функції. Вони можуть бути представлені у табличній, графічній і аналітичній формах.

У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості праці компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки.

Фактори є абсолютними доповнювачами, коли кожен рівень виробництва вимагає визначеної комбінації праці і капіталу мають вигляд прямих кутів, вершини яких відповідають певним наборам факторів.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати.

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу без зміни загальної суми витрат.

Раціональність поведінки фірми вимагає поєднання мети і обмеження, досягнення максимально можливого обсягу випуску продукції з мінімально можливими сукупними грошовими витратами виробництва

У процесі розвитку фірми зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, - витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу мають місце втрати на масштабі, - середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають.

Мінімальний ефективний розмір підприємства - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко вичерпується, мінімальний ефективний розмір підприємства відповідає невеликим обсягам виробництва. У таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть ефективнішими.

Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.

Пропозиція товарів безпосередньо пов'язана з їх виробництвом, а виробництво — з витратами ресурсів. Теорія виробництва і витрат пояснює закономірності досягнення ефективності, дозволяє оптимізувати рішення виробників.

Підприємництво — це ініціативна діяльність, пов'язана з виробництвом товарів і послуг, яка передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання, прибутку.

Мета фірми - максимізація економічного прибутку в умовах обмежених ресурсів вона визначає всі рішення фірми відносно того, що виробляти, як, для кого.

Виробництво - це процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск - це товари (послуги) виготовлені фірмою за певний період часу.

Фактори виробництва це праця, земля, капітал, підприємливість, час і технологія.

У створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, здатність вмінювати свою частку у вартість.

Фірма так комбінує співвідношення ресурсів, щоб досягти максимально можливого обсягу виробництва, тобто використати задіяні ресурси найбільш ефективно. Під ефективністю розуміють ступінь віддачі факторів виробництва.

Фірма оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності. Спосіб виробництва вважається ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше ресурсів.

Інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон: для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення затрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Функції виробництва вказують на існування численних альтернативних можливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень між факторами виробництва. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови ефективної діяльності фірми.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від цін ресурсів. Економічно ефективним є той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на ресурси.

Монополія - це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців.

Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продавців, що визначається долею продаж фірми, або декількох фірм, від загального обсягу продажу на ринку.

Модель ринку єдиного виробника називається чистою монополією.

У досягненні мети монополія зустрічається з трьома обмеженнями - витратами виробництва, попитом та ціною продукції.

Монополія сама призначає ціну на свою продукцію, при цьому вона може продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, або ж диверсифікувати ціни для кожної групи споживачів.

Монополія уособлює галузь, тому стикається з кривою ринкового попиту, яка є типовою спадною і визначає співвідношення між ціною і обсягом так, що повне маніпулювання цінами неможливе.

Фірма — монополіст одночасно приймає стратегічне рішення про обсяг випуску і про ціну.

Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді отримує економічний прибуток. Монополіст не змушений працювати за ціною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому й обсяг випуску монополіста менший, ніж ефективний масштаб виробництва.

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

монополія не досягає виробничої ефективності, монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів.

Суспільні втрати – це ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією, - вимірюються величиною сукупних втрат надлишку споживача і надлишку виробника від скорочення обсягу випуску і підвищення ціни. Інша частина надлишку споживача захоплюється монополістом і перетворюється на його додатковий виграш, трансформується у надлишок виробника.

Природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил, коли виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж виробництво кількома. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства.

Існування природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяльність природних монополій регулює держава.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток.


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-05-08; Просмотров: 208; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.03 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь