Концепції соціальної держави і політики

У XX столітті значно збагатилася і теорія правової держави, а її окремі положення були істотно переглянуті.

В умовах зростаючого впливу соціал-демократичного і революційного руху з кінця XIX ст. правлячі кола ряду країн Західної Європи і США змушені були розвивати соціальне законодавство, враховувати у своїй політиці запити і вимоги незаможних. Соціальна політика була зведена в ранг офіційної доктрини Німеччини. Вона одержала закріплення у Веймарській конституції 1919 р. — першій європейській конституції, яка наділила громадян соціальними правами (правами на об'єднання в профспілки, захист від безробіття, охорону здоров'я і працездатності). Окремі заходи в сфері соціальної політики починають здійснювати й інші держави (Франція, США, Мексика), однак її розвиток був перерваний економічною кризою 30-х рр. Після другої світової війни ліві партії, які прийшли до влади, у європейських країнах провели ряд соціальних реформ (наприклад, соціал-демократи у Швеції, лейбористи в Англії).

Під політикою соціального благоденства в 40—50-і рр. розуміли програми, спрямовані на досягнення високого життєвого рівня шляхом створення державних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і підтримки житлового будівництва, надання допомоги громадянам, які не в змозі власними силами забезпечити собі прожитковий мінімум. В наступні роки розширювалося законодавство про демографічну, екологічну, культурну політику держави.

Поняття держави благоденства в офіційних документах і законодавстві західноєвропейських країн змінила формула «соціальна держава», закріплена в програмних документах багатьох.

 

 

409

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

політичних партій, а також у Конституціях ФРН 1949 р., Франції 1958 р. і Іспанії 1978 р. У програмах ліберально-демократичних партій вона трактується як «держава соціальних послуг». Ідеологи неоліберализму висувають гасла суспільства з високим рівнем споживання, надання допомоги незаможним, утвердження в суспільному житті відносин солідарності і партнерства. Соціал-демократичні партії розглядають соціальну державу як етап переходу до соціальної демократії, а соціальну політику держави як прямий обов'язок, що випливає з наданих громадянам соціальних прав.

Теорія держави благоденства, що відображала настрої й інтереси середніх шарів, почала активно розроблятися в 50-і рр. в умовах економічного підйому в країнах Західної Європи, США, Японії. Одним з її творців був шведський економіст і державний діяч Гуннар Мюрдаль (1898—1987), автор відомих книг «За межі держави благоденства», «Світова економіка».

К. Мюрдаль стверджував, що загальне благоденство вже досягнуто в індустріальних країнах Заходу. Суть теорії суспільного благоденства, як він її формулював, полягає в тому, щоб «мирно і без революції — а фактично замість революції — проводити в капіталістичній державі скоординовану публічну політику, і притому з такою ефективністю, яка поступово привела б економіку країни у відповідність з інтересами більшості громадян». Такі держави будуть володіти рядом загальних ознак: поєднання ринкової економіки з державним плануванням, необхідним для підтримки рівноваги і стабільного росту економіки; тенденція до демократизації політичного життя, що дозволяє перейти до децентралізації держави і передачі частини її функцій органам місцевого самоврядування і добровільним об'єднанням громадян; їх участь у розподілі соціальних благ і в «народному контролі, що розширюється». Мюрдаль пропонував вийти за рамки організації благоденства в національних масштабах і покласти ідеї соціальної політики в основу міждержавних відносин. Майбутнє, на його думку, — за світовим порядком соціального благоденства. Люди здатні направити розвиток суспільства відповідно до своїх ідеалів.

Як вважає французький соціолог Мішель Крозьє (1922 р.н.), сучасна соціальна держава має потребу в трансформації, перетво-

 

 

410

 Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ренні в «скромну державу», яка прагне поставити себе на службу суспільству, а не командувати ім. «Головною функцією такої держави повинне було б стати прагнення в першу чергу допомогти всім соціальним підсистемам, що складають суспільство, знайти найкращі регуляції змін і очолити суспільство, очолити хрестовий похід за інвестування в якість». Не можна змінити суспільство, не змінюючи державу.

Теорія еліт

Критична переоцінка досвіду представницького правління і ліберально-демократичних цінностей відбилася й у теорії еліт.

Прийняте у світовій політології визначення еліти належить італійському соціологу і політеконому Вільфредо Парето (1848— 1923), який докладно проаналізував її природу, склад, функції. У своїй тритомній праці «Трактат із загальної соціології» (1916 р.) він визначав як еліту тих людей, що домоглися найвищих показників у своєму середовищі, у своїй сфері діяльності. Досліджуючи проблему рівноваги в суспільстві, італійський вчений дійшов висновку: у суспільстві можна виділити дві страти населення: 1) нижча страта (керовані, нееліта); 2) вища страта (правлячі, еліта). Остання поділяється теж на дві частини: а) правляча еліта; б) некеруюча еліта.

Для соціальної рівноваги важлива постійна циркуляція еліт, інфільтрація (проникнення) до правлячої еліти з боку некерую-чої еліти чи нееліти, циркуляція між соціальними групами. Правляча еліта — те ж, що й аристократія (влада кращих).«Аристократії не вічні. Які б не були причини, незаперечно те, що через якийсь час вони зникають. Історія — це кладовище аристократії». На думку Парето, коли припиняється інтенсивна циркуляція еліт, їх окремих частин, соціальних груп і станів, «правлячий клас приходить до упадку, що часто тягне за собою занепад усієї нації. Це могутня причина, порушуюча рівновагу: нагромадження вищих елементів у нижчих класах і навпаки, нижчих елементів у вищих класах. Якби людські аристократії були подібні до добірних видів тварин, що протягом тривалого часу відтворюють

 

 

 

411

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

собі подібних приблизно з тими ж ознаками, історія людства була б іншою». Парето порівнює циркуляцію еліт, що знаходиться в стані постійної і повільної трансформації, з плином ріки — «сьогодні вона вже не та, що була вчора». Час від часу відбуваються потрясіння і повені, «нова правляча еліта знову починає поступово мінятися: ріка, що ввійшла у своє русло, відновлює звичайний шлях».

Гаетано Моска (1858—1941) у своїй теорії еліт виходив з концепції правлячого (політичного) класу.

У своїй праці «Правлячий клас» (1939 р.) Моска визнає: суверенна влада організованої меншості над неорганізованою більшістю неминуча. Отже, політичний клас вирізняється насамперед організованістю. Тому організована меншість сильніша неорганізованої більшості. Друге — «представники правлячого меншості незмінно мають властивості, реальні чи удавані, глибоко шановані в тому суспільстві, де вони живуть». Спеціальні знання і справжня наукова культура, відзначав Моска, стають важливою політичною силою тільки на високій ступіні цивілізації, і тоді доступ у правлячий клас одержують лише ті, хто має ці знання (хто застосовує знання у військовій справі, управлінні, юриспруденції). Усі правлячі класи прагнуть стати спадкоємними, «якщо не за законом, то фактично». Свою соціальну перевагу вони прагнуть затвердити, розвиваючи необхідні якості за допомогою виховання, сімейних традицій, звичок свого класу. Правлячі класи занепадають, якщо перестають удосконалювати ті здібності, за допомогою яких вони прийшли до влади.

Таким чином, за Москою, у людських суспільствах переважає або тенденція формування закритих, стійких, кристалізованих правлячих класів, або тенденція до швидкого їх відновлення. Циркуляцію еліт у демократії він пояснював не лише психологічними, але і соціальними факторами, через перегрупування соціальних інтересів, виникнення нових соціальних сил з новими соціальними інтересами.

Ці теорії політичних еліт протистояли марксистським концепціям вирішальної ролі народних мас в історії, економічного базису суспільства. Вони ставили під сумнів і демократичний оптимізм ліберальних концепцій, що доводили принципову мож-

 

 

412

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ливість і необхідність участі всіх громадян у публічній владі, її рівної доступності.

Теорія еліт продовжувала розвиватися і в другій половині XX ст. Так, Дж. Мізель специфіку еліти вбачав у формулі: «групова свідомість — згуртованість — загальні устремління». Німецький соціолог К. Мангейм у книзі «Людина і суспільство епохи Реконструкції» (1962 р.) писав, що індустріальне суспільство рухається від класової організації до елітарної системи. У демократи «практична реалізація політики знаходиться в руках еліти». Американський соціолог Ч. Міллз вважає еліту природним продуктом «інституціонального ландшафту суспільства». Життя сучасного суспільства є високо інституціалізованим, а отже, «стратегічні командні посади в соціальній структурі відіграють вирішальну роль в ієрархії інститутів». З ним погоджується й англійський соціолог Т. Боттомор у книзі «Еліти і суспільство» (1993 р.) — елітою є тільки та група «політичного класу», що реально здійснює політичну владу в окремому суспільстві й у певний час. Більшість же сучасних політологів уже не визнають поняття «політичного класу», а пишуть про політичні еліти, які прямо чи опосередковано впливають на справи в суспільстві («політики», «функціонери», «ЧИНОВНИКИ» І Т.Д.).

⇐ Предыдущая49505152535455565758Следующая ⇒

Поделиться: