Тема № 1. Екзистенціалізм

Стр 1 из 28Следующая ⇒

Другої половини ХХ ст.”.

Навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Луганськ

ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка»

2011

„Панорама різновидів філософської думки

Другої половини ХХ ст.”.

Зміст

Вступ 1

Тема № 1. Екзистенціалізм 6

1. Концепція „філософської віри” К. Ясперса 8

2. Ж.-П. Сартр – екзистенціалізм це гуманізм 13

3. М. Гайдеґґер – ек-зистенція як прорив до буття 19

Тема № 2. Аналітична філософія 28

1. Поняття та еволюція аналітичної філософії 28

2. Дж. Райл та Дж. Л. Остін – прагматика мовленнєвих актів 34

3. Релятивістська онтологія В. В. О. Куайна 35 Тема № 3. Сучасна філософська герменевтика 42

1. Поняття герменевтичного досвіду 42

2. Х.-Г. Гадамер про специфіку істини в науках про дух 44

3. П. Рікьор про конфліктність герменевтичних практик 49

Тема № 4. Комунікативна філософія 59

1. Теорія комунікативних дій Ю. Габермаса 60

2. К.-О. Апель про онтологічний вимір етики дискурсу 70

3. Н. Луман про специфіку комунікаційних систем 73

Тема № 5. Філософія постпозитивізму 80

1. Критичний раціоналізм К. Поппера 80

2. Методологія науково-дослідницьких програм І. Лакатоса 88

3. Т. Кун про парадигмальний розвиток наукового знання 92

4. «Методологічний анархізм» П. Фейєрабенда 95

Тема № 6. Методологічні концепції новітньої філософії науки 102

1. Л. Лаудан про мережеву модель обґрунтування раціональності 102

2. Х. Патнем про раціональність некритеріального типу 107

3. Р. Рорті – неопрагматизм проти скептицизму 114

Тема № 7. Структуралізм та постструктуралізм 122

1. Структурна антропологія К. Леві-Стросса 124

2. Ж. Лакан та структуралізм у психоаналізі 129

3. М. Фуко та методологія «археології» знання 133

Тема № 8. Філософія постмодернізму 149

1. Ж.-Ф. Ліотар та виявлення «стану постмодерну» 150

2. Ж. Дельоз про «шизоїдну» та «параноїдальну» раціональність 154

3. Ж. Дерріда «розрізнення» як «розрізняння» 161

4. Ж. Бодрійяр про сучасність як симультативну реальність 168

Тема № 9. Різновиди марксистської філософії 176

1. Д. Лукач: еволюція від активізму суб’єкта до визнання

онтології суспільного буття 177

2. М. Горкгаймер і Т. Адорно – критика ідеології

Просвітництва 183

3. Л. Альтюссер про науковий стан марксизму 187

4. Дослідження радянських філософів-марксистів 191

Вступ

Філософія це інтелектуальна рефлексія з приводу проблем, породжених існуючими формами взаємодії людини та реальності, яка її оточує. Звідси випливає, що проблемне коло сучасної філософії зумовлене драмою існування людської особистості з її свідомістю в оточенні специфічних реалій XX століття.

Двадцяте століття називали століттям прогресу науки, перемоги гуманізму та демократії, століттям наближення людства до процвітання та здатності володіти сліпими стихійними силами природи. Але, вже в перші роки XX ст. не менше число вчених, філософів та інших діячів культури стурбовано говорили про те, що століття, яке наступило, буде століттям все більшого озвіріння людей, зростання їхнього аморалізму й безпринципності; що технологія виконання справи перетворить людину – майстра своєї справи – в її простого виконавця, а гонитва за багатством та нескінченними задоволеннями при зростанні могутності тоталітарних режимів з їх спроможністю знищувати демократичні свободи, перетворить людство в слухняний натовп.

Як би там не було, але сьогодні ми можемо констатувати, що реалії XX ст. дійсно породили практику відмови людини від самої себе, від здатності усвідомлювати себе та довколишню реальність. Якщо в класичній культурі в цілому, а внаслідок цього і в філософії, склалося вкрай поважне ставлення до людської свідомості, яка у своїй вищій потенції завдяки розуму була спроможна виносити судження і розрізняти реалії людського буття (насамперед об’єктивне буття від суб’єктної думки про буття), то тепер свідомість часто-густо виступає тільки як зайвий тягар в житті людини і цей факт зумовлює критичне ставлення сучасної філософії до спадщини філософської класики. Критичне ставлення перш за все виражається в тому, що набуває іншого вигляду обличчя самого раціоналізму. Так вже для філософії першої половини XX ст. характерне прагнення подати модель об’єкт-суб’єктного розрізнення реальності як псевдо модель, бо суб’єктність є невід’ємною фундаментальною умовою будь-якого пізнання. Якщо однією з визначальних характеристик усіх форм крайнього і радикального натуралізму є те, що вони, з одного боку, зводять до рівня природного явища свідомість і всі її параметри, іманентні інтенціональності, а з другого, що вони зводять до рівня природних явищ ідеї, а отже, й усі норми та всі абсолютні ідеали, то для того щоб уникнути цього, слід, навпаки, підкреслювати інтенціональну активність свідомості, постійну взаємодію між суб’єктом і об’єктом. Тому треба звернутися до самого суб’єкта, до глибин його свідомості з тим щоб саме там – в специфічній структурі свідомості – шукати і віднаходити останні очевидності, які визначають для нас осмислене бачення емпіричних реалій. Звідси поширення у філософії початку і першої половини XX ст. Уявлення про те, що об’єктивна реальність являє собою тільки реалії людського досвіду і всяка спроба вийти за межі цих реалій, шукати їх позадосвідний, об’єктивний вимір є залишком середньовічної метафізики.

Отже, продовжуючи традиції декартівського апріоризму, виступаючи проти тиранії об’єктивізму, проти будь-якого сцієнтистського ідоловірства, справжнє знання, далеке від суб’єктивізму, має звертатися і спиратися на певні загальні елементи свого конструювання. А це вимагає перш за все зосередитися на інтенціональності свідомості, що й робив Е. Гуссерль (1859 – 1938) у своєму феноменологічному розумінні світу. Свідомість не є вмістилищем речей, це напруга, спрямована на них згідно зі знаменитою формулою, що всяка свідомість є свідомістю чогось зовнішнього. Переставши бути замкненою на себе, свідомість означає тепер тільки порив або рух, такий собі вибух, як висловився з цього приводу видатний філософ XX ст. Ж.-П. Сартр.

У чому ж полягає значення такої інтенціональної активності свідомості людини? Поставивши її в центр свого аналізу, Гуссерль підкреслював наявність постійного обміну між свідомістю і світом: свідомість і універсум, задані водночас, утворюють взаємозалежну структуру, де «полюс-об’єкт» і «полюс-суб’єкт» наповнюються змістом завдяки одне одному, причому жоден не має аніякісінької переваги. Якщо кожна свідомість є свідомістю чогось зовнішнього, тоді рух, який здійснює свідомість у напрямку свого об’єкта, є водночас відкриттям світу і відкриттям речей. На відміну від позитивістів, які віддають перевагу «явищам», об’єктові, реальності, що існують незалежно від суб’єкта, Гуссерль анулює всяке протиставлення суб’єкта та об’єкта. Тим же таки ударом він убиває давню (кантіанську) ідею, згідно з якою річ у собі пізнати не можна. Йдеться про те, щоб через інтенціональний контакт зі світом повернутися «до самих речей», бо об’єктивізм звів буття речей до існування ідеальних, здебільшого математизованих, абстракцій.

Таким чином, повернення до суб’єктивності в визнанні інтенціональної активності свідомості, нерозривно пов’язаної з об’єктом, дозволяють уникнути пасток, поставлених наївним об’єктивізмом та натуралізмом. Перш за все мається на увазі методологія Галілея, яка характеризується домінуванням геометричної моделі, логіко-математичною формалізацією. Гуссерль пише про те, що Галілей, дивлячись на світ поглядом, який іде від геометрії та від усього того, що видається йому відчутним і таким, що може бути описане математичними методами, абстрагується від суб’єктів, які виступають як персони, наділені особистим життям, абстрагується від усього, що належить духові в будь-якому розумінні цього слова. Тим самим, математичний світ ідеальних сутностей розглядається як єдиний реальний світ. Це має принципове значення, тому що звідси походить те, що людина вірить — і дуже часто, — що витвори науки — це природні й незалежні від неї реальності. Отже галілеївський підхід у подальшому звів буття речей до існування математизованих ідеальних величин. Тому, тільки трансцендентальна феноменологія, завдяки здійсненому нею поверненню до суб’єкта, що наділяє речі змістом, до суб’єкта, який майже цілком нехтується математизованою занепаду, яким позначена наша сучасність. Якщо галілеївська наука відкинула суб’єктивність, то феноменологія закладає під знання нові підвалини, підвалини спасенні, на які філософ, цей «службовець людства», може безпечно спертися. Інтерсуб’єктивність – сприйняття усього зовнішнього для мого Я, взагалі Другого, як чогось об’єктивного – вкорінена в більш глибоких шарах людської ментальності, ніж свідома рефлексія. Дорефлексивне Трансцендентальне Еґо має в собі такі переживання, в яких Я передбачає Ти. Тобто з самого початку існує можливість для поєднання смислів, що виявляє життя. Тому вже у творчості пізнього Гуссерля з’являється тема «життєвого світу» людини. Якщо на початку XX ст. в філософії, зокрема в феноменології Гуссерля, домінує тема пошуків трансцендентального виміру людської свідомості, тема логіки та методології наукових досліджень, звідси спроба подати філософію як «строгу науку», то в 30-ті роки XX ст. філософія відкриває для себе сферу повсякденності. Це єдино реальний, що чуттєво сприймається світ, в центрі якого перебуває сама людина. В цій повсякденній для людини сфері все пов’язано з її інтересами, а теоретизувати можна тільки, коли містишся всередині «життєвого світу» повсякденності. Тут кореняться смисли, якими потім займається теорія. Життєвий світ є передаваним для нашої свідомої рефлексії, будь-яка очевидність рефлексії сходить до очевидності життєвого світу.

Ця тенденція відштовхування від класики з її протиставленням великого і повсякденного набула подальшого розвитку і в філософії другої половини XX ст. Перш за все це привело до широкого поширення такого філософського напрямку як екзистенціалізм. Мабуть не буде перебільшенням сказати, що саме цей напрямок, що виник у 30 роки, визначав духовне обличчя Європи аж до 70 років XX ст. антропологічного повороту в українській марксистській філософії 60–80 років.

Тема № 1. Екзистенціалізм

Сучасну західну філософію характеризує певне упереджене ставлення до науки, породжене тим, що соціально-економічний прогрес цивілізації здійснюється, відтворюючи нерівність між людьми, відтворюючи трагізм існування людини в умовах техногенної цивілізації, спроможної зводити людину до стану «речі», «гвинтика» соціального механізму. Тому багато філософів зосереджують увагу саме на кризових ситуаціях у житті людини і людства, які поширюють настрої розчарування, невпевненості у майбутньому, зневіри, відчуття приреченості людини, безглуздя самого її існування. На перший план їхніх роздумів виходить проблема духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль над ним. Як наслідок цих роздумів з’являється нова течія у філософії – екзистенціалізм.

Головною темою дослідження екзистенціалістів є існування людини, що, на їх думку, є джерелом сенсу всього сущого. Вчення про «природу» людини, яке розвивали просвітники, по суті, зводило людину до речі серед речей. Як довів Кант, воно не брало до уваги таку рису людини, як прагнення до свободи. Декартівсько-кантівська концепція, яка його замінила, ототожнювала людину з трансцендентальною свідомістю або трансцендентальним суб'єктом. Тут людина зводилась до розуму, який здатен перевищувати межі індивідуальної свідомості з її побутовим розсудком та ставитися до неї ззовні, з позиції всезагального та необхідного для життя. Саме це розуміння людини і стало об'єктом критики екзистенціалістів. Тому свою філософську позицію вони й визначили як екзистенціалізм (від латинського esistencia – тобто існування), протиставляючи її есенціалізму (від латинського essencia – тобто сутність).

На погляд екзистенціалістів, концепція трансцендентального суб'єкта грішить гносеологізмом — зведенням людини до суб'єкта пізнання, а світу до об'єкта, тобто до сукупності предметів (сущого), які підлягають пізнанню. Зведення світу до предметів, сущого призвело, на їх думку, до того, що і сама людська суб'єктивність стала мислитись як суще, як предмет. Про це свідчить, зокрема, трактування Декартом душі як «мислячої речі» і набуття предметних форм «Я» в концепції трансцендентальної свідомості Канта. В цій концепції, стверджують екзистенціалісти, не подолано натуралістичний підхід до людського буття; вона зводить людську індивідуальність до чогось за природою пасивного, як річ, тобто мислить людину як річ серед речей. Всупереч декартівсько-кантівському раціоналізму, що звернутий до трансцендентального виміру людської індивідуальності, екзистенціалісти запропонували новий підхід до розуміння людини. Для них людина, на відміну від світу природних об’єктів, має можливість вільного вибору свого буття і тому це трагічна істота, яка переживає й страждає. Отже свобода, смерть, самотність є провідними темами екзистенціалізму. До цього напрямку відносять різних авторів, які ніколи не виявляли у своїх працях ознак єдиної цілісної школи. В Німеччині це К. Ясперс та М. Гайдеггер, у Франції – Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр.

Питання для самоконтролю

1. Чим обумовлене виникнення та надзвичайне поширення у філософії XX ст. такого напрямку як екзистенціалізм?

2. У чому особливість екзистенціалізму якщо порівняти з філософією Просвітництва та декартівсько-кантівською традицією у філософії?

3. Що таке «екзистенція» за К. Ясперсом?

4. Що таке «пограничні ситуації» і в чому їхнє значення для людини?

5. Чим за К. Ясперсом «екзистенція» відрізняється від суб’єктивної вседозволеності?

6. Що таке «філософська віра» за К. Ясперсом і в чому її значення?

7. На ідеї якого філософа спирався в своїй філософії Ж.-П. Сартр?

8. Чому, за Ж.-П. Сартром, людська свідомість не підпадає під дію природного детермінізму?

9. Коли, за Ж.-П. Сартром, людина відчуває нескінченну необмежену свободу?

10. В чому полягає особливість екзистенціалізму філософії М. Гайдеґґера?

11. Що таке означає термін «тут-буття» (Dasein) у філософії М. Гайдеґґера?

12. Чим обумовлено звернення М. Гайдеґґера до теми смерті людини?

13. Що М. Гайдеґґер має на увазі, коли говорить про те, що людина це не володар, а пастух буття?

14. Що таке «буття» за М. Гайдеґґером?

15. Що таке «екзистенція» за М. Гайдеґґером?

16. Чим обумовлено те, що комунікацію вплановано в структуру буття людини чи людської екзистенції?

17. Чому М. Гайдеґґер саме мову називає «домом буття»?

Теми рефератів

1. Ідейні передумови екзистенціальної філософії.

2. Релігійний екзистенціалізм К.Ясперса: екзистенція та трансценденція як різновиди виходу до буття.

3. Екзистенціалізм про співвідношення сутності та існування людини.

4. Ж.-П. Сартр. Екзистенція як свобода. Проблема вибору людини.

5. Нове розуміння онтології в філософії М. Гайдеґґера.

6. Критика М. Гайдеґґером новітньоєвропейської метафізики та наукового світогляду.

Література

Джерела:

1. Сартр Ж. П. Экзистенциализм – это гуманизм / Сумерки богов – М., 1989. – С. 319 – 344.

2. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Эссе феноменологической онтологии // От Я к Другому – Мн., Менск, 1997. – С. 143 – 170.

3. Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет. – М., 1993. – 267 с.

4. Хайдеггер М. Семинар в Ле Торе // Вопросы философии. – 1993. – № 10.

5. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Хайдеггер М. Время и бытие. М., Республика, 1993. – С. 192 – 220.

6. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1993. – 527с.

7. Ясперс К. Ницше и христианство. М., 1994.

Дослідження:

1. Рюс Ж. Гайдегер: Блукання західної культури далеко від буття // Рюс, Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К: Основи, 1998. — С. 64 – 72.

2. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм. – СПб., 1998.

3. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному. – М., 1997.

4. Вербицька І. В. Співвідношення влади і буття в філософії М. Гайдеггера / Гайденко П.П. Человек и история в экзистенциальной философии Карла Ясперса / Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

3. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ.вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

4. История философии. Учебное пособие для высших учебных заведений. 2-е изд., перер. и доп. – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 736 с.

Теми рефератів

1. Еволюція аналітичної філософії.

2. Конструктивістські тенденції в сучасній аналітичній філософії.

3. Поняття «мовної гри» в філософії Л.Вітгенштайна.

4. Оксфордська школа аналітичної філософії.

5. Поняття «мовленнєвих актів» в філософії Дж. Л. Остіна.

6. В. В. О. Куайн та проблема «референції».

7. Розуміння онтології в філософії В. В. О. Куайна.

Література

Джерела:

1. Вiтгенштейн Л. Trаctatus logico-filosoficus. Фiлософськi дослiдження. – Київ: Основи, 1995.

2. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка / Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998.

3. Куайн В. Онтологическая относительность // Современная философия науки: Хрестоматия. – М., 1996. – С. 40 – 61.

4. Куайн У. Вещи и их место в теориях // Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998. – С. 322–342.

5. Остін Дж. Значение слова // Аналитическая философия ХХ века. – М., 1993. – С. 105 – 121.

6. Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998. – С. 17 – 38.

Дослідження:

1. Рюс Ж. Кілька мовних напрямів і проблем // Рюс, Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К: Основи, 1998. – 669 с.

2. Бугров В.А. Сучасна аналітична філософія: коло проблем // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 26. – К., 1997. – С. 101 – 106.

3. Руднев В. Божественный Людвиг (Жизнь Витгенштейна) / Витгенштейн Л. Избранные работы. – М., 2005. – С. 419 – 437.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

Теми рефератів

1. Генеза та сучасність філософської герменевтики.

2. Г.-Г. Гадамер. Герменевтика як метод гуманітарних наук.

3. Г.-Г. Гадамер. Розуміння культурно-історичного обумовленості пізнання.

4. Поняття «прогресивно-регресивного» методу в герменевтиці П. Рікьора.

5. П. Рікьор. Теорія інтерпретації символів та текстів.

6. Сучасна герменевтика: мова як носій розуміння.

Література

Джерела:

1. Дiльтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубiжна фiлософiя: Течiї i напрямки. Хрестоматiя. – К., 1996. – С. 33 – 60.

2. Гадамер Х.-Г. Iстина i метод (фрагменти) // Читанка з iсторiї фiлософiї. Книга 6. Зарубiжна фiлософiя ХХ ст. – К., 1993. – С. 196 – 201.

3. Гадамер Г.-Г. Мова як горизонт герменевтичної онтології // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. акад. НАН України Л. В. Губерського. − К.: Знання, 2009. – С. 377 – 390.

4. Рикер П. Конфликт интерпретаций. М., 1994.

5. Рикер П. Что меня занимает последние 30 лет // Историко-философский ежегодник – 1990. – М., 1991. – С. 296 – 316.

Дослідження:

1. Кошарний С.О. Біля джерел філософської герменевтики. К., 1991.

2. Крутоус В.П., Явецкий А.В. Введение к статье Г.-Г. Гадамера «Игра искусства» // Вопросы философии – 2006 – № 8. – С. 155 – 163.

3. Вдовина И.С. Памяти Поля Рикёра // Вопросы философии. – 2005. – № 11. – С. 176 – 187.

4. Соболева М.Е. Интенциональность – коммуникация – язык. Проблема последовательности // Вопросы философии. – 2005. – № 1. – С. 132 – 146.

Навчальна література:

1. Історія філософії: Підручник: у 2 т. / За ред. В. І. Ярошовця. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – Т. 2.

2. Сучасна зарубіжна філософія. Течії та напрями. Хрестоматія. – К.: Ваклер, 1996.

3. Богачов, А.Л. Філософська герменевтика. Навчальний посібник. – К.: Видавництво «Курс», 2006.– 405 с.

4. В. Г. Кремень. В. В. Ільїн. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527с

5. История философии. Учебное пособие для высших учебных заведений. 2-е изд., перер. и доп. – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 736 с.

6. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ. вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

Теми рефератів

1. Поняття «комунікативного повороту» в сучасній філософії.

2. Ю. Габермас та «критична теорія суспільства»: еволюція взаємовідносин.

3. Поняття інструментальної та комунікаційної діяльності в філософії Ю. Габермаса.

4. Критика «монологічного розуму» в філософії К.-О. Апеля.

5. Розробка К.-О. Апелем філософії «трансцендентальної прагматики».

6. «Аутопойєсис» – важлива категорія розуміння системності в філософії Н. Лумана.

7. Н. Луман про суспільство як «мережу комунікацій».

Література

Джерела:

1. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996. С. 46 – 59.

2. Апель К.-О. Проблема етичної раціональності // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К.: 1996. С. 60 – 67.

3. Луман Н. Почему необходима “системная теория”?//Проблемы теоретической социологии. СПб., 1994. С. 43—52.

4. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях современного об-щества // Социо-логос. – М., 1991. Вып. 1. С. 194 – 216.

5. Габермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М., 1995.

6. Хабермас Ю. Модерн – незавершенный проект // Вопр. философии. – 1992. № 4. С. 40 – 52.

7. Хабермас Ю. Комунікативна дія і дискурс // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К.: 1996. С. 84 – 90.

Дослідження:

1. Александер Дж., Коломи П. Неофункционализм сегодня: восстанавливая теоретическую традицию // СОЦИС. 1992. № 10. С. 112 – 120.

2. Бусова И.А. Юрген Хабермас о становлении коммуникативного действия // Вопроси философии. – 2006. – №10. – С. 153 – 166.

3. Гусев С.С. Ситуативность коммуникативных действий // Вопросы философии. – 2008. – №7. – С. 51 – 60.

4. Назарчук А.В. Общество как коммуникация в трудах Никласа Лумана // Вопросы философии. – 2006. – №6. – С. 156 – 173.

5. Назарчук А.В. Сетевое общество и его теоретическое осмысление // Вопросы философии. – 2008. – №7. – С. 61 – 75.

6. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. Київ – 1998. – 526 с.

7. Филиппов А. Ф. Луман Н. Наблюдения современности // СОЦИС, 1994. № 1. С. 185 – 188.

Навчальна література:

1. Зарубіжна філософія XX століття. – К., 1993.

2. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. ТОО ТК «Петрополыс», СПб., – 1997. – Т. 4: От романтизма до наших дней. – 880с.

3. Сучасна зарубіжна філософія: течії та напрями. Хрестоматія– К.: Ваклер, 1996.

4. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник. – К., Либідь, 1996.

5. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ.вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

Теми рефератів

1. Поняття «критичної раціональності» у філософії К. Поппера.

2. Критика К. Поппером принципу релевантності знання.

3. І. Лакатос про «догматичний» та «витончений» фальсифікаціоналізм.

4. І. Лакатос – поняття «наукової програми» як методологічна вимога наукових досліджень.

5. Концепція наукових революцій Т. Куна.

6. Епістемологічний анархізм П. Фейєрабенда.

Література

Джерела:

1. Кун Т. Структура научных революций. – М., 1977. Разделы I, II, III, IV, Х, ХIII.

2. Кун Т. Объективные, ценностные суждения и выбор теории // Современная философия науки. – М., 1996. – С. 61– 82.

3. Лакатос И. Методология исследовательских программ / Пер. с англ. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ЗАО НПП «Ермак», 2003. – 380 с.

4. Поппер К. Реализм и цель науки // Современная философия науки. – М., 1996. – С. 92 – 105.

5. Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Прогрес, 1983 – С. 46 – 63, 73 – 123, 316 – 378, 380 – 391.

6. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М., 1986. – С. 126 – 151, 153 – 164, 166 – 182, 186 – 198, 216, 219 – 236.

Дослідження:

1. Бажанов В. А. Переосмысливая И. Лакатоса заново // Вопросы философии. – 2009. – № 8. – С. 92 – 96.

2. Бажанов В. А. Диалектические основания творчества И. Лакатоса // Вопросы философии. – 2008. – № 9. С. 147 – 157.

3. Пахомов Б. Я. Проблема индукции: К. Поппер и И. Лакатос // Вопросы философии. – 2009. – № 11. – С. 123 – 132.

4. Пирожкова С.В. Проблема научного предвидения в философии К.Поппера // Вопросы философии. – 2009. – № 8. – С. 160 – 176.

5. Степин В.С. Теоретическое знание. – М., 2000.

6. Уёмов А.И. Критика принципа фальсификации К. Поппера и проблема системного подхода к демаркации научного знания // Вопросы философии. – 2008. – № 4. – С. 91 – 97.

7. Эпистемология и постнекласическая наука. – М., 1992.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

Теми рефератів

1. Критична реконструкція наукових дебатів у філософії Л. Лаудана.

2. Поняття сітчастої моделі обґрунтування наукових теорій у філософії Л. Лаудана.

3. Х. Патнем про некритеріальну наукову раціональність.

4. Поняття істини в розумінні Х. Патнема.

5. Р. Рорті про обґрунтування істини.

6. Комунологічна тенденція філософії Р. Рорті.

Література

Джерела:

1. Лаудан Л. Наука и ценности // Современная философия науки. – М., 1996. – С. 295 – 342.

2. Патнем Х. Введение к книге «Реализм и разум» // Современная философия науки. – М., 1996. – С. 209 – 220.

3. Патнем Х. Философы и человеческое понимание // Современная философия науки. – М., 1996. – С. 221 – 245.

4. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом // Аналитическая философия: становление и развитие. Антология. – М., 1998. – С. 466 – 495.

5. Рорти, Р. Универсализм, романтизм, гуманизм: Лекция / Пер. с англ. С. Д. Серебряного. — М.: РГГУ, 2004.

6. Рорти, Р. Случайность, ирония и солидарность / Перевод с англ. И. Хестановой, Р. Хестанова. — М.: Русское феноменологическое общество, 1996.

7. Рорти Р. Прагматизм без метода / Пер. Р. Хестанова // Логос. – 1996. – № 8. – С. 155 – 172.

8. Рорти Р. Антифундаментализм / Пер. с англ. С. Д. Серебряного // Новая философская энциклопедия. Т. 1.

Дослідження:

1. Егоров Д. Г. Если парадигмы несоизмеримы, то почему они всё-таки меняются? // Вопросы философии. – 2006. – № 3. – С. 102 – 110.

2. Добронравова И. С. Идеалы и типы научной рациональности. // Философия. Наука. Цивилизация. – М., 1999.

3. Добронравова І. С. Нелінейне мислення // Філос. і соціологічна думка. – 1991. – № 6.

4. Левин Г.Д. Современный релятивизм // Вопросы философии. – 2009. – № 8. – С. 73 – 82.

5. Режабек Е. Я. Радикальный конструктивизм: критический взгляд // Вопросы философии. – 2006. – № 8. – С. 67 – 77.

6. Вольф Ж.-К. Прагматизм с методом или без такового? Рорти versus Дьюи / Пер. Ю. Хубер и Р. Хестанова // Логос. — 1996. — № 8. — С. 190—205.

7. Садовский В. Н. рецензия на книгу Микешиной Л. А. Философия науки: Современная эпистемология. Научное знание в динамике культуры. Методология научного исследования // Вопросы философии. – 2006. – № 5. – С. 176 – 178.

8. Эпистемология и постнекласическая наука. – М., 1992.

9. Степин В. С. Теоретическое знание. – М., 2000.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В.В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

Теми рефератів

1. К. Леві-Стросс: поняття структурного методу в антропології.

2. К. Леві-Стросс про взаємозалежність структур мови та соціуму.

3. Жак Лакан та структуралізм у психоаналізі.

4. Ж. Лакан та З. Фройд: розуміння несвідомого.

5. М. Фуко: критика «міфології чистого суб’єкта».

6. Поняття про «археологію знання» у філософії М. Фуко.

Література

Джерела:

1. Лакан Ж. О бессмыслице и структуре Бога // Метафиз. исслед. – 2000. – Вып. 14. – С. 218 – 231.

2. Леви-Стросс К. Структурная антропология. М., 1983. С. 183 – 207.

3. Леви-Стросс. К. Структура и форма. Размышления об одной работе Владимира Проппа // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму / Пер., сост. и вступ. ст. Г. К. Косикова. – М.: ИГ “Прогресс”, 2000.

4. Леви-Стросс К. Лингвистика и антропология // Личность. Культура. О-во. – 2000. – Т. 2, Вып. 3. – С. 142 – 152.

5. Фуко М. Археологія знання. – К.: Основи, 2003 – 326 с.

6. Фуко М. Герменевтика субъекта // Социо-логос. – М.: Прогресс, 1991. – С.284-311.

7. Фуко М. Надзирать и наказывать. М., 1999.

8. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. – СПб.: А-сad, 1994. – 406 с.

9. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. М., 1996.

10. Фуко М. Говорящий пол (сексуальность в системе микрофизики власти) // Современная философия. – Харьков, 1995. – № 1. – С. 35 – 43.

11. Фуко М. Правила промови. – К.: Основи, 1994 – 287 с.

Дослідження:

1. Беседа с Клодом Леви-Строссом … / Вопросы философии. – 2009. – № 5. – С. 66 – 79.

2. Грицанов А.А., Абушенко В.А. Мишель Фуко. Серия: Мыслители XX столетия. – М.: Книжный дом, 2008. – 320 с.

3. Йосипенко О. М. Філософія доби структуралізму, або головні складові впливу структуралізму на філософію / Практична філософія – 2007. № 3 . – С. 205 – 212.

4. Лях В. Від "Археології знання" до "Генеалогії влади": проблема побудови метафізики в добу постмодерну // Постмодерн.: переоцінка цінностей / За ред. В.С. Лук’янець, В.С. Ратнікова. – Вінниця, 2001 – 376 с.

5. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. Київ – 1998. – 526 с.

6. Шульц В.П., Любимова Т.М. Язык как метареальность и прогностическая структура / Вопросы философии. – 2008. – № 7. – С. 38 – 50.

7. Эрибан Д. Мишель Фуко. Серия: ЖЗЛ. – М.: Молодая гвардия, 2008. – 374 с.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с/

Філософія постмодернізму

Постмодернізм — це загальна назва ряду підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, що склалися в основному у Франції. Головними його представниками є: Ж.-Ф. Ліотар (нар. у 1924), Ж. Дельоз (1925 – 1995), Ж. Дерріда (1930 – 2005), Ж. Бодрійяр (нар. у 1929) та ін. Постмодерністи не утворюють організаційної єдності і не мають спільної програми, тому ознайомимося з ним через концепції деяких його представників.

У філософії постмодернізм наслідує і розвиває ідеї пізнього структуралізму М. Фуко. Але його поживним середовищем безумовно стали ті реалії 70 – 80-х років, які розбурхали сучасну західноєвропейську та північноамериканську культуру.

Явище постмодерну в соціально-історичному плані – це «культурна логіка пізнього капіталізму». Тут постмодернізм виступає як «некероване зростання складнощів» (Ж.-Ф. Ліотар), під якими розуміється ускладнення буття людини у всіх сферах взаємовідносин з природою і суспільством, як «ера безладу, який все більше посилюється, причому ера безладу має глобальну природу» (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура. Вона обумовила перехід від виробництва речей (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

Все це привело до того, що в останній чверті XX століття радикально змінюється культурний краєвид часу: ідеології, надумані системи та месіанські утопії відступають. Після пророчих закликів та утопічних синтезів настав період, так би мовити, «низької води у водоймах міфологій». Крім того, внаслідок технічного та соціального поступу сучасне дозвілля й масова культура заполонили повсякденне життя, і цей процес супроводжується розпадом традиційних цінностей, розривами, які особливо впадають у вічі у сфері освіти. Ці зміни ведуть, на думку низки фахівців, до так званої «ери порожнечі», того нового простору, того «суспільства видовищ», де комунікації, мода, розваги та втіхи піднімуться до найвищого рівня, принаймні в суспільній уяві.

Схожі процеси відбуваються і в царині науки: невпорядкованість, випадковість, складність, індетермінізм – усі ті явища, які наука досі відкидала як аномалії, спричинені недостатністю наших засобів, — здійснюють бурхливий наступ і заполоняють арену пізнання; маргінальні та екзотичні явища привертають до себе головну увагу дослідників.

Теми рефератів

1. Критика філософських підвалин культури «модерну» та «постмодернізм».

2. Ж.-Ф. Ліотар про «стан постмодерну».

3. Поняття «номадичної культури» в філософії Ж. Дельоза.

4. Ж. Дельоз про стани «шизофренії» та «паранойї» як полюси вираження соціальності.

5. Поняття про логоцентризм класичної європейської культури в філософії Ж. Дерріда.

6. Ж. Дерріда про необхідність «деконструкції» європейської метафізики.

7. Поняття «симультативної реальності» в філософії Ж. Бодрійяра.

8. Ж. Бодрійяр – сучасність у стані «після оргії».

Література

Джерела:

1. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. – М.: Культурная революция; Республика, 2006.

2. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. – М.: «Добросвет», 2000. – 387 с.

3. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла. Перевод Л. Любарской, Е. Марковской. – М.: Добросвет, 2000.

4. Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Капіталізм і шизофренія: Анти-Едіп. – К.: КАРМЕ-СИНТО, 1996. – 384 с.

5. Делёз Ж. Тайна Ариадны / Вопросы философии. – 1993. – № 4.

6. Деррида Ж. Письмо к японскому другу / Вопр. философии. – 1992. – № 4. – С. 53 – 57.

7. Деррида Ж. Шпоры: стили Ницше / Вопросы философии. – 1991. – № 2–3.

8. Деррида Ж. «Наконец-то научиться жить…». Последнее интервью / Вопросы философии. – 2005. – № 4.

9. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Пер. с фр. Н. А. Шматко – М.: Институт экспериментальной социологии; СпБ.: Алетейя, 1998. – 160 с. Лиотар Ж. Ф. Заметка о смыслах «пост» / Иностранная литература. – 1994. –№ 1.

10. Лиотар Ж. Ф. Ответ на вопрос: что такое постмодерн? // Ad Marginem. 1993. V., Ad Marginem, 1994.

Дослідження:

1. Автомонова Н. Деррида и грамматология // Деррида Жак. О грамматологии. – М.: Ed Marginem, 2000.– C. 7 – 110.

2. Желнова А. М. Философский путь Жана Бодрийяра: между эстетическим и антиэстетическим / Вопросы философии. – 2007. – № 10. – С. 151 – 158.

3. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М.: Инрада, 1996. – 248 с.

4. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. – М.: Интрада, 1998.

5. Козловский П. Культура постмодерна. – М., 1997.

6. Козловский П. Современность постмодерна / Вопросы философии. – 1995. –№ 10.

7. Курицын В. К ситуации постмодернизма / Новое литературное обозрение. – 1995. – № 11.

8. Кутырев В. А. Духовность, экономизм и «после»: драма взаимодействия / Вопросы философии. – 2001. – № 3. – С. 56 – 65.

9. Куцепал С. Французька філософія другої половини ХХ століття: дискурс із префіксом «пост». – К.: Парапан, 2004. – 324 с

10. Постмодернизм и культура (Материалы «круглого стола») / Вопросы философии. – 1993. – № 3.

11. Фишман Л. Г. Постмодерн как возврат к Просвещению / Вопросы философии. – 2006. – № 10. – С. 69 – 79.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В.Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527с.

3. Постмодерн в философии, науке, культуре. Хрестоматия. – Харьков, 2000.

4. История философии. Запад – Россия – Восток: учебник для студ.вузов / Под ред. Н. В. Мотрошиловой, А. М. Руткевича. – Москва: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1999. – Кн. 4: Философия ХХ века. – 448 c.

Теми рефератів

1. Еволюція філософських поглядів Д. Лукача. http://mesotes.narod.ru/lukacs/heveshi.htm
http://ru.wikipedia.org/wiki/Лукач,_Дьёрдь

3. Критика інструментального розуму М. Горкгаймером та Т. Адорно.

4. Розуміння філософії Маркса Л. Альтюссером.

5. Проблема ідеального в радянському марксизмі: Є. В. Ільєнков та М. А. Ліфшиц.

6. Гносеологічні роздуми у філософії П. В. Копніна.

7. Антропологічний поворот в українській марксистській філософії другої половини XX століття.

Література

Джерела:

1. Адорно Т. Эстетическая теория / Пер. с нем. А. В. Дранова. – М.: Республика, 2001. – 527c.

2. Хоркхаймер М., Адорно Т. В. Диалектика Просвещения. Философские фрагменты. – М., С-Пб., «Медиум» «Ювента». – 1997. – 310 с.

3. Адорно Т. Негативная диалектика. – М., Научный мир, 2003. – 374 с.

4. Ильенков Э. В. Философия и культура – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

5. Копнин П. В. Идея // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – Т. 2. – М.: Советская энциклопедия, 1962. – С. 234 – 237.

6. Копнин П. В. Диалектика как логика и теория познания. Опыт логикогносеологического исследования. – М.: Наука, 1973. – 323 с.

7. Копнин П. В. Диалектика, логика, наука. – М.: Наука, 1973. – 464с.

8. Лифшиц М. А. Диалог с Эвальдом Ильенковым (Проблема идеального). – М.: Прогресс – Традиция, 2003. – 368 с.

9. Лифшиц М. А. Об идеальном и реальном // Вопросы философии – 1984. – № 10. – С. 120 – 145; Идеальное: Ильенков и Лифшиц. – М.: «Микрон-принт», 2004. – С. 79 – 135.

10. Лифшиц М. А. Эстетика Гегеля и современность // Вопросы философии. – 2001. – № 11. – С. 98 – 122.

11. Лукач Д. Демократическая альтернатива сталинизму // Коммунист. – 1990. — № 14. — С. 34 – 46.

12. Лукач Д. История и классовое сознание. Исследования по марксистской диалектике. М.: Логос-Альтера, 2003. – 416 с.

13. Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества / Пер. с нем. И. Н. Буровой, М. А. Журинской. Общ. ред. и вступ. ст. И. С. Нарского, М. А. Хевеши. – М.: Мысль, 1987. – 616 с.

14. Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены / Пер. с нем. И. Н. Буровой, М. А. Журинской. Общ. ред. и вступ. ст. И. С. Нарского, М. А. Хевеши. – М.: Мысль, 1991. – 410 с.

Дослідження:

1. Арсланов В. Г. «Демократический консерватизм» и программа Restauratio Magna Мих. Лифшица // Вопросы философии. – 2004. – № 12. – С. 123 – 154.

2. Арсланов В. Г. Критика «нечистого разума» (философская публицистика Мих. Лифшица) // Вопросы философии. – 2005. – № 7. – С. 107 – 122.

3. Арсланов В. Г. Постмодернизм и русский «третий путь»: tertium datur российской культуры 20 века. – М.: Культурная революция, 2007. – 656 с.

4. Возняк В. С. Розсудок, розум, повсякденність // Філософська думка. – 2006. – № 5. – С. 3 – 22.

5. Джонс П. Э. Символы, орудия и идеальное у Ильенкова // Вопросы философии. – 2004. – № 3. – С. 85 – 93.

6. Ойттинен В. Апории идеального в диалектической концепции Эвальда Ильенкова // Вопросы философии. – 2004. – № 3. – С. 94 – 100.

7. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. Київ – 1998. – 526 с.

Навчальна література:

1. Сучасна зарубіжна філософія: течії і напрями. – К., 1996.

2. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 527 с.

Другої половини ХХ ст.”.

Навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Луганськ

ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка»

2011

„Панорама різновидів філософської думки

Другої половини ХХ ст.”.

Зміст

Вступ 1

Тема № 1. Екзистенціалізм 6

1. Концепція „філософської віри” К. Ясперса 8

2. Ж.-П. Сартр – екзистенціалізм це гуманізм 13

3. М. Гайдеґґер – ек-зистенція як прорив до буття 19

Тема № 2. Аналітична філософія 28

1. Поняття та еволюція аналітичної філософії 28

2. Дж. Райл та Дж. Л. Остін – прагматика мовленнєвих актів 34

3. Релятивістська онтологія В. В. О. Куайна 35 Тема № 3. Сучасна філософська герменевтика 42

1. Поняття герменевтичного досвіду 42

2. Х.-Г. Гадамер про специфіку істини в науках про дух 44

3. П. Рікьор про конфліктність герменевтичних практик 49

Тема № 4. Комунікативна філософія 59

1. Теорія комунікативних дій Ю. Габермаса 60

2. К.-О. Апель про онтологічний вимір етики дискурсу 70

3. Н. Луман про специфіку комунікаційних систем 73

Тема № 5. Філософія постпозитивізму 80

1. Критичний раціоналізм К. Поппера 80

2. Методологія науково-дослідницьких програм І. Лакатоса 88

3. Т. Кун про парадигмальний розвиток наукового знання 92

4. «Методологічний анархізм» П. Фейєрабенда 95

Тема № 6. Методологічні концепції новітньої філософії науки 102

1. Л. Лаудан про мережеву модель обґрунтування раціональності 102

2. Х. Патнем про раціональність некритеріального типу 107

3. Р. Рорті – неопрагматизм проти скептицизму 114

Тема № 7. Структуралізм та постструктуралізм 122

1. Структурна антропологія К. Леві-Стросса 124

2. Ж. Лакан та структуралізм у психоаналізі 129

3. М. Фуко та методологія «археології» знання 133

Тема № 8. Філософія постмодернізму 149

1. Ж.-Ф. Ліотар та виявлення «стану постмодерну» 150

2. Ж. Дельоз про «шизоїдну» та «параноїдальну» раціональність 154

3. Ж. Дерріда «розрізнення» як «розрізняння» 161

4. Ж. Бодрійяр про сучасність як симультативну реальність 168

Тема № 9. Різновиди марксистської філософії 176

1. Д. Лукач: еволюція від активізму суб’єкта до визнання

онтології суспільного буття 177

2. М. Горкгаймер і Т. Адорно – критика ідеології

Просвітництва 183

3. Л. Альтюссер про науковий стан марксизму 187

4. Дослідження радянських філософів-марксистів 191

Вступ

Тема № 1. Екзистенціалізм

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-03-31; Просмотров: 219; Нарушение авторского права страницы